Рішення

від 06.11.2024 по справі 494/723/18

БЕРЕЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Березівський районний суд Одеської області

06.11.2024

Справа № 494/723/18

Провадження № 2/494/3/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2024 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання Антонишиної І.С

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/723/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 «Про усунення перешкод в користуванні спільною частковою власністю шляхом встановлення порядку користування нею та визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженнісудді Березівськогорайонного судуОдеської областіперебувала нарозгляді об`єднанацивільна справа№494/723/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 «Про усунення перешкод в користуванні спільною частковою власністю шляхом встановлення порядку користування нею та визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області.

Справа визначена судді Дєткову О.Я.

Відповідно до розпорядження №525 від 15.12.2021 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ вбачається, що вказана справа підлягає повторному розподілу між суддями у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5 .

На підставі цього, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 15.12.2021 року, справу визначено судді Лебединському С.Й.

Відповідно до розпорядження №275 від 04.12.2023 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ вбачається, що вказана справа підлягає повторному розподілу між суддями у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_6 .

На підставі викладеного, 04.12.2023 року канцелярією суду проведено повторний автоматизований розподіл даної судової справи та визначено суддю Березівського районного суду Одеської області Римар І.А.

Ухвалою суду від 06.12.2023 року справу прийнято до свого провадження.

29.05.2018 року позивач звернулась з позовом до суду та позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17.08.2017 року між нею та відповідачем рішенням Березівського районного суду Одеської області розірвано шлюб та визнано за нею право власності на частку легкового автомобіля марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Право власності на іншу частку вказаного автомобілю визнано за ОСОБА_3 , який на теперішній час користується ним одноособово та у добровільному порядку відмовляється надавати ОСОБА_1 у користування спірний автомобіль. Так, як згоди щодо розподілу автомобіля позивач з ОСОБА_3 не досягла, враховуючи той факт, що автомобіль є неподільною річчю, який не може бути реально поділений між сторонами, ОСОБА_1 вважає за необхідне усунути перешкоди в користуванні спільною частковою власністю.

05.09.2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області, в якому вказала, що після винесення рішення суду від 17.08.2017 року звернулась до сервісного центру МВС з заявою про перереєстрацію права власності спірного транспортного засобу за нею та відповідачем по частині кожному, однак їй було відмовлено, оскільки автомобіль перереєстрований на іншу фізичну особу на підставі договору купівлі-продажу №5148/2017/371306, посвідчений 15.03.2017 року Сервісним центром РСЦ МВС в Одеській області 5148. Вважає, що вказаний договір укладено всупереч вимог законодавства, тому підлягає скасуванню, наміру продавати спільну сумісну власність не мала, ОСОБА_3 не погоджував з нею дане питання щодо продажу автомобілю, вважає, що договір уклав з метою приховання його від поділу спільно нажитого майна. У зв`язку з вищевказаним позивач просить визнати незаконним договір купівлі-продажу автомобілю недійсним та свідоцтво про реєстрацію автомобіля скасувати.

Ухвалою суду від 24.09.2018 року вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження автомобіля марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (а.с.76 Т.І).

Станом на день розгляду справи, дана ухвала від 24.09.2018 рокунабрала законної сили та не скасована.

Ухвалою суду від 05.12.2018 року об`єднано в одне провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні спільною частковою власністю шляхом встановлення порядку користування нею з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.

Ухвалою суду від 03.10.2024 року визнано обов`язковою явку позивача у судове засідання.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 09.11.2024 року.

В судовому засіданні 06.11.2024 року позивач позовні вимоги підтримала в частині вимог щодо визнання незаконним договору купівлі-продажу автомобілю недійсним та скасування свідоцтва про реєстрацію автомобіля, просила їх задовольнити, з підстав зазначених у позовних заявах, однак вимогу щодо усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження спірним автомобілем просила не розглядати, про що повідомила під час судового засідання.

В судовому засіданні 06.11.2024 року відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 з позовом не погодись та заперечували проти його задоволення.

Третя особа представник Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області у судове засідання 06.11.2024 року не з`явився, 03.04.2024 року на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності. Також в матеріалах справи містяться письмові пояснення представника третьої особи від 28.11.2018 року, в яких вказав, що державна реєстрація та облік автомобілів здійснюється територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру МВС станом на 15.03.2017 року власником спірного автомобіля був ОСОБА_3 , вказаний автомобіль було перереєстровано з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу (а.с.85-87 т.1,105-106 т.2).

Заслухавши позивача, відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , врахувавши позицію третьої особи, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 3 ст.12Цивільно-процесуальногокодексу України (далі ЦПК України), кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою ст. 89 ЦПК України, визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що з 19.02.2011 року по 17.08.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Березівського районного суду Одеської області розірвано, також визнано за сторонами право власності по частки легкового автомобіля марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та залишено вказаний автомобіль у їх спільні часткові власності, рішення суду сторонами не оскаржувалось та набарало законної сили, що підтверджено сторонами під час судового засідання (а.с. 6-7 т.1).

15.03.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (а.с. 56 т.1) та видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 автомобіля марки: CHEVROLET NIVA 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова: НОМЕР_5 (а.с.143 Т.ІІ).

Згідно відповіді РСЦ МВС в Одеській області №31/15-6361від 29.11.2017 року вбачається, що відповідно до Державного реєстру МВС України, транспортний засіб CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 , 15.03.2017 року перереєстрований на іншу фізичну особу на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2017 року (а.с.57-58 т.1).

Згідно з ч. ч. 1-5 ст.203Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексуУкраїни (далі СК України)закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститьстаття 368ЦК України.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя закріплено у ст.65СК України, а саме дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідченняі (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згодана укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Водночас пунктом 6статті 3 ЦК України передбачено, щодо засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другоїстатті 369 ЦК Українита частини другоїстатті 65СК України,при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому, наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Відповідно до п. 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Як встановлено в судовому засіданні, автомобіль марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 придбано сторонами під час шлюбу, та згідно рішення суду від 17.08.2017 року визнано за сторонами право власності по частки легкового автомобіля марки CHEVROLET NIVA, 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

При цьому, згідно даного рішення та пояснень сторін по справі про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя, в тому числі пояснень третьою особою ОСОБА_2 , яка заперечувала проти вимог позивача, оскільки вона придбала за договором купівлі-продажу даний автомобіль у ОСОБА_3 , - визначено позивачу та ОСОБА_3 по частки спірного автомобіля.

При цьому, суд враховує, що дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, даний факт щодо належності автомобіля по частки спірного автомобіля визнаний рішенням суду та не скасований, навіть за умови не визнання цих вимог третьою особою ОСОБА_2 .

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо буде доказано, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.05.2018 року у справі за №61-5083св18, а також Верховним Судом України у постанові від 22.02.2017 року у справі №6-17цс17, від 08.04.2015 року у справі №6-7цс15.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.04.2016 року у справі №6-48цс16, у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Покупцем спірного автомобілю за договором купівлі-продажу є сестра ОСОБА_3 .

Враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на момент продажу автомобілю, а саме: 15.03.2017 року, перебували у шлюбі, малоймовірно, що відповідач ОСОБА_2 не знала, що її брат одружений на ОСОБА_1 та не усвідомлювала, що спірний автомобіль є спільною власністю подружжя.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_2 діяла недобросовісно, вона не могла не знати про те, що спірний автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що, той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу вчинений без дотримання ч. 1ст. 203 ЦК України, а самезміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому є недійсним правочином в силу ч.1ст. 215 цього Кодексу.

А тому позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та скасування свідоцтва про реєстрацію спірного автомобілю на ОСОБА_2 , - підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.12,13,76-81,89,263-265,274-279 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та скасування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу 5148/2017/371306, посвідчений 15.03.2017 року Сервісним сервісом РСЦ МВС в Одеській області 5148, за яким ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 належний на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 автомобіль марки : CHEVROLET NIVA 2005 року випуску, сірого кольору, номер кузова : НОМЕР_5 недійсним.

Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 автомобіля марки: CHEVROLET NIVA 2005 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова: НОМЕР_5 , видане Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області на ім`я ОСОБА_2 скасувати.

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 24.09.2018 року - залишити до набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 )

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 )

Третя особа: Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області (вул. Ак. Корольова 5, м. Одеса, код ЄДРПОУ 40112139).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.11.2024 року.

Суддя І.А. Римар