Рішення

від 06.11.2024 по справі 916/2388/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2388/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25830211, 65022, м. Одеса, вулиця Косовська, буд. 2Д)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорний квадрат" (код ЄДРПОУ 22455439, 65049, м. Одеса, вул. Палубна, буд. 9, кв. 75)

про стягнення 2523223,78 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Віталій Джига

від відповідача: Ксенія Яловенко

Позивач Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорний квадрат" про стягнення 2523223,78 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 14.07.2011 №7-рд в частині проведення оплати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності, для розміщення реклами.

Ухвалою від 04.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

01.07.2024 відповідач звернувся до суду з клопотанням про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 04.07.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорний квадрат" про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено відповідачу строк на подання відзиву на позов до 12.07.2024; відкладено підготовче засідання на 25.07.2024.

Ухвалою суду від 25.07.2024, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено провести підготовче провадження у розумні строки; відкладено підготовче засідання на 12.09.2024.

07.08.2024 до суду від позивача надійшли пояснення.

Ухвалою від 12.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.09.2024.

25.09.2024 до суду від відповідача надійшла заява про зменшення розміру неустойки та заява про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 657195,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору.

25.09.2024 до суду від позивача надійшли пояснення, в яких зазначено про сплату відповідачем 664195,00 грн. основного боргу.

У зв`язку з проведенням ГУ ДСНС в Одеській області спільно з ГУНП в Одеській області оперативно-розшукових заходів з приводу анонімного повідомлення про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі суду, судове засідання, призначене на 25.09.2024, не відбулось.

Ухвалою від 25.09.2024 призначено судове засідання на 09.10.2024.

09.10.2024 до суду від відповідача надійшла заява про зменшення розміру неустойки

09.10.2024 до суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 1314395,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В судовому засіданні 09.10.2024 оголошено перерву до 06.11.2024.

30.10.2024 до суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 1319395,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору.

04.11.2024 до суду від позивача надійшли пояснення, в яких зазначено про сплату відповідачем 1331395,00 грн. основного боргу.

В судове засідання з`явились представники сторін.

Ухвалою суду від 06.11.2024 закрито провадження у справі за позовом Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорний квадрат" в частині вимог в розмірі 1331395,00 грн. основної заборгованості; постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вимог в розмірі 227965,02 грн. основного боргу, 963863,76 грн. пені.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідача не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині основної заборгованості, проте просить зменшити розмір пені.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 06.11.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради (далі - КУ "Одесреклама", позивач) відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства "Одесреклама" Одеської міської ради відповідно до чинного законодавства України.

З 11.05.2018 року КУ "Одесреклама" є правонаступником прав та обов`язків КП "Одесреклама".

У відповідності до п.1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 року (із змінами і доповненнями, в редакції, чинній на момент укладання спірного договору) (далі - Правила № 434), КП "Одесреклама" - Комунальне підприємство "Одесреклама", створене для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Такі самі функції перейшли до позивача.

Так, відповідно п.1.5. Правил №434 у діючій редакції, КУ "Одесреклама" - Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Згідно п.4.1. Правил №434 (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору), КП "Одесреклама" було наділено завданнями із забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами; забезпечення повноти надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями; укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Чинною редакцією п.4.1. Правил №434 передбачено, що КУ "Одесреклама" на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Статутом КУ "Одесреклама" передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами.

У відповідності до п. 2.2. Статуту КУ "Одесреклама", завданнями установи є, зокрема: забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (пп. 2.2.1.); укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб`єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (пп. 2.2.6.).

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 14.07.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорний квадрат" (далі - користувач) та Комунальним підприємством "Одесреклама" Одеської міської ради (далі - підприємство) було укладено Договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №7-рд.

За умовами п.2.1 договору, підприємство надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Відповідно до п. 2.2. договору, місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору.

За умовами п. 2.3. договору, користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.п.3.1.1, 3.1.2 договору, підприємство має право здійснювати контроль за дотриманням користувачем встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами; здійснювати обстеження рекламних засобів, розташованих користувачем відповідно до цього договору.

Відповідно до розділу 4 договору, користувач має право використовувати з дотриманням положень цього договору та встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами (п.4.1.2); використовувати відповідну площину конструкції для розповсюдження зовнішньої реклами комерційного або соціального характеру (п.4.1.3).

Також, Користувач зобов`язаний встановлювати та розміщувати рекламні засоби з дотриманням встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами (п.4.2.1); своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором (п.4.2.4).

В розділі 5 договору сторони дійшли згоди щодо плати та порядку розрахунків за договором.

Так відповідно до п.п.5.1-5.6 договору, плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства. У випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується. Користувач, що протягом місяця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості на місцях, визначених цим договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місяця надати підприємству відповідну адресну програму за встановленою підприємством формою. У разі нерозміщення рекламного засобу через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування конструкції, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє підприємство. При цьому витрати, пов`язані з демонтажем/монтажем рекламного засобу, здійснюються за рахунок користувача. Розповсюдження соціальної реклами та інформації соціальної спрямованості здійснюється відповідно до встановленого порядку розміщення соціальної реклами.

Згідно п.6.1 договору, за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

Відповідно до п.6.2 договору, у випадку прострочення платежів, передбачених п.п.5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За умовами п.п.6.4, 6.5 договору, нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п.5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в чотири роки.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2, 7.3 договору, сторони погодилися, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин. Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інші міжнародні санкції, валютні обмеження, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами. Сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п.п.7.1 цього договору, протягом двадцяти діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

Згідно розділу 8 договору, договір набирає чинності з моменту його укладення. Договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Термін дії договору неодноразово продовжувався.

В подальшому до договору сторони вносили зміни, які оформлені додатками та додатковими угодами.

26.02.2015 між сторонами було підписано додаткову угоду №2 до договору, в якій сторони погодили викласти п. 5.2. у новій редакції, а саме: "5.2. З 01.01.2015 користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі".

Додатковими угодами від 02.07.2018, 01.11.2019, 03.01.2020 та 01.01.2021 вносилися зміни до розділу 10 договору "Місцезнаходження та платіжні реквізити сторін".

01.08.2019 між сторонами було підписано додаткову угоду №3 до договору, в якій сторони, окрім іншого, дійшли згоди внести зміни в пункти 5.1., 6.4. договору, шляхом їх викладення у новій редакції, а саме: "5.1. Плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції"; "6.4. Нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано". Також, у додатковій угоді №3 сторони відповідно до п.п. 2.2., 5.1. договору дійшли згоди затвердити бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасової користування місцями для розташування рекламних засобів у повій редакції.

Додатками № 47 від 01.05.2020 до договору сторони затвердили перелік рекламних засобів, їх кількості та місць розташування і бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів. Відповідно до вище зазначеного бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 147830,40 грн.

01.11.2022 між сторонами було підписано додаткову угоду №7 договору, в якій сторони дійшли згоди затвердити додатки №48 "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів" від 01.11.2022.

Додатками №48 від 01.11.2022 до договору сторони затвердили перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування і бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів. Відповідно до вище зазначеного бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 151632,00 грн.

01.03.2024 між сторонами було підписано додаткову угоду №7-1 договору, в якій сторони дійшли згоди затвердити додатки №49 "Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування" та "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів" від 01.03.2024.

Додатками №49 від 01.03.2024 до договору сторони затвердили перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування і бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів. Відповідно до вище зазначеного бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 152712,00 грн.

Як зазначає позивач, в порушення умов договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ "Чорний квадрат" перед КУ "Одесреклама", як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, виник борг у розмірі 2523223,78 грн., з яких 1559360,02 грн. основного боргу, 963863,76 грн. пені.

14.12.2023 КУ "Одесреклама" направила на адресу ТОВ "Чорний квадрат " претензію із вимогою сплатити наявну заборгованість, яка залишена відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, шо затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 затверджені Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Типові правила) (із змінами та доповненнями), які регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Згідно із пунктом 3 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Пунктом 24 Типових правил передбачено, що лише виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 №434 затверджено Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі (далі - Правила) (із змінами та доповненнями), які регламентують порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами та процедуру їх переоформлення, зміни й анулювання, визначають вимоги до технічного стану, художньо-естетичного вигляду та порядку розміщення рекламних засобів, умови користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності, підстави та порядок здійснення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів, а також порядок здійснення контролю за дотриманням положень цих Правил.

Дія цих Правил поширюється на всю територію міста Одеси, включаючи розташування рекламних засобів на будинках (будівлях) і спорудах, на відкритих майданчиках, на міських вулицях (дорогах), площах та інших територіях, у зелених зонах, на елементах вуличного обладнання, зовнішніх та внутрішніх поверхнях підземних переходів, інших об`єктах, розташованих на відкритій місцевості, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування.

Згідно пункту 1.5 Правил, в якості робочого органу визначено Управління реклами Одеської міської ради, яке уповноважене Одеською міською радою регулювати діяльність з розміщення зовнішньої реклами у межах міста Одеси, а КУ "Одескреклама" Одеської міської ради створене для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов`язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати плату за тимчасове використання для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

На час звернення позивача до суду із даним спором за відповідачем обліковувалась основна заборгованість в розмірі 1559360,02 грн., яка станом на 06.11.2024 була сплачена частково в розмірі 1331395,00 грн., у зв`язку з чим провадження у справі в цій частині було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Ухвалою від 06.11.2024 судом, окрім іншого, постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням вимог в розмірі 227965,02 грн. основного боргу.

Отже, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 227965,02 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Водночас, окрім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення 963863,76 грн. пені.

Суд враховує, що відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору, плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції. З 01.01.2015 користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі. Згідно п.6.1, за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

За умовами п.п. 6.4, 6.5 договору, нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п.5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в чотири роки.

Так, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції .

За ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Так, відповідач у своїх заявах та його представник в судовому засіданні зазначає, що матеріали справи містять виписки з рахунку Державної казначейської служби України, сформованої Департаментом фінансів Одеської міської ради, щодо надходження від ТОВ "Чорний квардат" оплат за договором в повному обсязі до лютого 2022 року.

Відповідач зауважує, що причиною зупинки оплат з його боку стало повномасштабне вторгнення російської федерації, яке спричинило негативні наслідки для всіх галузей економіки України, і відповідач не став виключенням.

Також, ТОВ "Чорний квадрат" посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, який, на його думку, засвідчує факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для відповідача, та вказане в ньому є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення умов договору.

Відповідач почав здійснювати оплату за договором № 7-рд від 14 липня 2014 року вже з червня 2022 року, одразу, коли підприємству вдалося стабілізувати свою господарську діяльність.

За твердженнями відповідача, наведені обставини підтверджують, що існуюча заборгованість утворилася не з причин недбалої або безвідповідальної поведінки відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а через негативні наслідки, що зазнала вся країна після повномасштабного вторгнення з боку російської федерації. При цьому, відповідач намагався виконати свої договірні зобов`язання та вирівняти надходження коштів на адресу позивача.

На підтвердження обставин збитковості підприємства відповідачем до матеріалів справи додано копії фінансових звітностей та податкових декларацій з податку на прибуток підприємства.

Відповідач зазначає, що розмір пені складає більше ніж 60 % основного боргу, та є дуже надмірним з огляду на загальну суму боргу.

З огляду на викладене, відповідач просить суд зменшити розмір пені з 963863,76 грн. до 50000,00 грн.

Позивач у письмових поясненнях та його представник в судовому засіданні заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені. Зауважує, що скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем в значному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру пені.

Що стосується посилань відповідача на обставини непереборної сили, які унеможливили виконання зобов`язань за договором, суд зазначає наступне.

Приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5) (далі Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно з п. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.10 Регламенту).

Разом з тим, відповідний Сертифікат, виданий відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати України" та Регламенту, в матеріалах даної справи відсутній, як і відсутні докази, що відповідач звертався до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд враховує, що листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, розміщеному в мережі Інтернет, та адресованому "Всім кого це стосується", ТПП України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з тим, вказаний загальний офіційний лист ТПП України не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зокрема, укладеного між сторонами даної справи, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Лист, як вже зазначалось, фактично адресований "Всім кого це стосується".

Суд зазначає, що підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію проти України повинно супроводжуватися конкретними доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином саме через ці обставини.

Проте, відповідачем не надано у встановленому процесуальним законом порядку належних та допустимих доказів, які б підтверджували безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією проти України та неможливістю виконання ним конкретного зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що лише посилання на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов`язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Крім того, суд звертає увагу, що п.п. 7.1, 7.2, 7.3 укладеного між сторонами договору визначено, що сторони погодилися, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин. Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інші міжнародні санкції, валютні обмеження, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами. Сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п.п.7.1 цього договору, протягом двадцяти діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин з підтвердженням вказаних обставин відповідним сертифікатом.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру пені, суд виходить з наступного.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно, вказане питання віршується судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, за приписами якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).

Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №917/991/22.

Суд враховує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані, передусім, на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази понесених позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань саме за спірним договором або погіршення матеріального стану саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов цього договору.

В розрізі зазначеного вище суд вважає необхідним вказати на те, що відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Аналіз наданих відповідачем документів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про зменшення пені, дає суду підстави вважати, що збиткова господарська діяльність відповідача значною мірою зумовлена відсутністю замовлень на розміщення реклами у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.

На підтвердження погіршення фінансового стану відповідача, що призвело до прострочення зобов`язань перед позивачем, надано фінансові звіти та податкові декларації ТОВ "Чорний квадрат".

З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги майновий стан сторін, надмірний розмір заявленої до стягнення з відповідача пені у порівнянні з відсутністю підтверджених доказами збитків позивача у спірних правовідносинах та у порівнянні з розміром заявленої до стягнення суми несплачених платежів, що не відповідає стимулюючій суті неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 90% до 96386,37 грн. і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В свою чергу, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

З огляду на викладене, судовий збір за вимогами в частині пені, зменшеної судом, покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорний квадрат" (код ЄДРПОУ 22455439, 65049, м. Одеса, вул. Палубна, буд. 9, кв. 75) на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25830211, 65022, м. Одеса, вулиця Косовська, буд. 2Д) - 227965 (двісті двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 02 коп. основного боргу, 96386 (дев`яносто шість тисяч триста вісімдесят шість) грн. 37 коп. пені, 14301 (чотирнадцять тисяч триста одну) грн. 95 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 11 листопада 2024 р.