Постанова

від 07.11.2024 по справі 915/538/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 915/538/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Студенець В. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 (головуючий - Ярош А. І., судді Діброва Г. І., Принцевська Н. М.)

у справі № 915/538/24

за позовом Керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області

до 1) Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт"

про визнання недійсним договору та стягнення 1 207 056, 80 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт", з вимогами про:

- визнання недійсним договору від 12.11.2018 № УМР/2018-01/11 (№ 1-123-01-18-04853 від 12.11.2018), укладеного між Відокремленим підрозділом "Южно-Українська атомна електростанція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт";

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт" на користь Філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "НАЕК "Енергоатом" 1 207 056,80 грн, а з Філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" акціонерного товариства "НАЕК "Енергоатом" одержані ним за рішенням суду 1 207 056,80 грн стягнути в дохід держави.

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням ТОВ "Управління механізованих робіт" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" тендера.

3. Разом із позовною заявою керівником Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на майно - нежитлову будівлю - автомобільну стоянку з контрольно-пропускним пунктом, у вигляді замощення з гравію площею 8 708,44 кв. м, металевого огородження довжиною 60 п/м, воріт з калиткою, металевого канату довжиною 17 п/м та бар`єру з з/б плит у кількості 15 одиниць за адресою: Миколаївська обл., Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, вулиця Європейська, будинок 23б (реєстраційний номер об`єкту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 1706463848000);

- будівлю адміністративно-виробничої бази, загальною площею 5 617,2 кв. м, за адресою Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, Промисловий майданчик, будинок 4 (реєстраційний номер об`єкту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 650833448108);

- грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт", що знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 1 207 056,80 грн.

4. В обґрунтування необхідності вжиття зазначених вище заходів забезпечення позову прокурор зазначив, що лише у 2023 році товариство виконало робіт для ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" на суму понад 84 млн. грн та за інформацією з сайту Опендатабот отримало 55,4 млн. доходу від здійснення підприємницької діяльності у сфері публічних закупівель. Відповідно, товариство здійснює активну господарську діяльність, маючи можливість витратити кошти не для здійснення розрахунків з позивачем.

5. Зазначив, що предметом спору у цій справі є вимога про стягнення з ТОВ "Управління механізованих робіт" коштів у сумі 1 207 056,80 грн за наслідком визнання недійсним договору про надання послуг. Виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів чи майно вказаної вартості, а отже застосування заходу забезпечення позову, обраного прокурором, безпосередньо пов`язано із предметом позову. Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

6. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2024 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

7. Суд першої інстанції дійшов висновку, що подана прокурором заява про вжиття заходів забезпечення позову не підтверджена жодними доказами та не містить достатнього обґрунтування існування ризиків невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення у справі. Тобто, за висновками суду, заява прокурора ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2024 скасовано. Заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області про забезпечення позову задоволено частково.

9. Накладено арешт на майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт" та накладено арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт", що знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах ціни позову 1 207 056,80 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

10. Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2024.

11. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що апеляційним господарським судом порушено норми матеріального і процесуального права, зокрема приписи статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки забезпечення позову шляхом обмеження прав та обов`язків відповідача допускається лише у випадку реальної необхідності захисту або поновлення порушених прав позивача.

12. Як зазначає скаржник, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Водночас позивачем не надано жодних належних доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування забезпечення позову у справі та неможливості в подальшому виконати рішення суду у ній, а заява ґрунтується лише на припущеннях можливого невиконання чи утрудненого виконання рішення суду.

13. Скаржник стверджує, що саме позивач мав довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а саме існування обставин, які дають підстави для обґрунтованого припущення про наявність передумов для утруднення виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову. При цьому, посилання прокурора в заяві на можливу відсутність у відповідача суми грошових коштів, присуджених до стягнення у разі задоволення позову, або майна відповідної вартості, внаслідок чого утрудниться або стане неможливим виконання рішення по даній справі у разі задоволення позову, є припущенням, та не підтверджено належними доказами.

14. Також в обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 06.10.2022 у справі № 910/12087/21, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 24.05.2022 у справі № 911/2719/21, від 13.04.2021 у справі № 910/15607/19, від 13.02.2023 ц справі № 922/1737/22, від 03.04.2023 у справі № 908/2317/22.

Позиція інших учасників справи

15. Прокурор подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін

16. Відповідач 1 подав письмові пояснення у яких підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити, оскаржувану постанову скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

17. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

18. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

19. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

20. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

21. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

22. Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

23. Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

24. Як вказувалось, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

25. Під забезпеченням позову у даному випадку необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

26. Верховний Суд вказує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

27. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

28. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19.

29. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

30. Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23.

31. Разом з цим, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:

"- умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);

- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);

- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);

- за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31)".

32. Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.

33. Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми.

34. Таким чином, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

35. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору є вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору від 12.11.2018 № УМР/2018-01/11 (№ 1-123-01-18-04853 від 12.11.2018) та вимога майнового характеру про стягнення 1 207 056,80 грн.

36. Заявник у заяві про забезпечення позову просить суд накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт" та накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках останнього в банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову 1 207 056,80 грн.

37. Судом апеляційної інстанції зазначено, що за умови неможливості встановити достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у всіх банківських установах, для задоволення вимог про стягнення коштів у розмірі 1 207 056,80 грн, то доцільно накласти арешт на грошові кошти і майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів. При цьому, колегія суддів також врахувала, що відповідачем не надано жодних доказів вартості належного йому майна, що позбавляє можливості встановити перевищення вартості арештованого майна в межах заявлених позовних вимог у сумі 1 207 056,80 грн.

38. Відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надав жодних доказів на спростування підстав для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, не зазначив про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо. Отже накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.

39. Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитись коштами або відчужити майно.

40. Також апеляційний господарський суд зазначив, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, відповідач матиме безумовну можливість виконати рішення, за умови наявності в нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

41. Таким чином апеляційним господарським судом встановлено, що обґрунтованими, співмірними та справедливими в даному випадку є заходи забезпечення позову щодо накладення арешту в межах ціни позову 1 207 056,80 грн на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах та на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт".

42. Встановивши вищезазначене та зважаючи на всі критерії оцінки щодо застосовування заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають положенням статей 136, 137 ГПК України, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди заявнику.

43. Разом з цим Суд зазначає, що посилання скаржника на неврахування апеляційним судом численних висновків Верховного Суду про те, що для застосування заходів забезпечення позову заявник має надати суду докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), відхиляються Верховним Судом, оскільки у справі № 905/448/22 об`єднана палата, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постановах Верховного Суду, наведених скаржником у касаційній скарзі, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування; по-друге, викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосуванні перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати.

44. Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

45. Зазначене, у свою чергу, спростовує доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, а також про те, що неподання прокурором доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

46. При цьому Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до наведеної сталої практики Верховного Суду умовою для вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Тобто, для цілей вжиття заходів забезпечення позову, побудова судового рішення на припущені є допустимою, за умови, що таке припущення було достатньо обґрунтованим.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.10.2024 у справі № 915/534/24.

47. Отже, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дослідивши викладені заявником доводи і надані на підтвердження цих доводів докази, відповідні заперечення відповідача, врахувавши наявність зв`язку між заявленими позивачем заходами забезпечення позову і предметом спору, зважаючи на співмірність і адекватність таких заходів забезпечення, зробив правильний висновок про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі.

48. Ураховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у контексті доводів заяви про забезпечення позову, суті позовних вимог та мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд, вважає, що апеляційним господарським судом здійснено правильне правозастосування статей 136, 137 ГПК України, що узгоджується із наведеними вище правовими висновками Верховного Суду.

49. При цьому, Суд звертає увагу скаржника на те, що нормами процесуального законодавства, а саме статті 145 ГПК України, визначена процедура скасування заходів забезпечення позову, відповідно до якої суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

50. Відповідно до частини другої статті 145 ГПК України клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

51. Тобто, відповідач може також спростувати наведене позивачем обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 ГПК України, яка дозволяє у найкоротші строки, порівняно зі строком оскарження та розгляду апеляційної/касаційної скарги, відновити права відповідача у разі їх порушення.

52. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

54. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

55. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятої у справі постанови.

56. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

57. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління механізованих робіт" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 у справі № 915/538/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець