Постанова

від 11.11.2024 по справі 357/6438/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 357/6438/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14846/2024

Головуючий у суді першої інстанції О.Л. Марчук

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

11 листопада 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Білоцерківська районна державна адміністрація

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2024 року,

у с т а н о в и в :

30.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , в якій просив суд визнати недійсним з дня прийняття Розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 14.09.2012 № 1284 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Соколівської сільської ради, за межами населеного пункту, Васильківського району Київської області». Просив витребувати із власності ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0440 га з кадастровим номером 3221487400:02:008:0019, що розташована в с. Соколівка Білоцерківського (раніше Васильківського) району Київської області, право власності на яку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 077917, виданим Васильківською районною державною адміністрацією, про що в Книзі записів державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі вчинено запис № 322140001005764 та право власності на яку перейшло до ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та витребування майна із чужого незаконного володіння, направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19.07.2024 відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Визнано неподаною та повернуто позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , через свого представника звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

У поданій апеляційній скарзі викладено заперечення щодо відмови судом першої інстанції в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Представник зазначає, що до матеріалів справи позивачем надано докази того, що ОСОБА_1 за 2023 рік має дохід (0,00 гривень), що підтверджується довідками за формою ОК-5 та ОК-7, які додані до матеріалів справи разом із первісною позовною заявою, а також відомостями з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 10.07.2024. Таким чином, будь-який судовий збір, що має бути сплачений позивачем по даній справі, становитиме більше 5 % від річного доходу позивача за попередній рік.

Крім того у власності ОСОБА_1 не перебуває жоден об`єкт нерухомого майна, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 385991862 від 08.07.2024.

На думку представника у суду були наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позову. Окрім того, відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору мала бути підставою для повторного залишення позовної заяви без руху із наданням позивачеві додаткового строку для усунення сказаних недоліків або подання нового клопотання про звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що жодний процесуальний документ по справі не містить чіткої суми судового збору, який мав бути сплачений позивачем виходячи із ціни позову та позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_5 про визнання недійсним розпорядження та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.05.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 направлено за територіальною юрисдикцією до Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Судом зазначено, що в порушення п.п. 2, 3, 4, 5, 8 і 10 ч. 3 ст. 175 ЦК України позовна заява не містить: відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідачів; дійсну ціну позову; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; зазначення доказів, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових та електронних доказів, копії яких додано до заяви; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

25.06.2024 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано до суду позовну заяву у новій редакції а також клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

На підтвердження важкого матеріального стану позивачем надано до суду відомості Пенсійного фонду України за формою ОК-5 про суми доходів позивача за період з 1999 по 2021 рік у яких відображено нараховані офіційні доходи ОСОБА_1 за вказаний період часу.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху з підстав того, що в порушення п. 2, 3, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява не містить відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідачів, ціну позову, зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових та електронних доказів, копії яких додано до заяви. Окрім того, на думку суду, надані позивачем докази важкого матеріального стану не містять необхідних та достатніх відомостей для задоволення клопотання про звільнення його від сплати судового збору. Суд врахував викладений за змістом позову орієнтовний розрахунок судових витрат позивача, який складається із витрат на правову допомогу адвоката із орієнтовним розміром 50 000 грн. 00 коп., що безумовно вказує на задовільний майновий стан позивача, який дозволяє йому здійснювати грошові витрати в зазначеному розмірі. Судом відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору, надано позивачу десять днів для усунення недоліків позовної заяви.

10 липня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подано до суду через підсистему електронний суд заяву про усунення недоліків. Зокрема, позивачем подано позовну заяву у новій редакції з урахуванням вимог ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04.06.2024, а також клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду від 19 липня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, визнано неподаною та повернуто позовну заяву ОСОБА_6 .

Вирішуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, судом зазначено, що надані позивачем відомості, зокрема довідка Пенсійного фонду України за формою ОК-5 про суми доходів позивача за період з 1999 по 2021 та відомості про розмір річного доходу позивача - фізичної особи за 2023 календарний рік абсолютно не свідчать про незадовільний майновий стан позивача, оскільки суду не надано інформацію про наявність інших (неофіційних) доходів.

При цьому, судом критично оцінено твердження заявника про те, що позивач немає ніякого доходу, оскільки позивач як фізична особа отримує грошові кошти та витрачає їх на харчування, одяг, утримання себе та задоволення першочергових життєвих потреб людини.

Суд дійшов висновку, що позивачем не надано об`єктивних відомостей про його майновий стан, оскільки та обставина, що йому не належить на праві приватної власності рухоме майно, не свідчить про його неспроможність сплатити судовий збір.

Судом не прийнято до уваги та відхилено доводи заявника про те, що позивач має статус безробітного, оскільки адвокатом не надано суду відповідних письмових доказів зазначеної обставини (наприклад, довідки відповідного центру зайнятості або іншого документу про те, що позивач дійсно перебуває на державному обліку як безробітний та отримує відповідний розмір соціальної допомоги по безробіттю).

Суд звернув увагу на ту обставину, що сторона позивача не просить відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, як це передбачено нормою п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», а наполягає саме на звільненні від сплати судового збору. На переконання суду сплата судового збору в сумі 2 422 грн. 40 коп. не є обтяжливою з урахуванням можливості її розстрочення на певні частини.

Апеляційний суд частково погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку. Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції можна зробити висновок, що в ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.

Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перешкод чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, як він уже постановляв у багатьох випадках, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право подавати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, це положення, яке містить у собі «право на суд», з якого випливає право доступу до суду, тобто право порушувати провадження у суді в цивільних справах, становить лише один аспект; однак це є той аспект, який дійсно робить можливим використання подальших гарантій, закладених у пункті 1 статті 6. Такі характеристики судового провадження, як справедливість, відкритість та невідкладність, насправді не мають жодної цінності, якщо таке провадження передусім не порушено. І в цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду (див. рішення Суду «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 січня 1975 року, серія A, N 18, с. 18, п. 34 (у кінці) та 35 - 36; і «Z та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) (GC) N 29392/95 ECHR 2001-..., п. 91-93)» (пункт 52).

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) ЄСПЛ також виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).

ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» ((Bellet v. France)) від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) від 28 жовтня 1998 року).

Право на отримання судового захисту означає, що суб`єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви визначені у статті 175 ЦПК України.

Згідно з частинами першою-третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду в установлений строк виконає вимоги, визначені статтями175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини 1статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно частини 3статті 136 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Підставою для відстрочення сплати судового збору чи звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану особи, яка, у свою чергу, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. В іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Майновий стан сторони має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Для звільнення від сплати судового збору заявник має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.

Суд враховує, що Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас за змістом пункту 1статті 8 Закону № 3674-VI документи про майновий стан мають містить інформацію, на підставі якої суд може встановити відсоткове співвідношення розміру судового збору до річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію ("Шишков проти Росії", № 26746/05, п. 111). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (Kreuz v. Poland, № 28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи ("FC Mretebi v. Georgia", № 38736/04, п. 47).

Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.

Суд повинен вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду з другого боку.

Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року, справа № 686/114/16-ц, провадження № 61-16723св18; від 04 березня 2020 року, справа № 644/5099/16-ц, провадження № 61-12772св19; від 18 листопада 2020 року, справа № 753/22049/16, провадження № 61-2446св20.

Як вбачається із змісту ухвали суду в ній надано належну оцінку доводам позивача щодо його скрутного майнового стану та належно обґрунтовано підстав для відмови у звільненні його від сплати судового збору за подачу позовної заяви.

Судом враховано відомості Пенсійного фонду України за формою ОК-5 за період з 1999 по 2021 рік, також відомості про розмір річного доходу позивача - фізичної особи за 2023 календарний рік.

Залишаючи без руху позовну заяву та відмовляючи в задоволенні клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору, суд звернув увагу на те, що у позовній заяві викладено орієнтовний розрахунок витрат позивача, який складається із витрат позивача на правову допомогу адвоката із орієнтовним розміром 50 000 грн. 00 коп., що на думку суду безумовно вказує на задовільний майновий стан позивача, який дозволяє йому здійснювати грошові витрати в зазначеному розмірі.

Також повторно відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору ухвалою суду від 19.07.2024 суд зазначив, що зазначені позивачем відомості про відсутність офіційного доходу позивача, а саме відомості Пенсійного фонду України за формою ОК-5 за період з 1999 по 2021 рік, також відомості про розмір річного доходу позивача - фізичної особи за 2023 календарний рік не свідчать про незадовільний майновий стан позивача. На думку суду та обставина, що позивачу не належить на праві приватної власності рухоме майно, не свідчить про його неспроможність сплатити судовий збір.

Із таким твердженням суду колегія судів повністю погоджується та не приймає доводи апелянта про доведеність його скрутного матеріального становища, що є перешкодою для сплати судового збору за подачу позову до суду.

При цьому апеляційний суд урахував прецедентну практику ЄСПЛ щодо справедливого здійснення правосуддя, оцінки фінансового стану особи й зазначає про те, що звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин, а статтею 129 Конституції України закріплено принцип рівності учасників судового процесу.

Отже, комплексний аналіз викладених законодавчих положень дає підстави для висновків, що звільнення від сплати судового збору з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття скарги тощо). Зазначені норми права є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а право суду за наявності викладених в законі умов, на власний розсуд оцінивши їх, звільнити особу або відмовити їй у звільненні від сплати судового збору.

Реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Однак, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта з приводу того, що жодний процесуальний документ по справі, а саме, ухвали суду від 24.06.2024, 04.07.2024 про залишення позовної заяви без руху та ухвала суду від 19.07.2024 про повернення позову не містять вказівок суду на точну суму судового збору, яку ОСОБА_1 необхідно було сплатити за подачу позову до суду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК України.

Відмовляючи ухвалою суду від 19.07.2024 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд мав продовжити позивачу строку для усунення вказаного недоліку, а саме для сплати судового збору та зазначити точну суму судового збору, яку ОСОБА_1 необхідно сплатити за подачу позову до суду, що він мав зазначити і в ухвалах про залишення позову без руху.

Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала про повернення позовної заяви є передчасною, постановлена судом з порушенням норм процесуального права.

За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала суду в частині повернення позовної заяви та визнання її неподаною підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2024 року в частині повернення позовної заяви та визнання її неподаною скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна