Рішення
від 31.10.2024 по справі 522/8259/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 522/8259/21Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Степанчук В.В.,

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2: Михайлов О.М.,

від відповідача 3: ОСОБА_1 ,

від третьої особи на стороні позивача: Морозова О.С. ,

від третьої особи на стороні відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до відповідачів: Приватного підприємства "КОРАЛ", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Фізична-особа підприємець Петров Віталій Іванович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Кооператив "КОЛОС", про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, визнання недійсним протоколу загальних зборів та акту приймання-передачі,

зазначає наступне:

В провадженні Приморського районного суду міста Одеси перебувала справа № 522/8259/21 за позовом Одеської міської ради (надалі - ОМР, Позивач) до відповідачів: Приватного підприємства "КОРАЛ" (надалі - ПП "КОРАЛ", Відповідач 1), ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_3 , Відповідач 2), ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4 , Відповідач 3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Фізична-особа підприємець Петров Віталій Іванович (надалі - ФОП Петров В.І., Третя особа 1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Виробничий кооператив "КОЛОС" (надалі - Кооператив "КОЛОС", Третя особа 2), про:

визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.05.2000 р., укладеного між кооперативом "Колос" та приватним підприємством "Корал";

визнання протиправним та скасування рішення (з відкриттям розділу) державного реєстратора комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Кушнерової Р.В. від 20.03.2019 року № 46055338, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за приватним підприємством "КОРАЛ" на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 1790748951101;

визнання недійсним протоколу засідання загальних зборів учасників приватного підприємства "КОРАЛ" (код ЄДРПОУ: 30315509) від 24.04.2019 року, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М. та зареєстрований за № 468, 469, та акту прийому-передачі від 24.04.2019 року, який засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М. та зареєстрований за № 472, 473;

визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Байлової Н.В. від 08.05.2019 року № 46780252, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_3 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 1790748951101;

визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , від 26.07.2019 року, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. та зареєстрованого в реєстрі № 386;

визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т.В. від 29.07.2019 року № 47993823, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: НОМЕР_1 ;

визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т.В. від 29.07.2019 року № 47994089, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 1790748951101.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 22.06.2021 р. витребувано у Юридичного відділу Одеської міської ради оригінали або належним чином завірені копії матеріалів реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1790748951101.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 12.07.2021 р. задоволено заяву ОМР про забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони органам та суб`єктам державної реєстрації прав, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесенням записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНИ: 1790748951101).

13.07.2021 р. Юридичним відділом Одеської міської ради представлено матеріали реєстраційної справи № 1790748951101.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19.10.2021 р. позовну заяву Одеської міської ради задоволено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11.04.2024 р. рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19.10.2021 р. скасовано, провадження у справі закрито, роз`яснено позивачу про право звернення із відповідним позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.05.2024 р. справу № 522/8259/21 направлено до Господарського суду Одеської області, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд сп рави.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 24.05.2024 р. визначено суддю Гута С.Ф. для розгляду справи № 522/8259/21.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 р. суддею Гутом С.Ф. прийнято справу № 522/8259/21 до свого провадження та призначено підготовче засідання на 27.06.2024 р.; запропоновано відповідачам подати відзиви на позов та докази в обґрунтування своїх позицій в строк до 21.06.2024 р. згідно вимог ст.ст.80,165 ГПК України.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області 30.05.2024 р. до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 29.05.2024 р.

Надіслана ПП "КОРАЛ" на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 29.05.2024 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

26.06.2024 р. до суду надійшов відзив ОСОБА_4 на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2024 р. відкладено підготовче засідання на 18.07.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 27.06.2024 р. до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 27.06.2024 р.

04.07.2024 р. до суду надійшов відзив ОСОБА_3 на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Надіслана ПП "КОРАЛ" на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 27.06.2024 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

17.07.2024 р. ОМР реалізовано право на подачу відповіді на відзиви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 26.08.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 18.07.2024 р. до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 18.07.2024 р.

Надіслана ПП "КОРАЛ" на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 18.07.2024 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.08.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.09.2024 р.

Надіслана ПП "КОРАЛ" на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 26.08.2024 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Призначене на 03.09.2024 р. судове засідання не відбулось у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2024 р. призначено судове засідання на 12.09.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 03.09.2024 р. до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 03.09.2024 р.

11.09.2024 р. від ОСОБА_4 , а 12.09.2024 р. від ОСОБА_3 надійшли заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку зі участю представників в інших судових процесах, судові засідання в яких призначені раніше, аніж у цій справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.09.2024 р. відкладено розгляд справи на 19.09.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 12.09.2024 р. до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 12.09.2024 р.

17.09.2024 р. від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надійшли заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку зі участю представників в інших судових процесах, судові засідання в яких призначені раніше, аніж у цій справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.09.2024 р. відкладено розгляд справи на 26.09.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 19.09.2024 р. до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 19.09.2024 р.

26.09.2024 р. від ОСОБА_3 надійшла заява з процесуальних питань, в якій просить суд витребувати нові (додаткові) докази згідно пункту 4 частини 5 статті 183 ГПК України, а саме: докази щодо права власності позивача на земельну ділянку, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості; докази щодо самовільного відповідачами заняття земельної ділянки шляхом здійснення самовільного будівництва (стаття 376 ЦК України).

Призначене на 26.09.2024 р. судове засідання не відбулось у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2024 р. призначено судове засідання на 10.10.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 26.09.2024 р. до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 26.09.2024 р.

Призначене на 10.10.2024 р. судове засідання не відбулось у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 р. призначено судове засідання на 24.10.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 10.10.2024 р. до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 10.10.2024 р.

Надіслана ПП "КОРАЛ" на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 19.09.2024 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою, так само як і надіслані копії ухвал від 26.09.2024 р., від 10.10.2024 р. повернулись неврученими із аналогічними відмітками поштової установи.

В процесі призначеного на 24.10.2024 р. судового засідання, вислухавши пояснення представників сторін, судом на підставі статей 80,81,118 ГПК України залишено без розгляду подану 25.09.2024 р. ОСОБА_3 заяву з процесуальних питань (зміст та прохальна частина якої за своєю суттю є клопотанням про витребування доказів), з підстав того, що розгляд справи триває значний проміжок часу, в процесі розгляду справи (у підготовчому провадженні), після прийняття господарським судом справи до свого провадження та до закриття підготовчого провадження клопотань про витребування доказів від ОСОБА_3 не надходило.

Приписи статті 81 ГПК України передбачають право подачі відповідного клопотання (для відповідача) в строк для подачі відзиву. Поданий відзив не містить в собі клопотання про витребування доказів, так само як і посилання на подачу відповідного клопотання/доказів пізніше (частина 4 статті 80).

В процесі призначеного на 26.08.2024 р. судового засідання судом підіймалось питання наявності клопотань та/або заяв, які підлягають розгляду у підготовчому провадженні поряд із питанням про можливість закриття підготовчого провадження, присутніми представниками, в тому числі, представником ОСОБА_3 заперечень стосовно закриття підготовчого провадження не висловлено, про наявність відповідних клопотань та/або заяв не повідомлено.

Пред`являючи заяву з процесуальних питань, всупереч приписам статті 80,81,119 ГПК України, заявником не обґрунтовано поважність причин пропуску строку для її подачі, як наслідок судом у відповідності до присів статті 118 ГПК України залишено її без розгляду.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 24.10.2024 р. о 14:10.

24.10.2024 р. від ОСОБА_3 надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2024 р. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід судді.

Іншою ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2024 р. відкладено розгляд справи на 31.10.2024 р.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності, права на справедливий суд, рівності учасників справи перед законом та судом, враховуючи важливість справи для її учасників, та з метою надання можливості учасникам справи реалізувати права на викладення позиції у справі, представлення клопотань та заяв, виступу зі вступними словами, та з огляду на об`єктивні чинники, які позбавляли можливості проводити засідання суду, господарським судом здійснювався розгляд справи в межах розумного строку.

У призначене на 31.10.2024 р. представники ПП "КОРАЛ" та Кооперативу "КОЛОС" не з`явились, підстав неявки представників суду не повідомили, про призначені засіданні повідомлялись у встановленому законодавством порядку.

Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 р. № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Враховуючи наявність сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про доставку до електронного кабінету Кооперативу "КОЛОС" підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі ухвал у справі, Кооператив "КОЛОС" вважається належним чином повідомленою про призначенні судові засідання.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120,242 ГПК, пунктів 11,17,99,116,117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 р. у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 р. у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 р. у справі № 910/22873/17.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 р. у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 р. у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 р. у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 р. у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 р. у справі № 916/1178/20, від 07.09.2022 р. у справі № 910/10569/21).

Окрім того, у відповідності до приписів пункту 76 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (із змінами), для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил. Ухвали Господарського суду Одеської області надсилались на адресу ПП "КОРАЛ", зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте отримання їх Відповідачем залежить від суб`єктивної поведінки останнього, відтак надіслана кореспонденція суду вважається врученою належним чином, а Відповідач - обізнаним про призначенні судові засідання.

Європейський суд з прав людини зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003 р.).

Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В процесі розгляду справи представник ОМР підтримував заявлені позовні вимога та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, представник ФОП Петрова В.І. підтримувала позицію ОМР, представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 натоміть заперечували проти задоволення заявлених позовних вимог та наполягав на відмові у задоволенні позову.

Письмового відзиву від ПП "КОРАЛ" до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв не надходило у зв`язку з чим у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

31.10.2024 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

Відповідно до представленої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.05.2021 р. № 255690005 щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 27.9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1790748951101, вбачається наступне.

20.03.2019 р. державним реєстратором комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Кушнеровою Р.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 46055338 - про реєстрацію права власності ПП "КОРАЛ" на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Підставами для державної реєстрації визначено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.05.2000 р., укладений між Кооперативом "КОЛОС" та ПП "КОРАЛ"; акт приймання-передачі нерухомого майна від 25.05.2020 р., укладений між Кооперативом "КОЛОС" та ПП "КОРАЛ"; довідка від 19.03.2019 р. № 2578-36, видана Фізичною особою-підприємцем Кузін В.О.; технічний паспорт від 19.03.2019 р., виданий Фізичною особою-підприємцем Кузін В.О.

08.05.2019 р. державним реєстратором державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Байловою Н.В. прийнято рішення № 46780252 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на зазначений об`єкт нерухомого майна (реєстрація переходу права власності).

Підставами для державної реєстрації визначено акт прийому-передачі від 23.04.2019 р. №№ 472,473, виданий приватним нотаріусом ОМНО Мельник О.М.; протокол від 23.04.2019 р. №№ 468,469, виданий приватним нотаріусом ОМНО Мельник О.М.

26.07.2019 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. прийнято рішення № 47993823 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - реєстрація спільного часткового (приватного) права власності у розмірі 1/2 ОСОБА_4 на зазначений об`єкт нерухомого майна (реєстрація переходу права власності).

Підставами для державної реєстрації визначено договір купівлі-продажу від 26.07.2019 р. № 386, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В.

26.07.2019 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. прийнято рішення № 47994089 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - реєстрація спільного часткового (приватного) права власності у розмірі 1/2 ОСОБА_4 на зазначений об`єкт нерухомого майна (реєстрація переходу права власності).

Підставами для державної реєстрації визначено договір купівлі-продажу від 26.07.2019 р. № 387, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В.

25.05.2000 р. між Кооперативом "КОЛОС" (Продавець) та ПП "КОРАЛ" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, умовами пункту 1.1 якого передбачено, що Продавець зобов`язується передати у власність Покупця нежитлове приміщення, загальною площею 16,55 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а Покупець зобов`язується прийняти приміщення та оплатити нього грошові кошти, погоджені умовами Договору.

Продаж здійснюється за погодженою сторонами сумою 31500,00 грн.

Права власності на приміщення переходить до Покупця після державної реєстрації. Здійснити державну реєстрацію Покупець має право з моменту підписання даного Договору, незалежно від факту оплати (пункт 1.5).

Договір підписано представниками сторін із проставленням печаток контрагентів.

25.05.2000 р. між Кооперативом "КОЛОС" як Продавцем та ПП "КОРАЛ" як Покупцем підписано акт приймання-передачі, за яким Продавцем передано, а Покупцем прийнято у власність нежитлове приміщення загальною площею 16.55, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

19.03.2019 р. ФОП Кузін В.О. виготовлено технічний паспорт на групу нежитлових приміщень № 85, розташованих у місті Одесі, Французький бульвар, 85, інвентаризаційна справа № 658/9, замовником технічної інвентаризації є ПП "КОРАЛ". Характеристика групи нежитлових приміщень: рік спорудження/реконструкції 2018; назва нежитлове приміщення; фундамент - бет. Бл; площа основи (забудови) 30,9 кв.м. Технічний паспорт містить в собі план групи нежитлових приміщень та експлікацію.

Відповідно до довідки від 19.03.2019 р. № 2578-36, підписаної ФОП Кузін В.О., на підставі проведеної поточної інвентаризації нежитлового приміщення № 85 по Французькому бульвару в м. Одеса, яке належить ПП "КОРАЛ" в особі директора Карізи Галини Петрівни, що діє на підставі статуту, встановлено, що відбулося перепланування нежитлового приміщення зі збільшенням загальної площі за рахунок площ допоміжних приміщень без порушення капітальних несучих стін, що відповідно до п.3.2 «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітета будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. за №127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за № 582/5773 (із змінами та доповненнями) не належить до самочинного будівництва. Загальну площу нежитлового приміщення слід вважати - 27,9 кв.м.

19.03.2019 р. державний реєстратор комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Кушнерова Р.В. звернулась до КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» із запитом про надання інформації, а саме за ким, в яких частках та на підставі яких правовстановлюючих документів зареєстровано право власності на нежитлове приміщення (загальна площа 27,9 кв.м), що розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, буд. 85.

22.03.2019 р. КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» надано відповідь на звернення реєстратора, в якому зазначає, що станом на 31.12.2012 р. окремо право власності на нежитлове приміщення загальною площею 27,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , в комунальному підприємстві не зареєстровано.

23.04.2019 р. учасниками ПП "КОРАЛ" проведено загальні збори, оформлені протоколом загальних зборів учасників ПП "КОРАЛ" від 23.04.2019 р. № 23/04, на яких були присутні засновники - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та на яких прийнято рішення: вивести із складу учасників ОСОБА_3 на підставі заяви про вихід; здійснити розрахунок з ОСОБА_3 у вигляді нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення, загальною площею 27,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ПП "КОРАЛ"… (РНОНМ: 1790748951101), в якості частки статутного капіталу Підприємства; зменшити статутний капітал та затвердити новий у розмірі 2000,00 грн; змінити місцезнаходження Товариства; затвердити статут Підприємства у новій редакції.

Справжність підпису учасників ПП "КОРАЛ" на протоколі посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М., також зареєстровано в реєстрі за №№ 468,469.

26.07.2019 р. між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець в особі представника ОСОБА_6 ) укладено договір купівлі-продажу однієї/другої частини нежитлового приміщення, умовами пункту 1.1 якого передбачено, що Продавець передав у власність одну/другу частину нежитлового приміщення, а Представник Покупця прийняв у власність одну/другу частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 27,9 кв.м.

Вказана в договорі одна/друга частина нежитлового приміщення належить Продавцю на підставі права власності… (пункт 1.2).

Відчужувана одна/друга частина нежитлового приміщення розташована на земельній ділянці площа, якої не визначена, кадастровий номер не присвоювався. Заява про приватизацію земельної ділянки продавцем до відповідних органів не подавалась (пункт 1.3).

Волевиявлення сторін з питань вартості однієї/другої частини нежитлового приміщення, яке є предметом цього договору сформувались за попередньою їх згодою, без обману, насильства, погроз є вигідною для обох сторін і складає 186930,00 грн, які Представник Покупця сплатив Продавцю до підписання цього договору (пункт 2.1).

Договір підписано представниками сторін, посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В., зареєстровано в реєстрі за № 386.

Договір підписано представниками сторін, посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В., зареєстровано в реєстрі за № 387.

19.02.2020 р. Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради надано відповідь на запит Юридичного департаменту Одеської міської ради, в якій зазначає, що в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, наявні наступні відомості:

- декларація про початок виконання будівельних робіт № ОД 082140870309 від 28.03.2014 року, найменування об`єкту будівництва «Реконструкція приміщень будівлі магазину без зміни геометричних розмірів» за адресою: АДРЕСА_1 , замовник - ТОВ «Грінвуд ЛТД» (ЄДРПОУ 35243303), технічний нагляд - ОСОБА_7 (кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_4), проектувальник - ТОВ «Будівельний науково-дослідний проектний інститут» (ЄДРПОУ 3228863 8), авторський нагляд - ОСОБА_8 ;

- декларація про початок виконання будівельних робіт № ОД 082152651392 від 22.09.2015 року, найменування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлового приміщення аптеки під житловий будинок без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані» за адресою: АДРЕСА_1 , замовник - фізична особа, технічний нагляд - ОСОБА_9 (кваліфікаційний сертифікат ІТ № 002876), проектувальник - 1111 «А-2» (ЄДРПОУ 33072983), авторський нагляд - ОСОБА_10 ;

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 142152711360 року, найменування об`єкту будівництва «Реконструкція нежитлового приміщення аптеки під житловий будинок без зміни, АДРЕСА_1 , замовник - фізична особа, технічний нагляд - ОСОБА_9 (кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_5), проектувальник - ПП «А-2» (ЄДРПОУ 33072983), авторський; нагляд - ОСОБА_10 ;

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 141172001667 від 19.07.2017 року, найменування об`єкту будівництва «Реконструкція приміщень магазину без зміни геометричних розмірів» за адресою: АДРЕСА_1 , замовник - ТОВ «Грінвуд ЛТД» (ЄДРПОУ 38848682), технічний нагляд - ОСОБА_7 (кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_4), проектувальник - ТОВ «Будівельний науково-дослідний проектний інститут» (ЄДРПОУ 32288638), авторський нагляд - ОСОБА_11 , підрядник-ТОВ «Трансбуд-СУ-10» (ЄДРПОУ 38847155);

- повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ОД 061172570730 від 14.09.2017 року, найменування об`єкту будівництва «Реконструкція приміщень нежитлової будівлі» за адресою: АДРЕСА_1 , замовник - ТОВ «Грінвуд ЛТД» (ЄДРПОУ 38848682), технічний нагляд - ОСОБА_7 (кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_6), проектувальник - ТОВ «БНД Проектний інститут» (ЄДРПОУ 32288638), авторський нагляд - ОСОБА_8 , підрядник - ТОВ «Трансбуд-СУ-10» (ЄДРПОУ 38847155).

21.02.2020 р. Департаментом комунальної власності Одеської міської ради надано відповідь на запит Юридичного департаменту Одеської міської ради, в якій зазначає, що за наявною в Департаменті інформацією рішення щодо оформлення землекористування Кооперативу «КОЛОС», ПП «КОРАЛ», гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 для будівництва, або експлуатації нежитлової будівлі, за адресою: АДРЕСА_1, Одеською міською радою те приймались.

Звертаючи із позовом до суду, ОМР зазначає, що для проведення державної реєстрації права власності ПП "КОРАЛ" на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , представлено документи, які не надають змогу встановити законну підставу виникнення відповідного права, при цьому перша реєстраційна дія із відкриттям відповідного розділу відбулось за відсутності документів, які б вказували на факт створення відповідного об`єкту нерухомого майна та наявності на нього права власності, відтак державна реєстрація проведена із порушенням приписів законодавства України; укладений між Кооперативом «КОЛОС» та ПП «КОРАЛ» договір суперечить приписам законодавства України, чинним на час його укладання, при цьому, оскільки відповідне нерухоме майно є самочинним будівництвом, а первинна реєстрація права власності на нього проведена із порушенням приписів законодавства також підлягають визнанню недійсними подальші укладені договори купівлі-продажу відповідного майна разом із протоколом загальних зборів ПП "КОРАЛ".

У той же час, в силу приписів законодавства ОМР є власником усіх земель в межах населеного пункту, а Департаментом комунальної власності ОМР повідомлено про відсутність оформлених правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою для будівництва та експлуатації нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, Кооперативом «КОЛОС», ПП «КОРАЛ» , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР повідомлено, що станом на 31.12.2012 р. відсутнє зареєстроване право власності на відповідний об`єкт нерухомого майна.

Додаткового повідомляє суду, що на даний час об`єкт, який зареєстровано за ОСОБА_4 демонтовано.

Пред`являючи відзив на позовну заяву ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення у справі, зокрема посилається на те, що наявність у технічному паспорті відмітки про спорудження об`єкту у 2018 році не свідчить про те, що саме в 2018 році побудовано відповідний об`єкт нерухомого майна, оскільки технічний інженер міг припуститися помилки при визначені року спорудження приміщення; оспорюваний правочин від 25.05.2000 р. укладено у відповідності до приписів та положень законодавства України, чинному на час його укладання; відсутність документів у КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР не свідчить про відсутність документів, які б вказували на факт створення відповідного об`єкту нерухомого майна; зазначає, що відсутність відомостей у державних реєстрах про право власності Кооперативу «КОЛОС» не дає підстав стверджувати, що таке майно не було у розпорядженні виробничого кооперативу з 2000 року; відсутні передбачені статтею 376 ЦК України підстави вважати здійснення відповідачами самочинного будівництва; зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права, у випадку самочинного будівництва є знесення відповідного об`єкту, а не скасування державної реєстрації та оспорювання відповідних правочинів; зазначає, що ОМР не є стороною відповідних правочинів, а відтак їх укладення не зачіпає інтереси Позивача; те, що позов у справі представлено після оскарження наказу Управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про демонтаж об`єкту, при цьому протиправність наказу встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/682/20.

Доводить до відома суду, що нежитлове приміщення, яке належить на праві власності, станом на день звернення із позовом до суду демонтоване. При цьому за представленим експертним висновком судового експерта відповідне нежитлове приміщення є капітальною спорудою.

Просить суд застосувати строк позовної давності, адже, у випадку, якщо ОМР є власником земельної ділянки, а нежитлове приміщення зведено ще 2000 р., в останнього сплинули строки звернення із позовом до суду.

Пред`являючи відзив на позовну заяву ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення у справі, зокрема зазначає про визнання факту знесення структурними підрозділами Позивача об`єкту нерухомості, яке належало Відповідачам; посилається на те, що ОМР не представлено правовстановлюючих документів в підтвердження прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1; зазначає, що спірне приміщення було нерухомим протягом всього часу з моменту його побудови; посилається на те, що оспорюваний ОМР правочин укладено у відповідності до приписів та положень законодавства України, чинного на момент його укладання; зазначає, що відсутність відомостей у державних реєстрах про право власності Кооперативу «КОЛОС» не дає підстав стверджувати, що таке майно не було у розпорядженні виробничого кооперативу з 2000 року; те, що державна реєстрація права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна відбувалась із дотриманням вимог та приписів законодавства України; підтримує позицію іншого Відповідача в частині того, що позов у справі представлено після оскарження наказу Управління споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про демонтаж об`єкту, при цьому протиправність наказу встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/682/20; зазначає, що ОМР не є стороною оспорюваних правочинів, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині їх оскарження.

Пред`являючи відповідь на відзив ОМР підтримує викладену у позові позицію, просить позов задовольнити та серед іншого зазначає наступне: між Управлінням розвитку споживчого ринку Одеської міської ради та ФОП Карізою Г.П. укладались договори на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, строк дії останнього становив до 26.06.2019 р., оскільки строк дії договору та паспорту прив`язки договору закінчився, Управлінням надіслано припис про демонтаж відповідної споруди, який внаслідок ігнорування не виконано ФОП Карізовю Г.П., було виконано Управлінням самостійно; зазначає, що відповідний розділ у державному реєстрі стосовно нерухомого майна має бути закрито у зв`язку із протиправною реєстрацією права власності; ОМР не приймалось рішень про передачу у власність чи користування земельної ділянки, на якій розміщено відповідний об`єкт нерухомого майна, а відтак відсутні документи, які підтверджують факт вибуття земельної ділянки із комунальної власності; приписи частини 4 статті 376 ЦК України передбачають, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває на нього права власності; зазначає про допущення державними реєстраторами порушень приписів законодавства України під час реєстрації права власності за Відповідачами.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 Земельного кодексу України та статті 373 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01 січня 2002 року нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді.

Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01 січня 2002 року перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України .

Разом з цим 01 січня 2013 року набув чинності Закон України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (чинному на час реєстрації за Відповідачами права власності на спірний об`єкт нерухомості) у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Відповідно до пункту 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у разі якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог статей 174, 175 та 176 Земельного кодексу України, визначення меж земель державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням меж населених пунктів, зазначених у Державному земельному кадастрі.

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

При цьому пункт 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" встановлює, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", господарський суд доходить до висновку, що Одеська міська рада є власником відповідної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, адже остання перебуває в межах території міста Одеси, а доказів наявності права приватної власності на вказану земельну ділянку до матеріалів справи не представлено.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20 вказав, що за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013 р.

Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 р. у справі № 911/488/18. Також Верховним Судом сформовано правовий висновок, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 р. у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 р. не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 ЦК України).

Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 констатовано, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 визначено, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду послідовно підтримує позицію, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17), так само як і застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3 - 5 статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини 3 та 5 статті 376 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 р. у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 р. у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р. у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 р. у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини 3 або 5 статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина 3 статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини 3 або 5 статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно із положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - реєстрації права власності за Відповідачами) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 р. у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 р. у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин 3 та 5 статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 зауважено, що у випадку, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 15.07.2019 р. у справі № 263/8226/16-ц, від 01.04.2020 р. у справі № 760/1651/16-ц, від 30.11.2022 р. у справі № 753/7476/16.

Поряд із цим Верховним Судом у постанові від 09.02.2022 р. у справі № 752/9104/18 зазначено, що технічний паспорт на будинок не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю - це лише документ, який фіксує технічні дані об`єкта; не має строку дії.

Господарський суд не розглядає та не надає правову оцінку представленому до матеріалів справи експертному дослідженню судового експерта Сікорської О.А., складеному 16.09.2019 р. № 83/19 разом та доданим до нього технічним паспортом, оскільки в силу приписів частини 5 статті 101 ГПК України та частини 5 статті 106 ЦПК України (позовну заяву представлено до Приморського районного суду міста Одеси) імперативно передбачено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Втім представлене експертне дослідження не містить відповідних позначок, а долучений до експертного дослідження технічний паспорт не надавався при здійснення реєстраційних дій.

Пред`являючи відзиви на позовну заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_3 наголошується на тому, що спірне приміщення було нерухомим протягом всього часу з моменту його побудови, у той же час, відсутність відомостей у державних реєстрах про право власності Кооперативу «КОЛОС» не дає підстав стверджувати, що таке майно не було у розпорядженні виробничого кооперативу з 2000 року, втім жодних доказів того, що відповідний об`єкт нерухомого майна побудовано до дати, зазначеної у технічному паспорті, виготовленому ФОП Кузін В.О. (та який представлено реєстратору для здійснення державної реєстрації) до матеріалів справи не представлено.

Враховуючи відсутність доказів того, що відповідний об`єкт нерухомого майна побудовано до дати, зазначеної у технічному паспорті, виготовленому ФОП Кузін В.О., тобто у 2018 р., в господарського суду відсутні правові підстави встановлення факту документального підтвердження існування об`єкту нерухомого майна раніше аніж у 2018 р., при цьому наявність технічного паспорту встановлює факт того, що відповідний об`єкт є саме нерухомим майном, а не тимчасовою спорудою.

Правова конструкція частини 1 статті 376 ЦК України визначає, що підставою для визначення нерухомого майна самочинним є встановлені статтею окремі та самостійні факти, а саме: нерухоме майно збудовано/будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; відсутній відповідний документи, який надає право виконувати будівельні роботи чи належно затверджений проект; наявні істотні порушення будівельний норм і правил.

Як зазначалось, положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - реєстрації права власності за Відповідачами) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Враховуючи викладену у відзивах позицію Відповідачів, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Приписами Земельного кодексу Української РСР передбачено, що Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються (стаття 3).

Вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення земель складається з земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів) (пункт 2 статті 4).

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік державне управління в галузі використання та охорони земель здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР (стаття 8).

Міські Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети в межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, на території міста надають у користування, а також вилучають земельні ділянки для державних або громадських потреб відповідно до статей 16, 37, 38 цього Кодексу; видають землекористувачам документи на право користування землею (пункт 4 статті 11).

Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею (стаття 16).

Приписи статті 20 визначають, що право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Земельний кодекс України від 18.12.1990 р. передбачав, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів) (стаття 2).

Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (стаття 3).

Суб`єктами права державної власності на землю виступають: обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності (стаття 4).

Користування землею може бути постійним або тимчасовим, остійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування (стаття 7).

Відповідно до статті 19 до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки (стаття 17).

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23).

При цьому пункт 4 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачає, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1). Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина 2 статті 375 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).

Як передбачено пунктом ґ) частини 1 статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Приписами частини 2 статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Аналогічні правові конструкції викладено у статті 375 ЦК України.

Поряд із цим, частина 2 статті 376 ЦК України визначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відтак, враховуючи вищенаведені приписи законодавства, господарський суд доходить до висновку, що за відсутності правовстановлюючого документа на земельну ділянку, особа не наділа відповідним обсягом прав для здійснення будівництва на відповідній земельній ділянці, а відтак, враховуючи те, що ані ПП "КОРАЛ", ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_4 не представлено правовстановлюючого документа на земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна ( АДРЕСА_1 ), останній вважається самочинним будівництвом в силу приписів частини 1 статті 376 ЦК України, оскільки відповідний об`єкт побудовано на земельній ділянці, яка на праві комунальної власності належить ОМР та не була відведена останньою для будівництва жодному із Відповідачів.

Як зазначалось, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22 констатовано, що знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Поряд із наведеним, господарським судом встановлено, що звертаючись із позовом до суду ОМР наголошується на тому, що на даний час об`єкт нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_4 демонтовано, що підтверджено безпосередньо ОСОБА_4 , а також ОСОБА_3 , у представлених до матеріалах справи відзивах, відтак в силу приписів частини 1 статті 75 ГПК України, господарським судом встановлено факт знесення відповідного об`єкту, який вважається самочинним будівництвом.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Усунення порушень права власності, що перешкоджають власнику належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном, може відбуватися тим чи іншим способом, який забезпечить йому реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 р. у справі № 910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 р. у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

ОСОБА_4 у поданому відзиві посилається на те, що протиправність знесення структурним підрозділом Одеської міської ради об`єкту оспорюється в межах справи № 420/682/20, рішенням Одеського окружного адміністративного суду встановлено протиправність відповідного наказу.

У той же час відповідно до відображеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації П`ятим апеляційним адміністративним судом зупинено провадження у справі № 420/682/20 за апеляційною скаргою виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 р. до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі - № 522/8259/21, тобто протиправність знесення об`єкту на даний час не встановлено.

При цьому, як зазначалось, сторони у справі визнають факт знесення відповідного об`єкту, а відтак звернення із вимогою про знесення відповідного об`єкту після його знесення призведене до факту юридичної невизначеності.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити стосовно позовних вимог про визнання правочинів недійсними разом із протоколом засідання загальних зборів учасників ПП "КОРАЛ" наступне.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 155 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 р. у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16.11.2022 р. у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У позовній заяві ОМР оскаржує договір купівлі-продажу від 05.02.2000 р., укладений між Кооперативом "КОЛОС" та ПП "КОРАЛ", укладені 26.07.2019 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в особі представника ОСОБА_6 ) договори купівлі-продажу 1/2 частини нежитлового приміщення, а також протокол загальних зборів учасників ПП "КОРАЛ".

При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОМР звернулась до суду за захистом свого права власності на земельну ділянку, яка, на його думку, самовільно використовуються Відповідачами шляхом розміщення належних ОСОБА_4 (як останньому зареєстрованому власнику) нежитлових приміщень.

Водночас ОМР не є стороною спірних договорів купівлі-продажу та не заявляє своїх прав або інтересів на нежитлові приміщення, які є предметом цих договорів. Внаслідок укладення відповідачами спірних договорів обсяг прав та обов`язків позивача ніяким чином не змінюється.

За таких обставин господарський суд вважає, що права та інтереси позивача укладенням відповідачами спірних договорів не порушуються. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 р. у справі № 496/1059/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 р. у справі № 914/1785/22.

Окрім того, суд зазначає, що у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи, а не протокол загальних зборів.

Протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом за змістом статті 20 ГК України.

Наразі існує усталена судова практика, згідно з якою ні цивільне, ні господарське законодавство не передбачають такого способу захисту порушених прав як скасування протоколу органу управління господарського товариства. В судовому порядку може бути визнане недійсним саме рішення органу управління господарського товариства, зокрема загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників), а не протокол органу управління, оскільки протокол є документом, що фіксує факт прийняття рішення загальними зборами і не є актом в розумінні статті 20 Господарського кодексу, про що правильно та обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові у цій справі.

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 914/921/18, від 17.06.2021 р. у справі № 910/2478/20, від 06.09.2023 р. у справі № 910/1942/22, від 27.06.2024 р. у справі № 903/746/23.

Отже, позовні вимоги ОМР про визнання недійсними наведених договорів разом із протоколом засідання загальних зборів та актом приймання-передачі задоволенню не підлягають.

Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду від 18.09.2024 р. у справі № 914/1785/22 викладено наступну позицію.

Відповідно до частини 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 2 Закону № 1952-IV передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має.

Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07.04.2020 р. у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 р. у справі № 680/214/16-ц).

Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права приватної власності Відповідачів на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно.

Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для Позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом № 1952-IV.

За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Абзацами 2 та 4 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом пункту 9 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 р. у справі № 496/1059/18).

При цьому в силу положень абзацу 1 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

У частині 1 статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.

Відповідно до частини 7 статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

Як зазначалось, частина 2 статті 376 ЦК України визначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому частина 3 статті 376 ЦК України встановлює, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Враховуючи той факт, що судом встановлено, що ані ПП "КОРАЛ", ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_4 не представлено правовстановлюючого документа на земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна (АДРЕСА_1), останній вважається самочинним будівництвом в силу приписів частини 1 статті 376 ЦК України, оскільки відповідний об`єкт побудовано на земельній ділянці, яка на праві комунальної власності належить ОМР та не була відведена останньою для будівництва жодному із Відповідачів, а відтак особи, за якими зареєстровано право власності на відповідний об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна 1790748951101, в силу приписів частини 2 статті 376 ЦК України не набули права власності на нього, адже відступне відповідне рішення суду про визнання права власності на самочинну побудову.

Відтак, наявність відповідних записів в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника відповідної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування земельної ділянки іншим особам, з огляду на що, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в чистині скасування заявлених у позовній заяві рішень державних реєстраторів, які стали підставою для проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що матиме наслідком скасування проведеної державної реєстрації прав власності за Відповідачами із закриттям відповідного розділу та поновленням прав та інтересів законного власника відповідної земельної ділянки.

Відповідний спосіб захисту порушених прав відповідає положенням статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та призведе до усунення невизначеності, відновлення прав та законних інтересів.

Як зазначалось, в матеріалах справи відсутні доказів того, що відповідний об`єкт нерухомого майна побудовано до дати, зазначеної у технічному паспорті, виготовленому ФОП Кузін В.О., тобто до 2018 р., а первинна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна здійснена у 2019 р., відтак, враховуючи те, що позовну заяву представлено у травні 2021 року до суду, господарський суд доходить до висновку, що ОМР не пропущено строк позовної давності для звернення із відповідним позовом до суду.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. "Віктор Назаренко проти України" (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,45,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Одеської міської ради до відповідачів: Приватного підприємства "КОРАЛ", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Фізична-особа підприємець Петров Віталій Іванович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Кооператив "КОЛОС", про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, визнання недійсним протоколу загальних зборів та акту приймання-передачі, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення (з відкриттям розділу) державного реєстратора комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Кушнерової Р.В. від 20.03.2019 року № 46055338, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за Приватним підприємством "КОРАЛ" на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, РНОНМ: 1790748951101.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора державного підприємства "Центр обслуговування громадян" Байлової Н.В. від 08.05.2019 року № 46780252, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_3 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 1790748951101.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т.В. від 29.07.2019 року № 47993823, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 1790748951101.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т.В. від 29.07.2019 року № 47994089, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 1790748951101.

Стягнути з Приватного підприємства "КОРАЛ" (65062, м. Одеса, вул. Педагогічна, буд. 16, кв. 1, Код ЄДРПОУ 30315509) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691 на розрахунковий рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302537, р/р UA418201720344240001000034995, ДКСУ м. Київ)) 2270/дві тисячі двісті сімдесят/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691 на розрахунковий рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302537, р/р UA418201720344240001000034995, ДКСУ м. Київ)) 2270/дві тисячі двісті сімдесят/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691 на розрахунковий рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302537, р/р UA418201720344240001000034995, ДКСУ м. Київ)) 4540/чотири тисячі п`ятсот сорок/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволені решти позовних вимог Одеської міської ради відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку статті 327 ГПК України.

Повний текст складено 11 листопада 2024 р.

Суддя С.Ф. Гут


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	31.10.2024
Оприлюднено	14.11.2024
Номер документу	122956615
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про комунальну власність щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Гут С.Ф.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 31.10.2024 по справі 522/8259/21ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —522/8259/21

Рішення від 31.10.2024

Рішення
від 31.10.2024 по справі 522/8259/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ