Постанова

від 05.11.2024 по справі 466/4414/15-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 466/4414/15-к

провадження № 51-4588 км 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140090000525, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст.187, ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України (далі - КК).

I. Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах аналогічного змісту засуджений ОСОБА_7 ,захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_8 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону,виклали вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Посилаються на незаконність судових рішень, яка, на їх думку, полягає в тому, що: відсутній технічний запис судового засідання за 01 грудня 2021 року та частково відсутні або поганої якості звук та відео на деяких інших записах судових засідань в суді першої інстанції; порушено таємницю нарадчої кімнати, адже член колегії суддів ОСОБА_9 30 вересня 2022 року, у час, коли суд видалився у нарадчу кімнату для ухвалення вироку, розглянула декілька цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення та прийняла по ним рішення. Апеляційний суд відхилив клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зупинення провадження, незважаючи на те, що він служить на передовій з початку повномасштабної війни; прокурор в апеляційній скарзі просив про погіршення становища обвинуваченого ОСОБА_7 , проте апеляційний розгляд проведено фактично без його участі, оскільки ОСОБА_7 вийшов на зв`язок за допомогою дзвінка у додатку WhatsApp, що не передбачено законом; потерпілого ОСОБА_10 не було повідомлено про час та місце розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, порушено право обвинуваченого ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя.

Указують на необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, яка полягає в тому, що розгляд провадження проведено упереджено, з обвинувальним нахилом; в матеріалах справи відсутні будь-які докази вини ОСОБА_7 , вирок ґрунтується на припущеннях, суперечливих показаннях потерпілої ОСОБА_11 , яка є фінансово зацікавленою стороною у цій справі; цивільний позов є необґрунтованим, відсутні докази того, які саме речі викрадено у потерпілої.

II. Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 146 КК - на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 289 КК - на строк 7 років з конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 9 років з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 189 КК - на строк 5 років, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону «Про внесення зміни до КК щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) засудженому ОСОБА_7 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення в межах цього кримінального провадження з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з моменту фактичного затримання, з 20 лютого 2015 року по 19 серпня 2019 року включно, що становить 9 років, внаслідок чого засуджений ОСОБА_7 вважається таким, що повністю відбув основне покарання у виді позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , судові рішення стосовно яких у касаційному порядку не оскаржено.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_11 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 в рівних частинах 851 166 грн 99 коп;у рахунок відшкодування моральної шкоди: з ОСОБА_7 - 150 000 грн, з ОСОБА_12 - 100 000 грн, з ОСОБА_13 - 50 000 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_14 у рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_7 - 50 000 грн, з ОСОБА_12 - 40 000 грн, з ОСОБА_13 - 10 000 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_10 у рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 в рівних частинах 50 000 грн.

За ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційні скарги прокурора та захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_15 залишено беззадоволення, вирок суду першої інстанції - без зміни.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_12 та особою, матеріали кримінального провадження стосовно якої виділено в окреме провадження, в період часу з 17 по 19 лютого 2015 року, вчинили: незаконне викрадення потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з корисливих мотивів, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань потерпілим; незаконне заволодіння транспортним засобом марки «Nissan Pathfinder» (д.н.з. НОМЕР_1 ), належним потерпілому ОСОБА_10 , поєднане з насильством, що не було небезпечним для життя та здоров`я потерпілого; напад на потерпілу ОСОБА_11 , поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілої, з метою заволодіння її майном у особливо великих розмірах; вимогу передачі чужого майна з погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_11 . Крім того, ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та особою, матеріали кримінального провадження стосовно якої виділені в окреме провадження, умисно незаконно позбавили волі потерпілу ОСОБА_11 , за викладених у вироку обставин.

Так, ОСОБА_7 , вступивши в попередній зговір з ОСОБА_12 та особою, матеріали досудового розслідування стосовно якої виділено в окреме провадження, щодо викрадення та позбавлення волі ОСОБА_11 , керуючись корисливим мотивом, 17 лютого 2015 року близько 18:40, рухаючись в автомобілі марки «BMW 530і», (д.н.з. НОМЕР_2 )по вул. Б. Хмельницького в м. Львові, умисно здійснили заздалегідь сплановане зіткнення з автомобілем марки «Nissan Pathfinder» (д.н.з. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_10 , в якому також перебувала ОСОБА_11 . ОСОБА_10 , маючи намір з`ясувати причину ДТП, вийшов із свого автомобіля та направився до водія автомобіля «BMW». У цей час ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та невстановлена особа, які були одягнуті у камуфляжну форму та балаклави, діючи згідно спільно розробленого плану, із застосуванням фізичного насильства помістили ОСОБА_10 на заднє сидіння автомобіля марки «Nissan Pathfinder», ОСОБА_11 із застосуванням фізичного насильства перемістили в автомобіль марки «BMW», зв`язали їм руки та зав`язали очі, щоб останні не могли бачити викрадачів, та утримуючи потерпілих всупереч їх волі, автомобілями «Nissan Pathfinder» та «BMW» прослідували в бік вул. Промислової у м. Львові. Поблизу заводу «Маяк» зв`язаного ОСОБА_10 силоміць витягли із салону автомобіля «Nissan Pathfinder» та залишили у сквері. Автомобіль після незаконного заволодіння був незаконно поміщений на АДРЕСА_2 та в подальшому виявлений та вилучений працівниками поліції.У той час ОСОБА_11 в автомобілі викрадачів марки «BMW» була перевезена на АДРЕСА_3 , де в кв. № 158 незаконно утримувалася проти своєї волі до 09:00 20 лютого 2015 року.

Крім того, ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_12 та особою, матеріали досудового розслідування стосовно якої виділено в окреме провадження, діючи відповідно до спільно розробленого плану, під час викрадення ОСОБА_11 , погрожуючи останній спричиненням тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров`я, демонструючи предмет, який зовні нагадував автоматичну вогнепальну зброю та був сприйнятий ОСОБА_11 , як реальна загроза для її життя та здоров`я, з метою спільного збагачення відкрито заволоділи грошима, ювелірними виробами та іншим майном ОСОБА_11 на загальну суму 851 166, 99 грн, чим заподіяли їй шкоду в особливо великих розмірах.

Також ОСОБА_7 за попередньою змовою в групі з ОСОБА_12 та невстановленою особою, матеріали досудового розслідування стосовно якої виділено в окреме провадження, після викрадення потерпілої ОСОБА_11 , діючи згідно спільно розробленого плану, утримуючи потерпілу в квартирі АДРЕСА_4 , не даючи їй змоги вільно пересуватись та покинути вказане приміщення, висловлюючи погрози вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, шляхом здійснення періодичних телефонних дзвінків спонукали її батьків - ОСОБА_14 та ОСОБА_16 до передачі грошових коштів в сумі 150 000 доларів США за звільнення їх дочки. Близько 09:00 20 лютого 2015 року ОСОБА_11 була звільнена працівниками поліції внаслідок незалежних від волі обвинувачених причин.

III. Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник підтримала касаційні скарги, прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту.

IV. Мотиви Суду

Щодо меж перегляду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПКпідставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК.

З огляду на зазначене, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Таким чином, при розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на зазначене, доводи касаційних скарг, що стосуються оцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах сторони захисту, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Щодо доводів про участь обвинуваченого в апеляційному розгляді провадження

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_7 , в тому числі, захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , звернулася з касаційною скаргою (доводи касаційної скарги якої в цілому є ідентичними з доводами касаційних скарг засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 ).

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує, що:

- судове засідання від 16 травня 2023 року, за результатами проведення якого судом апеляційної інстанції було постановлено оскаржувану ухвалу, відбулося за участю обвинуваченого ОСОБА_7 в режимі телефонного дзвінка за допомогою месенджера «Whatsapp», при цьому йому не було роз`яснено права;

- в момент проведення судового засідання ОСОБА_7 перебував на бойовому завданні та не міг постійно перебувати на зв`язку, а також в повній мірі сприймати те, що відбувається в залі судового засідання;

- жодного клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції ОСОБА_7 не подавав;

- в матеріалах провадження відсутня ухвала про проведення судового засідання за допомогою месенджера «Whatsapp» чи будь-яких яким іншим способом в режимі відеоконференції;

- участь у судовому засіданні з телефону захисника без належної реєстрації в телекомунікаційній системі EASYCON номерів телефонів обвинуваченого, захисника, секретаря судового засідання, є неприпустимою.

Відповідно до ч. 2 ст. 336 КПК (в редакції, чинній на час постановлення ухвали суду апеляційної інстанції) суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Згідно з ч. 3 вказаної статті застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки, передбачені цим Кодексом.

Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішення Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення) (в редакції, чинній на час постановлення ухвали суду апеляційної інстанції) визначено, що:

- відеоконференція - телекомунікаційна технологія інтерактивної взаємодії двох або більше віддалених учасників судового провадження з можливістю обміну аудіо- та відеоінформацією в реальному часі;

- ідентифікаційні дані особи - для фізичних осіб: унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (далі - УНЗР), реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або номер і серія паспорта. Для фізичних осіб - громадян України номер і серія паспорта є ідентифікаційними даними виключно за відсутності у такої фізичної особи РНОКПП або УНЗР.

Відповідно до п. 46 вказаного Положення за наявності в суді технічної можливості учасник справи у порядку, встановленому процесуальним законом, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Згідно з п. 49 цього Положення для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник справи повинен попередньо зареєструватися в Електронному кабінеті. Учасник справи також повинен перевірити наявні у нього власні технічні засоби на відповідність технічним вимогам, визначеним Інструкцією користувача підсистеми відеоконференцзв`язку, для роботи із системою відеоконференцзв`язку.

Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, в тому числі, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі ст. 20 КПК підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Зі змісту ухвали Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції за допомогою месенджера «Whatsapp».

Однак, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, в порушення наведених вище вимог ч. 2 ст. 336 КПК, відповідну ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з обвинуваченим ОСОБА_7 не постановив.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту технічного звукозапису судового засідання від 16 травня 2023 року вбачається, що зв`язок з обвинуваченим ОСОБА_7 здійснювався за допомогою мобільного телефону захисника за допомогою месенджера «Whatsapp», обвинувачений зазначав про те, що погано чує те, що відбувається в залі судового засідання, а також наголосив, що зв`язок може зникнути в будь-який момент.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зв`язок з обвинуваченим ОСОБА_7 неодноразово переривався, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості чути та бачити хід судового провадження, на чому, зокрема, у своїй касаційних скарзі наголошує захисник ОСОБА_6 .

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що головуючий суддя суду апеляційної інстанції в ході судового розгляду акцентував увагу на можливості (необхідності) залучення відповідного спеціаліста технічного відділу апеляційного суду для надання допомоги обвинуваченому ОСОБА_7 у реєстрації в системі відеоконференцзв`язку.

Однак, в ході розгляду апеляційних скарг прокурора та захисників такий працівник залучений не був, а реєстрація в підсистемі відеоконференцзв`язку обвинуваченого ОСОБА_7 , всупереч п. 49 Положення, у якому чітко визначено, що для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник справи повинен попередньо зареєструватися в Електронному кабінеті, - не забезпечена.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Згідно з ч. 2 цієї статті після виконання дій, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, і вирішення клопотань суддя-доповідач у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах та запереченнях, і з`ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали.

Положеннями ч. 2 ст. 345 КПК передбачено, що після ознайомлення обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, з пам`яткою головуючий з`ясовує, чи зрозумілі їм їх права та обов`язки і у разі необхідності роз`яснює їх.

Відповідно до ч. 3 цієї статті у разі участі особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів пам`ятка про її права та обов`язки, передбачені цим Кодексом, надсилається такій особі завчасно разом з її викликом у судове засідання. Під час судового засідання головуючий з`ясовує, чи зрозумілі такій особі права та обов`язки, і у разі необхідності роз`яснює їх.

Однак, зі змісту технічного звукозапису судового засідання від 16 травня 2023 року не вбачається, що головуючим було з`ясовано, чи отримував обвинувачений ОСОБА_7 пам`ятку про права та обов`язки та чи зрозумілі йому такі.

Зі змісту матеріалів кримінального провадження також не вбачається, що пам`ятка про права та обов`язки направлялась ОСОБА_7 .

Отже, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції:

- не виконав вимоги ч. 2 ст. 336 КПК щодо необхідності ухвалення судового рішення про здійснення дистанційного судового провадження;

- належним чином не забезпечив проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого ОСОБА_7 у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом та положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, в тому числі, з можливістю чути та бачити хід всього судового засідання;

- провівши судове засідання у режимі відеоконференції у зазначений вище спосіб, не дотримався положень, передбачених ч. 3 ст. 345 КПК.

На переконання колегії суддів, зазначені вище порушення, допущені судом апеляційної інстанції, призвели до порушення права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист, що, з огляду на положення ч. 1 ст. 412 КПК, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Наведене, на думку колегії суддів, в цілому узгоджується з позицією колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, наведеній у постанові від 13 червня 2023 року (справа № 225/127/17, провадження № 51-3295 км 22), в якій Суд зазначив про невиконання судом апеляційної інстанції вимог ч. 2 ст. 336 КПК в частині необхідності ухвалення судового рішення про здійснення дистанційного судового провадження, а також вказав на те, що проведення судового засідання за допомогою телефонного дзвінка не передбачено нормами процесуального закону, при цьому зауважив, що у такий спосіб суд апеляційної інстанції не міг, в тому числі, належним чином роз`яснити права особі.

Щодо вирішення цивільного позову

Так, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , серед іншого, також посилається на те, що:

- судом першої інстанції не досліджено розміру завданої потерпілим матеріальної шкоди у особливо великих розмірах;

- потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_11 не доведено розмір заподіяної їм матеріальної та моральної шкоди, оскільки, згідно з вироком Шевченківського районного суду від 11 листопада 2016 року, потерпіла ОСОБА_11 пояснила, що ювелірні вироби були придбані у магазинах м. Львова, а годинник «Омега», вартістю 20 757 Євро, вона придбала у Франції у вересні 2014 року, однак в суді апеляційної інстанції (перший раз) остання повідомила, що вказаний годинник їй було подаровано;

- перегляд судового рішення (другий раз) проведено без участі потерпілої, належним чином не повідомленої про дату, час та місце розгляду, без подання нею заяви про проведення судового засідання за її відсутності, що позбавило стороно захисту можливості перевірити та уточнити вартість зазначеного вище годинника, та, в свою чергу, зменшити розмір матеріальної шкоди, заявленої у цивільному позові;

- згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 рокуОСОБА_11 завдано майнову шкоду, яка полягає в заволодінні її майном (детальний перелік якого наведено у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 ) на загальну суму 851 166 грн 99 коп, однак, у матеріалах провадження відсутні будь-які докази того, що потерпіла взагалі коли-небуть володіла вказаним майном, оскільки відсутні квитанції на покупку таких дороговартісних речей, а також фото чи відео, які б засвідчували їх наявність;

- на запитання сторони захисту свідок ОСОБА_17 (співробітниця потерпілої) пояснила, що не помічала на потерпілій дорогих прикрас;

- є міфічною вартість двох золотих карток АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка становить 750 та 250 Євро (вартість у гривнях відповідно до курсу НБУ станом на 17 лютого 2025 року становить 22 552 грн 50 коп та 6 589 грн 50 коп відповідно), оскільки загально відомим є факт, що банківські картки видаються безкоштовно.

Як убачається з матеріалів провадження, вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено до покарання за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст.187, ч. 2 ст. 189 КК.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , судові рішення стосовно яких у касаційному порядку не оскаржено.

Також цим вироком частково задоволено цивільні позови потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 та стягнуто на користь:

- ОСОБА_11 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 в рівних частинах 851 166 грн 99 коп;у рахунок відшкодування моральної шкоди: з ОСОБА_7 - 150 000 грн, з ОСОБА_12 - 100 000 грн, з ОСОБА_13 - 50 000 грн;

- ОСОБА_14 у рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_7 - 50 000 грн, з ОСОБА_12 - 40 000 грн, з ОСОБА_13 - 10 000 грн;

- ОСОБА_10 у рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 в рівних частинах 50 000 грн.

Мотивуючи своє рішення в частині вирішення цивільного позову, суд першої інстанції, в тому числі, зазначив, що позовні вимоги потерпілої ОСОБА_11 в частині стягнення матеріальної шкоди підлягають до задоволення в повному обсязі, оскільки такі місцевий суд вважав доведеними в ході судового розгляду, у зв`язку з чим дійшов висновку, що цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної шкоди необхідно задовольнити повністю та стягнути в рівних частинах з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на користь потерпілої ОСОБА_11 матеріальну шкоду в розмірі 851 166 грн 99 коп.

Не погоджуючись з рішення місцевого суду, захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_15 , які діють в інтересах ОСОБА_7 , оскаржили його в апеляційному порядку.

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, вбачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ухвала суду апеляційної інстанції - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.

Тобто, суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.

Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

Зі змісту апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , вбачається, що останній, серед іншого, посилався на те, що в матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження того, що викрадені речі належать саме потерпілій, а цивільний позов належним чином не обґрунтований.

Залишаючи апеляційні скарги захисників без задоволення, а вирок місцевого суду ? без зміни, суд апеляційної інстанції, в порушення положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, зазначені доводи захисника ОСОБА_8 належним чином не перевірив та не спростував, а своє рішення належним чином не мотивував.

Так, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг захисників ОСОБА_15 та ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції, серед іншого, зазначив лише, що цивільні позови потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_10 , з якими не погоджуються захисники, вирішено місцевим судом відповідно до вимог закону, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням усіх обставин справи, наслідків, що настали від вчинених кримінальних правопорушень, у зв`язку з чим погодився з висновками суду першої інстанції, який, як зазначено в ухвалі, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги потерпілої ОСОБА_11 в частині стягнення матеріальної шкоди, вважав такі повністю доведеними в ході судового розгляду, та правильно стягнув матеріальну шкоду в розмірі 851 166 грн 99 коп в рівних частинах з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_12 .

При цьому, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, не навів належного і вмотивованого обґрунтування своїх висновків в частині безпідставності доводів щодо вирішення цивільного позову, зазначених у апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 , оцінки вищенаведеним твердженням захисника стосовно відсутності у матеріалах провадження доказів на підтвердження належності потерпілій викраденого майна, не надав.

Висновки Суду по суті вимог касаційних скарг

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що вищенаведені порушення могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), а тому ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, у зв`язку з чим, відповідно до положень, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, така ухвала суд апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК), оскільки такі порушення, з огляду на зміст доводів апеляційних скарг сторони захисту, можливо усунути на стадії апеляційного перегляду.

Разом з тим, з огляду на наявність вказаних істотних порушень вимог процесуального закону, які і є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційних скарг засудженого та його захисників в іншій частині, оскільки оцінку таким доводам можливо буде надати під час нового апеляційного розгляду після усунення вищенаведених істотних порушень КПК.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_8 (в тому числі з огляду на їх вимоги щодо скасування рішень судів попередніх інстанцій та призначення нового розгляду в суді першої інстанції) підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати вищенаведене, надати належну оцінку всім доводам апеляційної скарги з доповненнями захисника ОСОБА_8 та апеляційної скарги захисника ОСОБА_15 та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3