Постанова

від 07.11.2024 по справі 758/5326/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 758/5326/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/16421/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування тимчасового обмеження боржника у виконавчому провадженні у праві виїзду за межі України, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною заявою, в якій просив скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року (т. 1 а.с. 1-6).

В обґрунтування заяви зазначав, що 27 липня 2023 року ухвалою Подільського районного суду міста Києва, яка постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року залишена без змін, подання в.о начальника Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравцової О.С., стягувач ОСОБА_2 , боржник ОСОБА_1 , про обмеження права виїзду боржника у виконавчому провадженні за межі України задоволено. Вирішено тимчасово обмежити боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України шляхом заборони перетинати державний кордон, без вилучення паспортного документа, що надає право виїзду за межі України, - до повного виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 серпня 2022 року у справі № 758/5326/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 . Виконання заходів щодо обмеження права виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на Державну прикордонну службу України.

На думку ОСОБА_1 наразі наявні підстави для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Зазначав, що 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна власником із чужого незаконного володіння задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 414 500,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

13 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) з заявою про закінчення виконавчого провадження. До заяви долучено копію постанови Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року. Заява зареєстрована ВДВС України 14 листопада 2023 року за вх. № 26090.

Також, 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в порядку ч. 2 ст. 432 ЦПК України. Заява мотивована тим, що постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року скасовано. Відтак, виконавчий лист, виданий 23 грудня 2022 року Подільським районним судом міста Києва на виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року у справі № 758/5326/20, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна власником із чужого незаконного володіння та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в розмірі 4 825 847,69 грн. виданий помилково.

Крім того, звернення стягнення відбувається на грошові кошти та рухоме майно боржника, а у разі його відсутності - на об`єкти нерухомого майна. В даному випадку наразі єдиним джерелом доходу ОСОБА_1 є пенсія, яка перераховується на банківський рахунок. Основним напрямком діяльності значної частини юридичних осіб, співзасновником яких є ОСОБА_1 є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування. Частина з них станом на сьогодення перебуває на тимчасово окупованій території та фактично не здійснюють господарську діяльність. Крім того, на можливий період своєї відсутності на території України, ОСОБА_1 видана довіреність щодо представництва інтересів, в тому числі й з приводу належного майна (а.с. 1-6).

29 січня 2024 року до суду надійшли заперечення проти заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України від стягувача ОСОБА_2 , в яких останній просив залишити вказану заяву без задоволення (т. 1 а.с. 77-86).

Свої заперечення мотивував тим, що на час звернення до суду з відповідним поданням про обмеження у праві виїзду за межі України боржника, рішення не виконано. Посилання представника боржника щодо недоведеності факту ухилення боржника від виконання рішення, спростовуються встановленими судом обставинами. Встановлено, що боржник протягом тривалого часу рішення суду не виконує, не подав виконавцю декларацію про доходи, відомості щодо дійсної адреси проживання, вчиняє дії щодо відчуження майна, що беззаперечно свідчить про його ухилення від виконання рішення суду. За таких обставин, тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України ґрунтується на законі та є необхідним для захисту прав стягувача ОСОБА_2

18 жовтня 2023 року Київським апеляційним судом частково задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 , рішення суду скасовано та постановлено нове, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 414 500,00 грн. А відтак, судове рішення у справі № 758/5326/20 підлягає виконанню у розмірі 1 414 500 грн. Зазначене свідчить про наявність матеріального обов`язку боржника перед стягувачем (т. 1 а.с. 77-86).

У березні 2024 року заступником начальника Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Київ) Кравцовою О. подано письмові пояснення, в яких зазначено, що постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року скасовано в частині стягнення із ОСОБА_1 483 410,20 грн. - відшкодування всіх доходів, які б позивач міг би одержати, якби поклав би ці гроші на депозит, 2 829 000 грн. - відшкодування збитків у подвійному розмірі позивачу, що завдані у зв`язку з вчиненням правочину, 98 937,49 грн. - 3 % річних від простроченої суми, а в частині стягнення з ОСОБА_1 1 414 500 грн. - безпідставно набутого майна - коштів залишено без змін. Тобто, рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 1 414 500,00 грн. - безпідставно набутого майна - коштів підлягає виконанню.

Станом на 26 березня 2024 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 частково стягнуто на користь стягувача суму боргу у розмірі 103 848,28 грн. Залишок заборгованості на користь стягувача, на сьогодні, за рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року складає 1 310 651,72 грн. Із викладеного вбачається, що рішення у справі № 758/5326/20 залишається не виконаним боржником у повному обсязі.

Окрім того, звертала увагу на те, що після прийняття Київським апеляційним судом постанови від 18 жовтня 2023 року у справі № 758/5326/20 про зменшення суми боргу на користь стягувача минуло вже майже пів року, однак за цей час боржником не вжито жодних заходів спрямованих на виконання рішення суду. Боржник до цього часу продовжує ухилятись від виконання рішення суду та жодним чином не намагається вжити дієвих заходів спрямованих на його виконання.

Враховуючи викладене, просила відмовити в задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (т. 1 а.с. 118-121).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2024 року відмовлено в заяві ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Подільський ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування тимчасового обмеження боржника у виконавчому провадженні у праві виїзду за межі України (т. 1 а.с. 130-136).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 06 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Звонарьов В.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задовольнити у повному обсязі (т. 1 а.с. 152-161).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, поклавши в основу оскаржуваної ухвали стягнення грошових коштів у розмірі 1 414 500,00 грн. згідно постанови Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №758/5326/20, не проаналізував фактичні обставини справи в контексті національного та міжнародного законодавства.

Послався на обставини, викладені в заяві про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Вказував, що суд першої інстанції, всупереч ч. 3 ст. 89 ЦПК України, не надав жодної оцінки ні довіреності від 23.11.2023 за реєстровим № 2982, ні Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 354665882 від 16.11.2023, ні витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.11.2023, як в цілому, так і кожному доказу окремо. Жодних мотивувань про прийняття доказів або їх відхилення не зазначено. Суд першої інстанції лише вказав, що залишок заборгованості на користь стягувача, на сьогодні, за рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року складає 1 310 651,72 грн., а також виснував, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Дійсно, законодавством передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Але такий вид санкції застосовується не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі №331/8536/17-ц виклав правову позицію, яка полягає утому, що тимчасове обмеження особистої свободи фізичної особи в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України саме з метою невиконання цього рішення.

Вказував, що загальновідомим є факт введення з 24 лютого 2022 року в країні воєнного стану. Дія воєнного стану неодноразово подовжувалась. Обставини постійних ракетних обстрілів території України змушують до переміщення боржника ОСОБА_1 , побоюючись за своє життя та членів своєї сім`ї. При цьому, обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон є додатковим обмеженням, і є підставою для створення небезпеки життю і здоров`ю членів його сім`ї у разі потреби виїзду у зв`язку з військовими діями.

Звертав увагу, що до ухвалення 27 липня 2023 року Подільським районним судом міста Києва судового рішення про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, ОСОБА_1 після кожного виїзду повертався в Україну. Ця обставина свідчить про відсутність у ОСОБА_1 ухилення від виконання зобов`язань та наміру невідворотного залишення території України.

Судом першої інстанції також не встановлені й обставини, які б ставили під загрозу питання подальшого примусового виконання судового рішення та відповідно потребували продовження тимчасового обмеження права на виїзд ОСОБА_1 за межі України, враховуючи, що у останнього є як рухоме, так і нерухоме майно, на яке державною виконавчою службою вже накладено арешт та може бути звернуто стягнення.

26 березня 2024 року в судовому засіданні ОСОБА_1 неодноразово стверджував, що не має умислу на ухилення від виконання судового рішення, а навпаки намагається створити умови для його виконання, зокрема й дії з транспортування та продажу рухомого майна. Судом першої інстанції не надано правової оцінки таким твердженням та намірам ОСОБА_1 .

Станом на сьогодні більше одного року діє обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Однак, ні ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року, ні ухвалою від 26 березня 2024 року жодним чином не обґрунтовано мети встановлення такого обмеження конституційного права людини. Суд не зазначив, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України позитивно вплине на стягнення грошових коштів. Ефективність застосування такого обмеження права людини на виконання судового рішення майнового характеру нівелюється. Більш того, такий тривалий проміжок часу його застосування показує лише прямий репресивний вплив на особу боржника, а не на звернення стягнення на його майно (майнові права). Отже, цей захід обмеження конституційного права людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання абсолютно не є співмірним зі стягненням грошових коштів у розмірі 1 414 500,00 грн. (т. 1 а.с. 152-161).

04 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги (т. 1 а.с. 234-239).

Особи, якіберуть участьу справідо судуне прибули,про часта місцерозгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_1 повернулось з відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, про розгляд справи апеляційним судом 07 листопада 2024 року ОСОБА_1 був сповіщений 23 вересня 2024 року повідомленням його представника - адвоката Звонарьова В.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Стягувач ОСОБА_2 , Подільський ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ України були сповіщені, кожен окремо, повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень (т. 1 а.с. 226-233 т. 2 а.с. 1-2).

Представник Подільського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ України - Кравцова О.С. подала письмові заперечення проти апеляційної скарги, в яких просила розглянути справу за відсутності представника (т. 2 а.с.11-22).

Стягувач ОСОБА_2 подав письмову заяву з проханням відкласти розгляд справи посилаючись на раптове захворювання, проте доказів поважності причин неявки до суду не надав (т. 2 а.с. 24-29).

Заяви (клопотання) про неможливість явки із зазначенням причин такої неявки та (або) про відкладення розгляду справи від апелянта ОСОБА_1 , його представника - адвоката Звонарьова В.В. на час призначеної до розгляду справи апеляційним до суду апеляційної інстанції не подавались і не надходили.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що скаргане підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян.

Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Частиною 5 ст. 441 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року у справі № 758/5326/20 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти в розмірі 4 825 847,69 грн., а також вирішено питання про стягнення судового збору в розмірі 11 350,0 грн.

На підставі вищевказаного рішення Подільським районним судом міста Києва 23 грудня 2022 року ОСОБА_2 , як стягувачу, були видані два виконавчих листи на стягнення з ОСОБА_1 , як боржника, зазначених сум.

Постановою від 25.01.2023 року заступника начальника Подільського ВДВС у м. Києві Кравцовою О.С. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 758/5326/20, виданого 23.12.2022 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набутих коштів в розмірі 4 825 847,69 грн.

В межах даного виконавчого провадження постановою від 25.01.2023 року з боржника ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір в розмірі 482 584,77 грн.

Крім того, постановою від 25.01.2023 року заступника начальника Подільського ВДВС у м. Києві Кравцовою О.С. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 758/5326/20, виданого 23.12.2022 р. Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 11 350,0 грн.

В межах даного виконавчого провадження постановою від 25.01.2023 р. з боржника ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір в розмірі 1 135,0 грн.

Постановою від 25.01.2023 р. заступника начальника Подільського ВДВС у м. Києві Кравцовою О.С. дані виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження ВП № НОМЕР_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 758/5326/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна власником із чужого незаконного володіння задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 414 500,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 10-14).

Так, із викладеного вбачається, що постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 483 410,20 грн. - відшкодування всіх доходів, які б позивач міг би одержати, якби поклав би ці гроші на депозит, 2 829 000 грн. - відшкодування збитків у подвійному розмірі позивачу, що завдані у зв`язку з вчиненням правочину, 98 937,49 грн. - 3 % річних від простроченої суми, а в частині стягнення з ОСОБА_1 1 414 500 грн. - безпідставно набутого майна - коштів залишено без змін.

Тобто, рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 1 414 500 грн. - безпідставно набутого майна - коштів підлягає виконанню.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києвавід 27 липня 2023 року подання в.о. начальника Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравцової О.С. про обмеження права виїзду боржника у виконавчому провадженні за межі України - задоволено. Тимчасово обмежено боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України шляхом заборони перетинати державний кордон, без вилучення паспортного документа, що надає право виїзду за межі України, - до повного виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 серпня 2022 року у справі № 758/5326/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (зведене виконавче провадження ВП № НОМЕР_1).

Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року залишено без змін ухвалу Подільського районного суду міста Києвавід 27 липня 2023 року (т. 1 а.с. 103-106).

У постанові апеляційного суду встановлено, що боржник протягом тривалого часу рішення суду не виконує, не подав виконавцю декларацію про доходи, відомості щодо дійсної адреси проживання, вчиняє дії щодо відчуження майна, що беззаперечно свідчить про його ухилення від виконання рішення суду. ОСОБА_1 , будучи достеменно обізнаним про відкриття виконавчого провадження відносно нього, до виконавця не з`являвся, будь-яких заяв клопотань чи інших документів від нього не надходило, пояснень за фактом невиконання вимог виконавчого документа боржник не надавав та не повідомляв про заходи, що вживаються ним з метою його виконання, а також не надавав відомості про свої доходи та місце роботи, про майно та майнові права, про грошові кошти на рахунках у банках та фінансових установах, не подав декларацію про доходи та майно.

Відтак, за набравшими законної сили рішеннями, суди дійшли висновку про те, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України.

Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 посилався на те, що постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 758/5326/20 рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна власником із чужого незаконного володіння задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 414 500,00 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також, посилався на те, що не доведено факту ухилення заявника від виконання зобов`язань в межах виконавчого провадження. Вказував, що скасування обмеження у праві виїзду за кордон необхідне йому для того, щоб привезти все своє рухоме майно, яке знаходиться на окупованій території, на територію України.

Відмовляючи в задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що боржником в повному обсязі виконано зобов`язання.

Станом на 26 березня 2024 року в межах виконавчого провадження частково стягнено на користь стягувача суму боргу у розмірі 103 848,28 грн. Залишок заборгованості на користь стягувача, на сьогодні, за рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року складає 1 310 651,72 грн. Судом не встановлено наявність обставин для скасування обмежувальних заходів накладених на заявника внаслідок невиконання зобов`язань, які потягли за собою вжиття заходів забезпечення виконавчого провадження, таке як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що не доведено факту ухилення заявника від виконання зобов`язань в межах виконавчого провадження, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи були оцінені судом апеляційної інстанції під час перегляду ухвали Подільського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року в апеляційному порядку, а у межах розгляду даної справи за заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не підлягають з`ясуванню обставини ухилення заявника від виконання рішень суду.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що в постанові від 18 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд встановив, що боржник ухиляється від виконання рішення суду.

Скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети: гарантування виконання судових рішень

Згідно частин 1, 2 статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Однак, колегія суддів звертає увагу, що до суду не надано доказів за час, який минув з дня постановлення ухвали про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, на підтвердження того, що ОСОБА_1 здійснені належні дії для виконання рішень суду та змінились обставини, за існування яких покладено на боржника зазначене обмеження.

В даному випадку заявником не було надано доказів на підтвердження існування виключних обставин, за яких доцільним є скасування тимчасових заходів обмеження у праві виїзду за кордон, а тому підстави для скасування тимчасового обмеження відсутні.

Цих обставин апелянт не спростував і в суді апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на довіреність від 23.11.2023 за реєстровим № 2982, Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 354665882 від 16.11.2023, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.11.2023 року не свідчать про виконання боржником ОСОБА_1 набравшого законної сили судового рішення, не можуть бути визнано підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання, тому колегія суддів визнала їх неспроможними та відхилила.

Подані до суду апеляційної інстанції представником апелянта ОСОБА_1 - адвокатом Звонарьовим В.В. копії свідоцтва про народження дітей заявника: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вищевказаних висновків суду не спростовують, не можуть бути визнані підставою для задоволення апеляційної скарги. Крім того, вказані докази не були подані заявником або його представником до суду першої інстанції, а тому з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, судом апеляційної інстанції відхилені (т. 2 а.с. 3-10).

Також, апеляційний суд не погоджується із доводами апелянта про те, що тимчасове обмеження його виїзду за межі України порушує його права на вільне пересування і вважає, що застосоване до нього обмеження відповідає усім трьом критеріям, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v.Bulgaria» від 26.11.2009), а саме ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та перебуває у справедливому балансі між правами боржника та публічним інтересом.

Зокрема, у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 08 листопада 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова