Рішення

від 14.08.2024 по справі 376/412/22

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/412/22

Провадження № 2/376/66/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2024 р. Сквирський районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Коваленка О.М.,

за участі секретаря Щур Л.А.,

озглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Анона" про визнання додаткової угоди до договору землі недійсною,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом.

В обґрунтування позову позивач вказала, що вона являється власником земельної ділянки площею 3,746 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3224086400:06:005:0001, розташованої на території Сквирської міської ради Білоцерківського району Київської області, колишня територія Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області, на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку Серії ІІІ-КВ № 032576 від 20.03.2001, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.06.2021 номер інформаційної довідки 259732124.

01.01.2014 між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та Фермерським господарством "Анона", як орендарем, було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 01.01.2024. Вказаний договір оренди землі зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Сквирському районі Київської області, про що у державному реєстрі внесено відомості від 28.01.2014 номер запису 4450403.

Разом з тим при перевірці відомостей щодо оренди земельної ділянки, позивач виявила, що існує ще якась додаткова угода від 16.12.2019 видавник ФГ «Анона», відповідно до якої строк дії договору оренди її земельної ділянки змінено на строк до 16.12.2039, тобто збільшено на 15 років.

Позивач вказану додаткову угоду не підписувала і ніхто її про це не повідомляв, тому вона 28.07.2021 звернулася до поліції із заявою про підроблення її підпису та повідомила про злочин, відомості про який внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021035530000015 від 27.01.2024.

Згідно Висновку експерта № СЕ-19/111-21/55599-П4 від 08.12.2021, підпис від імені ОСОБА_1 у графі « ОСОБА_1 » додаткової угоди до договору оренди землі б/н від 01.01.2014, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Оригінал додаткової угоди приєднаний до матеріалів кримінального провадження № 12021035530000015 від 27.01.2024.

Позивач уважає додаткову угоду недійсною, оскільки вона її не підписувала.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду від 16.12.2019 до договору оренди землі б/н від 01.01.2014, укладену між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Анона", зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.01.2020;

- стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Соболь Б.В. у судове засідання не з`явився, 19.04.2022 подав до суду заяву, у якій просить суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 18).

19.07.2022 відповідач в особі директора ФГ «Анона» Ткачука С. подав до суду відзив на позовну заяву, у якому обґрунтував свою позицію, позов не визнає та просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 25).

Представник відповідача ФГ «Анона» адвокат Постельга О.А., будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, в судове засідання не з`явився. 13.03.2023 подав до суду письмові пояснення, у яких позов не визнає та просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 48-51).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною першою ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін, в порядку ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки площею 3,746 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3224086400:06:005:0001, розташованої на території Сквирської міської ради Білоцерківського району Київської області, колишня територія Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області, на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку Серії ІІІ-КВ № 032576 від 20.03.2001, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.06.2021 номер інформаційної довідки 259732124 (а.с. 5-8).

01.01.2014 між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та Фермерським господарством "Анона", як орендарем, було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 01.01.2024. Вказаний договір оренди землі зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Сквирському районі Київської області, про що у державному реєстрі внесено відомості від 28.01.2014 номер запису 4450403.

Згідно інформації про зміни іншого речового права від 28.01.2014 номер запису 4450403, реєстрація змін до іншого речового права від 02.01.2020 відбулася на підставі додаткової угоди, видавником якої є ФГ «Анона» від 16.12.2019. Опис змін строк дії 28.01.2024 змінено на Строк дії 16.12.2039 - сторінка третя інформації (а.с. 7).

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно Висновку експерта за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 376/412/22 від 12.12.2023 № 19022/23-32, підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі «Орендодавець» ліворуч від друкованого запису « ОСОБА_1 » у додатковій угоді від 16.12.2019 до договору оренди землі б/н від 01.01.2014, укладеної між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Анона", виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 84-87).

Суд, з урахуванням даного висновку експерта, дійшов переконання, що позивач не підписувала оспорюваний правочин, а отже, договір не є укладеним.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на дату укладання спірної угоди) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, а за статтею 17 цього Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Позивач ОСОБА_1 звернулася з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, посилаюсь, серед іншого, на те, що вона її не підписувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Отже, встановивши, що спірна додаткова угода позивачем не підписувалася, тобто вона не є укладеною, суд відмовляє у задоволенні позову.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що: реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою.

Отже, реєстрація права оренди на земельну ділянку, коли договір оренди власник фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Оскільки додаткова угода від 16.12.2019 до договору оренди земельної ділянки б/н від 01.01.2014 є неукладеною, тому саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація (записів) права оренди земельної ділянки.

Отже, спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації буде ефективним та забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Зазначений правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 15, 16, 202, 203, 205, 638 ЦК України, Законом України «Про оренду землі», ст. 2-7, 10, 133, 258, 259, 263, 268, 279, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Анона" про визнання додаткової угоди до договору землі недійсною, у зв`язку з тим, що правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.М. Коваленко