Постанова

від 29.10.2024 по справі 910/204/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2024 р. Справа№ 910/204/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Доманської М.Л.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Макухи А.О.,

представника позивача адвоката Лисенка М.П.,

представника відповідача-1 адвоката Білицького П.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Egis Pharmaceuticals PLC (укр. приватна компанія з обмеженою відповідальністю Егіс Фармас`ютікалс ПЛС) та додані до неї матеріали

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

від 06.08.2024 (суддя Плотніцька Н.Б.)

у справі №910/204/22

за позовом Bayer Intellectual Property Gmbh (укр. товариство з обмеженою відповідальністю Байєр Інтеллекчуел Проперті Гмбх, далі - Байер), Федеративна Республіка Німеччина,

до 1. Egis Pharmaceuticals PLC (укр. приватна компанія з обмеженою відповідальністю Егіс Фармас`ютікалс ПЛС, далі - Егіс), Угорщина,

2. Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України",

про захист порушеного права інтелектуальної власності,

ВСТАНОВИВ:

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/204/22 задоволено частково заяву Байер про розподіл судових витрат, вирішено стягнути з Егіс на користь Байєр витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 34416 євро 68 євроцентів та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 50000 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач Егіс звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження додаткового рішення, зупинити виконання додаткового рішення Господарського суду м. Києва від 06.08.2024, скасувати повністю додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 06.08.2024, ухвалити нове додаткове рішення, яким повністю відмовити Байєр у задоволенні його заяви про розподіл судових витрат у справі № 910/204/22.

В основу апеляційної скарги покладені доводи про те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права ухвалив додаткове рішення без виклику сторін, чим порушив права відповідача та принцип змагальності сторін в частині права подавати заперечення.

Також, суд першої інстанції не встановив обставин дотримання позивачем вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України щодо подання доказів на підтвердження судових витрат.

Так, скаржник зазначає, що заява про розподіл судових витрат має бути подана зацікавленою стороною до закінчення судових дебатів, а своєчасне не подання такої заяви є підставою для залишення відповідної заяви без розгляду (абз. 3 ч. 8 ст.129 ГПК України), на що суд першої інстанції також належної уваги не звернув.

За змістом ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи і суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання їх копій іншим учасникам справи. Відповідач-1 звертає увагу на ту обставину, що позивач направив заяву від 20.11.2023 про розподіл судових витрат на адресу представника Відповідача-1 лише 29 листопада 2023, що підтверджується штампом АТ «Укрпошта» на описі вкладення у цінний лист (додаток - 4), тобто вже після її надходження до суду першої інстанції як це зазначено у оскарженому додатковому рішенні - 22.11.2023. Вказані факти надають підстави для висновку, що позивач завчасно не надіслав Відповідачу-1 копію заяви від 20.11.2023 про розподіл судових витрат разом зі всіма доданими до неї доказами до їх подання до Суду першої інстанції, що було підставою для винесення відповідним судом ухвали про відмову в прийнятті додаткового рішення згідно правилу ч. 5 ст. 244 ГПК України.

Окрім того, відповідач зазначає про неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального права. За твердженням відповідача, договір про надання правової допомоги є неукладеним, оскільки зі сторони позивача підписаний не уповноваженою особою, тобто докази представництва інтересів позивача Адвокатським об`єднанням "Саєнко Харенко" в суді першої інстанції є недопустимими.

Відповідач також зазначив, що заявлена вартість правничої допомоги у даній справі в розмірі 41 300 євро є вочевидь не співмірними ані зі складністю справи, ані з її значенням для позивача, адже це цілком "шаблонна" справа, що у будь-якому випадку є підставою для суттєвого зменшення судових витрат. Заявлена позивачем вартість правової допомоги не відповідає реаліям вартості ринку юридичних послуг в Україні, оскільки вартість представництва в подібних справах не перевищує 2000 євро, що зокрема підтверджується додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 23.04.2024 зі справи № 910/10690/23, з яким позивач повністю погодився, адже його не оскаржував.

Крім того, на переконання відповідача-1, не відповідають критерію розумності та необхідності (в розумінні положень ч. 5 ст. 129 ГПК України), зокрема, витрати щодо аналізу представниками позивача процесуальних документів, складених іншими учасниками справи (аналіз відзивів, письмових пояснень, клопотань і т.і.), оскільки наслідком таких дій є подальше складення процесуальних документів та надання пояснень, які оплачуються окремо. Так само не підлягають відшкодуванню й витрати за надання клієнту звітів, оскільки такі дії представників за своєю суттю є простим інформуванням клієнта щодо виконуваної роботи, що оплачується клієнтом.

Також у будь-якому разі не підлягають відшкодуванню витрати за підготовку і подання заяви про розподіл судових витрат, оскільки відповідно до положень ч.8 ст. 129 ГПК України, заява про ухвалення додаткового рішення є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Тобто, це витрати, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги і не відносяться до витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/204/22 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024, розгляд справи призначено на 08.10.2024.

Позивач подав відзив, у якому просив додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі №910/204/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні оголошена перерва до 29.10.2024.

В судовому засіданні 29.10.2024 оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини дев`ятої статті 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Разом з тим, стаття 129 ГПК України не містить прямої норми щодо обов`язкового надсилання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу іншій стороні.

Однак, відсутність такої вказівки не звільняє позивача від виконання обов`язку щодо надсилання копії доказів відповідачу на виконання вимог статті 80 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що копія заяви та додані до неї документи були надіслані адвокату Білицькому П.В., про що свідчить опис вкладення у цінний лист №04070039556777 від 20.11.2023, накладна та фіскальний чек від 20.11.2023 (т. 16, а.с. 129-132).

Одночасно, з протоколу судового засідання від 13.11.2023 вбачається, що представник позивача до закінчення судових дебатів заявив про подання заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу (т. 16, а.с. 1-3), а 20.11.2023 надіслав відповідну заяву із доказами понесення витрат на правничу допомогу (конверт № 0407039556750, т. 16, а.с.157). Таким чином, позивач дотримався п`ятиденного строку, що установлений ч. 8 ст. 129 ГПК України, а суд першої інстанції правомірно розглянув таку заяву позивача по суті.

З огляду на наведені обставини справи колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині щодо порушення судом першої інстанції статті 80 ГПК України та ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основною засадою (принципом) господарського судочинства є зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У даній справі рішенням суду першої інстанції від 13.11.2023, яке було залишено без змін судом апеляційною інстанцією, позовні вимоги були задоволені частково, а тому, в силу приписів статті 129 ГПК України за наявності підстав має бути вирішено питання щодо розподілу судових витрат, які поніс позивач, у порядку статті 129, 244 ГПК України, ураховуючи приписи статті 86 ГПК України та з дотриманням статей 123-126, 73-80 ГПК України, за умови їх обґрунтованості та доведеності.

Статтею 244 ГПК України унормовано, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Рішення суду від 13.11.2023 ухвалене в загальному порядку, тобто в судовому засіданні із повідомленням сторін.

В даному випадку, суд першої інстанції ухвалив 06.08.2024 додаткове рішення при вирішенні питання про судові витрати без повідомлення сторін та без призначення судового засідання, що суперечить ч. 3 ст. 244 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 277 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Обов`язкові підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення встановлені ч. 3 ст. 277 ГПК України, зокрема, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 277 якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідач-1 обґрунтовує апеляційну скаргу в тому числі і порушенням судом першої інстанції порядку ухвалення додаткового рішення, зокрема, без повідомлення сторін про судове засідання та без призначення судового засідання для вирішення питання за заявою позивача, що призвело до порушення його права на подання заперечень, ураховуючи значний розмір заявлених вимог до відшкодування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами відповідача-1 про наявність обов`язкової підстави для скасування додаткового рішення, оскільки суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права та не повідомив сторони про судове засідання.

На підтвердження здійснених судових витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав наступні докази:

копію договору про надання правової допомоги № 01-05/0702/20 від 25.02.2020, укладеного між Баєр та Адвокатським об`єднанням "Саєнко Харенко",

копію додаткової угоди від 24.12.2021 № 1 до договору про надання правової допомоги від 25.02.2020 № 01-05/0702/20,

копію додаткової угоди від 19.12.2022 № 2 до договору про надання правової допомоги від 25.02.2020 № 01-05/0702/20,

копію додатку 4 до договору про надання правової допомоги від 25.02.2020 № 01-05/0702/20,

копію додаткової угоди № 1 до додатку 4 до договору про надання правової допомоги від 25.02.2020 № 01-05/0702/20,

копії рахунків від 08.02.2022№ 01-020-0702/22, від 10.03.2022 № 02-020-0702/22, від 06.06.2022 № 03-020-0702/22, від 15.08.2022 № 04-020-0702/22, від 14.10.2022 № 05-020-0702/22, від 18.11.2022 № 06-020-0702/22, від 12.12.2022 № 07-020-0702/22, від 06.02.2023 № 08-020-0702/23, від 24.03.2023 № 09-020-0702/23, від 07.04.2023 № 10-020-0702/23, від 05.05.2023 № 11-020-0702/23, від 02.06.2023 № 12-020-0702/23, від 07.07.2023 № 13-020-0702/23, від 17.08.2023 № 134-020-0702/23, від 08.09.2023 № 15-020-0702/23, від 24.10.2023 № 16-020-0702/23, від 10.11.2023 № 17-020-0702/23.

Згідно з частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ураховуючи встановлені обставини та вимоги закону, доводи відповідача-1 про неукладеність вказаного Договору про надання правової допомоги № 01-05/0702/20 від 25.02.2020 через дефект процедури його укладання відхиляються судом.

В обґрунтування заявленої до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу Баєр зазначає, що враховуючи наведений опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у зв`язку із розглядом справи, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката склали 41300 євро та мають бути покладені на відповідача у відповідності до положень пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача витрати на проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, проведеної на замовлення позивача, у розмірі 60000 грн, сплачених згідно платіжної інструкції №460653 від 20.06.2023.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Окрім наведеного, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас, при визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів встановила, що відповідно до Договору між позивачем та АО "Саєнко Харенко" сторони погодили плату за надану правову допомогу (гонорар) в суді першої інстанції у фіксованому розмірі у сумі 40000 євро, без урахування фактичних витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги. У зв`язку з чим адвокатське об`єднання виставило відповідні рахунки на суму 41300 євро, які були оплачені позивачем на суму 35930 євро, що підтверджується банківськими довідками.

З урахуванням правової позиції, викладеної у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, відповідно до якої відшкодуванню підлягають як ті витрати, які вже були сплачені, так і ті, що мають бути сплачені відповідною стороною згідно з умовами договору, факт надання послуг з представництва інтересів позивача у суді першої інстанції АО "Саєнко Харенко" є підтвердженим та вказані витрати підлягають стягненню на користь позивача.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Заперечуючи вартість наданої правничої допомоги, відповідача-1 у апеляційній скарзі посилається на її не співмірність із ринковими цінами, а також їх обсяг не був необхідним виходячи зі складності справи.

Виходячи з критерію реальності та розумності розміру витрат на правову допомогу, понесених Баєр, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви.

Так, погоджуючись із доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що розмір заявлених витрат на правничу (правову) допомогу у сумі 41300 євро не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неспівмірні із складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг, отже їх розмір є необґрунтованими.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 129 ГПК, враховуючи обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених вище норм законодавства та зазначених фактичних обставин справи, ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача-1 судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, у розмірі 4000 (чотири тисячі) євро, що на дату прийняття даної постанови становить еквівалент 178790 грн та підлягає стягненню на користь позивача.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, що позбавило відповідача-1 подати свої заперечення на заяву позивача, що є підставами відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України для скасування оскарженого судового рішення, належить прийняти нове рішення про часткове задоволення заяви Баєр.

Оскільки доводи відповідача-1 частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Egis Pharmaceuticals PLC задовольнити частково.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 у справі № 910/204/22 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Заяву Bayer Intellectual Property Gmbh задовольнити частково.

5. Стягнути з Egis Pharmaceuticals PLC (укр. приватна компанія з обмеженою відповідальністю Егіс Фармас`ютікалс ПЛС) (1106 Будапешт, Кересзтурі стріт, 30-38, Угорщина/1106 Budapest, Kereszturi street 30-38, Hungary, ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності 10-10-041762) на користь Bayer Intellectual Property Gmbh (укр. товариство з обмеженою відповідальністю Байєр Інтеллекчуел Проперті Гмбх) (вулиця Альфреда Нобеля, будинок 10, місто Монхайм, Федеративна Республіка Німеччина, 40789/Alfred-Nobel Street, 10, 40789 Monheim, Germany) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) євро, що становить еквівалент 178790 грн, та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.11.2024.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді М.Л. Доманська

О.М. Остапенко