Постанова

від 30.10.2024 по справі 623/11/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 623/11/22 Головуючий суддя І інстанції Теслікова І. І.

Провадження № 22-ц/818/1962/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: визнання права власності на земельну ділянку

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючогоЯцини В.Б.

суддів колегіїМальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засіданняЗінченко М.О., Супрун Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою Заступника керівникаХарківської обласноїпрокуратури нарішення Дзержинськогорайонного судум.Харкова від22лютого 2024року,у справіза позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Ізюмської районної державної адміністрації , Державного агентства лісових ресурсів України до Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача : Державне підприємство «Ізюмське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності, повернення ділянки,

в с т а н о в и в :

Керівник Ізюмської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України 04.01.2022 звернувся до суду з позовом до Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки.

Прокурор у позові просив суд:

- визнати недійсним та скасувати рішення Заводської сільської ради 15.12.2015 № 27 « Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства».

- визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна- земельної ділянки з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003.

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства « Ізюмське лісове господарство »земельну ділянку, площею 0,13 га, кадастровим номером 6322883007:01:001:0003.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Ізюмською окружною прокуратурою виявлені порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок державного лісового фонду у приватну власність.

Моніторингом інформації, що міститься у Публічній кадастровій карті України, встановлено, що на території кварталу 517 Придонецького лісництва ДІ «Ізюмське лісове господарство» розташована земельна ділянка з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003, площею 0,13 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства (адреса ділянки: Харківська область, Ізюмський район, с. Придонецьке).

З`ясовано, що рішенням Заводської сільської ради від 09.09.2014 року № 353 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою вказаної земельної ділянки, а рішенням Заводської сільської ради від 15.12.2015 № 27 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, на підставі зазначеного рішення сільської ради проведенадержавна реєстрація права власності на земельну ділянку відповідно до рішення реєстратора Ізюмського міськрайонного управління юстиції Горбань Руслани Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.12.2015, індексний номер 27583517. Запис про право власності внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 .

Водночас відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція»» спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003 площею 0,13 га, що передана у приватну власність, знаходиться у 517 кварталі Придонецького лісництва ДП «Ізюмське лісове господарство» та розташована у виділах № 19 та № 21 на підтвердження чого надано схему розташування земельних ділянок, що відповідає пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, в якому передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, спірна земельна ділянка на час передачі її у приватну власність і на теперішній час належить до земель державного лісового фонду, та не вилучалась з постійного користування ДП «Ізюмське лісове господарство».

Відповідно до інформації, наявної в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 6322883007:01:001:0003, на цей час зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .Враховуючи викладене рішення Заводської сільської ради від 15.12.2015 № 27 щодо надання вказаної земельної ділянки у власність видано з порушенням вимог ст.ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

Надана відповідачам земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, а тому її правовий режим врегульовується, окрім земельного, також лісовим законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах територіїУкраїни, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об?єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Аналогічно ст. 7 ЛК України відносить ліси, які знаходяться в межах території України, до об?єктів права власності Українського народу.

Згідно зі ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до підпункту «г» частини 4 цієї ж статті до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну, належать землі лісогосподарського призначення (крім випадків, визначених цим Кодексом).

При цьому ч. 2 ст. 56 3К України установлено, що громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Спірна надана відповідачу земельна ділянка належить до земель державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ізюмське лісове господарство» та відноситься до земель державного лісового фонду, а отже відноситься до тих земель, які згідно зі ст. 178 ЦК України, ст. ст. 56, 84 ЗК України, не може бути надана у приватну власність громадянину для ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі ст. 141 ЗК України установлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Статтею 149 ЗК України в редакції що діяла станом на виникнення спірних правовідносин, було установлено, що земельні ділянки, надані упостійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів. У країни, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 цієї ж статті було визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Отже законодавцем визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб, належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, моніторингом Урядового порталу, розпоряджень Кабінету міністрів України розпоряджень про вилучення спірної ділянки з постійного користування ДП «Ізюмське лісове господарство» не встановлено.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 318-р від 11.02.2010 з метою збереження об?єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб?єктів управління об?єктами державної власності, зобов?язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.

Таким чином, Заводською сільською радою в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника відповідно до положень земельного законодавства, що діяли станом на час виникнення спірних правовідносин - держави в особі Кабінету Міністрів України, та постійного землекористувача - ДП «Ізюмське лісове господарство» спірну земельну ділянку з земель лісогосподарського призначення і природно-заповідного фонду та передано її у приватну власність ОСОБА_2 .

Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки у власність ОСОБА_1 супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України без необхідних погоджень органів контролю.

Враховуючи усе вищевикладене, Заводською сільською радою прийнято оскаржуване рішення за відсутності погодження Держаного агентства лісових ресурсів, з порушення вимог ст.ст. 20, 118, 186-1 ЗК України, та усупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств. Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що рішення Заводської сільської ради від 15.12.2015 № 27 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства стосується земель лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган місцевого самоврядування, та які не можуть бути передані у приватну власність поза волею розпорядника (відповідно до положень законодавства в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) Кабінету Міністрів України, - таке рішення суперечить ст. ст. 116, 141, 1493К України та порушує інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України є підставою для визнання його незаконним та скасуванню.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації є визнання незаконним та скасування рішення Заводської сільської ради від 15.12.2015 № 27, визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на об?єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003 та зобов?язання повернути земельну ділянку належному власнику - Ізюмській районній державній адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство».

Прокурор також звернув увагу суду на те, що спірна земельна ділянка на час її набуття ОСОБА_4 у власність була у віддані ДП «Ізюмське лісове господарство», про що їм було достовірно відомо, оскільки ОСОБА_1 є членом родини працівника ДП «Ізюмське лісове господарство» ОСОБА_5 .

Повернення до державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення, незаконно переданих у приватну власність органом місцевого самоврядування, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права відповідачів, оскількиу цьому випадку питання захисту навколишного природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав індивідуальними правами окремих громадян.

Враховуючи викладене, Ізюмська окружна прокуратура зазначила, що в цій справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном, тим більше з урахуванням набуття такого майна внаслідок недобросовісності поведінки відповідача.

РішеннямДзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, заступника керівникаХарківської обласноїпрокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги наступним чином: витребувати з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації земельну ділянку, площею 0,13 га з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд своє рішення мотивував наступним.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було замовлено виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 р. по справі № 820/7710/15 визнано протиправними дії Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області щодо відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої в с. Придонецьке на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області у формі висновку про відмову в погодженні документації із землеустрою № 2486 від 24.04.2015 року.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15.03.2017 року по справі № 623/1025/16 у задоволенні позову Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство"до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської областіпро визнання рішення незаконним і скасування рішення II сесії VII скликання від 04 грудня 2015 року № 20 про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 », рішення III сесії VII скликання від 15 грудня 2015 року № 27 про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої в с. Придонецьке на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області», рішення IV сесії VII скликання від 24 грудня 2015 року № 32 про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства, розташованої в с. Придонецьке на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області» та зобов`язання ОСОБА_5 звільнити земельну лісову ділянку під кадастровим номером 6322883007:01001:0002, ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку під кадастровим номером 6322883007:01001:0003 та ОСОБА_6 звільнити земельну лісову ділянку під кадастровим номером 6322883007:01001:0004, що знаходиться на землях державного лісового фонду державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» в Придонецькому лісництві в кварталі № 517 виділ № 10- відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15.03.2017 року по справі № 623/1025/16 відмовлено у визнанні незаконним та скасуванні Рішенням III сесії VII скликання від 15 грудня 2015 року № 27 Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки,кадастровий номер6322883007:01001:0003, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Придонецьке, площею 0,1300 га та передано йому у приватну власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Вищезазначене судове рішення, не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало чинності, свідчать про відповідність закону наведених проектів землеустрою, про законність Рішення III сесії VII скликання від 15 грудня 2015 року № 27 Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області « Про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки,кадастровий номер6322883007:01001:0003, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Придонецьке, площею 0,1300 га та передано йому у приватну власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, та відповідно, про правомірність у власність спірної земельної ділянки.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З покликанням на вищезазначене, суд виснував про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду.

Суд першої інстанції помилково вважав, що правові висновки, до яких дійшов суд у вищевказаних рішеннях мають преюдиціальне значення для цієї справи, оскільки за змістом ч. 5 ст. 82 ЦПК України преюдиціальне значення мають лише обставини справи, тобто факти, які встановлені за участю тих самих учасників справі, які беруть участь у даній справі. При цьому ті учасники, які не брали участь у розгляді вищевказаних справ (не були залучені до їх розгляду) у даній справі мають право спростувати ці факти (обставини справи), що відповідає принципу верховенства права, ст. 10 ЦПК України.

Судом на підставі наявних у справі доказів були встановлені наступні обставини.

Рішенням XXXXIX сесії УІ скликання від 09 вересня 2014 року № 353 надано громадянину України ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,1300 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої на території Заводської сільської ради в селі Придонецьке з метою подальшої передачі у приватну власність.

Рішенням III сесії VII скликання від 15 грудня 2015 року № 27 Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки,кадастровий номер6322883007:01001:0003, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Придонецьке, площею 0,1300 га та передано йому у приватну власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 6322883007:01001:0003 площею 0,1300 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Придонецьке належить на праві власності ОСОБА_1 .

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 6322883007:01001:0003,з цільовим призначенням 01.03 за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Придонецьке, для ведення особистого селянського господарства землі сільськогосподарського призначення знаходиться у приватної власності ОСОБА_1 .

Той факт, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 р. по справі № 820/7710/15 було визнано протиправними дії Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області щодо відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої в с. Придонецьке на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області у формі висновку про відмову в погодженні документації із землеустрою № 2486 від 24.04.2015 року не свідчить про те, що земельна спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення була у подальшому виділена відповідачу у власність законно, оскільки внаслідок цього рішення суду питання погодження мало розглядатися заново.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15.03.2017 року по справі № 623/1025/16 дійсно було відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства "Ізюмське лісове господарство"до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської областіпро визнання рішення незаконним і скасування рішення II сесії VII скликання від 04 грудня 2015 року № 20 про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 », рішення III сесії VII скликання від 15 грудня 2015 року № 27 про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої в с. Придонецьке на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області», рішення IV сесії VII скликання від 24 грудня 2015 року № 32 про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства, розташованої в с. Придонецьке на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області» та зобов`язання ОСОБА_5 звільнити земельну лісову ділянку під кадастровим номером 6322883007:01001:0002, ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку під кадастровим номером 6322883007:01001:0003 та ОСОБА_6 звільнити земельну лісову ділянку під кадастровим номером 6322883007:01001:0004, що знаходиться на землях державного лісового фонду державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» в Придонецькому лісництві в кварталі № 517 виділ № 10- відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15.03.2017 року по справі № 623/1025/16 відмовлено у визнанні незаконним та скасуванні Рішенням III сесії VII скликання від 15 грудня 2015 року № 27 Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки,кадастровий номер6322883007:01001:0003, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Придонецьке, площею 0,1300 га та передано йому у приватну власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Однак, вказане рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15.03.2017 року також не свідчить про законність приватизації відповідачем земельної ділянки лісогосподарського значення, оскільки у позові було відмовлено за його недоведеністю.

При цьому внаслідок відмінності учасників справи, встановлені у згаданих судових рішеннях обставини за змістом ч. 5 ст. 82 ЦПК України не мають преюдиціальне значення по даній справі.

Ст. 14 Конституції України унормовано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 22 ЗК України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 33 цього ж Кодексу визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно із положеннями п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного орган) виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (п.б). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення і смольної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки. що обумовлюються угодою сторін (п.7).

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим прокурором доказам, які свідчать про те, що спірна земельна ділянка належить до лісового фонду, а тому уданому випадку взагалі не підлягає приватизації без зміни її цільового призначення, і тому орган місцевого самоврядування діяв у даному випадку поза межами своїх владних повноважень, тобто з порушенням публічного порядку. Наведені з цього приводу підстави позову знайшли свої підтвердження у матеріалах справи.

Згідно наданої прокурором до позову інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція»» спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003 площею 0,13 га, що передана у приватну власність відповідачу, знаходиться у 517 кварталі Придонецького лісництва ДП «Ізюмське лісове господарство» та розташована у виділах № 19 та № 21, на підтвердження чого прокурором було надано до суду першої інстанції схему розташування земельних ділянок, що відповідає пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, в якому передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, спірна земельна ділянка на час передачі її у приватну власність і на теперішній час належить до земель державного лісового фонду, вона не вилучалась з постійного користування ДП «Ізюмське лісове господарство».

Відповідно до інформації, наявної в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 6322883007:01:001:0003, на цей час зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .

Тому є обґрунтованими доводи позову про те. що рішення Заводської сільської ради від 15.12.2015 № 27 щодо надання вказаної земельної ділянки у власність видано з порушенням вимог ст.ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України. І ці доводи вказані рішення судів, на які послався суд першої інстанції на обґрунтування своїх висновків, не спростовують.

Надана відповідачам земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, а тому її правовий режим врегульовується, окрім земельного, також лісовим законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах територіїУкраїни, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об?єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Аналогічно ст. 7 ЛК України відносить ліси, які знаходяться в межах території України, до об?єктів права власності Українського народу.

Згідно зі ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до підпункту «г» частини 4 цієї ж статті до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну, належать землі лісогосподарського призначення (крім випадків, визначених цим Кодексом).

При цьому ч. 2 ст. 56 3К України установлено, що громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Наведене свідчить, що спірна надана відповідачу земельна ділянка належить до земель державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ізюмське лісове господарство» та відноситься до земель державного лісового фонду, а отже відноситься до тих земель, які згідно зі ст. 178 ЦК України, ст. ст. 56, 84 ЗК України, дійсно не може бути надана у приватну власність громадянину для ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі ст. 141 ЗК України установлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Статтею 149 ЗК України в редакції що діяла станом на виникнення спірних правовідносин, було установлено, що земельні ділянки, надані упостійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів. У країни, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 цієї ж статті було визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Отже законодавцем визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб, належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, моніторингом Урядового порталу, розпоряджень Кабінету міністрів України розпоряджень про вилучення спірної ділянки з постійного користування ДП «Ізюмське лісове господарство» не встановлено. Відповідач цих доводів позову не спростував.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 318-р від 11.02.2010 з метою збереження об?єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб?єктів управління об?єктами державної власності, зобов?язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.

Таким чином, Заводською сільською радою в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника відповідно до положень земельного законодавства, що діяли станом на час виникнення спірних правовідносин - держави в особі Кабінету Міністрів України, та постійного землекористувача - ДП «Ізюмське лісове господарство» спірну земельну ділянку з земель лісогосподарського призначення і природно-заповідного фонду та передано її у приватну власність ОСОБА_2 .

Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки у власність ОСОБА_1 супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України без необхідних погоджень органів контролю.

Враховуючи усе вищевикладене, Заводською сільською радою прийнято оскаржуване рішення за відсутності погодження Держаного агентства лісових ресурсів, з порушення вимог ст.ст. 20, 118, 186-1 ЗК України, та усупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств. Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що рішення Заводської сільської ради від 15.12.2015 № 27 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства стосується земель лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган місцевого самоврядування, та які не можуть бути передані у приватну власність поза волею розпорядника (відповідно до положень законодавства в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) Кабінету Міністрів України, - таке рішення суперечить ст. ст. 116, 141, 1493К України та порушує інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України.

У ч.ч.1,2ст.228ЦК Українивизначено,що правочинвважається таким,що порушуєпублічний порядок,якщо вінбув спрямованийна порушенняконституційних праві свободлюдини ігромадянина,знищення,пошкодження майнафізичної абоюридичної особи,держави,Автономної РеспублікиКрим,територіальної громади,незаконне заволодінняним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Щодо належного способу захисту порушеного права на спірну земельну ділянки колегія суддів також враховує наступне.

Віндикаційний позов (ст.387 ЦК) це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову, як і негаторного, є повернення об`єкта права власності у володіння власника

У п.114 постанови ВП ВС від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 було зроблено правовий висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). У даному випадку держава була незаконно позбавлена володіння спірної земельною ділянкою, тому належний спосіб поновити законне володіння витребувати її назад у державну власність.

Саме такі правові висновки щодо належного способу захисту суддя за релевантних обставин наведені у постанові ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19. У ній зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість, негаторний позов (ст.391 ЦК) це вимога власника, який фактично володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Й умовою його задоволення є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів у світлі вказаних обставин також враховує правові висновки, які були висловлені у постановах ВП ВС від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17; від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17; постанова КГС ВС від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19), - про те, що позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів (рішень) без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

За таких обставин та наведеного правого обґрунтування належним способом захисту суспільних та державних інтересів є встановлення нікчемності правочинів, на підставі яких відповідач набув спірну земельну ділянку у власність та витребування спірної земельної ділянки від відповідача на користь держави, від імені якої у спірних правовідносинах наразі діє Ізюмської районної державної адміністрації. Таке витребування до державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення, незаконно переданих у приватну власність органом місцевого самоврядування, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до суспільних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Крім того, таке втручання у право власності є пропорційним, оскільки відповідач не є добросовісним набувачем у розумінні ст. 388 ЦК України. Наведені з цього приводу доводи скарги та позову знайшли своє підтвердження у матеріалах справи. Так, спірна земельна ділянка на час її набуття ОСОБА_4 у власність була у володінні ДП «Ізюмське лісове господарство», про що відповідачу було достовірно відомо, оскільки ОСОБА_1 є членом родини працівника ДП «Ізюмське лісове господарство» ОСОБА_5 . Такий висновок ґрунтується на загальному принципу цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, п .6 ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, яка має відповідні насадження дерев, відповідач, проявивши розумну обачність, може і повинний розуміти про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки,; вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (див з цього приводу правові висновки, які були висловлені у постанові ВС від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2гс21).

Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права відповідача, оскількиу цьому випадку питання захисту навколишного природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав індивідуальними правами окремих громадян.

Тому, суд апеляційної інстанції виходячи з дійсної мети заявленого позову, з урахуванням того, що прокурор у апеляційній скарзі уточнив свої вимоги в межах заявлених підстав позову, що відповідає визначеним у ст. 367 ЦПК України межам апеляційного провадження, та принципам змагальності і диспозитивності, ст.ст. 12, 13 ЦПК України оскільки у відповідача була процесуальна можливість висловити свою правову позицію щодо таких вимог апеляційної скарги, - суд апеляційної інстанції відповідно до заявлених підстав позову має підстави застосувати належний спосіб захисту порушеного права, про який просить позивач та витребувати з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 виснувала про те, що:"якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц). У даному випадку також не встановлено відповідних підстав для застосування наслідків спливу загальної позовної давності.

Отже, доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи і тому скарга підлягає задоволенню.

Оскільки судне повністюзв`ясував обставини,що маютьзначення длясправи;ухвалив висновківсуду невідповідають обставинамсправи; суд порушив згадані норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, - колегія суддів скасовує рішення суду повністю та ухвалює нове рішення, з урахуванням уточнених прокурором позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки та ухвалити в цій частині нове рішення про його задоволення.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у власність держави в особі Ізюмської районної державної адміністрації земельну ділянку, площею 0,13 га з кадастровим номером 6322883007:01:001:0003.

В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року не оскаржувалось та не переглядалось.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 10215 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 11 листопада 2024 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегії Ю.М.Мальований

Н.П.Пилипчук