Постанова

від 05.11.2024 по справі 521/2949/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4832/24

Справа № 521/2949/23

Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2024 року м. Одеса

«05» листопада 2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 та Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Херсонського морського порту) на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024року, постановленого під головуванням судді Сегеди О.М., повний текст рішення складений 19 лютого 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Професійна спілка робітників морського транспорту України про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) (далі - ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП) про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив:

- поновити його на посаді провідного інженера з пожежної безпеки сектора пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП);

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення включно, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у розмірі 23225,09 грн. (а.с.162-165 т. 2).

В обґрунтування свої позовних вимог позивач зазначив, що він працював в ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП) на посаді провідного інженера з пожежної безпеки сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП).

29 грудня 2022 року на підставі наказу №346-К від 28 грудня 2022 року він був звільнений з роботи за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, відповідно до наказу від 15 грудня 2022 року №53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Позивач вважає, що його звільнення є незаконним, проведено з чисельними порушеннями процедури звільнення, оскільки роботодавець у порушення вимог закону не забезпечив можливість його переведення на іншу роботу та у день звільнення не видав йому належним чином копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

Стверджував що він від можливості переведення на іншу роботу не відмовлявся, хоча в повідомленні про заплановане вивільнення було зазначено про необхідність повідомити роботодавця про відмову від переведення на вакантну посаду.

Також позивач зазначив, що він є членом професійної спілки робітників морського транспорту України з перебуванням на обліку в первинній профспілковій організації Херсонського МП, а тому роботодавець, який планує звільнення працівників повинен завчасно надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів.

Крім того, позивач вважав, що у відповідача була відсутня обґрунтована об`єктивна неможливість забезпечити його в подальшому роботою.

Також позивач звернув увагу, що на дату його звільнення дія трудового договору з ним була відповідачем призупинена, хоча відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного інженера з пожежної безпеки сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови в задоволені вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також в частині допущення негайного виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення (змінивши його мотивувальну та резолютивну частини), яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 30.12.2022 року по дату ухвалення рішення включно, з утриманням із цієї суми податків і зборів, допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 23 225,09 грн., в інший частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано посилався на призупинення трудових договорів із працівниками Херсонської філії ДП «АМПУ» наказом відповідача від 10.05.2022 року №28-ОП у зв`язку з військовою агресією проти України, як на підставу відмови у виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказаний наказ не має правового значення для вирішення питання про оплату вимушеного прогулу, так як його дія зупинилась у день звільнення позивача - 29.12.2022 року, а правовідносини, пов`язані з його незаконним звільненням, похідними від яких є вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, розпочались 30.12.2022 року.

Не погодившись з рішенням суду, ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії ДП «АМПУ» (адміністрації Херсонського морського порту) звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині задоволених вимог, ухвалити нове в цій частині, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю, стягнути судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом неповне з`ясовані обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , ДП «АМПУ»просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу, ДП «АМПУ», ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що звільнення позивача проведено відповідачем без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури та є незаконним.

В судове засідання, призначене на 05 листопада 2024 року представник професійної спілки робітників морського транспорту України не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 148, зв.б. т. 2).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника ДП «АМПУ», перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 працював в ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП) на посаді провідного інженера з пожежної безпеки сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП).

29 грудня 2022 року на підставі наказу №346-К від 28 грудня 2022 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, відповідно до наказу від 15 грудня 2022 року №53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

ДП «Адміністрація морських портів України» є юридичною особою та дії на підставі Статуту, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Статтею 1 Закону України «Про морські порти України» визначено, що адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Херсонська філія ДП «Адміністрація морських портів України» дії на підставі Положення, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури від 28 травня 2019 року №404.

З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» було встановлено початок простою для працівників Філії (включаючи позивачку та самого керівника Філії) з 01 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Встановлено, що наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11 травня 2022 року була призупинена дія трудових договорів з працівниками Філії (за переліком до наказу, включаючи позивача) до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 08 грудня 2022 року №48-ОП на підставі п. 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності ХФ ДП «АМПУ», з виведенням Філії з 01 березня 2022 року у простій (наказ від 28 лютого 2022 року № 27-ОП "Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні"), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10 травня 2022 року року № 28-ОП "Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії) під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022» (зі змінами), враховуючи наказ Мінінфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 жовтня 2022 року № 248) наказано припинити трудові договори 19 грудня 2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 12 грудня 2022 року №50-ОП були внесені зміни до наказу від 08 грудня 2022 року №48-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 15 грудня 2022 року №53-ОП на підставі п. 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності ХФ ДП «АМПУ», з виведенням Філії з 01 березня 2022 року у простій (наказ від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні»), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10 травня 2022 року року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022» (зі змінами), враховуючи наказ Мінінфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 жовтня 2022 року № 248) наказано припинити трудові договори 29 грудня 2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

Зображення наказу про припинення трудових договорів з працівниками від 15 грудня 2022 року № 53-ОП, повідомлення про заплановане вивільнення від 16 грудня 2022 року №59, перелік вакантних посад від 12 грудня 2022 року надіслані позивачу роботодавцем месенджером VIBER на його номер 20 грудня 2022 року підтверджується наданим представником відповідача протоколом про направлення документів та копіями скриншотів екрана телефону.

При цьому, відповідач виходив з рішення спільного засідання адміністрації і профкому від 25 червня 2022 року № 5 «Щодо внесення доповнення до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ХФ ДП «АМПУ» від 14 червня 2013 року (зі змінами)», яким визначений порядок обміну інформацією та/або документами між Адміністрацією та працівниками під час дії воєнного стану та Рішення спільного засідання адміністрації і профкому від 03 жовтня 2022 року № 6 «Щодо внесення змін до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ХФ ДП «АМПУ» від 14 червня 2013 року (зі змінами)», яким змінено номер телефона та електронну пошту, на які працівник може надсилати документи.

Доказів ознайомлення позивача з означеними спільними рішеннями відповідачем суду надано не було, також не надано доказів домовленості між сторонами трудового договору про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації.

Матеріали справи не містять будь-яких кадрових документів, що знаходилися в особовій справі позивача, в яких були б зазначені контактні дані останнього, зокрема номер телефону, на який відповідач месенджером направляв документи по його звільненню.

Факт ознайомлення позивача з кадровими документами по його вивільненню відповідачем не зафіксований, в т.ч. протоколом чи актом.

Повідомленням про заплановане вивільнення від 16 грудня 2022 року № 59 позивачу пропонується ознайомитися з переліком вакантних посад від 12 грудня 2022 року в ДП «Адміністрація морських портів України» та у разі прийняття пропозиції про переведення на вакантну посаду - протягом трьох робочих днів з дня отримання даного повідомлення повідомити адміністрацію Філії у зручний спосіб: текстовим повідомленням на електронну скриньку або месенджером на номер телефону, та листом за адресою:; у разі відмови від переведення на вакантну посаду - повідомити протягом трьох робочих днів у вищезазначений спосіб.

Доказів наявності листа або повідомлення позивача з відмовою від запропонованих вакансій відповідачем надано не було.

Отже, він не відмовлявся від переведення на вакантну посаду.

Окрім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Одеського обласного центру зайнятості від 20 січня 2023 року № 296/06-01-20/42-23, станом на 05 грудня 2022 року (дата, станом на яку було сформовано перелік з вакансіями), станом на 12 грудня 2022 року, станом на 22 грудня 2022 року, станом на 29 грудня 2022 позивачу не були запропоновані деякі вакантні посади в ДП «АМПУ».

За таких обставин, суд дійшов вірного висновку про неналежне виконання відповідачем встановленого ч. 4 ст. 41 КЗпП України обов`язку та, відповідно, про незаконність звільнення позивача з роботи.

Крім того, при вирішенні даного спору судом було враховано, що на час виникнення спірних правовідносин позивач перебував на обліку в первинній профспілковій організації Херсонського МТП та був членом професійної спілки робітників морського транспорту України, що підтверджується довідкою Первинної профспілкової організації Херсонського МТП від 15 березня 2023 року та спростовує твердження відповідача, що позивач не був членом професійної спілки робітників морського транспорту України.

Судом встановлено, що на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України відповідач 19 грудня 2022 року повідомив первинну профспілкову організацію Херсонського МП про заплановане звільнення працівників ХФ ДП «АМПУ».

Листом від 21 грудня 2023 року відповідач звернувся до професійної спілки робітників морського транспорту України з проханням надати згоду на звільнення членів профкому первинної профспілкової організації Херсонського морського торгового порту.

Постановою Президії Центральної Ради Професійної спілки робітників морського транспорту України від 26 грудня 2022 року було відмовлено в надані згоди на це.

Відповідно до пояснень представників позивача та третьої особи, роботодавцем не проведено консультації з профспілковою стороною як того вимагають положення ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 2.20 Галузевої угоди у сфері морського транспорту.

Доказів дійсного проведення таких консультацій відповідачем не надано (зокрема, в порядку, визначеному ч. 3 ст. 8 Закону України «Про соціальний діалог в Україні»).

Встановлено, що листами №28/09-25 від 12 грудня 2022 року та № 01-135 від 28 грудня 2022 року профспілкова сторона висувала вимогу відповідачу припинити та скасувати заходи, пов`язані з вивільненням працівників за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з огляду на відсутність обґрунтованих підстав для вивільнення працівників, а також ненадання раніше витребуваних документів і інформації, що підтверджували б дотримання роботодавцем процедури вивільнення працівників для проведення предметних консультацій.

На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України відповідач направив до територіального органу Державної служби зайнятості України звітність за формою №4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці» (лист Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) № 439/26-01-07/Вих.).

Зі змісту листа Херсонського обласного центру зайнятості від 23 березня 2023р., вбачається, що у період 2022 року повідомлення про заплановане вивільнення працівників ХФ ДП «АМПУ», код ЄДРПОУ 38728533, місце провадження господарської діяльності м. Херсон, проспект Ушакова 4, до Херсонського обласного центру зайнятості не надходило.

29 грудня 2022 року позивача було звільнено з посади провідного інженера з пожежної безпеки сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП) за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій (наказ № 346-К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 28 грудня 2022р.

Судом встановлено, що наказ № 346-К від 28 грудня 2022 року про припинення трудового договору (контракту) з позивачем був направлений відповідачем поштовим зв`язком у м. Херсон, що підтверджується описом вкладення поштового відправлення та відомостями про відстеження трекінгу шляху поштових відправлень з офіційного інтернет-ресурсу Укрпошти, однак доказів дійсного отримання позивачем копії означеного наказу (так само як і повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні) суду відповідачем надано не було.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка начальник фінансово-економічної служби ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП) ОСОБА_4 пояснила суду, що робоче місце позивача було знищено, доступу до об`єктів Філії немає, роботи для позивача немає, кадрові документи надсилалися працівникам поштою та месенджером. Вона наразі працює дистанційно, можливості запропонувати позивачу працювати дистанційно не було.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з наступного.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З змісту ст. 22 КЗпП України вбачається, що будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до ст. 141 КЗпП України роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме, окрім іншого, забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом та забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин.

Отже, саме на роботодавця покладено обов`язок забезпечувати безпечні для здоров`я та життя умови праці.

Частиною 3 ст. 29 КЗпП України визначено, що ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису.

Крім того, у трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Судом було звернуто увагу на те, що такий альтернативний спосіб обмінну кадровими документами, як застосунок VIBER не погоджений між сторонами та не оформлений належний чином, оскільки позивачем не було подано заяву про направлення йому кадрових документів на застосунок VIBER, а з боку відповідача не направлено жодної пропозиції позивачу про можливість направлення йому кадрових документів через засоби телефонного зв`язку.

Відповідно до вимог діючого законодавства, трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи, лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов визначено ст. 41 КЗпП України, а саме п. 6 якої зазначено, що трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Частиною 4 ст. 41 КЗпП України визначено, що розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до ч.7 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників відповідно до п.6 ч.1ст. 41 цього Кодексу персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів; не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення.

У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п`яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Зі змісту вказаних вище норм вбачається, що обов`язковою умовою для звільнення за п.6 ч.1ст. 41 КЗпП має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Отже, таке знищення чи відсутність умов повинні бути безпосереднім наслідком бойових дій.

Відповідно до роз`ясненнь Мінекономіки до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» обов`язковою умовою для звільнення за п.6 ч.1 ст. 41 КЗпП України має бути обґрунтована неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Статтею 349 ЦК України визначено, що у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Верховний Суд у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18 дійшов висновку, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з вимогами ст. 349 ЦК Украйни є наявність одночасно двох умов: встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін додержавного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна, тощо.

Судом встановлено, що позивач працював в ДП «АМПУ», яке своєї роботи не припиняло.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ХФ ДП «АМПУ в процесі припинення не перебуває.

Отже, належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій на час звільнення позивача відповідачем суду в процесі розгляду справи також не надано.

Відповідна заява власника майна про внесення змін до державного реєстру відсутня.

Висновки суду про те, що самі по собі витяги з ЄРДР щодо порушення кримінальних проваджень не доводять факт знищення майна роботодавця на час звільнення позивача є вірними.

З долучених до справи довідок, фотоматеріалів наслідків обстрілів дійсно вбачається пошкодження майна роботодавця, однак доказів знищення майна суду не надано.

Крім того, відповідні акти інвентаризації майна, експертні висновки, офіційні висновки установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна на час звільнення позивача, відсутні.

Більше того, позивачу не були запропоновані де які вакантні посади на підприємстві, від можливості переведення він не відмовлявся.

Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року по справі № 523/11673/22 зазначив, що факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим. Існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважує, що п. 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України не містить умов за яким трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв`язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо.

За таких обставин, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та порушення відповідачем вимог ч. 4 ст. 41 КЗпП України.

При цьому, судом вірно було звернуто увагу на порушенням відповідачем ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, а саме: повідомлення про наступне вивільнення було надіслано позивачу у неузгоджений із ним спосіб месенджером VIBER з порушенням встановленого законодавством строку (не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення); факт ознайомлення позивача з вказаним повідомленням не зафіксований, доказів отримання позивачем поштового відправлення із вкладенням повідомлення про наступне вивільнення - відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Статтею 8 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» визначено, що консультації проводяться за пропозицією сторони соціального діалогу з метою визначення та зближення позицій сторін при прийнятті ними рішень, що належать до їх компетенції. Сторона-ініціатор направляє іншим сторонам письмову пропозицію із зазначенням предмета консультації та терміну її проведення. Сторони, які одержали таку пропозицію, зобов`язані взяти участь у консультації, спільно погодити порядок і строки її проведення та визначити склад учасників.

Верховний Суд у постанові від 23 січня 2020 року по справі № 823/310/16 зазначив на необхідність проведення консультацій з профспілковою стороною, як на невід`ємну складову процесу звільнень працівників за ініціативою роботодавця, оскільки без інформування профспілок і проведення із ними консультацій щодо запобігання звільненням чи зведенню їхньої кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень власник або уповноважений орган не може проводити зазначені заходи, їхнє проведення, усупереч зазначеній процедурі, є незаконним.

Судом встановлено, що відповідач не проводив консультації з профспілковою стороною за визначеною законодавством процедурою, оскільки матеріали справи таких доказів не містять.

Таким чином, відповідач порушив вимоги ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професій спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 2.20 Галузевої угоди у сфері морського транспорту.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Доказів видачі позивачу у день звільнення копії наказу (розпорядження) про звільнення, письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні - відповідачем не надано.

За таких обставин, суд на законних підставах дійшов висновку, що відповідачем не дотримані вимоги ч. 4 ст. 41 КЗпП України, ч. 1 ст. 47 КЗпП України, ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівника відповідно до п. 6 ч.1 ст. 41 цього Кодексу, тобто звільнення позивача проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури та є незаконним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням викладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, в частині поновлення позивача на роботі, рішення суду підлягає негайному виконанню.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного.

За правилами ч. 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул означає невиконання працівником роботи та неотримання ним оплати за виконану працю внаслідок незаконного звільнення.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є компенсацією працівнику сум, які б він отримав у разі, якщо б він працював та не був незаконно звільнений.

Судом встановлено, що 11 травня 2022 року згідно наказу ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрації Херсонського МП) від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» з позивачем було призупинено дію трудового договору у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Отже, на час звільнення позивач не працював та не отримував заробітну плату, наказ ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрації Херсонського МП) від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» не оскаржив, та з ним погодився.

При скасуванні наказу про звільнення позивач повертається в первісне положення, а саме до статуса працівника з яким призупинення дія трудового договору.

За таких обставин, підстави для задоволення вказаних вимог відсутні.

Крім того, відповідно до ч. ч.1, 4 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Таким чином, відшкодування позивачу сум заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за цей період має бути проведено відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про поновлення ОСОБА_2 на посаді провідного інженера з пожежної безпеки сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Херсонської філії ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту).

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано посилався на призупинення трудових договорів із працівниками Херсонської філії ДП «АМПУ» наказом відповідача від 10.05.2022 року №28-ОП у зв`язку з військовою агресією проти України, як на підставу відмови у виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказаний наказ не має правового значення для вирішення питання про оплату вимушеного прогулу, так як його дія зупинилась у день звільнення позивача - 29.12.2022 року, а правовідносини, пов`язані з його незаконним звільненням, похідними від яких є вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, розпочались 30.12.2022 року, колегія суддів залишає без задоволення, з урахуванням того, що на час звільнення позивач не працював та не отримував заробітну плату, наказ ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрації Херсонського МП) від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» не оскаржив, та з ним погодився та при скасуванні наказу про звільнення позивач повертається в первісне положення, а саме до статуса працівника, з яким призупинена дія трудового договору.

Доводи апеляційної скарги ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії ДП «АМПУ» (адміністрації Херсонського морського порту) про те, що судом неповне з`ясовані обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновку суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Крім того, колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційних скарг також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Більш того, аналогічні справи перебували на розгляді у ВС, по яким ВС викладені аналогічні правові висновки, які містяться у постановах по справі № 521/8323/23 від 28.08.2024 року, по справі № 521/2212/23 від 28.08.2024 року.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом пер шої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 11 листопада 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова