Постанова

від 04.11.2024 по справі 902/1240/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року Справа №902/1240/21(902/1502/23)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Піддубній Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 (повний текст - 28.06.2024) у справі №902/1240/21 (902/1502/23) (суддя Тісецький С.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560) в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А.

до ОСОБА_1 (ідент.код НОМЕР_1 )

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ),

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ),

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ),

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 )

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 902/1240/21

за заявою Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560)

про банкрутство

за участю представників:

скаржника - Крикунов Олександр Володимирович (поза межами приміщення суду)

арбітражний керуючий - Гонта Оксана Анатоліївна (поза межами приміщення суду)

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1240/21 за заявою ГУ ДПС у Вінницькій області до ТОВ "Дніпроолія" про банкрутство.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 15.08.2022 ТОВ "Дніпроолія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Гонту О.А.

07.12.2023 до Господарського суду Вінницької області від ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. надійшла позовна заява №02-37/963 від 06.12.2023 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі №902/1240/21(902/1502/23) задоволено позов ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі №902/1240/21 (902/1502/23), в межах справи №902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія", в повному обсязі. Витребувано у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (вул.Соборна, 15, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 36726560) транспортний засіб ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 . Cтягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 19225,45 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі, зокрема, звертає увагу, що ОСОБА_1 не був учасником судового процесу у справі №160/9596/19, та не був стороною виконавчого провадження.

Зазначає, що скасування реєстраційного запису від 02.06.2018 про державну реєстрацію переходу права власності на автомобіль BMW Х5 2015 р.в., не стосується правочину на підставі якого набув у власність автомобіль апелянт, а саме: акту огляду від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд"; договору, укладеному в СГ від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд"; договору комісії від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд". Жодних доказів у підтвердження факту незаконного заволодіння відповідачем автомобіля BMW Х5 2015 р.в позивачем не надано.

За доводами апелянта, у даному випадку, автомобіль не вибував із володіння позивача поза його волею, оскільки первісно ТОВ «Дніпроолія» на підставі Договору купівлі - продажу від 02.06.2018 автомобіль був переданий у власність ОСОБА_2

Перехід автомобіля у володіння і користування апелянта на законних підставах унеможливлює витребування у ОСОБА_1 автомобіля на підставі статей 387, 388 ЦК України

Зазначає, що витребування спірного автомобіля у добросовісного набувача не можливе, адже це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод та покладає на ОСОБА_1 індивідуальний та надмірний тягар.

Стверджує, що під час придбання майна, апелянт правомірно очікував, що попередній власник мав право ним розпоряджатись, а він після отримання цього майна, матиме змогу мирно ним володіти.

Подання позову у 2023 році про витребування майна з чужого незаконного володіння, очевидно підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності і законності та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури.

У даному випадку, спірне майно не вибуло поза волею власника (ТОВ «Дніпроолія» ), а тому вимога позивача про витребування майна від останнього набувача ( ОСОБА_1 ) не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі №902/1240/21(902/1502/23) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння в повному обсязі; судові витрати відшкодувати за рахунок позивача.

19.08.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

03.09.2024 матеріали справи №902/1240/21(902/1502/23) надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі №902/1240/21 (902/1502/23), відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 14.10.2024 об 14:30год. Запропоновано позивачу у строк до 27.09.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, запропоновано іншим учасникам провадження у строк до 27.09.2024 подати письмові пояснення щодо апеляційної скарги.

01.10.2024 від арбітражного керуючого Гонти Оксани Анатоліївни надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначає про зв`язок між ОСОБА_7 та ТОВ «Алом», ТОВ «Дніпроолія», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .

Звертає увагу, що відчуження спірного транспортного засобу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 (19.10.2019) відбулось після відкриття провадження у справі №160/9596/19 (за позовною заявою ГУ ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_2 , ТОВ «Алом» та інших осіб про визнання недійсними низки договорів купівлі-продажу транспортних засобів, укладених з ТОВ «Дніпроолія»).

Зазначає, що відчуження спірного транспортного засобу ОСОБА_3 (13.01.2021) було здійснено після відкриття апеляційного провадження у справі №160/9596/19 за апеляційною скаргою ТОВ «Алом».

Подальше відчуження автомобіль BMW Х5 2015 р.в. на користь ОСОБА_5 (23.04.2021) та ОСОБА_1 (29.05.2021) впродовж короткого проміжку часу відбувалось уже після набрання законної сили постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №160/9596/19.

Вважає, що встановлення в межах виконавчого провадження №75655548 факту передачі ОСОБА_1 спірного транспортного засобу ОСОБА_7 , дає обґрунтовані підстави для висновку, що усі попередні правочини були удаваними та здійсненими виключно з метою надання цим правочинам видимості правомірності, а усім набувачам майна за ними статуту добросовісних.

Стверджує про недобросовісність як скаржника, так і усіх осіб, яким у свій час відчужувався спірний транспортний засіб. Всі ці відчуження були нічим іншим, як намаганням подовжити ланцюжок власників і ускладнити витребування транспортного засобу.

Також відмічає, що спірний транспортний засіб BMW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 вибув з володіння ТОВ «Дніпроолія» поза його волею та в будь-якому разі має бути повернений його законному власнику.

На підставі викладеного просить суд апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити повністю, а рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі №902/1240/21(902/1502/23) - залишити без змін.

03.10.2024 від арбітражного керуючого Гонти О.А. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки по особовим рахункам ТОВ "Дніпроолія" в АТ "Кредитвест Банк" за період з 01.01.2018 по 23.09.2022 та Договір купівлі-продажу від 10.10.2017.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 задоволено заяву представника апелянта та відкладено розгляд апеляційної скарги на 04.11.2024 об 11:00 год.

14.10.2024 до суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.

Представник відповідача у відповіді на відзив зазначає, що визнаний недійсним договір купівлі-продажу було вчинено за волевиявленням позивача, а майно було передано за волею позивача. При цьому, саме ТОВ «Дніпроолія» мало намір укласти правочин з метою ухилення від сплати податків, та унеможливлення задоволення вимоги податкового органу - стягувача про погашення податкового зобов`язання за рахунок майна, яке належало йому на праві власності (що визнає у відзиві позивач цитуючи рішення судів у справі №160/9596/19), отже договір виконаний за волевиявленням позивача, а намір на укладення договору з метою ухилення від сплати податків був тільки у ТОВ «Дніпроолія».

Судовими рішеннями у справі №160/9596/19 встановлено, що господарські договори позивачем були вчинені з метою ухилення від сплати податків, нанесення збитків державі, та унеможливлення задоволення вимоги податкового органу - стягувача про погашення податкового зобов`язання за рахунок майна, яке належало йому на праві власності. Отже, було волевиявлення позивача.

Апелянт зазначає, що є добросовісним набувачем, протилежного позивачем не доведено, судом протилежного не встановлено.

Звертає увагу, що у судовій справі №160/9596/19 контролюючий орган (ГУ ДПС у Дніпропетровській області) не було обмежено правом заявити вимогу про застосування відповідних наслідків недійсності правочинів, проте не скористалось таким правом.

Апелянт посилається, зокрема, на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21 (924/287/23).

30.10.2024 до суду від арбітражного керуючого Гонти О.А. надійшли додаткові пояснення у справі.

У вказаних поясненнях зазначає, що апелянт жодним чином не спростував недобросовісність ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи №902/1240/21, які, в свою чергу, свідчать про наявність сталого зв`язку між усіма учасниками ланцюжку «власників» спірного транспортного засобу.

Застосування наслідків недійсності правочину в справі №160/9596/19 щодо спірного транспортного засобу було неможливо. Адже єдиним ефективним способом захисту прав власника у цьому випадку є звернення до поточного володільця з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння, що і було зроблено арбітражним керуючим в межах справи №902/1240/21 про банкрутство ТОВ «Дніпроолія».

Також, застосування наслідків недійсності правочину в справі №160/9596/19 було неможливим, так як вже за два тижні з моменту відкриття позовного провадження у цій справі спірний транспортний засіб ОСОБА_2 було реалізовано, а в подальшому, як підтверджується матеріалами апеляційного провадження, до моменту набрання рішенням адміністративного суду законної сили (16.02.2021), ще раз перепродано.

Вважає, що спірний транспортний засіб BMW X5 2015 р.в. вибув з володіння ТОВ «Дніпроолія» поза його волею та в будь-якому разі має бути повернений його законному власнику - ТОВ «Дніпроолія».

На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити повністю, а рішення у справі - залишити без змін.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 04.11.2024 з`явилися арбітражний керуючий Гонта О.А. та представник ОСОБА_1 ; інші учасники не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку.

Оскільки учасники провадження належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 04.11.2024 представник ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі №902/1240/21(902/1502/23) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Арбітражний керуючий Гонта О.А. заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, надала пояснення у справі. Просила суд в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити повністю, а рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі №902/1240/21(902/1502/23) - залишити без змін.

Щодо клопотання арбітражного керуючого Гонти О.А про долучення до матеріалів справи доказів, колегія суддів приймає до уваги наступне.

В клопотанні арбітражний керуючий стверджує, що оригінали вказаних виписок містяться в матеріалах справи №902/1240/21 про банкрутство ТОВ «Дніпроолія» та свідчать про те, що між боржником та ТОВ "Алом" існували сталі та постійні господарські відносини, що, в свою чергу, зважаючи на обсяг цих операцій, свідчить про заінтересованість ТОВ "Алом" стосовно боржника - ТОВ «Дніпроолія» в розумінні абз.6 ч.1 ст.1 КУзПБ. З огляду на відсутність виписок в матеріалах апеляційного провадження, вважає за необхідне надати їх суду апеляційної інстанції. В підтвердження, що ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_8 , який заснував ТОВ «Алом» (попереднє найменування - ТОВ «Укролія-Пром») надає копію Договору купівлі-продажу паркувального місця від 10.10.2017. За доводами заявника, вказані документи окремо не подавались до суду першої інстанції під час розгляду позовної заяви №02-37/963 від 06.12.2023 про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки ні відповідач, ні інші учасники справи №902/1240/21(902/1502/23) не приймали участі у вказаній справі та не заперечували свою недобросовісність та факт зловмисної домовленості представника боржника з другою стороною.

Колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №918/237/20).

Разом із тим надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України.

Наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №873/228/23, від 05.07.2023 у справі №910/19369/15, від 18.07.2023 у справі №914/3143/21, від 11.05.2023 у справі №910/17285/21.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/18264/20).

Колегія суддів зазначає, що арбітражним керуючим не було належним чином доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які хоче долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тому, суд апеляційної інстанції не приймає до розгляду долучені арбітражним керуючим Гонтою О.А до клопотання докази.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

02.10.2019 ГУ ДПС У Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, однією з вимог якої було: визнати договір купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , укладений між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 недійсним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 відкрито провадження у справі №160/9596/19.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі №160/9596/19 задоволено заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам відчужувати майно набуте відповідно до оскаржуваних договорів, зазначених у позовній заяві. Так, вказаною ухвалою, зокрема, було заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження автомобілю BMW X5 2015 року випуску № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі №160/9596/19 серед іншого, ухвалено:

- визнати договір купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , укладений між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 недійсним;

- скасувати реєстраційний запис від 02.06.2018 про державну реєстрацію переходу права власності на автомобіль ВМW Х5 2015 р.в., № двигуна НОМЕР_6 .

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №160/9596/19 вказане рішення залишено без змін.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 по адміністративній справі №160/9596/19 набрало законної сили - 16.02.2021, а отже наразі є чинним.

Так, при розгляді справи №160/9596/19, судами було встановлено, що ТОВ "Дніпроолія", будучи обізнаним про наявність податкового боргу за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності товариства за період з 1.01.2015 по 31.12.2016, на загальну суму 647,9 млн грн, донарахованими за оскаржуваними у судовому порядку податковими повідомленнями-рішеннями №0022991402, 0022981402, 0023001402, 0023041407 від 14.12.2017, у період розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, з метою ухилення від сплати податків та нанесення збитків державі в червні 2018 року протиправно реалізувало вище перелічене нерухоме та рухоме майно відповідачам по справі. Про здійснення ТОВ "Дніпроолія" відчуження майна з метою ухилення від сплати податків контролюючому органу стало відомо з реєстрів прав на рухоме та нерухоме майно після того, як на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2019 у справі №804/3088/18, ним донараховані суми по податковим повідомленням-рішенням поновлено 06.08.2019 в інтегрованих картках платника податків ТОВ "Дніпроолія", формування податкової вимоги від 05.06.2019 №104190-51, та здійснення реєстрації у державному реєстрі рухомого та нерухомого майна 11.07.2019 податкової застави.

У своїй постанові Третій апеляційний адміністративний суд у вказаній справі зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що власником майна ТОВ "Дніпроолія", усвідомлюючи протиправність укладених договорів і суперечність їх інтересам держави і суспільства, вчинено вищезазначені правочини з розпорядження належним йому рухомим та нерухомим майном з метою ухилення від сплати податків, та унеможливлення задоволення вимоги податкового органу-стягувача про погашення податкового зобов`язання за рахунок майна, яке належало йому на праві власності. А тому суд першої інстанції правомірно визнав оспорювані правочини недійсними та скасував реєстрацію права власності на них в Державному реєстрі речових прав.

Також, як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала справа №127/18411/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Дніпроолія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головного управління ДПС у Вінницькій області, про визнання права власності на автомобіль та визнання добросовісним набувачем автомобіля.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на автомобіль марки "BMW", модель Х5, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , об`єм двигуна 1995 куб.см., чорного кольору. Визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем автомобіля марки "BMW", модель Х5, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , об`єм двигуна 1995 куб.см., чорного кольору на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу №6546/21/012482 від 29.05.2021, Договору комісії №6546/21/012482 від 29.05.2021, Акту огляду реалізованого транспортного засобу №6546/21/012482 від 29.05.2021, Акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №6546/21/012482 від 29.05.2021, Акту приймання-передачі транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, між суб`єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером №6546/21/012482 від 29.05.2021, Угоди №6546/21/012482 про купівлю-продаж із третіми особами від 29.05.2021.

Ухвалою від 06.12.2022 провадження у справі №127/18411/22 закрито.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26.01.2023 у справі №127/18411/22 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2022 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 10.05.2023 у справі №127/18411/22 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2022 та постанову Вінницького апеляційного суду від 26.01.2023 залишено без змін.

Водночас, як свідчать матеріали справи №127/18411/22, що перебувала в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області, вищезазначений спірний автомобіль ВМW Х5 2015 р.в. було неодноразово відчужено іншим особам згідно договорів купівлі-продажу, а саме:

- 19.10.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу №7167/19/009405;

- 13.01.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу №1241/2021/2383756;

- 23.04.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу №1242/2021/2549442;

- 29.05.2021 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу №6546/21/012482.

Так, як вбачається з відповіді Головного сервісного центру МВС №31/433А3-2078-2022 від 14.06.2022 (з матеріалів справи №127/18411/22), реєстраційні дії щодо спірного транспортного засобу проводились:

- ТСЦ 2341 - 02.06.2018 за ОСОБА_2 на підставі: акту огляду від 02.06.2018 №4589/18/003311, виданому ПП Гунченко Т.Т. ; договору, укладеного в СГ, від 02.06.2018 №4589/18/003311, виданому ПП Гунченко Т.Т. ; договору комісії від 02.06.2018 №4589/18/003311, виданому ПП Гунченко Т.Т. ;

- ТСЦ 1248 - 19.10.2019 за ОСОБА_3 на підставі: акту огляду від 19.10.2019 №7167/19009405, виданому ТОВ "Світ Авто Плюс"; договору, укладеного в СГ, від 19.10.2019 №7167/19009405, виданому ТОВ "Світ Авто Плюс"; договору комісії від 19.10.2019 №7167/19009405, виданому ТОВ "Світ Авто Плюс";

- ТСЦ 1241 - 13.01.2021 за ОСОБА_4 на підставі: доручення продавця від 05.01.2021 серії НМР №094673; договору КП, укладеному в ТСЦ від 13.01.2021 №1241/2021/2383756;

- ТСЦ 1242 - 23.04.2021 за ОСОБА_5 на підставі: доручення продавця від 13.01.2021 серії НМР №522775; договору КП, укладеному в ТСЦ від 23.04.2021 №1242/2021/2549442;

- ТСЦ 8046 - 29.05.2021 за ОСОБА_1 на підставі: акту огляду від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд"; договору, укладеному в СГ від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд"; договору комісії від 29.05.2021 №6546/21/012482, виданому ТОВ "Прогрес Автотрейд".

Також, у листі зазначено, що згідно інформації з ЄДР ТЗ станом на 07.06.2022, спірний транспортний засіб зареєстровано за ТОВ "Дніпроолія".

Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, станом на 25.08.2022, за ТОВ "Дніпроолія", окрім іншого, зареєстровано ВМW Х5 2015 р.в., об`єм двигуна 1995 см.куб.

Відтак, після укладення договору купівлі-продажу ВМW Х5 2015 р.в. між ТОВ "Дніпроолія" та ОСОБА_2 , що був визнаний недійсним рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі №160/9596/19, спірний транспортний засіб в подальшому було неодноразово відчужено на користь третіх осіб: ОСОБА_3 (19.10.2019), ОСОБА_4 (13.01.2021), ОСОБА_5 (23.04.2021), ОСОБА_1 (29.05.2021), які, відповідно, не були стороною визнаного недійсним договору купівлі-продажу.

На даний час, належний ТОВ "Дніпроолія" автомобіль ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_6 , VIN № кузова НОМЕР_7 , перебуває у ОСОБА_1 .

ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. звернулося з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, заперечення на відзив, додаткових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Частиною 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Частиною 1 статті 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Як передбачено ч.ч.1,3 ст.3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1, п.п.1,3,4 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Приписами ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно ст.321 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

В силу ч.ч.1, 2 ст.386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Глава 29 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду сформульований у постанові від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц).

Згідно ч.ч.1, 3 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Аналогічні положення наведено у статті 208 Господарського кодексу України.

Згідно ст.236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Стаття 387 Цивільного кодексу України, передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 по справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14).

Згідно правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/3496/17, віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно постанови Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №906/1765/15, враховуючи те, що майно, витребування якого є предметом заяви ліквідатора, вибуло на підставі правочину, котрий було визнано судом недійсним, з урахуванням приписів ст.ст.216 та 388 ЦК України, колегія суддів дійшла до висновку, що за умови, коли договори купівлі-продажу було судовим рішенням визнано недійсними, то зазначена обставина є свідченням того, що майно за такими договорами вибуло всупереч волі власника. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 11.06.2014 у справі №6-52цс14.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.07.2022 у справі №902/858/15(902/541/21), колегія суддів погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про те, що матеріалами та обставинами справи підтверджується вибуття з володіння боржника власного майна поза його волею та на незаконних підставах, оскільки до вибуття майна призвів правочин, який судом визнано недійсним і цей правочин в силу статті 216 ЦК України не створює правових наслідків з дня його вчинення, в тому числі й переходу права власності.

Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування спірного нерухомого майна в порядку статті 388 ЦК України, оскільки, права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №522/7636/14-ц).

Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31.10.2012 у справі №6-53цс12).

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 набула право на спірний транспортний засіб на підставі незаконного правочину (незаконність первинного правочину та, відповідно, незаконність вибуття спірного майна з власності позивача встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі №160/9596/19), а ТОВ "Дніпроолія" зазначений транспортний засіб ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_1 не передавало.

Відтак, в силу положень ч.1 ст.216 та ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України, вказані вище договори купівлі-продажу транспортного засобу, укладені в подальшому з третіми особами 19.10.2019, 13.01.2021, 23.04.2021 та 29.05.2021, є такими правочинами, що не породжують жодних правових наслідків з моменту їх вчинення.

При цьому, як правильно відмічає місцевий господарський суд, між ТОВ "Дніпроолія" і нинішнім володільцем спірного транспортного засобу - ОСОБА_1 немає договірних відносин та вказаний транспортний засіб перебуває у відповідача не на підставі укладеного з власником - ТОВ "Дніпроолія" договору.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі №160/9596/19 було встановлено незаконність відчуження ТОВ "Дніпроолія" на користь ОСОБА_2 за недійсним договором спірного транспортного засобу, що свідчить про вибуття спірного майна за таким договором всупереч волі власника - ТОВ "Дніпроолія", та зважаючи на те, що в ході подальшого продажу цих автомобілів третім особам, у підсумку ланцюгу договорів воно було набуто у власність відповідачем - ОСОБА_1 .

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль, згідно вимог п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України та вищенаведених висновків Верховного Суду, підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь законного власника - ТОВ "Дніпроолія".

Апелянт посилається на висновки Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові у справі №924/408/21(924/287/23).

Згідно правової позиції Верховного Суду по справі №924/408/21 (924/287/23) вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнано недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, у тому разі, коли недійсність зазначеного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна. Водночас без встановлення наведених конкретних обставин щодо вчинення правочину з відповідними вадами волі самий лише факт визнання недійсним такого фраудаторного правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння, в розумінні зазначеної норми цивільного законодавства.

Апелянт не спростував наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_2 та ТОВ «Дніпроолія», що в силу вказаної вище правової позиції Верховного Суду по справі №924/408/21 (924/287/23), свідчить про відсутність дійсної волі власника на відчуження спірного транспортного засобу, а отже, про наявність підстав для його витребування у будь-якого набувача, в тому числі і добросовісного.

Крім цього, постановою Господарського суду Вінницької області від 15.08.2022 у справі №902/1240/21 ТОВ "Дніпроолія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців.

Згідно п.12 ч.1 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.62 Кодексу України з процедур банкрутства, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно, визначене родовими ознаками, що належить банкруту на праві володіння або користування, включається до складу ліквідаційної маси.

Отже, як правильно зазначає суд першої інстанції, спірний транспортний засіб підлягає включенню до складу ліквідаційної маси ТОВ "Дніпроолія".

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі №902/1240/21(902/1502/23) залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 12.11.2024

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.