Ухвала

від 07.11.2024 по справі 462/3475/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 462/3475/13-ц

провадження № 61-14188ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попельчук Сергій Олегович, на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 09 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

ВСТАНОВИВ:

02 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Свої вимоги заявник мотивував тим, що 20 листопада 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кедою М. В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_1) з примусового виконання виконавчого листа № 462/3475/13-ц від 24 жовтня 2013 року, виданого на підставі рішення Залізничного районного суду м. Львова 01 серпня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами у розмірі 4 190 719, 94 дол. США, що еквівалентно у національній валюті за курсом НБУ станом на 09 вересня 2011 рік 33 496 424, 48 грн, та 3 441,00 грн сплаченого судового збору. Відповідно до ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 21 липня 2016 року у справі № 462/3475/13-ц заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Уні-трейд-груп ЛВ» задоволено, замінено стягувача ПАТ «Універсал Банк» на правонаступника - ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ». Виконавче провадження завершено державним виконавцем у 2016 році, у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказував, що 11 листопада 2023 року він звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про зняття арешту у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1, однак станом на 09 січня 2024 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповіді не надав, арешт не зняв.

Зазначав, що строк пред`явлення виконавчого документа (3 роки) закінчився у 2019 році (більше ніж 4 роки тому).

ОСОБА_1 просив зобов?язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати арешт, накладений на все його нерухоме майно номер запису про обтяження 6373843; витребувати у Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України матеріали виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09 квітня 2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 09 квітня 2024 року залишено без змін.

24 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попельчук С. О., в якій заявник просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій під час розгляду скарги не надали належної правової оцінки доводам та доказам, що мають значення для справи і свідчать про неправомірність дій та бездіяльності державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з майна.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця має відбуватися згідно із статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових

осіб) - це сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом. Приватний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (частини перша-друга статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України

«Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

За змістом положень частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 (провадження № 61-1589св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 (провадження № 61-16367св21) зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону.

Суди встановили, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 серпня 2013 року у справі № 462/3475/13 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитними договорами на суму 4 190 719, 94 дол. США, що еквівалентно в національній валюті за курсом НБУ станом на 09 вересня 2011 року 33 496 424,48 грн, а також стягнуто судовий збір 3 441,00 грн.

24 жовтня 2013 року Залізничним районним судом м. Львова було видано виконавчий лист у справі № 462/3475/13.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 21 липня 2016 року заяву ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ» - задоволено, змінено стягувача ПАТ «Універсал Банк» на правонаступника - ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ».

У довідці Міністерства юстиції України від 14 лютого 2024 року №588-20.1-24 зазначено, що відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянуто лист Залізничного районного суду міста Львова, та у межах компетенції повідомлено наступне. Згідно інформації, що міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 24 жовтня 2013 року № 462/3475/13-ц. 07 грудня 2018 року державним виконавцем у відповідності до пункту 2 частини першої статті. 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Матеріали виконавчого провадження знищено у зв?язку з закінченням строків його зберігання.

Отже державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Враховуючи підстави повернення виконавчого документа у ВП НОМЕР_1, розмір заборгованості ОСОБА_1 за судовим рішенням у справі № 462/3475/13, наявність майнових претензій стягувача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли достатньо обґрунтованого висновку про відсутністьпідстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду є необґрунтовані, оскільки висновки у зазначених заявником справах зроблені за інших фактичних обставин.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не виявлено порушення судами норм ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження». Правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій вказаних вище норм права не викликає розумних сумнівів.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попельчук С. О., на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року є необґрунтованою.

Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Попельчук Сергій Олегович, на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 09 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович