Постанова

від 31.10.2024 по справі 548/1917/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/1917/21 Номер провадження 22-ц/814/2841/24Головуючий у 1-й інстанції Старокожко В. П. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Пилипчук Л.І., Одринської Т.В.,

за участю секретаря: Дороженка Р.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Горевої Вікторії Юріївни на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 15 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором від 29.03.2012 року, процентів, штрафу та інфляційних збитків станом на 12.08.2021 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором від 29.03.2012 року, процентів, штрафу та інфляційних збитків станом на 12.08.2021 року.

Вказував, що 29 березня 2012 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 в письмовій формі було укладено договір позики грошових коштів на суму 60000 грн. Згідно вказаного договору ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути ОСОБА_1 грошові кошти у 2018 році, однак до теперішнього часу їх не повернула.

Умовами договору сторони погодили, що ці кошти підуть у рахунок передоплати за користування земельною ділянкою відповідача, яка була в обробітку у «ТОВ «Гая-Агро», співзасновником та керівником якого був і є позивач.

Наприкінці 2020 року відповідач, як власник земельної ділянки, звернулася до суду із позовом про розірвання договору оренди із вказаним товариством і 16.06.2021 судом винесено рішення про задоволення її вимог та розірвано договір, що свідчить по порушення останньою взятих на себе зобов`язань та стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Вважає, що відповідач знехтувала домовленостями сторін, у зв`язку з чим ним 25.06.2021 було направлено на її адресу вимогу про повернення взятих коштів і 28.07.2021 останньою здійснено декілька поштових переказів по 200 грн. кожний в рахунок погашення боргів за договором.

Оскільки до теперішнього часу залишок боргу не повернуто, він просить стягнути з відповідача борг за договором позики від 29 березня 2012 року, проценти та штраф, а також інфляційні збитки, що в цілому складає 532098 грн.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 15 травня 2024 року у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Постановляючи рішення, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, але внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності останні не можуть бути задоволені.

Не погодившись з даним судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Горева В.Ю. оскаржила його в апеляційному порядку, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вказувала, що суд не сприяв встановленню всіх фактичних обставин по справі, не задовольнив їх клопотання про проведення повторної експертизи та не з`ясував кому було вигідно вносити виправлення в дату повернення коштів.

Заперечує застосування судом наслідків сплину строку позовної давності, про який не заявлялось стороною відповідача і при вирішенні якого судом було невірно встановлено обставини щодо його переривання.

Окрім того, вважає, що відповідно до ст. 599 ЦКУ зобов`язання мають припинятись його виконанням, проте суд не звернув уваги, на останній пункт договору/умов договору, яким встановлено: «Настоящий договор прекращается - после выполнения Заемщиком своих обязательств» (п. 8.1. договору - а. с. 8 т. 1), що свідчить про те, що на час пред`явлення позову договір не був припинений, а відтак підлягав виконанню відповідачем.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що згідно оригіналу договору позики від 29 березня 2012 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 гроші в сумі 60000 грн. в строк до 21 вересня 2018 року (при цьому в п.1 та п.2 у цифрових записах «2018» встановлено зміни первинного змісту, що виражені у нанесенні наявних рукописних цифр «8» поверх друкованих цифр «3», без попереднього видалення їх штрихів).

Згідно п. 5.1 вказаного договору у випадку неповернення зазначеної в п. 1 суми позики у визначений п. 2 строк, позичальник сплачує подвійну суму заборгованості та 1 відсоток від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Пунктом 4 сторони узгодили, що факт передачі суми по даному договору підтверджується розписками позичальника, яку вона має передати позикодавцю в момент отримання позичених коштів.

Згідно акту приймання-передачі грошей від 29.03.2012 вбачається, що в с. Мелюшки ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримала 60000 грн., під текстом акту маються підписи цих осіб, а також підпис третьої сторони ОСОБА_3 , яка на той час обіймала посаду головного бухгалтера господарства та поставила свій підпис в якості засвідчення укладеної між сторонами угоди по передачі коштів позичальнику в якості застави передачі нею земельної ділянки.

Наявність свого підпису під актом відповідач ОСОБА_2 в ході розгляду справи не спростувала та не ініціювала проведення по справі експертизи щодо належності виконаного підпису не їй, а іншій особі.

При цьому, в судовому засіданні не змогла пояснити суду яким чином цей підпис з`явився під друкованим тестом вказаного акту приймання-передачі коштів.

Фактично відповідачем було підтверджено ту обставину, що підпис як в акті приймання-передачі, так і в договорі позики належить їй.

Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 також підтвердила ту обставину, що підпис в акті прийому-передачі грошових коштів належить їй, що доводить обставини про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 коштів в розмірі 60000 грн.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами факт укладання з відповідачем договору позики та отримання останньою грошових коштів в сумі 60000 грн., а відтак вимоги про їх повернення є обґрунтованими.

При цьому, суд правомірно відхилив твердження відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4 про те, що грошові кошти в сумі 60000 грн. не були нею отримані, оскільки останні не змогли пояснити яким чином підписи ОСОБА_2 містяться як в самому договорі позики від 29.03.2012, так і в акті прийому-передачі коштів від цього ж числа.

Крім того, в ході розгляду справи було задоволено клопотання представника відповідача та призначено по справі судово-технічну експертизу.

Згідно висновку експерта №СЕ-19/117-23/19244-ДД від 05.02.2024 - у наданому для дослідження договорі позики від 29.03.2012, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 60000 грн., в пункті 1 та пункті 2 договору позики від 29.03.2012, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 60000 грн., у цифрових записах «2018» встановлено зміни первинного змісту, що виражені у нанесенні наявних рукописних цифр «8» поверх друкованих цифр «3», без попереднього видалення їх штрихів.

В наданому для дослідження договорі позики від 29.03.2012 укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 60000 грн. дата виконання позики, до внесення змін у документ, становила 21 вересня 2013 року.

Прийнявши до уваги вказаний висновок експерта, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони погодили строк повернення коштів саме в «2013 році», а тому пред`явивши вимоги про стягнення боргу в 2021 році позивач пропустив трирічний строк позовної давності, вказавши, що строк виконання зобов`язання за позикою від 29 березня 2012 року сплив о 24 год. 00 хв. 21 вересня 2016 року. При цьому, здійснені відповідачем проплати за межами цього строку вже не мають правового значення і не можуть розглядатись як обставини, що свідчать про його переривання.

З вказаним висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (ст. 526 ЦК України).

Сам факт укладання такого договору стороною відповідача спростовано не було, позаяк не доведено відсутність її підпису як в договорі позики, так і в акті приймання - передачі коштів.

Крім того, наявність свого підпису під даним актом не заперечила і свідок ОСОБА_3 .

Матеріали справи свідчать про те, що стороною відповідача в ході розгляду справи не було надано жодного доказу, який би спростовував факт отримання нею коштів в розмірі та за обставин, викладених в позовній заяві.

За вказаних обставин, суд дійшов вірного висновку про доведеність позивачем обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги про стягнення боргу за укладеним письмовим договором, а також штрафних санкцій та інфляційних збитків, у зв`язку з чим визнав обґрунтованими заявлені вимоги.

Разом з цим, суд вірно встановив, що згідно висновку судово-технічної експертизи в тексті договору позики від 29.03.2012 в зазначенні дати виконання позики внесені зміни і поверх цифрового значення «2013» зверху нанесено пишучим приладом «2018».

Таким чином, в договорі позики від 29.03.2012 укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 60 000 грн. дата виконання позики, до внесення змін у документ, становила 21 вересня 2013 року.

З`ясовуючи підстави внесення таких виправлень в дату повернення коштів, суд встановив, що самим позивачем такі виправлення не заперечувались, їх наявність він пояснював тим, що дані виправлення були внесені одразу, в присутності відповідача, на її прохання збільшити строк для повернення коштів.

Разом з цим, сторона позивача не змогла пояснити, чому зазначення іншої дати повернення позики не було здійснено шляхом виготовлення (роздрукування) нового зразка договору, чи завірення дати виправлення підписом відповідачки, що беззаперечно свідчило б про обізнаність іншої сторони із внесеними змінами в умови договору, які є суттєвими.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.ст. 257, 268 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному випадку, судом вірно обраховано строк позовної давності з дати, погодженої сторонами в письмовому договорі і взято до уваги час повернення позики саме в 2013 році, у зв`язку з чим пред`явлення вимоги про повернення грошового боргу в 2021 році свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в судовому захисті.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять посилань на обставини, які б свідчили про їх помилковість.

Так, відхиляються твердження про те, що суд не сприяв сторонам в реалізації їх процесуальних прав, в тому числі і шляхом витребування доказів.

В даному випадку, матеріали справи містять дані про те, що місцевим судом обґрунтовано задовольнялись клопотання сторін, призначались експертизи та витребовувались письмові докази.

Не надання стороною відповідача свого примірника договору - не має правового значення для встановлення фактичних обставин по справі, оскільки предметом дослідження експертизи був саме оригінал укладеного договору позики, в якому мались внесені виправлення в дату повернення грошових коштів.

Посилання апелянта на те, що в силу приписів ст. 599 ЦК України договір є чинним, оскільки діє до моменту його повного виконання, а відтак застосування судом строку позовної давності є передчасним, колегія суддів вважає помилковим.

Так, за змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Тобто, позичальник має виконати свій обов`язок по поверненню отриманих коштів в строк, який обумовили сторони, яким в даному випадку є 21 вересня 2013 року.

Не повернення коштів після зазначенні дати, тобто після 21.09.2021 є порушенням зобов`язання і у позивача як кредитора виникає право на судовий захист впродовж трьох років, що в даному випадку охоплюється періодом до 21.09.2016.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди апелянта із висновком суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

За вказаних обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Горевої Вікторії Юріївни залишити без задоволення.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 15 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 листопада 2024 року.

Судді: О.І. Обідіна Л.І. Пилипчук Т.В. Одринська