Постанова

від 24.10.2024 по справі 910/5335/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2024 р. Справа№ 910/5335/21 (910/15086/21)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представника відповідача адвоката Архіпова О.Ю. згідно ордера

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року

у справі №910/5335/21(910/15086/21) (суддя Яковенко А.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест"

про визнання недійсним договорів позики

в межах справи №910/5335/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс"

до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/15086/21) відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Енергополь-Україна" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/15086/21) та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 року колегією суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Сотнікова С.В., Копитової О.С. апеляційну скаргу ПрАТ "Енергополь-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/15086/21) з доданими до неї документами не прийнято до розгляду та повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 5 ст. 260 ГПК України.

30.05.2024 року ПрАТ "Енергополь-Україна" повторно звернулось до Північного апеляційного господарського суду з даною апеляційною скаргою.

Згідно витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 30.05.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М.,судді: Сотніков С.В.,Копитова О.С.

Ухвалою суду від 04.06.2024 вищевказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Енергополь-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/15086/21), встановлено строку для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 20.06.2024 року за участю повноважних представників сторін.

У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою суду від 20.06.2024 року оголошено перерву у справі до 15.08.2024 року на підставі положень ст. 216 ГПК України.

До дати судового засідання від позивача надійшла заява в порядку ст.109 КУзПБ, письмові пояснення по справі та клопотання про відкладення судового засідання, а від відповідача - заява про участь у судовому засіданні, яке призначено на 15.08.2024 року, в режимі відеоконференції.

Судове засідання, призначене на 15.08.2024 року, не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. з 22.07.2024 по 16.08.2024 у відпустці.

Після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з відпустки та у зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці та звільненням судді Копитової О.С. у відставку витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 для розгляду справи №910/5335/21 (910/15086/21) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: ОСОБА_1., Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 20.08.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/5335/21(910/15086/21) за апеляційною скаргою ПрАТ "Енергополь-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року та призначено її до розгляду на 19.09.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Судове засідання, призначене на 19.09.2024 року, не відбулось у зв`язку з участю головуючого судді Остапенка О.М. з 18.09.2024 по 19.09.2024 у роботі XX чергового з`їзду суддів.

Після повернення головуючого судді Остапенка О.М. з відрядження ухвалою суду від 23.09.2024 розгляд справи призначено на 24.10.2024 за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку та перебуванням судді Доманської М.Л. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024 року для розгляду справи №910/5335/21(910/15086/21) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 24.10.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження Справу №910/5335/21(910/15086/21) за апеляційною скаргою ПрАТ "Енергополь-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року.

В судове засідання 24.10.2024 року з`явився представник відповідача.

Представник позивача та його керівник в судове засідання не з`явились, надіславши до його початку клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, які мотивовано неможливістю їх прибути в судове засідання через погане самопочуття та ознаки хвороби.

Розглянувши заявлені скаржником клопотання про відкладення розгляду справи з наведених у них мотивів та заслухавши позицію представника відповідача з цього приводу, судова колегія відмовила у їх задоволенні у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю та дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність представників позивача, про що в судовому засіданні було постановлено відповідну ухвалу.

Також, за наслідками розгляду в судовому засіданні заяви позивача в порядку ст.109 КУзПБ про співпрацю господарського суду з іноземними судами та керуючими іноземною процедурою банкрутства судом відмовлено у її задоволенні, про що постановлено відповідну ухвалу суду.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

24.10.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника ТОВ "Всходні Інвест", колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва на стадії розпорядження майном перебуває справа №910/5335/21 про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 28.07.2021 року за заявою ТОВ "Будакс".

У вересні 2021 року ПрАТ "Енергополь-Україна" звернулось до суду з позовною заявою до ТОВ "Всходні Інвест" про визнання недійсними укладених з відповідачем договорів позики №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про укладення таких договорів з порушенням вимог законодавства, а саме: перевищенням повноважень директора ПрАТ "Енергополь-Україна" на підписання таких значних правочинів за відсутності рішення Наглядової ради та/або Загальних зборів та відсутності повноважень у Сільвії Кіжевської як члена правління ТОВ "Всходні Інвест" та члена наглядової ради ПрАТ "Енергополь-Україна". Також, за твердженням позивача, у нього відсутні оригінали спірних договорів, що свідчить про їх неукладеність.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 року прийнято позовну ПрАТ "Енергополь-Україна" до ТОВ "Всходні Інвест" про визнання недійсним договорів позики до розгляду в межах справи №910/5335/21 про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна", вирішено позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначено підготовче засідання

За наслідками розгляду заявлених позивачем позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21 (910/15086/21) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами.

Позивач з даним рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування такого рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2009 між ТОВ "Всходні Інвест" (надалі - "Позикодавець" та АТ закритого типу "Енергополь-Україна" (після зміни організаційно-правової форми "Приватне акціонерне товариство "Енергополь-Україна" (надалі - "Позичальник") укладено договір позики №1/U (надалі Договір 1), відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язаний надати позичальнику позику, а останній зобов`язується прийняти позику, використовувати за цільовим призначенням і повернути з нарахуванням відсотків позикодавцеві у визначений Договором термін (відповідно до п. 1.1 Договору 1).

Згідно п. 2.1 Договору 1 позика передається з метою фінансування поточної діяльності позичальника.

Пунктом 2.2 Договору 1 встановлено, що загальна сума позики за договором становить 5 000 000,00 (п`ять мільйонів) доларів США 00 центів. В межах загальної суми позичальник може отримувати грошові кошти частинами протягом всього терміну надання позики, не пізніше однак ніж до дня 30 листопада 2009. Розмір та строк кожного траншу визначається позичальником самостійно. Позикодавець надає кожний транш після подання позичальником письмової заявки.

Згідно п. 4.1 Договору 1 позичальник зобов`язується після підписання цього Договору зареєструвати його в Національному Банку України (територіальному управлінні НБУ) та одержати реєстраційне свідоцтво відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, відповідно до вимог українського законодавства, позичальник зобов`язується одержати письмове підтвердження згоди українського уповноваженого банку на обслуговування позики і проведення будь-яких операцій по цьому Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору 1 Договорів набуває чинності з моменту його реєстрації в Національному Банку України. Позика може бути надана позичальнику тільки після реєстрації договору та одержання відповідного реєстраційного свідоцтва.

Пунктом 4.5 Договору 1 встановлено, що позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу суми позики на розрахунковий рахунок позичальника.

Відповідно до п. 6.2 Договору 1 Договір припиняє дію з моменту виконання сторонами всіх передбачених у ньому зобов`язань.

Згідно п. 7.1 Договору 1 умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, шляхом підписання повноваженими представниками сторін додаткової годи до договору, зміни до договору набувають чинності після зареєстровування в Національному Банку України. Зміни здійснюється після одержання позичальником повідомлення про реєстрацію змін до договору в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву та Київській області та наявності відповідного реєстраційного свідоцтва, про що позичальник зобов`язаний відразу повідомити позикодавця.

01.12.2009 між ТОВ "Всходні Інвест" (надалі - "Позикодавець" та Акціонерним товариством закритого типу "Енергополь-Україна" (після зміни організаційно-правової форми "Приватне акціонерне товариство "Енергополь-Україна" (надалі - "Позичальник") укладено договір позики №2/U (надалі Договір 2), відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язаний надати позичальнику позику, а останній зобов`язується прийняти позику, використовувати за цільовим призначенням і повернути з нарахуванням відсотків позикодавцеві у визначений Договором термін (відповідно до п. 1.1 Договору 2).

Згідно п. 2.1 Договору 2 позика передається з метою фінансування поточної діяльності позичальника.

Пунктом 2.2 Договору 2 встановлено, що загальна сума позики за договором становить 2 750 000,00 (два мільйони сімсот п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів. В межах загальної суми позичальник може отримувати грошові кошти частинами протягом всього терміну надання позики, не пізніше однак ніж до дня 31 січня 2010. Розмір та строк кожного траншу визначається позичальником самостійно. Позикодавець надає кожний транш після подання позичальником письмової заявки.

Згідно п. 4.1 Договору 2 позичальник зобов`язується після підписання цього Договору зареєструвати його в Національному Банку України (територіальному управлінні НБУ) та одержати реєстраційне свідоцтво відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, відповідно до вимог українського законодавства, позичальник зобов`язується одержати письмове підтвердження згоди українського уповноваженого банку на обслуговування позики і проведення будь-яких операцій по цьому Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору 2 Договір набуває чинності з моменту його реєстрації в Національному Банку України. Позика може бути надана позичальнику тільки після реєстрації договору та одержання відповідного реєстраційного свідоцтва.

Пунктом 4.5 Договору 2 встановлено, що позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу суми позики на розрахунковий рахунок позичальника.

Відповідно до п. 6.2 Договору 2 Договір припиняє дію з моменту виконання сторонами всіх передбачених у ньому зобов`язань.

Згідно п. 7.1 Договору 2 умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, шляхом підписання повноваженими представниками сторін додаткової годи до договору, зміни до договору набувають чинності після зареєстровування в Національному Банку України. Зміни здійснюється після одержання позичальником повідомлення про реєстрацію змін до договору в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву та Київській області та наявності відповідного реєстраційного свідоцтва, про що позичальник зобов`язаний відразу повідомити позикодавця.

В подальшому 01.12.2010, 05.12.2011, 07.09.2012, 01.11.2015, 01.03.2016 , 12.03.2018, 29.03.2019, 05.11.2019 між сторонами укладено додаткові угоди до Договору позики №1/U від 10.08.2009 та Договору позики №2/U від 01.12.2009 (разом надалі - "Договори"), якими серед іншого було змінено термін повернення позики не пізніше 31.12.2011 31.12.2012, 31.12.2014 , 01.12.2016, 30.04.2018, 30.09.2018, 30.12.2019 та 30.12.2020 відповідно.

На виконання спірних Договорів 26.08.2009 в Національному банку України зареєстровано Договір позики №1/U від 10.08.2009, про що свідчить реєстраційне свідоцтво №11476, та 22.12.2009 зареєстровано Договір позики №2/U від 01.12.2009, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом №11924.

Додаткові угоди до Договору позики №1/U від 10.08.2009 та Договору позики №2/U від 01.12.2009 також були зареєстровані в Нацбанку України.

Спір у даній справі виник у зв`язку із наявністю підстав для визнання Договору позики №1/U від 10.08.2009 та Договору позики №2/U від 01.12.2009 разом з додатковими угодами до них недійсними у зв`язку із відсутністю оригіналів таких договорів у позивача, перевищенням повноважень директора ПрАТ "Енергополь-Україна" на підписання таких значних правочинів за відсутності рішення Наглядової ради та/або Загальних зборів та відсутності повноважень у Сільвії Кіжевської як члена правління ТОВ "Всходні Інвест" та члена наглядової ради ПрАТ "Енергополь Україна".

У відповідності до ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

На підставі ч.1 ст.42 згаданого Кодексу господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.

Аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, оспорювані договори позики укладено 10.08.2009 та 01.12.2009, тобто поза межами трирічного строку від дати відкриття 28.01.2021 року провадження у справі №910/5335/21 про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна", відтак до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення спеціальної статті 42 КУзПБ.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Оскільки на момент укладення оспорюваних правочинів 10.08.2009 та 01.12.2009 провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна" відкрито не було, також не підлягають застосуванню положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Подібних правових висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 11.07.2023 у справі №910/1539/21(910/7148/22).

Поряд із цим, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 року у справі №911/1012/13 зазначила, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та ч. 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На підставі ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

У постанові від 30.01.2019 року у справі №911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Щодо доводів позивача про неукладеність спірних договорів, то судова колегія зазначає наступне.

Договір позики №1/U від 10.08.2009 підписано від імені ТОВ "Всходні Інвест" (позикодавця) членом правління Сільвією Кіжевською та від імені ПрАТ "Енергополь-Україна" (позичальника) директором Павелом Матусяком, скріплено печатками сторін, а також зареєстровано в Національному банку України 26.08.2009, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом №11476.

На виконання умов вказаного Договору позикодавцем перераховано на користь позичальника 5 000 000,00 дол. США, щі підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями та випискою ТОВ "Всходні Інвест".

Договір позики №2/U від 01.12.2009 підписано від імені ТОВ "Всходні Інвест" (позикодавця) членом правління Сільвією Кіжевською та від імені ПрАТ "Енергополь-Україна" (позичальника) директором Снєгоцькі Антоні Францішеком, скріплено печатками сторін, а також зареєстровано в Національному банку України 22.12.2009, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом №11924.

На виконання умов вказаного Договору позикодавцем перераховано на користь позичальника 1 600 000,00 дол. США., щі підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями та випискою ТОВ "Всходні Інвест". При цьому, переказом від 03.12.2010 року ПрАТ "Енергополь-Україна" частково повернуто на користь ТОВ "Всходні Інвест" 300 000,00 дол. США.

Таким чином, вищенаведені обставини, а саме: реєстрація спірних договорів позики в НБУ, їх виконання сторонами, а також неодноразове продовження їх дії, свідчать про укладеність таких договорів. В свою чергу, відсутність їх оригіналів у позивача не свідчить про протилежне.

Крім того, під час вирішення питання щодо укладеності договорів судом апеляційної інстанції також враховано, що директором ПрАТ "Енергополь-Україна" Грабенком О.В. до відзиву на позовну заяву у справі №910/367/21 було надано копії спірних договорів, які містять відмітку "Згідно з оригіналом", що додаткове свідчить про їх укладеність, а також спростовує твердження позивача про відсутність у нього оригіналів таких правочинів, їх не укладення чи відсутність реєстрації в Національному банку України.

Відповідно до ч. 1ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно пунктів 2.1-2.2 Договорів позики, позика надається з метою фінансування поточної діяльності ПрАТ "Енергополь-Україна".

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ "Енергополь-Україна" має наступні види діяльності: 41.10 Організація будівництва будівель (основний) та 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Позивач в тексті позовної заяви зазначає, що станом на 2008 рік (який передував отриманню позик від ТОВ "Всходні Інвест") активи ПрАТ "Енергополь-Україна" складали 8 819 тис. грн.

Разом з цим, за період з 2009 -2020 роки ПрАТ "Енергополь-Україна" побудувало та здало в експлуатацію три багатоповерхових будинки під номерами 3, 5 та 7 по вулиці Кондратюка у м. Києві .

Відтак, отримані від ТОВ "Всходні Інвест" кошти за спірними договорами були надані та використані з метою фінансування поточної діяльності ПрАТ "Енергополь-Україна" - будівництво житлових будинків.

Такі обставини було встановлено Господарським судом міста Києва у рішенні від 18.12.2023 по справі №910/5335/21(910/2208/22), в якій приймали участь ті самі учасники (ПрАТ "Енергополь-Україна" та ТОВ "Всходні Інвест"), а тому, згідно ст. 75 ГПК України, не потребують повторному доказуванню.

При цьому, у письмових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, позивачем не заперечується факт отримання грошових коштів від ТОВ "Всходні Інвест", однак стверджується про фраудаторність таких правочинів, вчинених на шкоду кредиторам, а також зазначається, що вказані кошти в подальшому були виведені на користь третіх осіб, на підтвердження чого додано відповідні докази, в тому числі і копії матеріалів кримінального провадження.

З цього приводу слід наголосити, що в силу ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В даному випадку, колегія суддів враховує наявність таких доказів, долучених до матеріалів справи, однак не вбачає підстав для їх дослідження та надання їм правової оцінки на предмет їх належності та допустимості, оскільки такі докази в суді першої інстанції не надавались і в матеріалах справи були відсутні, а така підстава позову для визнання недійсними правочинів, як фраудаторність спірних правочинів та виведення отриманих позикових коштів на користь третіх осіб, позивачем до місцевого господарського суду не заявлялась, не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а отже не входить до предмету доказування в апеляційному господарському суді.

Щодо тверджень скаржника про укладення спірних договорів без згоди загальних зборів учасників судова колегія зазначає наступне.

Положеннями частини 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.ч. 1,2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 статті 92 ЦК України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це, а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Крім того, слід зазначити, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

У постанові від 27.06.2018 року у справі №668/13907/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що "для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання".

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Як вбачається зі Статуту ПрАТ "Енергополь-Україна", (надалі - Статут), виконавчим органом товариства є директор (п.7.4 Статуту).

Пунктом 7.4.1 Статуту передбачено, що до компетенції директора належать всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів Товариства.

Відповідно п. 7.4.2 Статуту серед іншого до компетенції директора належить прийняття рішень про укладання одноразових правочинів на суму до 10% або декількох правочинів протягом одного календарного року з одним контрагентом від балансової вартості активів Товариства за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, за винятком виконання правочинів вже затверджених наглядовою радою.

Позивач стверджує, що для укладення договорів позики керівник ПрАТ "Енергополь-Україна" мав отримати згоду загальних зборів учасників позивача.

У пункті 7.2.3 Статуту зазначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить серед іншого прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів Товариства за даними останньої річної фінансової звітності Товариства.

Як встановлено судом, відповідного рішення про надання згоди Загальні збори ПрАТ "Енергополь-Україна" не надавали, доказів протилежного сторонами не надано та матеріали справи не містять.

Стаття 241 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень. Зокрема, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення правочину.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/19179/17.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №904/2178/18).

При цьому, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 04.03.2021 у справ. №905/1132/20, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16).

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ "Енергополь-Україна" є акціонерним товариством, інформація про його діяльність та річну звітність підлягає оприлюдненню, в тому числі, на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України.

Так, згідно з відомостями, розміщеними на даному ресурсі, річна звітність ПрАТ "Енергополь-Україна" за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки містить інформацію про укладення договорів позики №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009, розмір заборгованості та строки її погашення.

Так, зокрема, на 2011 рік ПрАТ "Енергополь-Україна" оприлюднено інформацію, що "сума поточних довгострокових зобов`язань, яка повинна бути погашена підприємством до 31 грудня 2012 року становить:"…"по договору позики №1/U від 10 серпня 2009 року, укладеному з ТОВ "Всходні Інвест" (Польща) в сумі 5 000 000,00 дол. США та нарахованим процентам станом на 31 грудня 2011 р. в сумі 1 012 474,33 дол. США; - по договору позики №2/U від 01 грудня 2009 року, укладеному з ТОВ "Всходні Інвест" (Польща) в сумі 1 300 000,00 дол. США та нарахованим процентам станом на 31 грудня 2011 р. в сумі 226 241,66 дол. США".

Станом на 2017 рік ПрАТ "Енергополь-Україна" оприлюднено інформацію про зобов`язання перед ТОВ "Всходні Інвест" за договорами позики №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009.

Відповідачем до матеріалів справи також долучено копії протоколів Загальних зборів ПрАТ "Енергополь-Україна", якими було затверджено вищезгадані річні звіти ПрАТ "Енергополь-Україна", зокрема, за 2011 рік та 2017 рік з наявною у них інформацією про оскаржувані договори позики.

Вказані дії вищого органу управління позивача вказують на схвалення та волю останнього зберегти чинність спірних договорів.

Враховуючи сукупність встановлених судом фактичних обставин справи, а саме: наявність відповідних реєстраційних свідоцтв Національного банку України; отримання позивачем позики у загальному розмірі 6 600 000,00 дол. США; користування останнім спірними коштами з 2009 року; повернення відповідачу частини позики на суму 300 000,00 дол. США; укладання впродовж 10 років численних додаткових угод до спірних договорів, які підписані різними керівниками ПрАТ "Енергополь-Україна" у різні періоди, а також реєстрація кожного з цих документів у Національному банку України; беручи до уваги річну звітність ПрАТ "Енергополь-Україна", що міститься на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України, яка містить інформацію про укладання договорів позики №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009, розмір заборгованості та строки її погашення, судова колегія погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції, що позивачем в даному випадку не доведено обставин необізнаності учасників товариства до 15.09.2021 про укладення спірних правочинів, а відтак наявні підстави для висновку про фактичне схвалення позивачем договорів позики, укладених з перевищенням директорами своїх повноважень, а також із заінтересованою особою.

Щодо повноважень Сільвії Кіжевської на укладення спірних правочинів від імені відповідача, то слід зазначити, що правомірність її дій від імені ТОВ "Всходні Інвест" була предметом дослідження та підтверджена Північним апеляційним господарським судом у постанові від 02.12.2020 року при розгляді справи №910/1744/19.

Так, у даній постанові судом було встановлено, що: "Згідно установчого документу ТОВ "Всходні Інвест" до складу першого триосібного складу Правління призначено: Даріуш Шиманські - Голова Правління; Сільвія Кіжевська - Член Правління; Павел Шиманські - Член Правління.

Згідно даних Державного судового реєстру Республіки Польща Сільвія Кіжевська включена до осіб, що входять до складу Правління 19.11.2008 року (номер запису реєстраційної дії 1) та виключена (номер запису реєстраційної дії 25) - 22.07.2020 року.

Отже, станом на дату видачі довіреності від 11.01.2019 вказана особа мала повноваження Члена Правління.

Стосовно двох інших осіб, то згідно інформації, наведеної у вказаному Державному судовому реєстрі Республіки Польща Даріуш Шиманські виконував обов`язки Голови Правління з 19.11.2008 року (номер запису реєстраційної дії 1) до 12.08.2009 (номер запису реєстраційної дії 5).

Таким чином, Даріуш Шиманські станом на дату видачі довіреності від 11.01.2019 не мав повноважень Голови правління.

Інший Член Правління - Павел Шиманські був включений до осіб, що входять до складу Правління 19.11.2008 року (номер запису реєстраційної дії 1), а виключений 12.08.2009 (номер запису реєстраційної дії 5), отже станом на 11.01.2019 не входив до складу Правління ТОВ "Всходні Інвест".

Згідно п. 6 Розділу 13 Статуту ТОВ "Всходні Інвест" у випадку скликання багатоосібного Правління для складання заяв і підписання документів уповноважені: Голова Правління самостійно, два Члени Правління спільно чи один Член Правління разом з прокуристом.

Таким чином, Сільвія Кіжевська мала повноваження, зокрема, на видачу довіреностей від імені товариства на представництво його інтересів.

Крім цього, згідно ст. 201 Кодексу комерційних товариств Республіки Польща Правління веде справи компанії та представляє компанію.

Статтею 204 вказаного Кодексу передбачено, що право члена правління вести справи компанії та представляти її поширюється на всю судову та позасудову діяльність компанії.

Кожен член правління може керувати без попереднього рішення правління у справах, що не виходять за рамки звичайної діяльності компанії (ст. 208 Кодексу комерційних товариств Республіки Польща).

Отже, Сільвія Кіжевська, як Член Правління, мала повноваження на видачу довіреностей, при цьому жодних обмежень Статут ТОВ "Всходні Інвест", а також національне законодавство Республіки Польща щодо їх виконання не містять.".

Вказану постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 року у справі №910/1744/19 було залишено без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2021 року.

Колегія суддів зазначає, що хоча у справі №910/1744/19 досліджувалось питання наявності у Сільвії Кіжевської повноважень саме на видачу довіреності, висновки суду у такій справі, з рештою, правомірно враховано судом першої інстанції під час розгляду справи №910/5335/21(910/15086/21), що наразі переглядається в апеляційному порядку, на підставі ст.75 ГПК України, оскільки вони в цілому ґрунтуються на правомірності одноосібних дій Сільвії Кіжевської, як Члена Правління ТОВ "Всходні Інвест", і стосуються відсутності обмежень її повноважень на вчинення дій від імені відповідача.

Більш того, апеляційним судом також взято до уваги, що посилаючись на відсутність у Сільвії Кіжевської права на представництво інтересів відповідача при укладенні спірних правочинів, позивач в даному випадку діє не у власних інтересах, а захищає права та інтереси ТОВ "Всходні Інвест". При цьому, як стверджує представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, у ТОВ "Всходні Інвест" відсутні жодні сумніви у тому, що її представник діяла з дотриманням встановлених законом вимог при укладенні спірних договорів, правомірність яких, в свою чергу, відповідачем під сумнів не ставиться.

За вказаних вище фактичних обставин справи у їх сукупності, позивачем не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання правочину недійсним, оскільки не доведено жодної правової підстави для цього, як наслідок не спростовано встановлену в ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину.

Щодо заяви ТОВ "Всходні Інвест" про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до заявлених ПрАТ "Енергополь-Україна" позовних вимог, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем. (Аналогічна правова позиція щодо вирішення питання позовної давності, яка є сталою, міститься у численних постановах Великої Палати Верховного суду, зокрема, від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17, від 06.09.2023 року у справі №910/18489/20.

За вказаних обставин, оскільки суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову через його необґрунтованість та недоведеність, в даному випадку відсутні підстави для розгляду заяви ТОВ "Всходні Інвест" про сплив строків позовної давності та можливого застосування відповідних наслідків.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ПрАТ "Енергополь-Україна" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.

Крім того, відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу у відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України, тобто до закінчення судових дебатів, було зроблено заяву про відшкодування судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, докази понесення яких та їх розміру відповідач зобов`язався подати протягом п`яти днів після ухвалення постанови по суті спору.

Отже, питання розподілу судових витрат відповідача-2, пов`язаних з наданням правової допомоги, буде вирішено судом у додатковому рішенні після надання відповідних доказів.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/15086/21) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/15086/21) залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати сторонам у справі.

4. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 12.11.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

Б.В. Отрюх