Постанова

від 14.01.2025 по справі 902/1159/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 902/1159/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 (суддя Тварковський А. А.)

і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (головуючий суддя Петухов М. Г., судді Василишин А. Р., Філіпова Т. Л.)

у справі № 902/1159/22

за позовом керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області

до ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) ОСОБА_2 , 2) Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" і 4) Фермерське господарство "Дуби",

про скасування державної реєстрації, припинення права власності та витребування земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь представник третьої особи-3 - ОСОБА_3 , прокурор - Шапка І. М.)

ВСТУП

1. У цій справі розглядалось питання можливості витребування майна у кінцевого набувача у випадку, якщо була встановлена незаконність набуття цього майна першим набувачем.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

2. Керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - позивач) звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про заміну неналежних відповідачів належним та заяви про зміну предмету позову) до ОСОБА_1 (далі - відповідач, скаржник), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) ОСОБА_2 (далі - третя особа-1), 2) Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - третя особа-2), 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (далі - третя особа-3) і 4) Фермерське господарство "Дуби" (далі - третя особа-4), в якому просив суд:

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за відповідачем на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234), припинити право власності відповідача на цю земельну ділянку;

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237;

- витребувати у відповідача в комунальну власність в особі позивача земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9820 га, яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 та розташована на території позивача (колишньої Очеретянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області) в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу третьої особи-2 від 24.04.2020 № 2-9391/15-20-СГ у власність третьої особи-1, відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних.

3. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог закону при передачі земельної ділянки з державної у приватну власність третій особі-1. На думку прокурора, всупереч вимогам статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), третя особа-1 повторно використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Станом на 30.01.2023 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237, площею 11,9820 га зареєстрована 23.12.2022 за відповідачем на праві приватної власності. Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу від 23.12.2022 № 7919.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

4. Справа розглядалася судами неодноразово.

5. Господарський суд Вінницької області рішенням від 31.05.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023, позов задовольнив частково:

- скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за відповідачем на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234);

- скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237;

- витребував у відповідача у комунальну власність в особі позивача земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9820 га (скасований в результаті об`єднання кадастровий номер земельної ділянки: 0523483800:03:000:0194), яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 та розташована на території позивача (колишньої Очеретянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області) в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу третьої особи-2 від 24.04.2020 № 2-9391/15-20-СГ у власність третьої особи-1, відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних;

- відмовив у задоволенні позову в частині вимог про припинення права власності відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234).

6. Верховний Суд постановою від 29.03.2024 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 та рішення Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі № 902/1159/22 скасував. Справу № 902/1159/22 передав на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

7. Скеровуючи справу на новий судовий розгляд, касаційний суд вказав, що вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій лише формально послалися на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику Європейського суду з прав людини та взагалі не навели жодних мотивів для висновку про відсутність порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача як дійсного володільця і про покладення на останнього такого тягаря, який буде надмірним. Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди при вирішенні спору у справі, яка переглядається, фактично не застосували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику Європейського суду з прав людини, обмежившись лише формальним посиланням на них, та не встановили і в судових рішеннях не зазначили чи відповідає втручання у право на мирне володіння відповідачем спірним майном трьом встановленим критеріям. Зокрема, суди не обґрунтували, чи є втручання законним, чи має воно на меті "суспільний", "публічний інтерес"; як внаслідок цього відновиться або покращиться економічний інтерес та / або становище держави. У такий спосіб, без такого обґрунтування висновки судів про задоволення позову є передчасними.

8. За результатом нового розгляду, Господарський суд Вінницької області рішенням від 06.08.2024 у справі № 902/1159/22, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04.11.2024 залишив без змін, позов задовольнив частково:

- закрив провадження у справі щодо позовної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності за відповідачем (21.01.1944 року народження, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234);

- скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237;

- витребував у відповідача у комунальну власність в особі позивача земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9820 га (скасований в результаті об`єднання кадастровий номер земельної ділянки: 0523483800:03:000:0194), яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 та розташована на території позивача (колишньої Очеретянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області) в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу третьої особи-2 від 24.04.2020 № 2-9391/15-20-СГ у власність третьої особи-1, відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних;

- відмовив у задоволенні позову в частині вимог про припинення права власності відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234).

9. Суди мотивували свої рішення тим, що предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову до суду. Подальша зміна суб`єктного складу сторін (зокрема, власника земельної ділянки) не впливає на визначення юрисдикції спору, тобто не змінює. У цій справі прокурор пред`явив позов до третьої особи-3, яка на момент звернення прокурора до суду була власником спірної земельної ділянки. Після пред`явлення цього позову прокурором третя особа-3 відчужила земельну ділянку відповідачу, у зв`язку із чим прокурор був змушений звертатися до суду із заявою про заміну неналежного відповідача та зміну предмета позову. Відтак, суди не погодилися із твердженнями відповідача про порушення правил юрисдикції при розгляді цього спору.

10. Суди зазначили, що повторне набуття земельної ділянки третьою особою-1 у власність у межах норм безоплатної приватизації на підставі наказу третьої особи-2 від 24.04.2020 №2-9391/15-20-СГ є протиправним. Відтак, суди вирішили, з урахуванням відсутності достатніх правових підстав для видачі наказу третьою особою-2 від 24.04.2020 №2-9391/15-20-СГ, що спірна земельна ділянка вибула із власності Українського народу, від імені та в інтересах якого діяв державний орган, всупереч вимогам закону та волі власника.

11. Щодо правових підстав для витребування земельної ділянки у відповідача як нинішнього власника, з огляду на встановлену судом протиправність її вибуття із власності Українського народу, суди, враховуючи неодноразове відчуження права власності на земельну ділянку після протиправної повторної приватизації, вирішили, що належним способом захисту прав та інтересів Українського народу є витребування земельної ділянки у кінцевого набувача.

12. Відносно тверджень скаржниці про те, що позивач не був та не є власником спірної земельної ділянки, суди вказали, з посиланням на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ, що землями Погребищенської територіальної громади Вінницького району вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами відповідного населеного пункту у межах такої територіальної громади, в тому числі і спірна земельна ділянка. При цьому суди врахували, що позивач був позбавлений можливості зареєструвати за територіальною громадою, в інтересах якої та від імені якої від здійснює свої повноваження, право власності на спірну земельну ділянку, оскільки до моменту набрання зазначеним Законом така земельна ділянка вибула із державної власності і на неї були зареєстровані речові права інших осіб, зокрема право власності за третьою особою-1, третьою особою-3 та відповідачем.

13. Надаючи юридичну оцінку підставам у втручання на мирне володіння майном відповідачем, суди зважили на законність витребування спірної земельної ділянки в силу приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

14. Крім того, суди зазначили, що витребування земельної ділянки становить "суспільний", "публічний" інтерес, оскільки вказане є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель сільськогосподарського призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. До того ж, за висновками судів попередніх інстанцій, суспільний інтерес полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з передачі громадянам у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні третьою особою-1 спірної земельної ділянки. Також права та інтереси власника, який позбувся володіння земельною ділянкою внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

15. Відносно дотримання критерію пропорційності суди вказали, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що міститься в матеріалах справи, у відповідача на праві приватної власності перебуває 15 земельний ділянок для ведення особистого селянського господарства та товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею майже 39,47 га. Витребування у відповідача однієї земельної ділянки площею 1,9820 га, яку він придбав відповідно до умов договору фактично за 594,60 грн (таке співвідношення вартості (ціни договору) до розміру земельної ділянки, яка витребовується, як частини об`єднаної земельної ділянки) не буде для нього надмірним тягарем, спричиненим втратою грошових коштів та позбавленням засобів для існування. До того ж суди врахували, що в інтересах відповідача діяли ті самі представники, якими вчинялись дії з оформлення права власності на спірну земельну ділянку за третьою особою-1 та третьою особою-3.

16. Оскільки запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234) скасовано / анульовано 02.01.2024, тобто предмет спору припинив своє існування в процесі судового розгляду справи, суди дійшли висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

17. Відносно позовної вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237, суди врахували, що коригування відомостей у Державному земельному кадастрі обумовлено тим, що на підставі дій третьої особи-3 виключено з державного реєстру кадастровий номер спірної земельної ділянки (0523483800:03:000:0194), внаслідок формування об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237. Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 втратила статус окремого об`єкта, так як вона була об`єднана з іншими земельними ділянками.

18. Суди дійшли висновку, що скасування державної реєстрації об`єднаної земельної ділянки надасть можливість оформлення прав на спірну земельну ділянку в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194, що була передана на підставі наказу третьої особи-2 від 24.04.2020 № 2-9391/15-20-СГ у власність третьої особи-1, відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних. Відтак, суди задовольнили позов у зазначеній частині.

Касаційна скарга

19. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

20. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи, зокрема, що цей спір не підсудний господарському суду ні за суб`єктним, ні за предметним критеріями і тому має вирішуватись виключно в порядку цивільного судочинства. Скаржник зазначає, що у постанові від 26.03.2024 у цій справі Верховний Суд вирішив, що цей спір потрібно розглядати за правилами господарського судочинства лише з огляду на висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024. Однак висновки, які викладені в зазначеній ухвалі, не являються висновками щодо застосування норми права в розумінні частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки вони викладені в ухвалі, а не в постанові суду, і, крім того, ці висновки не ґрунтуються на жодній нормі права, суперечать статті 20 ГПК України та висновкам Верховного Суду щодо юрисдикції спору, висловлених у численних постановах, зокрема, від 13.09.2023 у справі № 274/1676/22, від 28.06.2023 у справі № 676/197/20, від 28.06.2023 у справі № 687/1/20, від 22.05.2024 у справі № 676/180/20, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 19.11.2018 у справі № 911/3680/17, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 02.08.2023 у справі № 695/2984/18, від 12.07.2023 у справі № 676/78/22, від 05.07.2023 у справі № 372/4972/14, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 28.06.2023 у справі № 302/422/21, від 14.06.2023 у справі № 274/3294/21.

21. Крім того, скаржник вважає, що провадження у справі за вимогою про витребування земельної ділянки у відповідача підлягало закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, так само як суд закрив провадження за вимогою про скасування права власності. Оскільки скаржник вважає, що відповідач вже не являвся власником чи володільцем спірної земельної ділянки, а відтак, під час нового розгляду справи предмет спору між позивачем та відповідачем уже був відсутній і жодних підстав для витребування спірної земельної ділянки у відповідача не було, так як його право власності було скасовано і він уже не являвся власником та володільцем спірної ділянки.

22. У касаційній скарзі скаржник наголошує, що визначений прокурором позивач у справі не є належним, оскільки його право власності в момент передання спірної земельної ділянки третій особі-1, як і після цього, не було порушено, так як це право власності ним ніколи не набувалось (не виникало), а отже, в силу висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719, від 10.05.2023 у справі № 462/3689/16-ц, від 16.08.2023 у справі № 201/1669/21, від 04.02.2020 у справі № 905/2448/17, від 27.04.2023 у справі №199/4884/17, позивач не вправі ставити питання про захист його права власності, якого він не набув, і не вправі просити витребувати на його користь спірну земельну ділянку відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

23. Також скаржник звертає увагу, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в контексті моменту набуття територіальною громадою права власності на земельну ділянку.

24. До того ж, скаржник вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 387, 388 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 130/1017/20, від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 та від 28.06.2023 у справі № 148/621/22, та зазначає, що необхідною умовою для витребування земельної ділянки із застосуванням частини першої статті 388 ЦК України є: відчуження майна за відплатним договором особою, яка не мала на це права; добросовісність набувача; вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом. За доводами скаржника, спірна земельна ділянка може бути витребувана на підставі частини першої статті 388 ЦК України лише у випадку, якщо буде встановлено факт існування усіх трьох вищезазначених умов одночасно.

25. Проте, скаржник наголошує, що третя особа-3, будучи власником земельної ділянки, на яку не було зареєстровано жодних обтяжень, мала повне право її продати, а відповідач мав право її купити. Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка мала право його відчужити, - то таке майно не може бути витребувано на підставі частини першої статті 388 ЦК України. До того ж, скаржник, з посиланням на постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, звертає увагу, що на дату придбання земельної ділянки відповідачем та державної реєстрації права власності за ним, будь-яких обтяжень на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано не було.

26. Крім того, на думку скаржника, земельна ділянка з кадастровим номером 0523483000:03:000:0194 вибула з власності держави з відома та не без волі державного органу, оскільки мало місце волевиявлення державного органу спрямоване на вибуття майна, яке було виражене у письмовій формі - наказом, що має юридичне значення, і цей факт ніхто не оспорює. В цій частині своїх доводів скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 16.08.2023 у справі № 201/1669/21, від 15.03.2023 у справі № 725/1824/20, від 04.02.2020 у справі № 905/2448/17, від 27.04.2023 у справі № 199/4884/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

27. За доводами скаржника, за таких обставин, коли спірна земельна ділянка вибула з володіння держави за волевиявленням держаного органу, який був уповноважений розпоряджатися нею від імені держави, і коли вказана спірна земельна ділянка була придбана відповідачем в особи, яка мала право її відчужити, відсутні законні підстави для втручання у право власності відповідача на підставі частини першої статті 388 ЦК України, а зазначена норма права витлумачена та застосована судами неправильно, тому від висновків викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, на які посилалися суди попередніх інстанцій, необхідно відступити.

28. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про втручання у право відповідача на мирне володіння спірним майном, скаржник, з посиланням на постанову Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 911/1014/20, наголошує, що висновки судів здійснені без дотримання критерію "законності" з огляду на неможливість застосування статті 388 ЦК України у цій справі у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави за волевиявленням держаного органу, який був уповноважений розпоряджатися нею від імені держави, що підтверджується відповідним наказом; спірна земельна ділянка була придбана відповідачем в особи, яка мала право її відчужити (жодних заборон на дату укладення договору купівлі-продажу не існувало).

29. Також скаржник зазначає, що суспільного інтересу у витребуванні спірної земельної ділянки у спірних правовідносинах немає, оскільки ні позивач, ні суди не змогли пояснити виняткову необхідність суспільства у земельній ділянці, яка є предметом спору у цій справі, і тому суди обґрунтували суспільний інтерес не потребою суспільства у спірній земельній ділянці, а загальними й абстрактними твердженнями щодо потреби відновити законність.

30. Щодо оцінки судами попередніх інстанцій пропорційності втручання у право володіння відповідачем спірним майном, скаржник звертає увагу, що відповідач є добросовісним набувачем, особою похилого віку, 81 рік, непрацездатним, пенсіонером, що вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,8920 га, право власності на яку було скасовано за рішенням суду у цій справі, становить 2 263 048 грн. і це підтверджується висновком про ринкову вартість майна від 21.02.2024, який суди не взяли до уваги і не надали йому оцінку, а також що відповідач не порушивши жодної норми закону, витратив значну для нього суму тільки на сплату судового збору за подання апеляційних і касаційних скарг у цій справі, що разом із сумою, яка була стягнена з неї судами, загалом перевищує 70 000 грн.

31. Скаржник вважає, що для визначення пропорційності втручання суди мали б оцінювали поведінку державного органу у відносинах щодо вибуття ділянки з державної власності та поведінку відповідача на предмет їх правомірності та відповідності закону, і лише за результатами такої оцінки зробити висновок про пропорційність або непропорційність втручання у право. Тут скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суд від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.202 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, від 10.02.2021 у справі № 1018/3822/12, від 20.03.2019 у справі №521/8368/15, від 20.05.2020 у №199/8047/16, від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц, в ухвалі Верховного Суду від 05.04.2021 у справі № 420/8512/20.

32. Також скаржник звертає увагу, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про компенсацію вартості земельної ділянки, а відмову мотивував застосуванням до правовідносин у цій справі статті 661 ЦК України та висновків щодо застосування цієї норми, які викладені у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №130/1017/20, від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 та від 28.06.2023 у справі № 148/621/22. Скаржник зазначає, що відмову у компенсації суди мотивували тим, що відповідач не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, в якої він придбав земельну ділянку, а вимоги про компенсацію ринкової вартості земельної ділянки спрямовані до особи, на користь якої витребовується спірна земельна ділянка (позивача), яка не вчиняла жодних дій щодо вибуття земельної ділянки із власності держави та не відчужувала спірну земельну ділянку відповідачу.

33. Однак, за доводами скаржника, суди не звернули увагу на те, що справи № 472/156/21 №130/1017/20, № 472/156/21 та № 148/621/22 не є подібними зі справою, що розглядається, оскільки у наведених судом справах відповідач не ставив перед судом питання про компенсацію вартості земельної ділянки у випадку задоволення позову, а у цій справі це питання підіймалося.

34. Скаржник вважає, що висновки Верховного Суду, застосовані судами попередніх інстанцій, викладені у зазначених вище постановах суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц, від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, тому від зазначених висновків необхідно відступити.

35. З посиланням на постанови Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, з яких вбачається, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій, скасувавши право власності скаржника на ділянку площею 1,9820 га, фактично позбавили її власності на земельну ділянку більшої площі - 11,8920 га, в яку спірна земельна ділянка була об`єднана з кількома іншими земельними ділянками.

36. Також скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не надали у своїх рішеннях відповіді на численні аргументи відповідача, хоча його аргументи були вагомі і доречні, що вказує на незастосування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.03.2023 у справі № 917/202/21 (917/339/21), від 26.04.2018 у справі № 823/708/17, від 28.03.2017 у справі № 800/527/16.

Позиція інших учасників справи

37. Прокурор засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

38. Як вбачається з матеріалів справи, прокурор має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, проте відзив на касаційну скаргу подано на електронну адресу суду касаційної інстанції. До нього додано роздруківку результату перевірки електронного цифрового підпису, проте такий підпис вчинено без використання підсистем "Електронний суд" та "Електронний кабінет".

39. Згідно з частиною восьмою статті 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

40. Відповідно до пункту 16 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії - вчинятися в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом, цим положенням, а також випадків, коли суд до якого подаються документи та докази не інтегровано до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (пункт 26 вказаного Положення).

41. Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через підсистему "Електронний кабінет".

42. Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 204/2321/22 вбачається, що законодавцем допускається подання фізичною особою нарівні з паперовою формою процесуальних документів в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним кваліфікованим електронним підписом учасника справи та подання такого документу через підсистеми "Електронний суд" та "Електронний кабінет", або з використанням офіційної електронної адреси із засвідченням кваліфікованим електронним підписом.

43. Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду.

44. Наведені висновки не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку.

45. Згідно з частиною другою статті 170 ГПК України письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

46. Частиною 4 цієї статті визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

47. Із наведених положень статей 6 та 170 ГПК України вбачається, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано не у паперовій формі, або без використання Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), повертає її заявнику без розгляду.

48. Отже, відзив на касаційну скаргу прокурора підлягає залишенню без розгляду, оскільки він надісланий не за допомогою підсистеми "Електронний суд", а електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису прокурора, що дає підстави стверджувати, що учасник справи використав спосіб звернення до суду не передбачений чинним процесуальним законодавством.

49. Подібні за змістом висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/3312/21, ухвалах Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08.04.2024 у справі № 756/5826/21, від 08.02.2024 у справі № 756/2521/17.

50. Також від третьої особи-3 до Суду надійшли заперечення щодо відзиву на касаційну скаргу.

51. У зв`язку із цим колегія суддів звертає увагу на те, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу (частина перша статті 287 ГПК України).

52. Частиною першою статті 295 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

53. Отже, заявами по суті справи на стадії касаційного провадження, в яких учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо спірних правовідносин, є касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

54. Зважаючи на зазначені норми та беручи до уваги, що можливість подання заперечень щодо відзиву на касаційну скаргу процесуальним законом для стадії касаційного провадження не передбачена, враховуючи також те, що третя особа-3 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася у строк, встановлений Судом, зазначені заперечення не можуть бути враховані Судом під час розгляду касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

55. Відповідно до Розпорядження заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.01.2025 № 32.2-01/43 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 902/1159/22 у зв`язку із відрядженням судді Міщенка І. С. та відпусткою судді Берднік І. С.

56. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

57. 07.11.2019 до третьої особи-2 надійшло клопотання третьої особи-1 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області за межами населеного пункту, в межах земельної ділянки площею 35,7249 га, кадастровий номер 0523483800:03:000:0148.

58. За результатами розгляду клопотання третьої особи-1, у зв`язку з відсутністю підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, третьою особою-2 було прийнято наказ від 29.11.2019 № 2-22881/15-19-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".

59. 29.05.2019 наказом третьої особи-2 № 2-8746/15-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність третій особі-1 земельну ділянку державної форми власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області площею 2,00 га з кадастровим номером 0523985700:03:000:0643 для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).

60. 24.04.2020 наказом третьої особи-2 № 2-9391/15-20-СГ "Про надання у власність" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність третьої особи-1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) земельну ділянку площею 1,9820 га з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

61. На підставі наказу третьої особи-2 від 24.04.2020 № 2-9391/15-20-СГ, державним реєстратором Славнянської сільської ради Липовецького району 16.06.2020 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 за третьою особою-1, номер запису про право власності 36909962, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2101627905234.

62. 20.07.2020 між третьою особою-1 (продавець) та третьою особою-3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1 якого продавець передав у власність (продав) покупцю, а покупець прийняв від продавця (купив) земельну ділянку кадастровий номер 0523483800:03:000:0194, що розташована на території Погребищенської міської ради Вінницької області та зобов`язується сплатити за неї грошову суму у порядку та на умовах передбачених пунктом 3 договору.

63. Право власності на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до відомостей, викладених у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наданого Славнянською сільською радою Липовецького району 16.06.2020, індексний номер витягу - 213131295, право власності на земельну ділянку за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване державним реєстратором Славнянської сільської ради Липовецького району 16.06.2020, номер запису про право власності 36909962, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2101627905234 (пункт 2 договору).

64. За домовленістю сторін продаж земельної ділянки вчиняється за 37 600 грн, які покупець зобов`язується сплатити продавцю протягом одного року з дня укладення цього договору через касу товариства за місцем знаходження товариства (пункт 3.1 договору).

65. Згідно із висновком про вартість об`єкту оцінки наданого суб`єктом оціночної діяльності - фізичної особи-підприємця Довбня М.Ю., оціночна (ринкова) вартість відчуженої за цим договором земельної ділянки станом на 26.06.2020 становить - 37 600 грн (пункт 3.2 договору).

66. Договір вважається укладеним з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації (пункт 9.1 договору).

67. Право власності на земельну ділянку було зареєстровано за третьою особою-3 шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

68. 11.01.2021 між третьою особою-3 та третьою особою-4 укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

69. В подальшому, третьою особою-3 вчинено дії з об`єднання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 площею 1,9820 га із земельними ділянками з кадастровими номерами 0523483800:03:000:0196, 0523483800:03:000:0192, 0523483800:03:000:0191, 0523483800:03:000:0190 та 0523483800:03:000:0182 площею 1,9820 га кожна, які увійшли до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,8920 га.

70. Зокрема, 03.11.2022 третьою особою-3 адресовано приватному підприємцю Кобзарю М. І. заяву про розроблення ним технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок площею 11,8920 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами 0523483800:03:000:0196, 0523483800:03:000:0194, 0523483800:03:000:0192, 0523483800:03:000:0191, 0523483800:03:000:0190 та 0523483800:03:000:0182, які розташовані: Вінницька область, Вінницький район, за межами населеного пункту села Очеретня Погребищенської міської ради.

71. Фізичною особою-підприємцем Кобзар М. І. розроблено відповідну технічну документацію з землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок площею 11,8920 га для ведення особистого селянського господарства, зокрема спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 0523483800:03:000:0194.

72. 15.11.2022 державним реєстратором Липовецької міської ради Вінницького району Чубатюк О. Р. прийнято рішення про державну реєстрацію (індексний номер рішення 65504412 від 17.11.2022) права власності на вказану земельну ділянку за третьою особою-3, підставою для державної реєстрації - заява, серія та номер: б/н виданий 03.11.2022, видавник третя особа-3; технічна документація, серія та номер: б/н виданий 03.11.2022, видавник фізична особа-підприємець Кобзар М. І.; відомості з ДЗК, серія та номер: 58623390, виданий 15.11.2022, видавник: Державний земельний кадастр.

73. 23.12.2022 між третьою особою-3 (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно пункту 1.1 якого продавець передав у власність (продав) покупцю, а покупець прийняв від продавця (купила) земельну ділянку загальною площею 11,8920 га, кадастровий номер якої 0523483800:03:000:0237, що розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, за межами населеного пункту села Очеретня Погребищенської міської ради, в межах згідно з планом (земельна ділянка), і сплатила за неї грошову суму у порядку та на умовах, передбачених пунктом 3 цього договору.

74. Право власності на вищезазначену земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданого Липовецькою міською радою Вінницького району Вінницької області 17.11.2022, індексний номер витягу 315448964, право власності на нерухоме майно зареєстроване державним реєстратором Липовецької міської ради адміністрації Липовецького району Вінницької області - Чубатюк О. Р. 15.11.2022, номер запису про право власності - 48464660, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2660070305234 (пункт 1.2 договору).

75. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства (пункт 1.3 договору).

76. Згідно із пунктом 3.1 договору за домовленістю сторін продаж, земельної ділянки вчиняється за 3 000 грн, які продавець отримав від покупця на поточний рахунок НОМЕР_3 в Акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк" м. Київ, Україна, до підписання даного договору.

77. Експертно-грошова оцінка відчужуваної земельної ділянки складає - 1 844 200 грн, згідно зі звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеним суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Довбня М. Ю. 22.12.2022 (пункт 3.3 договору).

78. За змістом пункту 4.3 договору підписання цього договору продавцем та покупцем свідчитиме про те, що земельна ділянка передана продавцем та прийнята покупцем в день укладення цього договору до його підписання.

79. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 13.01.2023, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,9820 га зареєстрована за відповідачем, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на праві приватної власності за договором купівлі-продажу від 23.12.2022 № 7919.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

80. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

81. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

82. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про непідсудність цього спору господарському суду та необхідність вирішення його виключно в порядку цивільного судочинства, з посиланням на постанови Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 274/1676/22, від 28.06.2023 у справі № 676/197/20, від 28.06.2023 у справі № 687/1/20, від 22.05.2024 у справі № 676/180/20, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 19.11.2018 у справі № 911/3680/17, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 02.08.2023 у справі № 695/2984/18, від 12.07.2023 у справі № 676/78/22, від 05.07.2023 у справі № 372/4972/14, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 28.06.2023 у справі № 302/422/21, від 14.06.2023 у справі № 274/3294/21.

83. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені ним у постанові від 26.03.2024 у цій справі, про те, що цей спір потрібно розглядати в порядку господарського судочинства, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені нею в ухвалі від 07.02.2024 у цій же справі, що основним критерієм для розмежування цивільної та господарської юрисдикції у справах, пов`язаних з вибуттям земель особистого селянського господарства з власності держави, є суб`єктний склад сторін спору. Подальша зміна суб`єктного складу сторін (зокрема, власника земельної ділянки) не впливає на визначення юрисдикції спору, тобто не змінює її. Оскільки прокурор пред`явив позов до третьої особи-3, яка на момент звернення прокурора до суду була власником спірної земельної ділянки, а після пред`явлення цього позову прокурором третя особа-3 відчужила земельну ділянку відповідачу, тому прокурор був змушений звертатися до суду з заявою про заміну неналежного відповідача та зміну предмета позову.

84. Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку Верховного Суду, викладеного ним у постанові від 26.03.2024 у справі, що розглядається. Крім того, колегія суддів приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 26.06.2024 у справі № 372/1988/15-ц, щодо можливості відступлення від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в іншій справі, а не в тій справі, в якій було сформульовано попередній висновок (зокрема, після нового розгляду як у справі, що розглядається).

85. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

86. Щодо доводів скаржника, що провадження у справі за вимогою про витребування земельної ділянки у відповідача підлягало закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, так само як суд закрив провадження за вимогою про скасування державної реєстрації права власності за скаржником на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки скаржник вважає, що відповідач вже не являвся власником чи володільцем спірної земельної ділянки, а відтак, під час нового розгляду справи предмет спору між позивачем та відповідачем уже був відсутній і жодних підстав для витребування спірної земельної ділянки у відповідача не було, так як його право власності було скасовано і він уже не являвся власником та володільцем спірної ділянки, Верховний Суд зазначає таке.

87. Під час нового розгляду справи суди попередніх інстанцій врахували, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права власності 02.01.2024 було скасовано запис про право власності за скаржником на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2660070305234). Підставою для скасування такого запису слугувало рішення Господарського суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі № 902/1159/22, прийняте при первісному розгляді цієї ж справи.

88. Тому, в цій частині позовних вимог суди дійшли висновку про закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

89. Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника та зазначає, що метою звернення прокурора до суду було введення власника (позивача) у володіння майном (земельною ділянкою з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194), якого він був незаконно позбавлений шляхом подання віндикаційного позову про витребування цієї земельної ділянки. Обставини щодо скасування реєстрації права власності скаржника на об`єднану земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 встановлені судами вже під час нового розгляду справи, а також здійснені на виконання прийнятого судом першої інстанції рішення при первісному розгляді цієї справи. Саме задоволення позову про витребування земельної ділянки з володіння відповідача є підставою для внесення запису до реєстру про реєстрацію за позивачем права власності на таку ділянку, тобто досягненням тієї мети, з якою прокурор звернувся до суду, обравши, як встановили суди попередніх інстанцій, належний для цього спосіб захисту.

90. Крім того, Суд враховує, що скаржник в апеляційній скарзі не обґрунтовував свої заперечення щодо закриття провадження судом першої інстанції в зазначеній частині позовних вимог.

91. Також скаржник вважає, що визначений прокурором позивач у справі не є належним, оскільки його право власності в момент передання спірної земельної ділянки третій особі-1, як і після цього, не було порушено, так як це право власності ним ніколи не набувалось (не виникало).

92. Скаржник звертає увагу на відсутність висновку щодо застосування пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України в контексті моменту набуття територіальною громадою права власності на земельну ділянку.

93. Суд попередньої інстанції врахував, що 27.05.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ.

94. Пунктом 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України визначено, зокрема, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

95. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації.

96. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

97. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

98. Також підпунктом 20 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" внесено зміни до статті 83 ЗК України, зокрема, частину другу цієї статті доповнено пунктом "в" такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

99. Врахувавши зазначені вище положення законодавства, суд апеляційної інстанції виснував, що землями позивача вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами відповідного населеного пункту у межах такої територіальної громади, в тому числі і спірна земельна ділянка. При цьому, суд врахував, що позивач був позбавлений можливості зареєструвати за територіальною громадою, в інтересах якої та від імені якої він здійснює свої повноваження, право власності на спірну земельну ділянку, оскільки до моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ, така земельна ділянка вибула із державної власності і на неї були зареєстровані речові права інших осіб, зокрема за третьою особою-1 (на підставі наказу третьої особи-2 24.04.2020 № 2-9391/15-20-СГ "Про надання у власність"), третьою особою-3 (на підставі договору купівлі-продажу від 20.07.2020) та відповідачем (на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.2022).

100. При цьому скаржник вважає, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 не перейшло до позивача, оскільки таке право ним не було зареєстровано відповідно до абзацу 9 пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

101. Проте судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом третьої особи-2 24.04.2020 № 2-9391/15-20-СГ "Про надання у власність" було сформовано нову земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 - затверджено проєкт землеустрою щодо її відведення та надано із земель державної власності таку земельну ділянку у власність третьої особи-1. Тоді 16.06.2020 державним реєстратором Славнянської сільської ради Липовецького району було проведено першу реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за третьою особою-1.

102. Отже, помилковими є доводи скаржника, що до позивача право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 не перейшло в силу положень абзацу 9 пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, оскільки право державної власності на таку ділянку не було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В силу положень абзацу 10 пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України інші земельні ділянки (на які не було зареєстровано право державної власності) перейшли у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021). Тобто позивач є правонаступником прав та обов`язків щодо спірної земельної ділянки.

103. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка суду попередньої інстанції при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судом були застосовані неправильно).

104. Враховуючи обґрунтування, викладені у цій постанові, Суд дійшов висновку, що під час касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, немає.

105. В цій частині доводів касаційної скарги колегія суддів також, з мотивів встановлення правонаступництва прав та обов`язків позивача щодо спірної земельної ділянки, відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду про те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, від 14.09.2021 у справі № 359/5719, від 16.08.2023 у справі № 201/1669/21, від 04.02.2020 у справі № 905/2448/17, від 27.04.2023 у справі №199/4884/17 про те, що на підставі положень статей 387, 388 ЦК України лише власник має право витребовувати майно з чужого незаконного володіння.

106. Крім того, скаржник оскаржує рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України з мотивів неправильного застосування судами частини першої статті 388 ЦК України та зазначає про необхідність відступу від висновків щодо застосування зазначеної норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 130/1017/20, від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 та від 28.06.2023 у справі № 148/621/22, та врахованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме щодо того, що всі рішення органів державної влади, які прийняті з порушенням норм закону, не відповідають волі держави.

107. Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

108. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

109. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

110. За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

111. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

112. Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

113. У справі № 130/1017/20 суди дійшли висновку про те, що земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_4 на підставі положень статті 388 ЦК України.

114. У справі № 472/156/21 суди, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, дійшли висновку про витребування цієї земельної ділянки від ОСОБА_5 на підставі статті 388 ЦК України.

115. У справі № 148/621/22 суди, ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Шпиківської селищної ради Тульчинсього району Вінницької області поза її волею, на підставі незаконного рішення державного органу - наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а ОСОБА_6 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_7 , дійшли висновку про те, що відновлення права Шпиківської селищної ради Тульчинсього району Вінницької області на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_7 .

116. Колегія суддів ураховує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

117. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

118. Суд виходить з того, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

119. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

120. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

121. Зважаючи на це, скаржник має обґрунтувати та довести, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

122. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини першої статті 388 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 130/1017/20, від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 та від 28.06.2023 у справі № 148/621/22, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

123. Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, а саме: від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (цитуючи які скаржник звертає увагу, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність). В цій частині доводів суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що зазначені висновки стосуються питання визначення добросовісності або недобросовісності набувача, що у справі, яка розглядається, не є спірним, відтак зазначені постанови не є релевантними до справи, що розглядається); від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 16.08.2023 у справі № 201/1669/21, від 15.03.2023 у справі № 725/1824/20, від 04.02.2020 у справі № 905/2448/17, від 27.04.2023 у справі № 199/4884/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (щодо наявності у держави цивільної правоздатності нарівні з іншими учасниками, у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини. Що означає, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи. Зазначені висновки не стосуються правозастосування статті 388 ЦК України, відтак не є подібними до цієї справи); від 10.05.2023 у справі № 462/3689/16-ц (де суди теж витребували земельну ділянку у фізичної особи на підставі статті 388 ЦК України, встановивши відсутність волі власника - органу місцевого самоврядування, щодо її вибуття), від 16.08.2023 у справі № 201/1669/21 (зазначена справа не є подібною зі справою, що розглядається, у цій справі суд наголосив, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно), у цій справі кінцевий набувач придбав квартиру у 2019 році за 1 005 711 грн, тоді як її власник передав цю квартиру в іпотеку у 2007 році під отримані 75 000 дол. США за кредитним договором, зазначений борг власник не погасив. Натомість у справі, що розглядається, скаржник придбав об`єднану земельну ділянку за 3 000 грн, тоді як її оцінка складала 1 844 200 грн), від 15.03.2023 у справі № 725/1824/20 (справа не є подібною зі справою, що розглядається, оскільки тут оскаржувалось відчуження нежитлових приміщень у зв`язку із відсутністю згоди дружини на здійснення правочину, до того ж суди встановили, що відповідачі понесли витрати на покращення придбаного у 2018 році нерухомого майна площею 65,8 кв. м в розмірі 421 802 грн), від 04.02.2020 у справі № 905/2448/17 (у цій справі (яка є неподібною зі справою, що розглядається) Верховний Суд зазначив, що спірне рухоме майно вибуло з володіння позивача саме за його волею за договором фінансового лізингу, що унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача та задоволення позову у цій справі), від 27.04.2023 у справі № 199/4884/17 (у зазначеній справі Верховний Суд теж дійшов висновку про витребування квартири у власність міста Дніпра, встановивши відсутність волі територіальної громади на її вибуття), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (справа була передана на новий розгляд як раз таки для з`ясування питання добросовісності чи недобросовісності набувача земельної ділянки. У справі, що розглядається, скаржник не викладав у своїй касаційній скарзі вимог щодо передачі справи на новий розгляд) (цитуючи які скаржник вважає, що витребування майна від добросовісного набувача залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим правочином. Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Проте суди попередніх інстанцій встановили відсутність достатніх правових підстав для видачі наказу третьою особою-2 від 24.04.2020 №2-9391/15-20-СГ про надання земельної ділянки у власність третій особі-1, у зв`язку із чим зазначили про відсутність волі Українського народу на вчинення правочину щодо передання у власність спірної земельної ділянки через незаконність рішення органу державної влади щодо такої передачі), не може бути визнано Судом як вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку, викладеного у вказаній постанові, адже не свідчить про: 1) зміни законодавства; 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні. Також колегія суддів, в доповнення до пункту 123 цієї постанови, вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц. Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо прав інших осіб на нерухоме майно, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.

124. Отже, Верховний Суд вважає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених вище постановах, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження.

125. Крім того, скаржник не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність втручання у право відповідача на мирне володіння спірним майном та зазначає, що під час нового розгляду суди не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 26.03.2024 у цій справі, та лише формально послались на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

126. Колегія суддів враховує, що судами обох інстанцій встановлено, а скаржником не оскаржується, ту обставину, що всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України третьою особою-1 повторно використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

127. Відсутність достатніх правових підстав для видачі наказу третьою особою-2 № 2-9391/15-20-СГ від 24.04.2020 доводить те, що спірна земельна ділянка площею 1,9820 га, яка розташована на території позивача з кадастровим номером 0523483800:03:000:0194 вибула із власності держави всупереч вимогам закону, а повторне набуття земельної ділянки третьою особою-1 у власність у межах норм безоплатної приватизації є протиправним.

128. Поряд з цим, матеріалами справи підтверджено та судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.07.2020, право власності на вказану земельну ділянку перейшло від третьої особи-1 до третьої особи-3.

129. В свою чергу, судом було також встановлено обставини об`єднання третьою особою-3 земельних ділянок, у результаті чого земельна ділянка площею 1,9820 га, а також земельні ділянки із кадастровими номерами 0523483800:03:000:0196, 0523483800:03:000:0194, 0523483800:03:000:0192, 0523483800:03:000:0191, 0523483800:03:000:0190 та 0523483800:03:000:0182, увійшли до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237 площею 11,8920 га, що підтверджено відповідною технічною документацією та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

130. Окрім того, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.12.2022, право власності на вказану земельну ділянку перейшло від третьої особи-3 до відповідача.

131. Тобто, із вищевикладених обставин чітко вбачається ряд послідовних дій щодо отримання у приватну власність з державної власності земельної ділянки, з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення такої земельної ділянки (продаж іншим особам, об`єднання із іншими земельними ділянками).

132. На виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 26.03.2024 у цій справі, суди при новому розгляді справи зважили на:

- законність витребування спірної земельної ділянки в силу приписів статей 387, 388 ЦК України;

- що таке витребування захищає право власності на землю Українського народу; зазначили, що суспільний інтерес у спірних правовідносинах полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, яка може бути передана іншим громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, що забезпечить рівні можливості всіх громадян використати своє право на землю, яке явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні третьою особою-1 спірної земельної ділянки;

- витребування у відповідача земельної ділянки площею 1,9820 га, яку він придбав відповідно до умов договору фактично за 594,60 грн (таке співвідношення вартості (ціни договору) до розміру земельної ділянки, яка витребовується, як частини об`єднаної земельної ділянки) не буде для нього надмірним тягарем, спричиненим втратою грошових коштів та позбавленням засобів для існування. До того ж суди врахували, що в інтересах відповідача діяли ті самі представники, якими вчинялись дії з оформлення права власності на спірну земельну ділянку за третьою особою-1 та третьою особою-3.

133. У справі, що переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані правові норми, судами попередніх інстанцій не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

134. Також суди попередніх інстанцій врахували, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

135. Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що витребування земельної ділянки у відповідача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. Позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння відповідача є обґрунтованими, перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено, адже втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Водночас відповідач не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

136. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.202 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, з яких вбачається, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність, вправі покладатись на відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що колегія суддів вже зазначала у тексті цієї постанови в пунктах 123-124, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, від 10.02.2021 у справі № 1018/3822/12 щодо з`ясування при вирішенні питання про витребування майна та при здійсненні перевірки добросовісності набувача цього майна чи міг знати такий про недобросовісну поведінку продавця, оскільки зазначені висновки стосуються питання визначення добросовісності або недобросовісності набувача, що у справі, яка розглядається, не є спірним, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 про те, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, адже зазначені висновки є загальними та не спростовують висновків судів про задоволення позовних вимог, а також від 20.03.2019 у справі №521/8368/15, від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16, від 20.05.2020 у №199/8047/16, де Суд дійшов висновку, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною, оскільки такі справи не є подібними зі справою, що розглядається, адже у справі, що розглядається з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, суди по суті не встановили невідповідності заходу втручання держави в право власності скаржника критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, з чим погоджується і Верховний Суд, на відміну від зазначених справ.

137. А також колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновків викладених Верховним Судом у постановах від 03.08.2022 у справі №130/1017/20, від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 та від 28.06.2023 у справі № 148/621/22, про що Суд вказував також вище в тесті цієї постанови, і також в частині щодо застосування статті 661 ЦК України, та зазначає, що нормами матеріального права визначено механізм для відшкодування покупцеві завданих збитків продавцем у випадку вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару (у цьому випадку - земельної ділянки). Відтак, помилковими є доводи скаржника, що відшкодування таких збитків йому може бути здійснено шляхом розгляду судом клопотання про компенсацію вартості земельної ділянки, оскільки процесуальним законом подання такого клопотання не передбачено, такі вимоги розглядаються шляхом пред`явлення позову. При цьому, суди правильно врахували, що скаржник помилково заявляє вимоги про компенсацію йому збитків до позивача, а не до третьої особи-3, яка й продала скаржнику земельну ділянку.

138. Верховний Суд вважає помилковими доводи скаржника з посиланням на постанови Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 про те, що суди попередніх інстанцій фактично позбавили його власності на земельну ділянку площею 11,8920 га, в яку спірна земельна ділянка площею 1,9820 га була об`єднана з кількома іншими земельними ділянками, оскільки позовні вимоги прокурора були задоволені шляхом, зокрема, витребування у скаржника у комунальну власність земельної ділянки площею 1,9820 га (скасований в результаті об`єднання кадастровий номер земельної ділянки 0523483800:03:000:0194), яка входила до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:03:000:0237. Інші земельні ділянки, які входили до складу останньої земельної ділянки - 0523483800:03:000:0196, 0523483800:03:000:0192, 0523483800:03:000:0191, 0523483800:03:000:0190 та 0523483800:03:000:0182 площею 1,9820 га кожна, з власності скаржника не витребовувались.

139. Крім того, оскаржувані судові рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції не суперечать загальним висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.03.2023 у справі № 917/202/21 (917/339/21) щодо застосування статті 236 ГПК України, яка передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, від 26.04.2018 у справі № 823/708/17, з якої вбачається, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, від 28.03.2017 у справі № 800/527/16 про право на вмотивованість судового рішення як складової права на справедливий суд.

140. Окрім викладеного вище (і безвідносно до цього) деталізованого аналізу доводів скаржника в контексті заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження колегія суддів звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, керувалися статтями 387 та 388 ЦК України, відповідно до яких власник (держава) має право витребувати земельні ділянки, які були поділені та / або об`єднані; формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та / або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Зазначений підхід повністю узгоджується з позицією судової палати для розгляду справ щодо земельних спорів та права власності КГС ВС, викладеною у постанові від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.

141. Крім того, суди попередніх інстанцій також врахували те, що матеріалами справи підтверджено в інтересах відповідача при укладенні договору купівлі-продажу оскаржуваної земельної ділянки діяли ті самі представники, якими вчинялись дії з оформлення права власності на спірну земельну ділянку за третьою особою-1 та третьою особою-3, що свідчить про реальну змогу довідатися відповідачем про спірний статус земельної ділянки та наявність судового спору, відтак надає обґрунтовані підстави для сумніву у добросовісності відповідача.

142. Отже, Верховний Суд вважає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, також не підтвердилися під час касаційного провадження. Також Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

143. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже скарга відповідача є необґрунтованою, а тому рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

144. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

145. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

146. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

147. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

148. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 06.08.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 902/1159/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил