Постанова

від 14.01.2025 по справі 916/2388/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2388/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання В.М. Волковінська,

за участю представників сторін:

від позивача: В.І. Джига

від відповідача: К.Б. Яловенко

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2024 (суддя М.Б. Сулімовська, м.Одеса, повний текст складено 11.11.2024)

у справі №916/2388/24

за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат»

про стягнення 2523223,78 грн,

В С Т А Н О В И В :

Коротка історія справи. Короткий зміст позовних вимог

Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради звернулася до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» про стягнення 2 523 223,78 грн заборгованості, яка складається з: 1559360,02 грн основного боргу та 963863,76 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №7-рд від 14.07.2011 в частині проведення оплати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності, для розміщення реклами, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2024 закрито провадження у справі за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» в частині вимог в розмірі 1331395,00 грн основної заборгованості; постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вимог в розмірі 227965,02 грн основного боргу, 963863,76 грн пені.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звертався із заявами про зменшення розміру неустойки, в яких просив суд зменшити розмір пені з 963863,76 грн до 50000,00 грн, посилаючись на збитковість підприємства та зазначаючи, що існуюча заборгованість утворилася не з причин недбалої або безвідповідальної поведінки відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а через негативні наслідки, що зазнала вся країна після повномасштабного вторгнення з боку російської федерації. Разом з цим, відповідач посилався на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, який, на його думку, засвідчує факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для відповідача, та вказане в ньому є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення умов договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» на користь Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради 227965,02 грн основного боргу, 96386,37 грн пені, 14301,95 грн судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Суд першої інстанції, проаналізувавши встановлені обставини справи, дійшов висновку про правомірність доводів позивача щодо існування у відповідача невиконаного договірного зобов`язання з оплати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності, для розміщення реклами, в сумі 227965,02 грн та правомірність нарахування позивачем пені.

Доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин суд відхилив з підстав того, що лише посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов`язання своєчасно та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), і що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин з підтвердженням вказаних обставин відповідним сертифікатом.

Водночас місцевий господарський суд, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, врахувавши майновий стан сторін, надмірний розмір заявленої до стягнення з відповідача пені у порівнянні з відсутністю підтверджених доказами збитків позивача у спірних правовідносинах та у порівнянні з розміром заявленої до стягнення суми несплачених платежів, що не відповідає стимулюючій суті неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 90% до 96386,37 грн, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2024 у справі №916/2388/24 змінити, яким позовні вимоги за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір пені, порушив норми процесуального права (частини п`яту, шосту статті 236 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосував норми матеріального права (частину першу статті 233 Господарського кодексу України), висновки суду щодо підстав зменшення розміру пені, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

Зокрема, апелянт зазначив, що місцевий господарський суд, встановивши, що відповідачем не надано у встановленому процесуальним законом порядку належних та допустимих доказів, які б підтверджували безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією проти України та неможливістю виконання ним конкретного зобов`язання, і що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин з підтвердженням вказаних обставин відповідним сертифікатом, тобто встановивши фактично відсутність підстав для зменшення розміру пені, у той же час відмовив частково у задоволенні позовних вимог та зменшив на 90% розмір пені, із посиланням на те, що збиткова господарська діяльність відповідача значною мірою зумовлена відсутністю замовлень на розміщення реклами у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану. Відтак, на переконання позивача, висновки суду першої інстанції є непослідовними та суперечливими і протирічать обставинам справи.

При цьому скаржник зазначив, що розмір пені (963863,76 грн) є значно меншим суми заборгованості, як на час звернення до суду становила 1559360,02 грн, та не перевищує розмір збитків та не є надмірно великим.

Крім того, скаржник зауважив на тому, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але врахувати інтереси обох сторін, що не було здійснено судом першої інстанції у даній справі.

Також, за доводами апелянта, враховуючи частину другу статті 218 Господарського кодексу України і статтю 617 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами зменшення розміру пені.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» просило апеляційну скаргу Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2024 у даній справі - без змін.

Зокрема, відповідач зазначив, що відсутність оплат виникла лише після повномасштабного вторгнення російської федерації. Виписки з рахунку Державної казначейської служби України, сформованої Департаментом фінансів Одеської міської ради, щодо надходження коштів від Товариства з обмеженою відповідальності «Чорний квадрат» за договором № 7-рд підтверджують, що відповідач почав здійснювати оплату за договором №7-рд вже з червня 2022 року, тобто одразу, коли підприємству вдалося стабілізувати свою господарську діяльність, та за результатами господарської діяльності змогло погасити заборгованість майже в повному обсязі до ухвалення рішення Господарським судом Одеської області.

Також відповідач звернув увагу на те, що в матеріалах справи містяться копії балансу на 31.12.2023, податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2022 рік та податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2023 рік. Відповідно до зазначених документів, збитки підприємства за результатами 2023 року складають 791584,00 грн. Зазначені документи підтверджують, що стягнення пені в повному розмірі призведе до очевидних більших негативних наслідків для відповідача, ніж можливі позитивні наслідки у вигляді отримання додаткових коштів для позивача. Поряд з тим, позивач не надавав доказів, що не отримання пені у заявленому в позовній заяві розмірі може призвести до негативних наслідків для позивача.

З огляду на наведене, відповідач вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, і що Господарським судом Одеської області під час ухвалення рішення у справі №916/2388/24 застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 02.12.2024 за вх.№4544/24.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги (вх.№4560/24 від 02.12.2024).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2024 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.12.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2024 у справі №916/2388/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2388/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

12.12.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 клопотання Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради про поновлення строку на подання апеляційної скарги залишено без розгляду, оскільки скаржником не було пропущено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2024 у справі №916/2388/24. Встановлено відповідачу строк до 30.12.2024 та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Призначено розгляд апеляційної скарги на 14.01.2025 о 12:00 год.

30.12.2024 представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4544/24/Д1 від 30.12.2024).

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи

Як встановлено судом першої інстанції та неоспорено учасниками справи, Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно до статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно до чинного законодавства України.

З 11.05.2018 Комунальна установа «Одесреклама» є правонаступником прав та обов`язків Комунального підприємства «Одесреклама».

У відповідності до пункту 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями, в редакції, чинній на момент укладання спірного договору) (далі - Правила №434), Комунальне підприємство «Одесреклама» створене для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Такі самі функції перейшли до позивача.

Так, відповідно пункту 1.5. Правил №434 у діючій редакції Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м.Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Згідно із пунктом 4.1. Правил №434 (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору), Комунальне підприємство «Одесреклама» було наділено завданнями із забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами; забезпечення повноти надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями; укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Чинною редакцією пункту 4.1. Правил №434 передбачено, що Комунальна установа «Одесреклама» на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Статутом Комунальної установи «Одесреклама» передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами.

За положеннями пункту 2.2. статуту Комунальної «Одесреклама», завданнями установи є, зокрема: забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (підпункт 2.2.1.); укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб`єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (підпункт 2.2.6.).

14.07.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» (далі - користувач) та Комунальним підприємством «Одесреклама» Одеської міської ради (далі - підприємство) було укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №7-рд (надалі договір).

За умовами пункту 2.1. договору, підприємство надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Відповідно до пункту 2.2. договору місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору.

Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором (пункт 2.3. договору).

Пунктами 3.1.1., 3.1.2. договору передбачено, що підприємство має право здійснювати контроль за дотриманням користувачем встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами; здійснювати обстеження рекламних засобів, розташованих користувачем відповідно до цього договору.

Відповідно до розділу 4 договору користувач має право використовувати з дотриманням положень цього договору та встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами (пункт 4.1.2.); використовувати відповідну площину конструкції для розповсюдження зовнішньої реклами комерційного або соціального характеру (пункт 4.1.3).

Користувач зобов`язаний встановлювати та розміщувати рекламні засоби з дотриманням встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами (пункт 4.2.1.); своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором (пункт 4.2.4).

В розділі 5 договору сторони дійшли згоди щодо плати та порядку розрахунків за договором.

Так, відповідно до пунктів 5.1. - 5.6. договору, плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства. У випадку розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується. Користувач, що протягом місяця, за який вноситься плата, розповсюджував соціальну рекламу та/або інформацію соціальної спрямованості на місцях, визначених цим договором, зобов`язаний не пізніше 20 числа такого місяця надати підприємству відповідну адресну програму за встановленою підприємством формою. У разі нерозміщення рекламного засобу через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування конструкції, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє підприємство. При цьому витрати, пов`язані з демонтажем/монтажем рекламного засобу, здійснюються за рахунок користувача. Розповсюдження соціальної реклами та інформації соціальної спрямованості здійснюється відповідно до встановленого порядку розміщення соціальної реклами.

Пунктом 6.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

У випадку прострочення платежів, передбачених пунктами 5.1., 5.2. цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (пункт 6.2. договору).

За умовами пунктів 6.4., 6.5. договору, нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пунктами 5.1., 6.1. договору, встановлюється строком в чотири роки.

У пунктах 7.1, 7.2, 7.3 договору сторони домовилися, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин. Обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інші міжнародні санкції, валютні обмеження, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами. Сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п.п.7.1 цього договору, протягом двадцяти діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

Згідно розділу 8 договору, договір набирає чинності з моменту його укладення. Договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Термін дії договору неодноразово продовжувався.

В подальшому до договору сторони вносили зміни, які оформлені додатками та додатковими угодами.

26.02.2015 між сторонами підписано додаткову угоду №2 до договору, в якій сторони погодили викласти пункт 5.2. у новій редакції, а саме: « 5.2. З 01.01.2015 користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі».

Додатковими угодами від 02.07.2018, 01.11.2019, 03.01.2020 та 01.01.2021 вносилися зміни до розділу 10 договору «Місцезнаходження та платіжні реквізити сторін».

01.08.2019 між сторонами підписано додаткову угоду №3 до договору, в якій сторони, окрім іншого, дійшли згоди внести зміни в пункти 5.1., 6.4. договору шляхом їх викладення у новій редакції, а саме: « 5.1. Плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції»; « 6.4. Нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано». Також, у додатковій угоді №3 сторони відповідно до пунктів 2.2., 5.1. договору дійшли згоди затвердити бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасової користування місцями для розташування рекламних засобів у повій редакції.

Додатками №47 від 01.05.2020 до договору сторони затвердили перелік рекламних засобів, їх кількості та місць розташування і бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів. Відповідно до зазначеного бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 147830,40грн.

01.11.2022 між сторонами підписано додаткову угоду №7 договору, в якій сторони дійшли згоди затвердити додатки №48 «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів» від 01.11.2022.

Додатками №48 від 01.11.2022 до договору сторони затвердили перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування і бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів. Відповідно до зазначеного бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 151632,00грн.

01.03.2024 між сторонами підписано додаткову угоду №7-1 договору, в якій сторони дійшли згоди затвердити додатки №49 «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів» від 01.03.2024.

Додатками №49 від 01.03.2024 до договору сторони затвердили перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування і бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів. Відповідно до зазначеного бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складав 152712,00 грн.

Як зазначав позивач, в порушення умов договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» перед Комунальною установою «Одесреклама», як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, виникла заборгованість у розмірі 2523223,78 грн, з якої: 1559360,02 грн основного боргу та 963863,76 грн пені.

14.12.2023 Комунальна установа «Одесреклама» направила на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» претензію із вимогою сплатити наявну заборгованість, яка залишена відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Господарський суд Одеської області, встановивши наявність порушення зобов`язання відповідача щодо повної та своєчасної сплати за тимчасове користування місцями, що перебувають у комунальній власності, для розміщення реклами, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення основного боргу, який після закриття провадження у справі складав 227965,02 грн, та правомірність нарахування позивачем пені.

Водночас місцевий господарський суд, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, зменшив розмір пені із заявлених позивачем до стягнення 963863,76 грн до 96386,37 грн.

У зв`язку з наведеним, позов в частині стягнення основного боргу Господарський суд Одеської області задовольнив у повному обсязі, а позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнив частково.

Скаржник, звертаючись із апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у зв`язку із зменшенням її розміру.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зважаючи на зміст апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення судом першої інстанції розміру суми пені.

Відповідач, звертаючись до суду апеляційної інстанції із клопотанням про зменшення пені, зазначав, що матеріали справи містять виписки з рахунку Державної казначейської служби України, сформованої Департаментом фінансів Одеської міської ради, щодо надходження від Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» оплат за договором в повному обсязі до лютого 2022 року.

Відповідач зауважував, що причиною зупинки оплат з його боку стало повномасштабне вторгнення російської федерації, яке спричинило негативні наслідки для всіх галузей економіки України, і відповідач не став виключенням, однак він почав здійснювати оплату за договором вже з червня 2022 року, одразу, коли підприємству вдалося стабілізувати свою господарську діяльність.

За твердженнями відповідача, наведені обставини підтверджують, що існуюча заборгованість утворилася не з причин недбалої або безвідповідальної поведінки відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а через негативні наслідки, що зазнала вся країна після повномасштабного вторгнення з боку російської федерації. При цьому, відповідач намагався виконати свої договірні зобов`язання та вирівняти надходження коштів на адресу позивача.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорний квадрат» послалось на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, який, на його думку, засвідчує факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для відповідача, та вказане в ньому є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення умов договору.

На підтвердження обставин збитковості підприємства відповідачем до матеріалів справи додано копії фінансових звітностей та податкових декларацій з податку на прибуток підприємства.

Крім того, відповідач зауважував, що розмір пені складає більше ніж 60 % основного боргу та є дуже надмірним з огляду на загальну суму боргу.

З урахуванням викладеного, відповідач просив зменшити розмір пені.

Скаржник серед доводів апеляційної скарги зазначив, що місцевий господарський суд, встановивши відсутність належних та допустимих доказів безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією проти України та неможливістю виконання ним конкретного зобов`язання, і що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин з підтвердженням вказаних обставин відповідним сертифікатом, тобто встановивши фактично відсутність підстав для зменшення розміру пені, у той же час відмовив частково у задоволенні позовних вимог та зменшив на 90% розмір пені, із посиланням на те, що збиткова господарська діяльність відповідача значною мірою зумовлена відсутністю замовлень на розміщення реклами у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.

Поряд з цим, апелянт вказував на те, що враховуючи частину другу статті 218 Господарського кодексу України і статтю 617 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості перед позивачем є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами зменшення розміру пені.

З огляду на наведені вище доводи скаржника, судова колегія наголошує на тому, що останній помилково ототожнює зменшення розміру штрафних санкцій зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій, на відміну від звільнення, є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього.

Так, за змістом частини першої та другої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Положеннями частини першої статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина друга статті 614 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Норми статей 614, 617 Цивільного кодексу України кореспондуються з нормами статті 218 Господарського кодексу України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі коли інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із частиною першою статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Суд першої інстанції, надавши оцінку наведеним відповідачем обставинам щодо військової агресії проти України та неможливістю своєчасного і належного виконання у зв`язку з цим взятих на себе зобов`язань за договором, а також надавши оцінку поданим на підтвердження таких доводів доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що наведені відповідачем обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з огляду на недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), та не застосував правові наслідки, передбачені статтею 617 Цивільного Кодексу України та статтею 218 Господарського Кодексу України, у вигляді звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, однак врахував останні при вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Неврахування судом обставин, на які посилався відповідач як на підставу для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не виключає того, що ці ж самі обставини можуть бути взяті судом до уваги при вирішенні питання про зменшення судом розміру штрафних санкцій.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.

При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Південно-західний апеляційний господарський звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів виходить з такого.

Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Разом з тим, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Колегія суддів зауважує, що визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, кризову ситуацію, яка склалася в країні внаслідок військової агресії проти України, що призводить до фінансових труднощів усіх підприємств без виключення, беручи до уваги обставини ненадання позивачем доказів погіршення матеріального стану товариства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, часткове погашення відповідачем суми основного боргу, а також беручи до уваги значний розмір пені, заявленого до стягнення позивачем, який є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені до 96386,37 грн.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказав, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

За встановлених у цій справі обставин, а саме: відсутність доказів понесених позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань саме за спірним договором або погіршення матеріального стану саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов цього договору, надання відповідачем доказів збиткової господарської діяльності, яка значною мірою зумовлена відсутністю замовлень на розміщення реклами у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, часткову сплату відповідачем основного боргу, беручи до уваги значний розмір пені, заявленого до стягнення позивачем, який є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 90% до 96386,37 грн.

Апеляційний суд вважає, що стягнення судом першої інстанції пені у розмірі 96386,37 грн від заявленого позивачем розміру є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи.

Таким чином висновок Господарського суду Одеської області про зменшення пені ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судовій практиці.

Вищевикладені обставини спростовують доводи апелянта про безпідставну та необґрунтовану відмову Господарським судом Одеської в частині стягнення пені у сумі 867477,39 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову у зв`язку із зменшенням пені, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2024 у справі №916/2388/24 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.01.2025.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран