Постанова

від 04.11.2024 по справі 902/1159/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

04 листопада 2024 року Справа № 902/1159/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024

(ухвалене о 14:04 год. у м. Вінниці, повний текст складено 16.08.2024)

у справі № 902/1159/22 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області

до ОСОБА_1

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_2 ;

2) Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області;

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс";

4) Фермерського господарства "Дуби"

про скасування державної реєстрації, припинення права власності та витребування земельної ділянки

за участю представників:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" - ОСОБА_3 ;

від інших третіх осіб - не з`явилися;

прокурор - Гарбарук В.А.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом (з урахуванням заяви про заміну неналежних відповідачів належним та заяви про зміну предмету позову) до ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234), припинити право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку;

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237;

- витребувати у ОСОБА_1 у комунальну власність в особі Погребищенської міської ради Вінницького району земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9820 га, яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 та розташована на території Погребищенської міської ради Вінницького району (колишньої - Очеретянської сільської ради Погребищенського району) Вінницької області в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог закону при передачі земельної ділянки з державної у приватну власність фізичній особі ОСОБА_2 . На думку прокурора, всупереч вимогам ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України, ОСОБА_2 повторно використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Станом на 30.01.2023 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,9820 га зареєстрована 23.12.2022 за ОСОБА_1 на праві приватної власності. Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу від 23.12.2022 № 7919. Тобто, власником земельної ділянки та єдиним відповідачем у справі є фізична особа. Водночас, підстави позовних вимог обґрунтовані прокурором порушенням норм законодавства, які визначають порядок набуття фізичною особою земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 31.05.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023, позов задовольнив частково. Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234). Скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237. Витребував у ОСОБА_1 у комунальну власність в особі Погребищенської міської ради Вінницького району земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9820 га (скасований в результаті об`єднання кадастровий номер земельної ділянки: 0523483800:03:000:0194), яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 та розташована на території Погребищенської міської ради Вінницького району (колишньої - Очеретянської сільської ради Погребищенського району) Вінницької області в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних. Відмовив у задоволенні позову в частині вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234).

Верховний Суд постановою від 29.03.2024 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 та рішення Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі № 902/1159/22 скасував. Справу № 902/1159/22 передав на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

За результатом нового розгляду, Господарський суд Вінницької області рішенням від 06.08.2024 у справі № 902/1159/22 позов задовольнив частково. Закрив провадження у справі щодо позовної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234). Скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237. Витребував у ОСОБА_1 у комунальну власність в особі Погребищенської міської ради Вінницького району земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9820 га (скасований в результаті об`єднання кадастровий номер земельної ділянки: 0523483800:03:000:0194), яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 та розташована на території Погребищенської міської ради Вінницького району (колишньої - Очеретянської сільської ради Погребищенського району) Вінницької області в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних. Відмовив у задоволенні позову в частині вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234). Стягнув з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури 7 849 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 1 006 грн 06 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 незаконно набув право власності на земельну ділянку площею 1,9820 га, яка розташована на території Погребищенської міської ради Вінницького району (колишньої - Очеретянської сільської ради Погребищенського району) Вінницької області, з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020.

В подальшому, спірну земельну ділянку було протиправно відчужено 20.07.2020 ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" шляхом укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Суд встановив, що матеріалами справи підтверджено об`єднання ТОВ "Укрземрессурс" земельних ділянок, у результаті якого земельна ділянка площею 1,9820 га, а також земельні ділянки із кадастровими номерами 0523483800:03:000:0196, 0523483800:03:000:0194, 0523483800:03:000:0192, 0523483800:03:000:0191, 0523483800:03:000:0190 та 0523483800:03:000:0182, увійшли до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,8920 га.

В подальшому, 23.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позову в частині витребування у кінцевого набувача ОСОБА_1 у комунальну власність в особі Погребищенської міської ради Вінницького району спірної земельної ділянки.

Поряд з цим, надаючи юридичну оцінку підставам у втручання на мирне володіння майном відповідачкою оцінив критерії сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям та дійшов висновку, що з урахуванням предмету спірних правовідносин, встановлених судом обставин та наведених норм права, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Також, суд зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена права та можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до особи, в якої придбала спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.

Щодо позову в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234), суд врахував, що під час нового розгляду справи встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності 02.01.2024 скасовано запис про право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234). Підставою для скасування такого запису слугувало рішення Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі № 902/1159/22.

Тому, в цій частині суд закрив провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відмовляючи в позові в частині припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237, суд виходив з того, що прокурором обраний неефективний спосіб захисту прав та інтересів.

Задовольняючи позов в частині скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237, суд враховував, що коригування відомостей у Державному земельному кадастрі обумовлено тим, що на підставі дій ТОВ "Укрземрессурс" виключено з державного реєстру кадастровий номер спірної земельної ділянки (0523483800:03:000:0194), внаслідок формування об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237.

Також, суд зазначив, що такий спосіб захисту відповідає положенням ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", а скасування державної реєстрації об`єднаної земельної ділянки надасть можливість оформлення прав на спірну земельну ділянку в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 11, 13, 15, 16, 317, 319, 334, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 5, 80, 81, 83, 84, 116, 118, 121, 122, 125, 126, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 3, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 у справі № 902/1159/22 скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

У цій справі відповідачем є фізична особа ОСОБА_1 , яка не являється суб`єктом підприємницької діяльності. Спір стосується витребування земельної ділянки з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства". Отже, цей спір не підсудний господарському суду ні за суб`єктним, ні за предметним складом і тому має вирішуватись виключно в порядку цивільного судочинства.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави за волевиявленням держаного органу, який був уповноважений розпоряджатися нею від імені держави, і коли вказана спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 в особи, яка мала право її відчужити, ОСОБА_1 стверджувала, що законні підстави для втручання у її право власності на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України - відсутні.

У цій конкретній справі у позовній заяві прокурор зазначив, що витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача становить "суспільний", "публічний" інтерес, який полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення у власність держави землі, що незаконно вибула з такої власності, у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, що явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Однак з позовної заяви не зрозуміло, яким чином витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 відновить правовий порядок в частині визначення меж компетенції органів державної влади. Не зрозуміло також чому прокурор вважає, що витребування земельної ділянки від добросовісного набувача призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення права, адже із задоволенням позову відбудеться втручання у право власності іншої особи - ОСОБА_1 , що аж ніяк не свідчить про відновлення становища, яке існувало до порушення.

Першопричиною виникнення спору у цій справі є власна недбалість державного органу, який не перевірив чи має гр. ОСОБА_2 право на отримання спірної ділянки, що призвело до порушення закону і вибуття спірної земельної ділянки з державної власності.

ОСОБА_1 не була знайома з гр. ОСОБА_2 , і їй не було і не могло бути відомо про порушення державним органом вимог закону при розпорядженні спірною земельною ділянкою. Придбаваючи земельну ділянку ОСОБА_1 покладалась на легітимність відомостей, що містилися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, адже ні Конституція України, ні інші нормативні акти не покладають на особу обов`язок перевіряти законність рішень чи дій органів державної влади, правомірність яких презюмується у Конституції України.

Витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки набутої у законний спосіб без будь-якої компенсації фактично призвело до того, що ОСОБА_1 понесла відповідальність за помилку, яку в наслідок власної недбалості допустив державний орган, а сам державний орган та інші учасники в ланцюгу цивільного обороту спірної земельної ділянки отримали вигоду від протиправних дій державного органу.

Позбавлення добросовісного набувача - ОСОБА_1 права приватної власності без жодної компенсації за витребуване у неї майно не можна вважати пропорційним (співмірним) меті, яка переслідується, оскільки має місце явне порушення балансу інтересів, за якого на невинну особу покладається надмірний тягар.

ОСОБА_1 зверталась до місцевого господарського суду з клопотанням про компенсацію вартості земельної ділянки у випадку задоволення позову. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання посилаючись на те, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості відновити своє право пред`явивши вимогу до особи, в якої придбала земельну ділянку.

Свій висновок суд обґрунтував посиланням на постанову Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 472/156/21, однак суд не звернув увагу на те, що справа №472/156/21 не є подібною до цієї справи, оскільки у ній відповідач не ставив перед судом питання про компенсацію вартості земельної ділянки у випадку задоволення позову, а у цій справі це питання підіймалося.

Погребищенська міська рада Вінницького району ніколи не була власником земельної ділянки площею 1,9820 га з кадастровим № 0523483800:03:000:0194 і ніяких прав щодо цієї земельної ділянки не набувала.

За наведеного скаржниця вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 вимогам ст. 236 та 237 ГПК України не відповідає, оскільки суд в порушення ч. 1 ст. 316 ГПК України за результатами нового розгляду справи взагалі не виконав вказівки суду касаційної інстанції, і фактично не застосував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику ЄСПЛ, обмежившись лише формальним посиланням на них, повністю і умисно ухилився від надання відповіді на численні аргументи відповідачки, які були доречними, важливими і вирішальними, що свідчить про очевидну свавільність судді і ухвалення ним завідомо незаконного рішення, що безумовно є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Прокурор подав суду відзив на апеляційну скаргу відповідачки в якому вказує таке.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, а також наявності прямої вказівки закону на вид судочинства, у якому має розглядатись така категорія справ, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а участь фізичної особи у процедурі відчуження майна не змінює правової природи такого юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020, який не відповідає викладеним у ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України імперативним нормам та суперечить їм, що не відповідає волі держави як власника земельної ділянки, вираженої у відповідних нормах.

ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла ознайомитися з даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо наявності спору про витребування з власності ТОВ "Укрземрессурс" спірної земельної ділянки.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, заходи втручання держави в право власності ОСОБА_1 відповідають ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ОСОБА_1 на праві приватної власності перебуває 15 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею майже 39,47 га. Враховуючи викладене, витребування у ОСОБА_1 однієї земельної ділянки площею 1,9820 га, яку вона придбала за 3 000 грн не буде для неї надмірним тягарем, спричиненим втратою грошових коштів та позбавленням засобів для існування.

Законодавство України надає відповідачу після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Він не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до особи, в якої придбав спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

За таких обставин рішення суду від 06.08.2024 у справі №902/1159/22 є обґрунтованим та вмотивованим.

Враховуючи вищевикладене, просить рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 04.11.2024 прокурор заперечив проти апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на неї. Просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" в судовому засіданні підтримав позицію скаржника та доводи апеляційної скарги відповідачки. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

В судове засідання 04.11.2024 представники інших учасників справи не з`явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач, відповідач, ОСОБА_2 , ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та ФГ "Дуби" були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів та поштова кореспонденція (т. 6, а. с. 38-41), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників вказаних учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс", перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 07.11.2019 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надійшло клопотання гр. ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області за межами населеного пункту, в межах земельної ділянки площею 35,7249 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0148 (т. 1, а. с. 119-120).

За результатами розгляду клопотання гр. ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області було прийнято наказ № 2-22881/15-19-СГ від 29.11.2019 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" (т. 1, а. с. 121).

29.05.2019 наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-8746/15-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність ОСОБА_2 земельну ділянку державної форми власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області площею 2,000 га з кадастровим номером 0523985700:03:000:0643 для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03) (т. 1, а. с. 31).

24.04.2020 наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ "Про надання у власність", затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) земельну ділянку площею 1,9820 га з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області (т. 1, а. с. 29-30).

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020, державним реєстратором Славнянської сільської ради Липовецького району 16.06.2020 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 36909962, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2101627905234 (т. 1, а. с. 26-28).

20.07.2020 між ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "Укрземрессурс" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки (т. 1, а. с. 32-37), відповідно до п. 1.1 якого продавець передав у власність (продав) покупцю, а покупець прийняв від продавця (купив) земельну ділянку кадастровий номер 0523483800:03:000:0194, що розташована на території Погребищенської міської ради Вінницької області та зобов`язується сплатити за неї грошову суму у порядку та на умовах передбачених п. 3 договору.

Право власності на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до відомостей викладених у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності наданого Славнянською сільською радою Липовецького району 16.06.2020 індексний номер витягу - 213131295, право власності на земельну ділянку за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване державним реєстратором Славнянської сільської ради Липовецького району 16.06.2020, номер запису про право власності 36909962, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2101627905234 (п. 2 договору).

За домовленістю сторін продаж земельної ділянки вчиняється за 37 600 грн, які покупець зобов`язується сплатити продавцю протягом одного року з дня укладення цього договору через касу товариства за місцем знаходження товариства (п. 3.1 договору).

Згідно із висновком про вартість об`єкту оцінки наданого суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Довбня М.Ю., оціночна (ринкова) вартість відчуженої за цим договором земельної ділянки станом на 26.06.2020 становить - 37 600 грн (п. 3.2 договору).

Договір вважається укладеним з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 9.1 договору).

Право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ТОВ "Укрземрессурс" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

11.01.2021 між ТОВ "Укрземрессурс" та ФГ "Дуби" укладено договір оренди спірної земельної ділянки (т. 1, а. с. 38-40).

В подальшому, ТОВ "Укрземрессурс" вчинено дії з об`єднання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 площею 1,9820 га із земельними ділянками з кадастровими номерами 0523483800:03:000:0196, 0523483800:03:000:0192, 0523483800:03:000:0191, 0523483800:03:000:0190 та 0523483800:03:000:0182 площею 1,9820 га кожна, які увійшли до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,8920 га.

Зокрема, 03.11.2022 ТОВ "Укрземрессурс" адресовано приватному підприємцю Кобзарю М.І. заяву про розроблення ним технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок площею 11,8920 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами 0523483800:03:000:0196, 0523483800:03:000:0194, 0523483800:03:000:0192, 0523483800:03:000:0191, 0523483800:03:000:0190 та 0523483800:03:000:0182, які розташовані: Вінницька область, Вінницький район, за межами населеного пункту с. Очеретня, Погребищенської міської ради (т. 1, а. с. 178).

ФОП Кобзар М.І. розроблено відповідну технічну документацію з землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок площею 11,8920 га для ведення особистого селянського господарства, зокрема спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 0523483800:03:000:0194 (т. 1, а. с. 179-182).

15.11.2022 державним реєстратором Липовецької міської ради Вінницького району Чубатюк О.Р. прийнято рішення про державну реєстрацію (індексний номер рішення 65504412 від 17.11.2022) права власності на вказану земельну ділянку за ТОВ "Укрземрессурс", підставою для державної реєстрації - заява, серія та номер: б/н виданий 03.11.2022, видавник ТОВ "Укрземрессурс"; технічна документація, серія та номер: б/н виданий 03.11.2022, видавник ФОП Кобзар М.І.; відомості з ДЗК, серія та номер: 58623390, виданий 15.11.2022, видавник: Державний земельний кадастр (т. 1, а. с. 183-185).

23.12.2022 між ТОВ "Укрземрессурс" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки (т. 1, а. с. 186-191), відповідно п. 1.1 якого продавець передав у власність (продав) покупцю, а покупець прийняв від продавця (купила) земельну ділянку загальною площею 11,8920 га, кадастровий номер якої 0523483800:03:000:0237, що розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, за межами населеного пункту села Очеретня Погребищенської міської ради, в межах згідно з планом (земельна ділянка), і сплатила за неї грошову суму у порядку та на умовах, передбачених п. 3 цього договору.

Право власності на вище зазначену земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданого Липовецькою міською радою Вінницького району Вінницької області 17.11.2022, індексний номер витягу 315448964, право власності на нерухоме майно зареєстроване державним реєстратором Липовецької міської ради адміністрації Липовецького району Вінницької області - Чубатюк О.Р. 15.11.2022, номер запису про право власності - 48464660, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2660070305234 (п. 1.2 договору).

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства (п. 1.3 договору).

Згідно із п. 3.1 договору за домовленістю сторін продаж, земельної ділянки вчиняється за 3 000 грн, які продавець отримав від покупця на поточний рахунок НОМЕР_3 в АТ КБ "Приватбанк" м. Київ, Україна, до підписання даного договору.

Експертно-грошова оцінка відчужуваної земельної ділянки складає - 1 844 200 грн, згідно зі звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеним суб`єктом оціночної діяльності ФОП Довбня М.Ю. 22.12.2022 (п. 3.3 договору).

За змістом п. 4.3 договору підписання цього договору продавцем та покупцем свідчитиме про те, що земельна ділянка передана продавцем та прийнята покупцем в день укладення цього договору до його підписання.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 13.01.2023, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,9820 га зареєстрована за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на праві приватної власності за договором купівлі-продажу від 23.12.2022 № 7919 (т. 1, а. с. 183-185).

Прокурор посилаючись на те, що фізичною особою ОСОБА_2 повторно використано право безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки попередньо отримано у приватну власність іншу земельну ділянку з кадастровим номером 0523985700:03:000:0643 площею 2 га, звернувся до суду з позовом у цій справі.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 31.05.2023 в цій справі, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 20.09.2023, позов задовольнив частково. Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234). Скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237. Витребував у ОСОБА_1 у комунальну власність в особі Погребищенської міської ради Вінницького району земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9820 га (скасований в результаті об`єднання кадастровий номер земельної ділянки: 0523483800:03:000:0194), яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 та розташована на території Погребищенської міської ради Вінницького району (колишньої - Очеретянської сільської ради Погребищенського району) Вінницької області в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних. Відмовив у задоволенні позову в частині вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що інтереси держави є порушеними, тому прокурор правомірно звернувся з позовом до суду, а також правомірно заявив вимогу про витребування у кінцевого набувача - ОСОБА_1 у комунальну власність земельної ділянки площею 1,9820 га, яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних. Також суд першої інстанції, надавши оцінку іншим позовним вимогам на предмет ефективності обраних способів захисту прав та інтересів, дійшов висновку про скасування у державному реєстрі права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234) та скасування в державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237.

За наслідками касаційного перегляду відповідно до постанови Верховного Суду від 29.03.2024 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 та рішення Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі № 902/1159/22 скасовано. Справу № 902/1159/22 передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Скеровуючи справу на новий судовий розгляд, Касаційний господарський суд у своїй постанові від 29.03.2024 вказав, що вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій лише формально послалися на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику ЄСПЛ та взагалі не навели жодних мотивів для висновку про відсутність порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача як дійсного володільця і про покладення на останнього такого тягаря, який буде надмірним.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди при вирішенні спору у справі, яка переглядається, фактично не застосували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику ЄСПЛ, обмежившись лише формальним посиланням на них, та не встановили і в судових рішеннях не зазначили чи відповідає втручання у право на мирне володіння відповідачем спірним майном трьом встановленим критеріям. Зокрема, суди не обґрунтували, чи є втручання законним, чи має воно на меті "суспільний", "публічний інтерес"; як внаслідок цього відновиться або покращиться економічний інтерес та/або становище держави. У такий спосіб, без такого обґрунтування висновки судів про задоволення позову є передчасними.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Щодо юрисдикції цього спору.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства, зазвичай, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників процесу.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Отже, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.

Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.02.2024 у цій справі № 902/1159/22 зазначила, що зокрема, у постанові від 04.07.2023 Велика Палата Верховного Суду переглянула рішення у справі №373/626/17 за позовом прокурора до фізичних осіб про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним та витребування земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства з чужого незаконного володіння за правилами цивільного судочинства.

У постанові від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 та у постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що позовні вимоги про визнання рішення органу місцевого самоврядування про виділення у власність фізичній особі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не є нерозривно пов`язаними з вимогами про витребування таких земельних ділянок у їх кінцевих набувачів - юридичних осіб, які підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

У справах № 373/626/17, № 911/3680/17, № 911/3681/17 окремих висновків про юрисдикцію спору в контексті правового режиму земельних ділянок із цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" Велика Палата Верховного Суду не формулювала, проте практика, зокрема щодо визначення предметної юрисдикції, при вирішенні спорів про витребування на користь держави земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є послідовною.

Юрисдикція таких спорів не пов`язується із цільовим призначенням земельної ділянки, оскільки відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" отримання фізичною особою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства має на меті задоволення особистих побутових потреб такої особи та не передбачає обов`язку створення нею юридичної особи або реєстрації підприємницької діяльності.

Тож основним критерієм для розмежування цивільної та господарської юрисдикції в справах, пов`язаних з вибуттям земель особистого селянського господарства з власності держави, Велика Палата Верховного Суду визначила суб`єктний склад сторін спору. Саме такий підхід і було застосовано при перегляді справ № 373/626/17, № 911/3680/17, № 911/3681/17.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову до суду. Подальша зміна суб`єктного складу сторін (зокрема, власника земельної ділянки) не впливає на визначення юрисдикції спору, тобто не змінює. У цій справі № 902/1159/22 справі прокурор пред`явив позов до ТОВ "Укрземрессурс", яке на момент звернення прокурора до суду було власником спірної земельної ділянки. Після пред`явлення цього позову прокурором ТОВ "Укрземрессурс" відчужило земельну ділянку фізичній особі ОСОБА_1 , у зв`язку із чим прокурор був змушений звертатися до суду з заявою про заміну неналежного відповідача та зміну предмета позову.

Крім вказаного суд апеляційної інстанції зауважує, що Верховний Суд в постанові від 29.03.2024 у цій справі вказав, що цей спір потрібно розглядати в порядку господарського судочинства і в такій постанові відсутні вказівки щодо порушення судами попередніх інстанцій юрисдикції під час розгляду цього спору.

З врахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не погоджується із твердженнями скаржниці про порушення правил юрисдикції при розгляді цього спору.

Щодо позову по суті.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

За приписами статей 81, 116 Земельного кодексу України (ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара (пункт "б" частини першої статті 121 ЗК України).

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, таким відповідним центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та територіальні органи Держгеокадастру.

На підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020, державним реєстратором Славнянської сільської ради Липовецького району 16.06.2020 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 36909962, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2101627905234).

Однак, 29.05.2019 наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-8746/15-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку державної форми власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області площею 2,000 га із кадастровим номером 0523985700:03:000:0643 для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03) (т. 1, а. с. 31).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-8746/15-19-СГ від 29.05.2019 року безоплатно вже надано із земель державної власності у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1 га кадастровий номер 0523985700:03:000:0643.

Оскільки, ОСОБА_2 на час видання наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 року вже отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 0523985700:03:000:0643 для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03), тому суд першої інстанції вірно висновував, що ОСОБА_2 скористався своїм правом, передбаченим статтею 116 ЗК України, повторно, тобто з порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

Крім того, згідно із положеннями статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 334 ЦК України, а також положень статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, у тому числі надану у власність в порядку безоплатної приватизації, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, проте не є підставою виникнення цивільних прав, зокрема набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно. Сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Відповідно до статей 11, 13 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають на підставі юридичних фактів та здійснюються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За системним зв`язком та змістом положень частини першої, пункту "в", частини третьої, четвертої статті 116, частин першої, сьомої, дев`ятої статті 118, частини першої статті 121, статті 122 ЗК України, які визначають право громадян на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності шляхом приватизації та порядок його реалізації, закон визначає, що така передача здійснюється шляхом прийняття відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах повноважень відповідного рішення і не допускає безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок певного виду використання більш як один раз.

Відповідно прийняття органами виконавчої влади або місцевого самоврядування рішень про таку передачу без додержання вказаних вимог також є недопустимим.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18).

Закон пов`язує наявність права на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно.

Наведене свідчить про відсутність достатніх правових підстав для видачі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020, а тому спірна земельна ділянка вибула із власності Українського народу, від імені та в інтересах якого діяв державний орган, всупереч вимогам закону та волі власника.

Отже, повторне набуття земельної ділянки ОСОБА_2 у власність у межах норм безоплатної приватизації на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 є протиправним.

Щодо правових підстав для витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 як нинішнього власника, з огляду на встановлену судом протиправність її вибуття із власності Українського народу, судом враховує таке.

Статтею 14 Конституції України та статтею 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України, зокрема, встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб

Приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 04.11.2020 у справі №327/1884/17).

У контексті частини третьої статті 16 ЦК України до позовів щодо захисту речових прав на нерухоме майно відноситься, зокрема, віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Зміст приписів ст. 387 ЦК України свідчить, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У відповідності до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, стаття 388 ЦК України встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Зі змісту статті 388 ЦК України вбачається, що майно придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребувано власником такого майна у добросовісного набувача у випадку, зокрема, вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

Вище встановлено, що земельна ділянка вибула із власності Українського народу, від імені та в інтересах якого діяв державний орган, поза його волею, оскільки орган Держгеокадастру незаконно відчужив, а ОСОБА_2 незаконно набув право власності на земельну ділянку площею 1,9820 га, яка розташована на території Погребищенської міської ради Вінницького району (колишньої - Очеретянської сільської ради Погребищенського району) Вінницької області, з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020.

Тому, вказану земельну ділянку було протиправно відчужено 20.07.2020 ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" шляхом укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки (т. 1, а. с. 32-36).

Обставини об`єднання ТОВ "Укрземрессурс" земельних ділянок, у результаті якого земельна ділянка площею 1,9820 га, а також земельні ділянки із кадастровими номерами 0523483800:03:000:0196, 0523483800:03:000:0194, 0523483800:03:000:0192, 0523483800:03:000:0191, 0523483800:03:000:0190 та 0523483800:03:000:0182, увійшли до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,8920 га, підтверджено відповідною технічною документацією та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (т. 1, а. с. 178-185).

В подальшому, вже після звернення прокурора до суду із цим позовом та відкриття провадження у справі, 23.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (т. 1, а. с. 186-191).

Враховуючи неодноразове відчуження права власності на земельну ділянку після протиправної повторної приватизації, належним способом захисту прав та інтересів Українського народу є витребування земельної ділянки у кінцевого набувача.

Юридичний факт об`єднання спірної земельної ділянки не перешкоджає її витребуванню в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц дійшла висновку, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані.

Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 640/8456/16-ц, у разі об`єднання земельних ділянок не відбувається виникнення чи створення іншого нового майна, відмінного від попереднього, не має місця перетворення або переробка тощо, фактично та юридично відбувається заміна кількох правовстановлюючих документів на один новий, яким засвідчено право власності на те саме майно, що й у попередніх документах. Залишаються попередніми як правові, так і фізичні характеристики об`єднаних ділянок, зокрема, не відбувається зміна їх цільового призначення, розташування тощо.

З огляду на положення статей 387 та 388 Цивільного кодексу України власник (держава) має право витребувати земельні ділянки, які були поділені та/або об`єднані; формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (позиція судової палати для розгляду справ щодо земельних спорів та права власності КГС ВС, викладена у постанові від 10.12.2021 у справі № 924/454/20).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Відносно тверджень скаржниці про те, що позивач (Погребищенська міська рада Вінницького району) не був та не є власником спірної земельної ділянки, суд вказує таке.

27.05.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ.

Таким Законом України розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: "24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.".

Також підпунктом 20 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" внесено зміни до статті 83 Земельного кодексу України, зокрема, частину другу цієї статті доповнено пунктом "в" такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Отже, землями Погребищенської територіальної громади Вінницького району вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами відповідного населеного пункту у межах такої територіальної громади, в тому числі і спірна земельна ділянка.

При цьому, суд враховує, що позивач був позбавлений можливості зареєструвати за територіальною громадою, в інтересах якої та від імені якої від здійснює свої повноваження, право власності на спірну земельну ділянку, оскільки до моменту набрання Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ, така земельна ділянка вибула із державної власності і на неї були зареєстровані речові права інших осіб, зокрема право власності за ОСОБА_2 , ТОВ "Укрземрессурс" та ОСОБА_1 (в залежності від дати).

Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд в постанові від 29.03.2024 у цій справі скасовуючи судові рішення судів попередній інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, не вказував, що Погребищенська міська рада Вінницького району є неналежним позивачем у цій справі.

Тому, доводи скаржника про відсутність підстав для витребування земельної ділянки на користь саме Погребищенської територіальної громади Вінницького району від імені котрої у спірних правовідносинах діє позивач, спростовуються наведеними нормами законодавства.

З врахуванням викладеного, позов в частині витребування у кінцевого набувача - ОСОБА_1 у комунальну власність в особі Погребищенської міської ради Вінницького району земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,9820 га (скасований в результаті об`єднання кадастровий номер земельної ділянки: 0523483800:03:000:0194), яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 та розташована на території Погребищенської міської ради Вінницького району (колишньої - Очеретянської сільської ради Погребищенського району) Вінницької області в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Надаючи юридичну оцінку підставам у втручання на мирне володіння майном відповідачкою, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСГІЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Так, законність витребування спірної земельної ділянки обґрунтована наведеними мотивами щодо задоволення віндикаційного позову в силу приписів ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Наведені вище норми Конституції України (статті 13, 14) визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Передача земель державної (комунальної) власності у приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом держави переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів.

За таких обставин, витребування земельної ділянки становить "суспільний", "публічний" інтерес, оскільки вказане є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель сільськогосподарського призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

"Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибула.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з передачі громадянам у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. До того ж права та інтереси власника, який позбувся володіння земельною ділянкою внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Покращення економічного інтересу та/або становища держави внаслідок повернення у розпорядження держави земельної ділянки, на що акцентував увагу суд касаційної інстанції, полягатиме, зокрема, у тому, що така земельна ділянка може бути, продана, передана в оренду іншому суб`єкту господарювання з урахуванням нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки, що надасть змогу наповнити бюджет відповідної територіальної громади.

Відносно дотримання критерію пропорційності, то відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що міститься в матеріалах справи, у ОСОБА_1 на праві приватної власності перебуває 15 земельний ділянок для ведення особистого селянського господарства та товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею майже 39,47 га.

Враховуючи викладене, витребування у ОСОБА_1 однієї земельної ділянки площею 1,9820 га, яку вона придбала відповідно до умов договору фактично за 594,6 грн (таке співвідношення вартості (ціни договору) до розміру земельної ділянки, яка витребовується, як частини об`єднаної земельної ділянки) не буде для неї надмірним тягарем, спричиненим втратою грошових коштів та позбавленням засобів для існування.

Також матеріалами справи підтверджено, що в інтересах ОСОБА_1 діяли ті самі представники, якими вчинялись дії з оформлення права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 та ТОВ "Укрземрессурс".

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави, становить пропорційне втручання у право власності відповідачки з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Більше того, як уже суд зазначав вище, одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказано, що під час розгляду цієї справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Так, відповідачкою заявлено клопотання про компенсацію вартості земельної ділянки у випадку задоволення позову (вх. №01-34/5174/24 від 17.05.2024).

Місцевий господарський суд вірно відмовив в його задоволенні, так як вимоги про компенсацію ринкової вартості земельної ділянки спрямовані до особи на користь якої витребовується спірна земельна ділянка (Погребищенської міської ради) і яка не вчиняла жодних дій щодо вибуття земельної ділянки із власності держави та не відчужувала спірну земельну ділянку відповідачці.

Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 підтримав позицію суду апеляційної інстанції, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не позбавлена права та можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до особи, в якої придбала спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Отже, з урахуванням предмету спірних правовідносин, встановлених судом обставин та наведених норм права, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Подібні висновки щодо наявності підстав витребування земельної ділянки у добросовісного набувача на підставі ст. 387, 388 ЦК України у зв`язку з вибуттям майна з володіння Українського народу від імені якого діяв державний орган, поза його волею та відсутності порушення принципу пропорційності втручання у право власності добросовісного набувача викладені у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №130/1017/20, від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 та від 28.06.2023 у справі № 148/621/22.

Щодо позовної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234), суд враховує, що пред`явленням такої вимоги прокурор намагається відновити право комунальної власності на спірну земельну ділянку із визначеним у момент її формування кадастровим номером.

Суд зазначає, що навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача (постанова Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17).

Поряд з цим під час нового розгляду справи встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності 02.01.2024 скасовано запис про право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234). Підставою для скасування такого запису слугувало рішення Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі № 902/1159/22.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Оскільки запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234) скасовано/анульовано 02.01.2024, тобто предмет спору припинив своє існування в процесі судового розгляду справи, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відносно позову в частині припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237, суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10. 2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п. 14).

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність.

Окрім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (див. постанову від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Оскільки, редакцію пунктів 1-3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" змінено, наявність судового рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав є одночасно автоматичною підставою для припинення відповідних прав, яка прямо передбачена законом.

Судове рішення про скасування державної реєстрації прав є самостійною та достатньою підставою для вчинення державним реєстратором дій з припинення відповідних прав, тому не потребує додаткового судового захисту.

Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині вимог у зв`язку із обранням неефективного способу захисту прав та інтересів.

Відносно позовної вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237, суд враховує, що коригування відомостей у Державному земельному кадастрі обумовлено тим, що на підставі дій ТОВ "Укрземрессурс" виключено з державного реєстру кадастровий номер спірної земельної ділянки (0523483800:03:000:0194), внаслідок формування об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237.

Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 втратила статус окремого об`єкта, так як вона була об`єднана з іншими земельними ділянками.

Відповідно до ст. 16, ч. 4 ст. 25, ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр", п.п. 29, 50, 51, 114, 135, 136, 136-1 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, у разі об`єднання земельних ділянок, державна реєстрація та кадастровий номер земельної ділянки, яка увійшла у склад новоутвореної скасовуються, поземельна книга на неї закривається.

Відомості про таку земельну ділянку у Державному земельному кадастрі набувають статусу архівних та зберігаються постійно.

Рішення суду про витребування майна від добросовісного набувача також не є підставою для здійснення реєстратором відповідних реєстраційних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №672/1790/18.

Згідно із ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

- поділу чи об`єднання земельних ділянок;

- якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;

- ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Отже, з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо визначення ефективних способів захисту на основі редакції закону про державну реєстрацію, суд доходить висновку, що вимога позову про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 відповідає положенням ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр"

Скасування державної реєстрації об`єднаної земельної ділянки надасть можливість оформлення прав на спірну земельну ділянку в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 у власність ОСОБА_2 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних.

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову у цій частині.

Також, апеляційний господарський суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 у справі № 902/1159/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 у справі № 902/1159/22 - без змін.

2. Справу № 902/1159/22 надіслати Господарському суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "11" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.