ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2024 року Справа № 902/122/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 липня 2024 року по справі №902/122/24 (суддя Міліціанов Р.В.)
час та місце ухвалення рішення: 29 липня 2024 року; м. Вінницця, вул. Пирогова, 29, повний текст рішення складено 2 серпня 2024 року
за позовом Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави
в особі Вінницької обласної військової адміністрації
до: 1) Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області
2) Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Військова частина НОМЕР_1
про визнання незаконним та скасування наказу, скасування державних реєстрацій
за участю представників сторін:
від Прокурора - Ковальчук І.Л.;
від Позивача - Хомеренчук Ю.О.;
від Відповідача 1 - Рябоконь Є.К.;
від Відповідача 2 - Римський М.В.;
від Третьої особи - не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури (надалі Прокурор), в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (надалі Відповідач 1), Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (надалі Відповідач 2; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Військова частина НОМЕР_1 , (надалі Третя особа)) в якій просив:
·визнати недійсним наказ Відповідача 2 № 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі із державної в комунальну власність Відповідача 1 земельних ділянок кадастровий номер 0522683600:01:000:0866 та 0522683600:01:000:0913;
· скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Відповідача 1 на земельну ділянку кадастровий номер 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га, припинивши право комунальної власності Відповідача 1 на вказану земельну ділянку;
·визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га, цільове призначення - землі запасу, категорії - землі сільськогосподарського призначення;
· скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Відповідача 1 на земельну ділянку кадастровий номер 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 га, припинивши право комунальної власності Відповідача 1 на вказану земельну ділянку;
· визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га, цільове призначення - землі запасу, категорії - землі сільськогосподарського призначення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що частина земельних ділянок, які розташовані у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж державного кордону, можуть перебувати лише в державній власності, а повноваження щодо розпорядження такими земельними ділянками належать виключно Позивачу, з вказанням, щотакі земельні ділянки не підлягають передачі до комунальної власності.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено (том 3, а.с. 34-65).
Рішення суду мотивовано тим, що Військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, надають у постійне користування земельні ділянки державної та комунальної власності уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми у порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу Кодексу, з урахуванням вимог цього пункту. Таким чином, відповідним пункту 27 (1) Перехідних Положень ЗК України, на який посилається прокурор не передбачено припинення права комунальної власності на земельні ділянки, в тому числі які розташовані уздовж лінії державного кордону, у випадку необхідності будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що відповідними нормами прямо визначено спрощений порядок встановлення та зміни, цільового призначення земельних ділянок комунальної власності, можливість передачі у постійне користування відповідних земельних ділянок органами місцевого самоврядування. Таким чином, законодавцем не визначено виключний режим державної власності на відповідні земельні ділянки та що наведені норми Перехідних положень узгоджується із загальними положеннями ЗК України, які надають можливість набуття права постійного користування як земельними ділянками державної, так і комунальної власності.
Суд першої інстанції також вказав, що орган місцевого самоврядування в силу положень частини 1 статті 92 Земельного кодексу України та пункту 27(1) Перехідних Положень Земельного кодексу України наділений достатнім обсягом повноважень з передачі необхідних для використання у оборонних цілях спірних земельних ділянок або їх частини у постійне користування військової частини, зазначивши при цьому, що вимоги щодо скасування наказу, скасування реєстрації права власності та записів про формування земельної ділянки не відповідають змісту та обсягу прав та інтересів держави, які полягають у необхідності передачі частини спірних земельних ділянок у постійне користування.
Що ж стосується обставин представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача, то суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. При цьому суд прийшов до висновків, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції Прокурор звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 29 липня 2024 року в справі № 902/122/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Прокурор вважає, що вказане рішення є необґрунтованим, та що місцевим господарським судом порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Прокурор вказує, що частина земельних ділянок, які розташовані у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж державного кордону, можуть перебувати лише в державній власності, а повноваження щодо розпорядження такими земельними ділянками належать виключно Позивачу та що такі земельні ділянки не підлягають передачі до комунальної власності.
Таким чином, скаржник зазначає, що прийняття Відповідачем 2 наказу №65-ОТГ від 4 лютого 2021 року "Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність" в частині передання земельних ділянок з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га та 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га сільськогосподарського призначення в комунальну власність Відповідача 1 здійснено у порушення статтей 77, 117 та 122 Земельного кодексу України, а відтак, на переконання Прокурора, вказаний наказ підлягає визнанню недійсним.
Прокурор зазначив, що у зв`язку з тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 та 0522683600:01:000:0913, які частково розташовані у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж лінії державного кордону, сформовані, як землі сільськогосподарського призначення; на земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 та 0522683600:01:000:0913 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право комунальної власності за Відповідачем 1. Прокурор при цьому наголошує, що Позивач позбавлений можливості розпорядитися земельними ділянками уздовж лінії державного кордону та відповідно до статті 77 Земельного кодексу України надати їх у постійне користування Третій особі для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону.
Прокурор констатує, що при зверненні з позовом до суду Прокурором подано ряд доказів, які у своїй сукупності доводять розташування частин спірних земельних ділянок у межах 50-метрової смуги уздовж лінії державного кордону. Звертає увагу, що відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 10 лютого 2023 року № 10-28-0.202-1248/2-23 на сьогодні лінію українсько-молдовського державного кордону в межах Могилів-Подільського району Вінницької області винесено на місцевість та позначено прикордонними знаками. ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано проектно-вишукувальні роботи щодо встановлення місця розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 та 0522683600:01:000:0913 на території Відповідача 1 по відношенню до 30-50 метрової смуги уздовж лінії державного кордону та установлено, що зазначені земельні ділянки накладається на 50 метрову смугу уздовж лінії державного кордону. Частина площею 0,79 Га земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866 та частина площею 0,96 Га земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 розташовані в межах 50-ти метрової смуги вздовж державного кордону і що зазначені роботи проведено на підставі існуючих картографічних матеріалів.
Скаржник в апеляційній скарзі також вказав, що як свідчать матеріали справи частина площею 0,79 Га земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866 та частина площею 0,96 Га земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 розташовані в межах 50-ти метрової смуги вздовж державного кордону. Вважає, що земельні ділянки шириною 30-50-метрів уздовж лінії державного кордону як об`єкт цивільних прав не сформовані, а перебувають у межах уже сформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення. При цьому сформовані земельні ділянки складаються частково із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності (розпорядником є Відповідач 1), а частково із земель оборони державної власності (розпорядником є Відповідач 1). Зазначає при цьому, що норми законодавства не передбачають механізму повернення частини земельної ділянки (оскільки рішення про повернення землі спрямоване на реєстрацію речових прав на цілісний об`єкт цивільних прав). Наведені обставини унеможливлюють повернення об`єктів цивільних прав (земельних ділянок) державі, оскільки частина цих об`єктів належить територіальній громаді. Вказує, що з огляду на вказане Прокурором було заявлено позовні вимоги про скасування наказу, скасування державної реєстрації прав та припинення права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 вересня 2024 року поновлено Третій особі 1 строк на апеляційне оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 липня 2024 року по справі №902/122/24.
18 вересня 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: листа ДП «Вінницького-дослідного та проектного інституту землеустрою» від 26 серпня 2024 року № 798 з додатками. При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта що долучені ним до апеляційної скарги, ніби-то нові докази, містяться в матеріалах справи в томі 2 на аркушах справи 238-239.
18 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Відповідач 1 просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 1 вказав, що задоволення позову у такій редакції жодним чином не призведе до визнання за державою права власності на частину земельних ділянок або включення до державних реєстрів відомостей про зміну власника з комунальної на державну власність, оскільки скасування державної реєстрації на земельні ділянки змінить їх правовий статус на «не сформовані земельні ділянки». Відповідач 1 констатує, що згідно пункту 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Вказує, що з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Відповідач 1 також зазначив, що Третя особа має усі можливості для встановлення і отримання в постійне користування земельних ділянок шириною 30- 50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
Крім того, у відзиві Відповідач 1 вказав, що Виконавчий комітет Відповідача 1 відповідно до прийнятих рішень Відповідачем 1 від 9 листопада 2023 року №1674-36/2023, №1675-36/2023, №1676-36/2023, №1677-36/2023, №1678-36/2023, №1679-36/2023 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Третій особі для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби із земель комунальної власності на території Відповідача 1, супровідним листом від 27 листопада 2023 року № 2-11/592 Відповідача 1 до Позивача надано на підписання Акти приймання-передачі земельних ділянок: площею - 4,9300 Га., кадастровий номер 0522683600:01:000:0962; площею - 6,5438 Га., кадастровий номер 0522683600:01:000:0964, переданих в постійне користування Третій особі для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби з комунальної власності Відповідача 1 у державну власність Позивача. Вказує при цьому, що, від Позивача до Відповідача 1 надійшов лист № 01.01-67/9669 від 7 грудня 2023 року яким за результатами розгляду повернуті примірники актів приймання-передачі земельних ділянок, площею - 4,9300 Га., кадастровий номер 0522683600:01:000:0962; площею - 6,5438 Га., кадастровий номер 0522683600:01:000:0964, підписаних Позивачем.
22 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Відповідач 2 просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 2 вказав, що первинне формування в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га було здійснено на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Кремінської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області та що станом на 2013 рік, земельній ділянці з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га було присвоєно кадастровий номер 0522683600:01:000:0853 площа якої становила 16,3419 га. Разом з тим, в результаті виготовлення у 2020 року Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 площею 1,9800 га, за рахунок земельної ділянки площею 16,3419 Га з кадастровим номером 0522683600:01:000:0853, відбулося формування нової земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612. Вказана документація за доводами Відповідача 2 погоджена у встановленому на той час порядку.
Відповідач 2 також вказав, що на момент прийняття Головним управлінням оскаржуваного наказу № 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року та передачі спірних земельних ділянок у комунальну власність, інформація про прикордонну смугу шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону до Державного земельного кадастру не була внесена. Вважає, що визначення вказаної прикордонної смуги можливе лише в ході виготовлення документації із землеустрою на підставі відповідного звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 (Третя особа), та дозволу розпорядника землі, шляхом проведення кадастрової зйомки, в ході якої було б визначено точні межі земельної ділянки, і як наслідок, її точну площу та конфігурацію.
Відповідач 2 зазначив, що враховуючи те, що спірні земельні ділянки з 2013 року були первинно сформовані, як землі сільськогосподарського призначення, що підтверджувалося даними Державного земельного кадастру, Відповідач 2 був зобов`язаний передати їх у власність територіальної громади, в порядку встановленому законом.
Також, Відповідач 2 вказав, що в апеляційній скарзі Прокурор посилається на частину 3 статті 77 Земельного кодексу України в якій зазначено, що навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. Констатує, що вказана редакція статті була внесена до Земельного кодексу України Законом №232- IX від 29 жовтня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону», який набув чинності 1 січня 2020 року. На переконання Відповідача 2, лише з 1 січня 2020 року законодавчо закріплено можливість набуття права постійного користування земельними ділянками уздовж лінії державного кордону шириною 30-50 метрів на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми та що вказані зміни передбачали необхідність набуття права постійного користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 6 листопада 2024 року об 14:40 год..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2024 року клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №902/122/24 - задоволено. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні по справі №902/122/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2024 року клопотання Відповідача 1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №902/122/24 - задоволено. Забезпечено представнику Відповідача 1 участь в судовому засіданні по справі №902/122/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
5 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме листів начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 1 листопада 2024 року №06.2.3/14001-24 вих. В даних листах зазначено про необхідність надання у користування земельних ділянок шириною саме 50 метрів від лінії державного кордону, а не 30 метрів.
В судове засідання від 6 листопада 2024 року представник Третьої особи не з`явився.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 8 жовтня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.
Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи справи без участі Третьої особи.
В судовому засіданні від 6 листопада 2024 року, Прокурор підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим позовні вимоги Прокурора задоволити, покликаючись на те, що частина земельних ділянок, які розташовані у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж державного кордону, можуть перебувати лише в державній власності, а повноваження щодо розпорядження такими земельними ділянками належать виключно Вінницькій обласній державній адміністрації (на даний час Позивачу), вказуючи, що такі земельні ділянки не підлягають передачі до комунальної власності. Прокурор вказав, що при зверненні з позовом до суду ним подано ряд доказів, які у своїй сукупності доводять розташування частин спірних земельних ділянок у межах 50-метрової смуги уздовж лінії державного кордону, та що відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 10 лютого 2023 року № 10-28-0.202-1248/2-23 на сьогодні лінію українсько-молдовського державного кордону в межах Могилів-Подільського району Вінницької області винесено на місцевість та позначено прикордонними знаками. Зазначив, що ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано проектно-вишукувальні роботи щодо встановлення місця розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 та 0522683600:01:000:0913 на території Відповідача 1 по відношенню до 30-50 метрової смуги уздовж лінії державного кордону та установлено, що зазначені земельні ділянки накладаються на 50 метрову смугу уздовж лінії державного кордону. Частина площею 0,79 Га земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866 та частина площею 0,96 Га земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 розташовані в межах 50-ти метрової смуги вздовж державного кордону. Зазначені роботи проведено на підставі існуючих картографічних матеріалів.
В судовому засіданні від 6 листопада 2024 року, представник Позивача підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі Прокурора, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим позовні вимоги Прокурора задоволити, покликаючись на те, що земельні ділянки шириною 30-50-метрів уздовж лінії державного кордону як об`єкт цивільних прав не сформовані, а перебувають у межах уже сформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення. При цьому сформовані земельні ділянки складаються частково із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності розпорядником яких є Відповідач 1, а частково із земель оборони державної власності розпорядником яких є Позивач. За доводами представника норми законодавства не передбачають механізму повернення частини земельної ділянки. З огляду на вказане представник вважає, що Прокурором підставно заявлено позовні вимоги про скасування наказу, а також скасування державної реєстрації прав та припинення права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.
В судовому засіданні від 6 листопада 2024 року представник Відповідача 1 заперечив проти доводів апеляційної скарги Прокурора, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що задоволення позову у такій редакції жодним чином не призведе до визнання за державою права власності на частину земельних ділянок або включення до державних реєстрів відомостей про зміну власника з комунальної на державну власність, оскільки скасування державної реєстрації на земельні ділянки змінить їх правовий статус на «не сформовані земельні ділянки». Представник констатував, що згідно пункту 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
В судовому засіданні від 6 листопада 2024 року представник Відповідача 2 заперечив проти доводів апеляційної скарги Прокурора, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Представник Відповідача 2 вказав, що враховуючи те, що спірні земельні ділянки з 2013 року були первинно сформовані, як землі сільськогосподарського призначення, що підтверджувалося даними Державного земельного кадастру, Відповідач 2 був зобов`язаний передати їх у власність територіальної громади, в порядку встановленому законом. Представник вказав, що в апеляційній скарзі Прокурор посилається на частину 3 статті 77 Земельного кодексу України в якій зазначено, що навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. Констатував, що вказана редакція статті була внесена до Земельного кодексу України Законом №232- IX від 29 жовтня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону», який набув чинності 1 січня 2020 року. Представник наголосив, що лише з 1 січня 2020 року законодавчо закріплено можливість набуття права постійного користування земельними ділянками уздовж лінії державного кордону шириною 30-50 метрів на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Прокурора, представників Позивача, Відповідача 1 та Відповідача 2, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, відзивів на апеляційну скаргу колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги Прокурора слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Як втсановлено судом апеляційної інстанції та як убачається з матеріалів справи, 4 лютого 2021 року Відповідачем 2 прийнято наказ № 65-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", пунктом 1 якого визначено передати Відповідачу 1 (Яришівській сільській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 56,5372 Га, які розташовані на території Яришівської сільської територіальної громади Могилів-Подільського району Вінницької області, згідно з актом приймання-передачі.
У пункті 2 наказу № 65-ОТГ зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (том 1, а.с. 18-19).
За актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 4 лютого 2021 року Відповідачем 2 передало із державної власності, а Відповідачем 1 (Яришівська сільська територіальна громада) прийнято у комунальну власність Відповідача 1 (Яришівської сільської територіальної громади) земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком, у тому числі земельні ділянки:
1) 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (№ 1 у додатку до акту приймання-передачі);
2) 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (№ 2 у додатку до акту приймання-передачі) (том 1, а.с. 20).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0505178162016 від 31 жовтня 2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель землі сільськогосподарського призначення (том 1, а.с. 131).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 363534453 від 29 січня 2024 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2325017005226) 25 березня 2021 року зареєстровано за Відповідачем 1 на підставі акту приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія та номер б/н від 4 лютого 2021 року, наказу Відповідача 2 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність серія та номер 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року, номер запису про речове право: право власності 41247301, відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні (том 1, а.с. 14).
У відповідності до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0519911152020 від 27 липня 2020 року, земельна ділянка з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель землі сільськогосподарського призначення зареєстрована 27 липня 2020 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (том 1, а.с.136).
Як вбачається, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 363534700 від 29 січня 2024 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2325050805226) 25 березня 2021 року зареєстровано за Відповідачем 1 на підставі акту приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія та номер б/н від 4 лютого 2021 року, наказу Відповідача 2 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність серія та номер 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року, номер запису про речове право: право власності 41248062, відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні (том 1, а.с. 16).
Проект формування територій і встановлення меж Кремінської сільської ради народних депутатів Могилів-Подільського району, розроблений Вінницькою філією Інституту землеустрою Українською академією аграрних наук у 1992 році, територія сільської ради має спільні межі з двома сільськими радами Могилів-Подільського району. На півночі межує з Відповідачем 1, на сході - з Серебрійською сільською радою, на півдні і заході - межею являється ріка Дністер на кордоні з Республікою Молдова (том 1, а.с. 26-35).
Державним підприємством Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою виконано проектно-вишукувальні роботи та на підставі існуючих картографічних матеріалів визначено 30-ти та 50-ти метрову смугу уздовж державного кордону та її поширення (накладення) на окремі земельні ділянки та надано схеми накладання територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону та перелік земельних ділянок наданих у власність (користування) уздовж лінії державного кордону, що підтверджується листом ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою № 1514 від 14 листопада 2023 року (том 1 а.с. 21).
Згідно схеми накладення територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону, встановлено, що частина земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності Відповідача 1 розташовані в межах 30-ти (50-ти) метрової смуги вздовж державного кордону, зокрема земельні ділянки:
0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0 Га/0,79 Га);
0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0 Га/0 Га) (том 1, а.с 24-25; том 2 а.с. 237-239).
Як убачається з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №10-28-0202-1248/2-23 від 10 лютого 2023 року лінію державного кордону між Україною і Республікою Молдова у межах Могилів-Подільського та Тульчинського районів Вінницької області винесено на місцевість та позначено прикордонними знаками (том 1, а.с. 43).
Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному вебсайті Державної прикордонної служби Україн ( ІНФОРМАЦІЯ_3 охороняє ділянку загальною протяжністю 190,703 м державного кордону в межах Могилів Подільського та Тульчинського районів Вінницької області. 141,200 м по річці Дністер з республікою Молдова; 49,503 м на Центральній ділянці українсько молдовського кордону.
Згідно листа № 710/12920-23-вих від 15 грудня 2023 року Третя особа зазначено, що у межах Могилів-Подільського району Вінницької області охорону державного кордону забезпечує Військова частина НОМЕР_1 . Спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 та 0522683600:01:000:0913 входять до складу прикордонної смуги, розташованої уздовж державного кордону України на території Яришівської територіальної громади, тобто перебувають в зоні 30-50 метрової смуги, необхідної для облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, необхідних для забезпечення надійної охорони Державного кордону України в межах ділянки відповідальності (том 1, а.с. 47-48).
У матеріалах справи відсутні належні докази скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866, 0522683600:01:000:0913 у Державному земельному кадастрі та припинення права власності Третої особи на вказані земельні ділянки.
Прокурор стверджуючи, що розташування частин земельних ділянок з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 та 0522683600:01:000:0913 на лінії прикордонних смуг свідчить про її належність до земель оборони та виключає можливість її перебування у комунальній власності Відповідача 1, звернувся в інтересах держави в особі Позивача з даними позовними вимогами.
Щодо участі Прокурора в даній справі в інтересах держави саме в особі Позивача, колегія суддів зауважує наступне.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
В силу дії абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню (дані висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункт 40; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (схожі висновки наведені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, від 5 вересня 2020 року в справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
У пункті 7.17 постанови від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.
У пункті 10.21 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Процесуальний статус сторін залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Зважаючи на все описане вище колегія суду виснує, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься і в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року в справі №912/9/20, від 19 серпня 2020 року в справі №923/449/18.
У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також й у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року в справі № 927/172/21, від 28 червня 2022 року в справі № 916/1283/20, від 13 вересня 2022 року в справі № 910/14844/21.
З урахуванням обставин, якими Прокурор мотивує порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірні земельні ділянки), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно призведе до усунення порушення прав держави щодо реалізації прав власника по розпорядженню землями оборони.
Подібний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21.
Тому, Відповідач 1 є належним відповідачем, а Позивач є належним позивачем по даній справі.
Судом апеляційної інстанції взято до уваги, що зверненню Прокурора до суду з позовом у цій справі передував обмін листами з Позивачем щодо захисту порушених інтересів держави, копії яких долучено до матеріалів справи (том 1, а.с. 52, 57).
Таким чином, Позивачем не було самостійно вжито заходів щодо захисту інтересів держави. Такі дії обґрунтовано оцінені Прокурором як бездіяльність компетентного органу.
Зважаючи на викладене вище та з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції (розпорядження спірною земельною ділянкою та контроль за цільовим використанням земельної ділянки) у спірних правовідносинах, колегія суду прийшла до висновку, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави саме в особі Позивача.
Відтак, суд прийшов до висновку про наявність законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача у даній справі.
Оцінюючи позов стосовно позовних вимог про визнання незаконними наказів та скасування державної реєстрації з огляду на основний довід Прокурора, що спірні земельні ділянки в частині накладення (6/69 %) з огляду на їх розташування в межах прикордонної служби є землями оборони та належать до державної форми власності, то суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Враховуючи що з матеріалів позову Прокурора установлено прагнення останнього відновити порушене право та інтерес держави, яке полягає у фактичному поверненні частини земельних ділянок до державної власності, котрі, на його переконання, належать до земель оборони, то прокурором заявлено негаторний позов.
Підставами для подачі відповідного позову стало прийняття оскаржуваного Наказу Відповідачем 2 № 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року щодо розпорядження, з позиції Прокурора, землями оборони. А також необхідність використання частини спірних земельних ділянок у оборонних цілях.
Тому, задоволення позовних вимог залежить від встановлення наступних обставин: визначення правової природи земель оборони; визначення правової природи захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування, які створюються навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності; правового режиму передачі земельних ділянок у постійне користування військовим частинам; можливості збереження при цьому права комунальної власності на відповідні земельні ділянки; визначення меж та розташування державного кордону та прикордонної смуги; встановлення на підставі належних та допустимих доказів обставин повного або часткового розміщення чи накладення спірних земельних ділянок на землі оборони або прикордонної смуги; правових наслідків такого розташування чи накладання, які призводять саме до позбавлення права комунальної власності; змісту порушених прав та інтересів держави у спірних правовідносинах; ефективних способів захисту для поновлення прав та інтересів держави; можливостей поновлення прав та інтересів у інший, в тому числі позасудовий спосіб.
Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Положеннями частини 3 статті 19 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
В силу дії частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
За положеннями частин 1-4 статті 77 Земельного кодексу України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
На підставі частини 3 статті 77 Земельного кодексу України, навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
У відповідності до статті 22 Закону України Про державний кордон України, з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із частин 2, 3 статті 2 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1345-IV Про використання земель оборони, особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.
Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.
Відповідно до статті 3 вказаного Закону, уздовж державного кордону України відповідно до Закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель.
Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.
Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Згідно із пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року Про прикордонний режим, вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим.
Прикордонна смуг - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (пунктом 2 Постанови № 1147).
Контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена в межах території району, міста, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється Державною прикордонною службою, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів (пунктом 2 Постанови № 1147).
Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормами Закону України Про використання земель оборони.
Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні та є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 6, 27 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV Про Державну прикордонну службу України).
Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів (частина 2 статті 10 Закону).
З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Договір між Україною та Республікою Молдова про державний кордон (далі - Договір) укладено 18 серпня 1999 року та ратифіковано Законом України від 6 квітня 2000 року № 1633-ІІІ.
Згідно зі статтею 1 Договору державний кордон між Україною і Республікою Молдова встановлюється відповідно до документів делімітації, які є невід`ємною частиною цього Договору: Протоколу-опису проходження лінії державного кордону між Україною і Республікою Молдова; Альбому топографічних карт державного кордону між Україною і Республікою Молдова, складених в результаті делімітації українсько-молдовського кордону, проведеної у 1995-1999 роках.
Відповідно до статті 7 Договору Україна та Республіка Молдова для позначення лінії державного кордону на місцевості створили Спільну демаркаційну комісію.
Статтею 5 Договору передбачено, що державний кордон на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками.
При цьому згідно інформації, котра знаходиться у публічному доступі на сайті Позивача встановлено, що 5 листопада 2018 року Вінницькою обласною державною адміністрацією за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 травня 2018 року № 0.22-5217/0/6-18 Про зміну ширини прикордонної смуги в межах Вінницької області прийнято розпорядження № 842 Про зміну ширини прикордонної смуги, яким постановлено змінити ширину прикордонної смуги в межах області вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках та вздовж берегів прикордонних річок (р. Дністер), озер та інших водойм, у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, встановивши її ширину до десяти кілометрів від лінії державного кордону в глиб території України, але не меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень, відповідно до схеми проходження тилової межі прикордонної смуги в контрольованих прикордонних районах Вінницької області (за посиланням:https://www.vin.gov.ua/oda/normatyvno-pravovi-dokumenty/77-rozporiadzhennia/431-rozporiadzhennia-2018-rik/14414-rozporyadzhennya-842-vid-05-lystopada-2018-roku).
Додатком до вказаного рішення є додаток до схеми проходження тилової межі прикордонної смуги в контрольованих прикордонних районах Вінницької області із описом проходження умовної тилової межі прикордонної смуги в межах Могилів-Подільського, Ямпільського, Крижопільського, Піщанського контрольованих прикордонних районів Вінницької області із зазначенням координат точок перетину умовної межі прикордонної смуги та схема проходження тилової межі прикордонної смуги в контрольованих прикордонних районах Вінницької області (https://www.vin.gov.ua/images/doc/vin/ODA/rozp/rozp-2018/scheme842.png).
Приписами пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про прикордонний режим" № 1147 в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 890 від 4 серпня 2021 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань прикордонного режиму" визначено, що вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
Положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 890 від 4 серпня 2021 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань прикордонного режиму" передбачено приведення у відповідність до положень цієї постанови усіх нормативно-правових актів, виданих місцевими органами державної виконавчої влади.
Указом Президента України від 18 серпня 2021 року № 367/2021 введено в дію рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 30 липня 2021 року Про окремі питання реалізації державної політики у сфері захисту державного кордону, пунктом 2 якого визначено Кабінету Міністрів України забезпечити протягом шести місяців спільно з органами місцевого самоврядування проведення інвентаризації земельних ділянок шириною 30 - 50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, із визначенням власників і користувачів земельних ділянок, кадастрових номерів (за наявності), цільового призначення та форми власності та вжити заходів щодо передачі в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України земельних ділянок шириною 30 - 50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
2 листопада 2021 року Вінницькою обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 780 Про зміну ширини прикордонної смуги згідно якого визначено установити вздовж українсько-молдовського державного кордону України в межах Вінницької області на його сухопутних ділянках і вздовж берегів річки Дністер, річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки п`ять кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, згідно зі Схемою проходження тилової межі прикордонної смуги в Могилів-Подільському та Тульчинському контрольованих прикордонних районах.
Додатком до вказаного рішення є додаток до Схеми проходження тилової межі прикордонної смуги в контрольованих прикордонних районах Вінницької області із описом проходження тилової межі прикордонної смуги в межах Могилів-Подільського та Тульчинського контрольованих прикордонних районів Вінницької області із зазначенням координат точок проходження тилової межі прикордонної смуги (том 1, а.с. 39, 40).
Таким чином, Позивач скористався правом щодо зміни ширини прикордонної смуги.
Зважаючи на основні доводи апеляційної скарги Прокурора щодо віднесення всіх земель розміщенних в межах прикордонної служби до земель оборони, які перебувають в державній власності колегія суддів досліджує такі доводи в межах нормативно правової бази направленої на врегулювання земельних відносин. Таким спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють питання правового режиму зон з особливим режимом використання земель є Закон України Про державний кордон України та Постанова Кабінету Міністрів України № 1147 Про прикордонний режим.
На підставі частини 3 статті 77 Земельного кодексу України, навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
При цьому, законодавець не визначає віднесення відповідних земель (уздовж лінії державного кордону, захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування) виключно до державної власності зі статусом земель оборони.
Розмежування положень та правової природи земель обороти від земель з особливим режимом використання у оборонних цілях знаходить послідовне закріплення у нормах спеціального законодавства, а саме статтях 1, 2, 3 Закону України Про використання земель оборони.
Статтями 1, 2 Закону визначено перелік земельних ділянок, які вважаються землями оборони: землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
При цьому, стаття 3 Закону України Про використання земель оборони встановлено особливий режим використання земельних ділянок, незалежно від режиму права власності, з метою: встановлення прикордонної смуги; інших земель, необхідних для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України; формування зон з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.
Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Відповідно до статті 22 Закон України Про державний кордон України, контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України.
До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.
Тобто, прямою вказівкою в Законі визначено можливість встановлення контрольованих прикордонних районів у межах земель територіальних громад.
Отже, встановлення прикордонного режиму та прикордонної смуги не виключає можливості перебування таких земельних ділянок у комунальній власності
Відповідно розширення прикордонної смуги внаслідок прийняття нормативно правових актів, рішень обласних державних військових адміністрацій не впливає на правовий режим існуючого права власності, а лише встановлює чітко визначенні обмеження (обтяження) щодо порядку, форми і способів використання земельних ділянок, розміщених у межах прикордонної смуги, запроваджує заборони стосовно розпорядженнями ними або передачу у приватну власність.
Тому, розширення прикордонної смуги шляхом прийняття наведених вище рішень Вінницької обласної державної адміністрації не може автоматично змінювати правовий режим власності на земельні ділянки, котрі розташовані у межах даної прикордонної смуги, перетворювати комунальну власність у державну власність, призводити до наслідків позбавлення права комунальної власності, яке захищається на рівні з іншими режимами власності та є непорушним в силу положень статті 321 Цивільного кодексу України.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу Прокурора на те, що визначені Законом обмеження у прикордонній смузі, спеціальні режими використання земельних ділянок для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, тощо є нормативно визначеними обмеженнями на використання земельних ділянок, в тому числі комунальної власності.
Таким чином, визначені законом обмеження у прикордонній смузі, спеціальні режими використання земельних ділянок для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, тощо є нормативно визначеними обмеженнями на використання земельних ділянок, в тому числі комунальної власності.
Разом з тим, чинне законодавство визначає прикордонну смугу як ділянку місцевості, в межах якої діє особливий режим використання земель, але не ідентифікує її землями оборони, про що зазначено вище.
Відтак, підсумовуючи усе описане вище колегія суддів виснує, що розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не свідчить про її належність до земель оборони, та не впливає на її цільове призначення.
Схожі правові висновки наведені і в висновках Постанови КГС ВС від 23 липня 2020 року у справі №910/19932/17 та у справі №454/2498/19 від 26 липня 2023 року, де колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо вищенаведеного.
При цьому враховуючи ту практику на котру покликається Прокурор як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі, колегія суддів звертає увагу Прокурора, що в тих справах предметом спору не було позбавлення права комунальної власності на земельні ділянки органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельних ділянок або необхідність передачі ділянок у постійне користування військовим частинам.
В той же час суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Прокурора, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені Законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.
При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27 липня 1998 року "Про прикордонний режим".
Однак, дана обставина не звільняє Прокурора та Позивача від обов`язку доведення належними та допустимими доказами обставин розташування саме спірних земельних ділянок або їх частину у нормативно визначених межах державного кордону, прикордонної смуги або земель оборони.
Оскільки, у іншому випадку будь-яка земельна ділянка, яка розташована у межах п`ятикілометрової зони прикордонної смуги (або іншої ширини) залежно від рішення обласної військової державної адміністрації, переходила б у державну власність лише за фактом прийняття відповідного рішення або внесення змін до законодавства в частині такої ширини.
При цьому, зважаючи на зміст позовних вимог та апеляційної скарги Прокурора, саме на Прокурора та Позивача покладено обов`язок належними та допустимими засобами доказування довести обставини розташування частини спірних земельних ділянок у межах прикордонної смуги.
Водночас, як на доказ в підтвердження обставин накладення земельних ділянок на прикордонні смуги Прокурор долучає до матеріалів справи: лист Відповідача 2 №0-2-0.6-4797/2-22 від 20 грудня 2022 року (том 1, а.с. 41, 42), лист Вінницької обласної військової адміністрації №01.01-61/9528 від 15 грудня 2022 року (том 1, а.с. 36-38), лист ДП Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою №1514 від 14 листопада 2023 року (том 1, а.с. 21-25), схему накладення території 30-50 метрової смуги вздовж державного кордону на земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 та 0522683600:01:000:0913, які розташовані на тcpиropiї Відповідача 1 (том 2 а.с. 233-235).
Оцінюючи дані доводи апелянта колегія суду констатує, що відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
В силу частини 1 статті 186 Земельного кодексу України, схема землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель району затверджуються районною радою. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста, території територіальної громади затверджуються відповідною сільською, селищною, міською радою.
Положеннями частини 5 статті 186 Земельного кодексу України визначено підстави погодження технічної документація із землеустрою.
Тобто, згідно загальних норм ЗК України межі, конфігурація, розташування та площа земельних ділянок може визначатися проектом землеустрою, схемою землеустрою і техніко-економічним обгрунтуванням використання, технічною документацією.
Види документації із землеустрою встановлено статтею 25 Закону України Про землеустрій, до яких віднесено: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; а-1) проекти землеустрою щодо встановлення меж територій територіальних громад; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; б-1) містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій); в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель; л) технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів; м) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини.
Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Отже, схема землеустрою розробляється одночасно з техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель, розширювальне тлумачення переліку документації із землеустрою не допускається.
При цьому, за правилами ГПК України до документів, що містять спеціальні знання та можуть прийматися до уваги судом віднесено висновки спеціалістів та експертів.
При цьому до визначених переліків не віднесено листи органів влади, графічні схеми зображення земельних ділянок, орієнтовні розташування земель, схеми накладення територій на сформовані земельні ділянки.
Враховуючи норми статтей 79-1, 186 Земельного кодексу України, статтей 1, 25 Закону України Про землеустрій, надана схема накладання території прикордонної смуги на земельні ділянки не відповідає вимогам, які встановлюються до землевпорядної документації, затверджених в установленому порядку текстових та графічних матеріалів, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, тощо.
Суд першочергово оцінює не форму та назву наданих прокурором документів щодо схем розташування спірних земельних ділянок, зміст відповідних документів як доказів по справі.
Зокрема, долучена Схема накладання не містить координат та відправних точок місць розташування прикордонної смуги та спірних земельних ділянок, їх площі, відстаней від державного кордону до місця розташування земельних ділянок, відомостей, зокрема щодо джерела вирахування координат, програмного забезпечення, сертифікатів відповідальних за виконання схеми осіб, документів та вихідних даних, на підставі яких було складено Схему, визначення похибки, тощо матеріали господарської справи не містять, як і не містять інших графічних матеріалів, зокрема, викопіювань з Публічної кадастрової карти, проєкту встановлення адміністративних меж, розмежування земельних ділянок та доказів, щодо встановлення прикордонних споруд, знаків тощо.
Відсутні також ясно видимі прикордонні знаки, як того вимагає стаття 5 Договору між Україною та Республікою Молдова про державний кордон від 18 серпня 1999 року.
Відтак ані схема накладання, а ні лист Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" №1514 від 14 листопада 2023 року не місять алгоритму розрахунку, використаних програмних засобів, переліку картографічних матеріалів, архівних документів, онлайн-карт місцевості, електронних джерел, які надавали б суду та інших сторонам по справі можливість перевірити достовірність відповідних доказів.
Більш того, у листі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" №1514 від 14 листопада 2023 року прямо зазначено, що прикордонна смуга шириною 30-50 метрів документально не встановлено, документів демаркації Державного кордону не виявлено, як площа накладання є орієнтовною, так і прикордонна смуга є умовною.
При цьому, колегією суддів враховується, що в суді першої інстанції під час розгляду справи в судовому засіданні від 10 квітня 2024 року спеціаліст Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" пояснив, що відповідну схему та лист складено на замовлення Вінницької обласної прокуратури, а також підтверджено неможливість точного встановлення обставин накладання земельних ділянок за відсутності даних про демаркацію Державного кордону України.
Аналогічні відомості щодо орієнтовного місця розташування земельних ділянок містять лист інших державних установ, долучених Прокурором до матеріалів справи.
Відтак, долучені до позову листи і схема, складені Державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" носять інформативний характер, вказують лише орієнтовне, а не конкретне місце розташування ділянок, а тому на переконання колегії суду не можуть слугувати належним доказом підтвердження накладення земельних ділянок у даній справі.
Допустимі докази на підтвердження розташування спірних частин земельних ділянок на землях оборони, відомостей про облаштування інженерно-технічних споруд уздовж лінії державного кордону; актів обстеження, у яких було б зазначено параметри спорудження таких об`єктів по облаштуванню лінії державного кордону в межах прикордонних знаків; викопіювань з проєкту встановлення адміністративних меж або Публічної кадастрової карти, які б підтверджували координати та ширину прикордонної смуги у місці розташування спірної земельної ділянки, до матеріалів справи а ніПозивачем, а ні Прокурором не надано.
За таких обставин, на підставі наданих доказів не можливо з достатньою достовірністю встановити чи дійсно спірні земельні ділянки або їх частини розташовані у межах прикордонної смуги.
Вирішення питання про дійсний розмір, конфігурацію та межі накладання земельної ділянки могло бути вирішено шляхом отримання висновку експерта до подачі позову; у спосіб призначення та проведення судової земельно-технічної експертизи, однак таких дій ні Позивачем, ні Прокурором вчинено не було ( а в апеляційній скарзі Прокурором не подавалося клопотання про їх призначення).
При цьому матеріали справи не містять інших належних доказів на підтвердження обставин позову, зокрема викопіювань, топографічних матеріалів, космічної зйомки місцевості, витягів з Публічної кадастрової карти, які можливо було б оцінити у сукупності з іншими доказами.
Зокрема, відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, після 01 січня 2016 року це могли бути електронні документи з відомостями про результати робіт із землеустрою та оцінки земель, з елементом "Державний кордон України" (Border), наведеним у додатку 40 до вимог до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа.
Подібна правова позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2023 року у справі №717/940/18 та від 3 липня 2024 року у cправі №916/5130/23.
Таким чином, не доведено та не ініційовано в судовому порядку проведення судового експертного дослідження спірного питання, як і не надано інших документів, що підтверджують належність земельної ділянки до земель оборони, її розташування в межах прикордонної смуги.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту а пункту 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 6 вересня 2012 року № 5245-VI у державній власності залишаються земельні ділянки, які належать до земель оборони.
За змістом пункту "в" частини 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.
Колегія суду при цьому звертає увагу на відповідний нормативний припис стосовно неможливості передачі земель оборони у приватну власність, наголошуючи на факті того, що жодних застережень відносно можливості встановлення особливого режиму використання земель комунальної власності у оборонних цілях законодавством не встановлено.
Наведений висновок узгоджується з пунктом 27(1) Перехідних Положень Земельного кодексу України, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та протягом одного року з дня його припинення чи скасування регулювання земельних відносин для цілей забезпечення національної безпеки і оборони України здійснюється з урахуванням таких особливостей:
1) вилучення, встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій здійснюються без дотримання вимог абзаців четвертого та п`ятого частини сьомої статті 20, частини другої статті 149 цього Кодексу;
2) припинення права постійного користування земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення для потреб облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій здійснюється без дотримання вимог частини другої статті 150 цього Кодексу;
3) у разі вилучення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників на земельних ділянках шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України для потреб облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій відшкодування збитків не здійснюється.
Військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, надають у постійне користування земельні ділянки державної та комунальної власності уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми у порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу України, з урахуванням вимог цього пункту.
Таким чином, відповідним пунктом 27(1) Перехідних Положень ЗК України, на який посилається Прокурор не передбачено припинення права комунальної власності на земельні ділянки, в тому числі які розташовані уздовж лінії державного кордону, у випадку необхідності будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд.
Відповідними нормами прямо визначено спрощений порядок встановлення та зміни, цільового призначення земельних ділянок комунальної власності, можливість передачі у постійне користування відповідних земельних ділянок органами місцевого самоврядування.
Таким чином, законодавцем не визначено виключний режим державної власності на відповідні земельні ділянки.
Відтак, вилучення земельних ділянок поширюється на землі приватної форми власності, зокрема з мотивів суспільної необхідності, та повинно здійснюватись з дотриманням положень статті 147 Земельного кодексу України.
Відповідно, захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах, який ніби-то полягає у необхідності облаштування оборонних споруд можливий у позасудовий спосіб шляхом звернення органів Державної прикордонної служби, Міністерства оборони України, військових частин до органів місцевого самоврядування з вимогами про передачу земельних ділянок комунальної власності у постійне користування без позбавлення права комунальної власності, як передбачено пунктом 27(1) Перехідних Положень ЗК України.
З приводу зазначеного колегія суддів звертає увагу, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га та 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га (які Прокурор вважає землями оборони), згідно даних Державного земельного кадастру, починаючи з моменту відкриття поземельних книг (відповідно 31 жовтня 2016 року та 29 липня 2020 року) і на даний час відносяться до категорії земель землі сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням землі запасу (код 16.00) (копія витягів з Державного земельного кадастру про реєстрацію спірних земельних ділянок саме як земель сільськогосподарського призначення; том 1, а.с. 131, 142, 181, 289; пояснення з приводу зміни кадастрових номерів спірних земельних ділянок станом на 2013 рік знаходиться в томі 1, а.с. 78).
Відповідно до інформації наданої відділом № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління зазначається, що первинне формування земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га було здійснено на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Кремінської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області 2013 за котрої вбачається, що станом на 2013 рік, земельній ділянці з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га було присвоєно кадастровий номер: 0522683600:01:000:0854 площа якої становила 14,2592 Га. Однак, у 2016 році при виготовленні Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Кремінській сільській раді для створення громадського пасовища із земель комунальної власності, інженером-землевпорядником під час проведення кадастрової зйомки (фактичних замірів) земельної ділянки було встановлено, що частина земельної ділянки (площею 0,2500 Га) з кадастровим номером 0522683600:01:000:0854 загальна площа якої становила 14,2592 Га, сформована за рахунок земель комунальної власності (в межах населеного пункту с. Кремінне). Враховуючи наявність технічної помилки в Державному земельному кадастрі, щодо накладення частини земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0854 на землі комунальної власності, за рахунок Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Кремінській сільській раді для створення громадського пасовища із земель комунальної власності, було здійснено відведення земельної ділянки 0,25 Га (що складала площу накладення) у комунальну власність. Таким чином, в результаті поділу та зменшення площі земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0854, інформація про неї була перенесена до архівного шару Державного земельного кадастру, в результаті чого було сформовано спірну земельну ділянку площею 14,0092 Га з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866.
Вищеописане підтверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га із моменту свого формування відноситься до категорії земель землі сільськогосподарського призначення. При цьому відповідно до Переліку обмежень у користуванні земельної ділянки від 27 вересня 2016 року зазначено, що обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га відсутні (аркуш 49 Проекту). Разом з тим, на арк. 45 Проекту міститься Висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Кремінській сільській раді для створення громадського пасовища із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) в с. Кремінне на території Кремінської сільської ради № 228/41-16 від 21 вересня 2016 року. Як вбачається з вказаного Висновку Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 15,5579 Га Кремінській сільській раді для створення громадського пасовища на території Кремінської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області погоджується.
Первинне формування в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га було здійснено на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Кремінської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області 2013 з якої вбачається, що станом на 2013 рік, земельній ділянці з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 було присвоєно кадастровий номер: 0522683600:01:000:0853 площа якої становила 16,3419 Га. Разом з тим, в результаті виготовлення у 2020 році Проекту землеустрою щодо відведення земельної у власність гр. ОСОБА_1 площею 1,9800 Га, за рахунок земельної ділянки площею 16,3419 Га з кадастровим номером 0522683600:01:000:0853, відбулося формування нової земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га. Вказана документація погоджена у встановленому на той час порядку. За результатами виготовлених землевпорядних документації на вказані ділянки підтверджено категорію земель як землі сільськогосподарського призначення. До моменту формування вказаної земельної ділянки так і на даний час, вона визначена як землі сільськогосподарського призначення.
Дані докази, повністю нівелюють твердження Прокурора щодо того, що спірні земельні ділянки сформовані та внесені до Державного земельного кадастру саме в 2020 році та підтверджують їх перебування у комунальній власності задовго до реєстрації, котру при формуванні позову вказав Прокурор, а отже вказує на хибність тверджень про віднесення цих земель до комунальної власності під час цієї (останньої) реєстрації.
Окрім того, на момент прийняття Головним управлінням оскаржуваного наказу № 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року та передачу спірних земельних ділянок у комунальну власність, інформація про прикордонну смугу шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону до Державного земельного кадастру не була внесена. Суд апеляційної інстанції при цьому констатує, що визначення вказаної прикордонної смуги можливе лише в ході виготовлення документації із землеустрою на підставі відповідного звернення прикордонного загону (Третьої особи), та дозволу розпорядника землі, шляхом проведення кадастрової зйомки, в ході якої було б визначено точні межі земельної ділянки, і як наслідок, її точну площу та конфігурацію. На підставі розробленої у встановленому порядку документації із землеустрою, а саме проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення, інформація про земельні ділянки у 30-50 метровій смузі могла б бути внесена до Державного земельного кадастру (зареєстровано земельні ділянки, як землі оборони), і лише після цього у Державному земельному кадастрі з`явиться інформація про дані земельні ділянки як землі оборони, яка буде офіційною.
В той же час, колегія суддів зауважує, що частиною 1 статті 77 Земельного кодексу України визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
На момент прийняття Головним управлінням спірного наказу № 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року, дані земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 га та 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га, не були надані в постійне користування Третій особі, межі прикордонної смуги не були встановлені, а тому правові підстави для віднесення вказаних земельних ділянок до земель оборони відсутні.
При цьому передача спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність рад здійснювалось Головним управлінням відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15 жовтня 2020 року №449 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», наказу Держгеокадастру від 17 листопада 2020 року №485 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної».
Окрім того, колегія суду наголошує, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га та 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га, сформовані як об`єкти цивільних прав, відомості про які були наявні в Державному земельному кадастрі, а відтак правові підстави для проведенні їх інвентаризації apriori були відсутні.
Отже, враховуючи те, що як встановлено вище в даній постанові спірні земельні ділянки з 2013 року були первинно сформовані, як землі сільськогосподарського призначення (том 1, а.с. 131, 142, 181, 289), що підтверджувалося даними Державного земельного кадастру, Головне управління було зобов`язане передати їх у власність територіальної громади, в порядку встановленому Законом.
Також, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі Прокурор посилається на частину 3 статті 77 Земельного кодексу України в якій зазначено, що навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
Вказана редакція статті була внесена до Земельного кодексу України Законом №232- IX від 29 жовтня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону», який набув чинності 1 січня 2020 року. Тобто, лише з 1 січня 2020 року законодавчо закріплено можливість набуття права постійного користування земельними ділянками уздовж лінії державного кордону шириною 30-50 метрів на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
При цьому навіть вказані зміни передбачали необхідність набуття права постійного користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Із системного аналізу статтей 1, 2, 3 Закону України "Про використання земель оборони" вбачається, що лише земельні ділянки (їх частини) в межах прикордонної смуги, які є необхідні для використання військовим частинам, що у свою чергу обов`язково має підтверджуватися проектно-технічною документацією, можуть передаватися у постійне користування військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, і лише після надання земельних ділянок у постійне користування вони набувають статусу земель оборони, що узгоджується зі статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статтею 77 Земельного кодексу України.
У такому випадку інтереси держави захищені нормативним обтяженням та забороною на вилучення, зміну цільового призначення, надання (передача) у власність або користування громадянам чи юридичним особам земельних ділянок, переданих (наданих) у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, крім випадків віднесення їх до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, лісогосподарського призначення, відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (абзац 6 пункту 27(1) Перехідних Положень Земельного кодексу України).
Поряд з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу та те, що до Відповідача 1 надійшло клопотання від 30 січня 2021 року №710/2305 ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 6,55 Га., що знаходяться за межами населеного пункту с.Кремінне для передачі в постійне користування Третій особі. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки і клопотання від 30 липня 2021 року №710/2304 ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,1 Га., що знаходяться за межами населеного пункту с.Кремінне для передачі в постійне користування Третій особі. До клопотання додано графічні матеріали. Розглянувши вищезазначені клопотання відповідно до статті 79-1, частини 3 статті 77, статей 92, 122, 123 Земельного кодексу України, керуючись пунктом 34 частиною 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Відповідачем 1 на 11 сесії 8 скликання від 18 серпня 2021 року прийняті рішення № 490-11/2021, № 488-11/2021 «Про надання дозволу ІНФОРМАЦІЯ_4 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у постійне користування орієнтовною площею - 6,5500 Га., та орієнтовною площею - 5,1000 Га., для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України із земель комунальної власності за межами населеного пункту с.Кремінне, земельна ділянка не сформована і не внесена до системи Державного земельного кадастру. На підставі вищезазначених рішень Державне підприємство «Вінницькій науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2023 році виготовила два проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Третьої особи для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби із земель комунальної власності на території Відповідача, а саме на земельні ділянки кадастровий номер 0522683600:01:000:0964 площею 6,5438 Га., та кадастровий номер 0522683600:01:000:0962 площею 4,9300 Га., які знаходяться за межами населеного пункту села Кремінне і межують з земельними ділянками кадастровий номер 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га., та кадастровий номер 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га., які є об`єктами спору. Замовником вказаної землевпорядної документації є Третя особа. На підставі зазначених проектів в Державний земельний кадастр внесені земельні ділянки в межах 30-ти (50-ти) метрової смуги уздовж лінії державного кордону, а саме земельна ділянка кадастровий номер 0522683600:01:000:0964 площею 6,5438 Га., та земельна ділянка кадастровий номер 0522683600:01:000:0962 площею 4,9300 Га., вид цільового призначення земельних ділянок 15.03 для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України, категорія земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. При цьому, колегія суду звертає увагу, що інформації щодо накладання земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші на земельні ділянки кадастровий номер 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га., та кадастровий номер 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га. від Державного підприємства «Вінницькій науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та Третьої особи до Відповідача 1 не надходило.
При цьому, Третя особа як в письмових поясненнях так і в судовому засіданні від 6 листопада 2024 року не заперечувала проти того, що при потребі Третя особа має можливість звернутись з клопотанням до Відповідача 1 щодо поділу земельних ділянок кадастровий номер 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га., та кадастровий номер 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га., і отримати потрібні частини земельних ділянок відповідно до частини 3 статті 77, статті 79-1, статті 92, статті 117, статті 123 Земельного кодексу України в постійне користування для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України.
При цьому відповідні рішення з передачі земельних ділянок у постійне користування військовим частинам з метою забезпечення оборонних завдань систематично приймаються органом місцевого самоврядування, що підтверджено долученими до справи доказами (том 1, а.с. 99-134; том 2, а.с. 92-136).
Водночас представник Відповідача 1 неодноразово у судових засіданнях суду першої інстанції підтверджував готовність прийняття відповідних рішень за наявності звернень компетентних державних органів.
Колегія суддів ще раз звертає увагу апелянта, що орган місцевого самоврядування в силу положень частини 1 статті 92 Земельного кодексу України та пункту 27(1) Перехідних Положень Земельного кодексу України наділений достатнім обсягом повноважень з передачі необхідних для використання у оборонних цілях спірних земельних ділянок або їх частини у постійне користування військової частини.
Підсумовуючи усе описане вище, колегія суддів зважаючи на норми Земельного кодексу України щодо розмежування земельних ділянок зазначає, що задоволення позову у такій редакції жодним чином не призведе до визнання за державою права власності на частину земельних ділянок або включення до державних реєстрів відомостей про зміну власника з комунальної на державну власність. Крім того, скасування державної реєстрації на земельні ділянки змінить їх правовий статус на «не сформовані земельні ділянки», а відтак і унеможливить подальшу передачу їх частин (з огляду на їх сформованість) за зверненнями Третьої особи до Відповідача 1, що описано вище.
Також колегія суду констатує вимоги позову стосуються і скасування державної реєстрації визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 0522683600:01:000:0866 площею 14,0092 Га, цільове призначення - землі запасу, категорії - землі сільськогосподарського призначення та земельної ділянки кадастровий номер 0522683600:01:000:0913 площею 14,3612 Га, цільове призначення - землі запасу, категорії - землі сільськогосподарського призначення.
Тобто, метою подачі позову є повне виключення з Державного земельного кадастру відомостей про відповідні земельні ділянки, в той час (як вже вказано вище), скасування державної реєстрації на земельні ділянки змінить їх правових статус на «не сформовані земельні ділянки».
Згідно п 24 Перехідних положень ЗК України, земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Таким чином, подавши позов до органу місцевого самоврядування з метою припинення права комунальної власності на землю, у позові одночасно ставляться вимоги, які матимуть наслідком переходу відповідних земельних ділянок у комунальну власність на підставі прямої вказівки в законі (пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України).
Отже, задоволення позову не відповідатиме меті та захисту інтересів держави, оскільки не спричинить вибуття земельних ділянок із комунальної власності.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що у позові обґрунтовується накладання прикордонної смуги на земельну ділянку 0522683600:01:000:0866 загальною площею площею 14,0092 Га у межах 0,79 Га (що становить 5,64%), а також на земельну ділянку 0522683600:01:000:0913 загальною площею площею 14,3612 Га у межах 0,96 Га (що становить 6,69%).
В той же час, доводячи накладення прикордонної смуги на не істотну частину земельних ділянок заявлено вимоги про повне припинення права комунальної власності на земельні ділянки.
Зважаючи на вказане, суд апеляційної інстанції наголошує, що принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком.
Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.
Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів.
Отже, припинення права комунальної власності шляхом визначення накладення площ земельних ділянок на рівні 5-7% загальної площі не відповідає принципу пропорційності, принципу верховенства права. Внесення змін до законодавства щодо меж прикордонної смуги не містило імперативних положень про припинення права власності на земельні ділянки, які не перебували у державні власності.
Підсумовуючи усе описане вище, колегія суду виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 жовтня 2019 року у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Згідно пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Підсумовуючи усе описане вище, колегія суду виснує, що вимоги щодо визнання незаконним наказу та скасування реєстрації права власності та записів про формування земельної ділянки не відповідають змісту та обсягу прав та інтересів держави, які полягають у необхідності передачі частини спірних земельних ділянок у постійне користування. А тому колегія суду відмовляє в задоволенні таких позовних вимог.
Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Прокурора не підлягає до задоволення.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Прокурора, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 липня 2024 року по справі №902/122/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 29 липня 2024 року по справі №902/122/24 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу № 902/122/24 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови виготовлено 11 листопада 2024 року
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 06.11.2024 |
Оприлюднено | 12.11.2024 |
Номер документу | 122920896 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку |
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Василишин А.Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні