Постанова

від 08.11.2024 по справі 947/6189/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 947/6189/21

провадження № 61-14658св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта Віктора Семеновича, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року під головуванням судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Сегеди С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації права власності, знесення,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 363,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 здійснити перебудову житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення тих частин зазначеної будівлі, які розташовані за межами земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:20:002:0031; скасувати рішення від 14 червня 2018 року державного реєстратора Оперчук І. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 363,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог вказувала, що в 2018 році ОСОБА_4 здійснено реконструкцію належного їй будинку на суміжній земельній ділянці, в результаті якого об`єкт будівництва частково зайняв частину земельної ділянки ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_4 , використовуючи формальну наявність в неї реєстрації права власності на об`єкт здійсненого нею незаконного самочинного будівництва, перешкоджає нормальній реалізації позивачем свого права власності на земельну ділянку та оспорює таке право, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 27 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що дійсно земельна ділянка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 накладена на частину житлового будинку ОСОБА_2 , проте в цьому випадку право власності на житловий будинок оформлений за ОСОБА_2 ще з 12 січня 2000 року на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданим Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради. З матеріалів справи вбачається, що стіна будинку, що межує з земельною ділянкою позивача, на момент розгляду справи знаходилась там де і була 12 січня 2000 року, так як весь час до моменту набуття права власності позивачем на земельну ділянку ця стіна була впритул зблокована з стіною житлового будинку, який був знесений позивачем, а тому накладення земельної ділянки виникло не в результаті виконання реконструкції ОСОБА_2 , а в результаті помилкового розташування координат земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Одеський апеляційний суд постановою від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тимошенка А. А., залишив без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, розташований на ній житловий будинок та провела реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 значно раніше, аніж ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність та вони набули право власності на земельну ділянку, житловий будинок, здійснили знесення та розпочали будівництво нового будинку на земельній ділянці АДРЕСА_2 .

В контексті встановлених обставин справи, зокрема, проведення реконструкції житлового будинку НОМЕР_2 без перенесення задньої несучої стіни, яка одночасно виступає межею між земельними ділянками, період проведення реконструкції будинку НОМЕР_2 - 2007 рік, погодження меж земельної ділянки № НОМЕР_2 з суміжними землекористувачами в 2000 році, час відведення земельної ділянки НОМЕР_3 позивачів у справі - 2017 рік (наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою) та 2019 рік (фактично зареєстроване право власності), вказаний висновок підтверджує наявність неспівпадіння меж земельних ділянок, які зазначені у правовстановлюючих документах та існують на місцевості, що не є підставою для скасування реєстрації права власності на житловий будинок НОМЕР_2 та його знесення, а є підставою для усунення таких неточностей у встановленому законом порядку, в тому числі звернення до суду з відповідними вимогами в рамках іншої справи. При цьому, вказані неспівпадіння мали бути встановлені в процесі відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , однак з відповідними вимогами позивачі звернулися лише через два роки з часу отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Доказів погодження меж земельної ділянки НОМЕР_3 із суміжними землекористувачами матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левіт В. С., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 296/5460/17, від 30 червня 2020 року у справі № 2040/6701/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 500/2528/19, від 01 червня 2021 року у справі № 340/461/21, від 20 червня 2023 року у справі № 420/4540/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 522/17124/20.

Після отримання у власність земельної ділянки відповідачем без оформлення будь-яких дозвільних документів здійснено незаконне самочинне будівництво та замість об`єкту нерухомого майна площею 91,7 кв. м споруджено новий об`єкт нерухомого майна загальною площею 363,9 кв. м. У декларації про готовність об`єкта до експлуатації зазначено про проведення реконструкції без змін розмірів фундаментів, проте з документів вбачається невідповідність площ фундаментів будівлі, реконструкція якої проводилась і будівлі, яку було утворено в результаті будівництва.

Новий об`єкт нерухомого майна відповідача розташований поза межами виділеної під будівництво земельної ділянки.

Зміст висновку експерта від 25 листопада 2020 року № 151/20 не містить спростування обставин самочинності будівництва відповідача та здійснення забудови в межах відведеної під неї ділянки і прямо суперечить наявним у справі офіційним документам.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2023 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Яковиха Є. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Зазначала, що заступ на земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , відсутній і є неможливим у зв`язку з тим, що несуча стіна житлового будинку НОМЕР_2 не була змінена як мінімум з 2000 року. Існує лише помилка в нанесенні поворотних точок меж земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яку можна виправити шляхом звернення до компетентних органів. Отже, права ОСОБА_1 жодним чином не порушені.

Вся реконструкція здійснена в межах земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , а площа житлового будинку збільшилася виключно за рахунок переобладнання горища під другий поверх без зміни висотності об`єкту нерухомого майна.

Декларація про готовність об`єкта нерухомого майна до експлуатації не оскаржувалася та не була скасована, тому посилання на порушення порядку її реєстрації не може бути предметом розгляду в цій справі.

Висновок експерта від 25 листопада 2020 року № 151/20 з численними іншими письмовими доказами у справі повністю спростовує позицію позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 19 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Одеси.

22 листопада 2023 року цивільна справа № 947/6189/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0689 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:27:002:0090, на підставі рішення Одеської міської ради від 12 грудня 2018 року.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 здійснює будівництво житлового будинку зі знесенням існуючих на ділянці будівель та споруд на підставі будівельного паспорту від 24 жовтня 2019 року № 01-07/399 та повідомлення про початок будівельних робіт ОД № 061193092393, категорія СС1.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 04 листопада 2003 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,0470 га, кадастровий номер земельної ділянки 511013:6900:20:002:0031, на підставі рішення Одеської міської ради від 15 жовтня 2002 року № 626-ХХІV, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта встановлення в натурі меж земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель від 19 квітня 2000 року межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 470 кв. м, яка була виділена ОСОБА_2 , погоджені з суміжними землекористувачами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12 червня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 363,9 кв. м. Підстава для державної реєстрації: відомості з ДЗК, серія та номер: 2967661, виданий 14 червня 2018 року, видавник: Державний земельний кадастр; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 03 травня 2018 року, видавник: ФОП ОСОБА_9 ; свідоцтво про право власності, серія та номер: 005602 від 12 січня 2000 року, видавник: Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД 141181511427, виданий 31 травня 2018 року, видавник: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є суміжними землевласниками земельної ділянки площею 0,0689 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:27:002:0090 на підставі рішення Одеської міської ради від 12 грудня 2018 року № 4119-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,0689 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 » та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 січня 2019 року № 151826602.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснюється будівництво житлового будинку зі знесенням існуючих на ділянці будівель та споруд на підставі будівельного паспорту від 24 жовтня 2019 року № 01-07/399 та повідомлення про початок будівельних робіт ОД № 061193092393.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною третьою статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналогічні положення містить частина друга статті 152 ЗК України, згідно з якою землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому, за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19.

Відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт, утворений у результаті поділу, виділу частки або об`єднання у результаті реконструкції, реставрації або капітального ремонту (далі - реконструкція), проводиться відповідно до пунктів 77-81 вказаного Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт у результаті реконструкції проводиться також за наявності відомостей про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт відповідно до законодавства до проведення його реконструкції (пункти 54, 77 зазначеного Порядку).

Судами встановлено, що відповідно до висновку експерта від 25 листопада 2020 року № 151/20 реконструкція житлового будинку вже виконана станом на 2007 рік.

У вказаному висновку зазначено, що геометричні розміри фундаменту, в частині задньої стіни будинку, в результаті проведення реконструкції житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не змінилися. Піч час проведення реконструкції, несуча задня стіна житлового будинку не була змінена (перенесена). В приміщенні «6» житлового будинку під літ. «А» в нижній частині наявні грибкові ураження та вогкість. Причиною визначених пошкоджень є відсутність відмостки. На момент проведення реконструкції житлового будинку НОМЕР_2 на суміжній земельній ділянці був розташований житловий будинок НОМЕР_3 з прибудовою впритул до будинку НОМЕР_2 .

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що вказані обставини є підтвердженням того, що геометричні розміри фундаменту задньої сторони будинку та сама задня несуча стіна технічно не могли бути змінені.

При цьому, відповідно до технічного паспорту, складеного 03 травня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 , житловий будинок АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці загальною площею 470 кв. м, тобто в межах земельної ділянки, яка виділена ОСОБА_2 у власність.

Отже, реконструкція житлового будинку ОСОБА_2 проведена в межах земельної ділянки площею 470 кв. м.

Тобто, ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернулась до державного реєстратора з заявою про проведення державної реєстрації та з передбачених законом підстав.

Таким чином, ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, розташований на ній житловий будинок та провела реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 раніше, ніж ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність та вони набули право власності на земельну ділянку, житловий будинок, здійснили знесення та розпочали будівництво нового будинку на земельній ділянці АДРЕСА_2 .

В матеріалах справи міститься висновок експерта від 09 березня 2021 року № ЕС-2401-1-1713.21, відповідно до якого порушення фактичної (на місцевості) межі земельної ділянки НОМЕР_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з боку сусідньої земельної ділянки № НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_2 існує.

Враховуючи встановлені обставин справи, зокрема, проведення реконструкції житлового будинку НОМЕР_2 без перенесення задньої несучої стіни, яка одночасно виступає межею між земельними ділянками, період проведення реконструкції будинку НОМЕР_2 - 2007 рік, погодження меж земельної ділянки № НОМЕР_2 з суміжними землекористувачами в 2000 році, час відведення земельної ділянки НОМЕР_3 позивачів в справі - 2017 рік (наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою) та 2019 рік (фактично зареєстроване право власності), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність неспівпадіння меж земельних ділянок, які зазначені у правовстановлюючих документах та існують на місцевості, що не є підставою для скасування реєстрації права власності на житловий будинок НОМЕР_2 та його знесення, а є підставою для усунення таких неточностей у встановленому законом порядку, в тому числі звернення до суду з відповідними вимогами.

Таким чином, встановлені висновком експерта від 09 березня 2021 року № ЕС-2401-1-1713.21 обставини, не є підставою для задоволення вимог позивача про знесення частини будівлі, оскільки в цьому випадку здійснена відповідачем реконструкція житлового будинку не порушує права позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 296/5460/17, від 20 червня 2023 року у справі № 420/4540/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 522/17124/20 колегія судів відхиляє, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 2040/6701/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 500/2528/19, від 01 червня 2021 року у справі № 340/461/21 є безпідставними, оскільки відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд не приймав постанови у зазначених справах.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У грудні 2023 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Яковиха Є. В. до Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, в якому вона просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта В. С., на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, посилаючись на те, що висновки про застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду на які посилається позивач у касаційній скарзі стосуються правовідносин, що не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи те, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався заявник у касаційній скарзі стосувалися різних фактичних обставин, підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України Верховний Суд не вбачає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Яковиха Євгена Володимировича, про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта Віктора Семеновича, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров