Ухвала

від 19.12.2024 по справі 902/1240/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 902/1240/21(902/1502/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (вх.№9325/2024)

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024

у складі колегії суддів: Саврій В. А. - головуючий, Коломис В. В., Миханюк М. В.

та на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024

у складі судді Тісецького С.С.

у справі № 902/1240/21(902/1502/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А.

до ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 902/1240/21

за заявою Головного управління ДПС у Вінницькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія"

про банкрутство, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1240/21 за заявою ГУ ДПС у Вінницькій області до ТОВ "Дніпроолія" про банкрутство.

07.12.2023 до суду від ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. надійшла позовна заява № 02-37/963 від 06.12.2023 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

27.06.2024 рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №902/1240/21(902/1502/23) задоволено позов ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 902/1240/21 (902/1502/23), в межах справи № 902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія", в повному обсязі.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" транспортний засіб ВМW Х5 2015 р.в. № двигуна НОМЕР_1 , VIN № кузова НОМЕР_2 .

Cтягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 19 225,45 грн судового збору.

04.11.2024 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду (повний текст складено 12.11.2024) рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі № 902/1240/21 (902/1502/23)- залишено без змін.

04.12.2024 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі № 902/1240/21 (902/1502/23); прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у справі № 902/1240/21 (902/1502/23).

06.12.2024 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С.В., Огородніка К.М.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас, з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, згідно з пунктом 4 КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

1) перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;

2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Стаття 162 ГПК України містить положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна.

Предметом позову у справі № 902/1240/21 (902/1502/23), який розглядався в межах справи № 902/1240/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія", є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов подано у 2023 році.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ "Дніпроолія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гонти О.А. було зазначено його ціну у розмірі вартості спірного майна, а саме: 1 281 696,53 грн.

Вартість майна, що витребовується, та відповідно цііна позову у вказаному розмірі не заперечується ОСОБА_1 , про що зазначено ним в касаційній скарзі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.

Отже, ціна позову у справі № 902/1240/21(902/1502/23) не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2023 році (2 684 грн х 500 = 1 342 000 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Як вбачається з касаційної скарги, ОСОБА_1 не погоджується з рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та у справі № 902/1240/21 (902/1502/23) про витребування майна з чужого незаконного володіння, вважає їх такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та з неврахуванням висновків Верховного Суду.

На думку скаржника, існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосовного судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Також скаржник вважає, що застосовані судами висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах не є тотожніми правовідносинам, які виникли у цій справі, тобто відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводить, що обставини, встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, суперечать фактичним обставинам справи та позиціям Верховного Суд; позивач пропустив строк звернення з позовом; судами неповно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Водночас, ОСОБА_1 посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, та зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також має виняткове значення для скаржника.

Так, обґрунтовуючи фундаментальне значення справи № 902/1240/21 (902/1502/23) для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник посилається на те, що предметом позову у справі є витребування на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України спірного майна - транспортного засобу. При цьому ОСОБА_1 не погоджується з позицією, викладеною в оскаржуваних судових рішеннях про наявність підстав для задоволення позову, оскільки вважає, що витребування майна у добросовісного набувача ( ОСОБА_1 ) неможливе, оскільки позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія") здійснив волевиявлення, спрямоване як на укладення договору купівлі-продажу автомобіля у 2018 році, так і на його передачу на виконання договору купівлі-продажу. Застосовані у справі № 902/1240/21 (902/1502/23) судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду ОСОБА_1 вважає такими, що не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки обставини і зміст правовідносин не є подібними до справи, що розглядається.

Крім цього, ОСОБА_1 наголошує, що справа № 902/1240/21 (902/1502/23) має для нього виняткове значення, оскільки спірним транспортним засобом він користується вже понад 3 роки, автомобіль є важливою складовою влаштування життя: завдяки автомобілю скаржник є мобільним, може відносно швидко дістатись роботи, медичних закладів. Таким чином, на думку ОСОБА_1 , втрата автомобіля призведе до погіршення його звичайного налагодженого побуту та його сім`ї. До тогож, для фізичної особи вартість даного автомобілю є значною.

Дослідивши доводи скаржника щодо наявності визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав для оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024 у справі № 902/1240/21 (902/1502/23), колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені в пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі №911/239/20 та ін.).

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі N№1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

За оцінкою Суду, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не наведено аргументованих і переконливих обґрунтувань, які б вказували на те, що справа №902/1240/21 (902/1502/23) має виняткове значення для скаржника, доводи скарги не підтверджені жодними доказами, зводяться лише до незгоди з ухваленими у вказаній справі судовими рішеннями місцевого та апеляційного судів.

Під час аналізу аргументів ОСОБА_1 Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи

При цьому Верховний Суд акцентує, що незгода з ухваленими у справі судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Отже, колегія суддів зазначає, що у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, посилання на наявність випадків, передбачених підпунктами "б", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Таким чином, зважаючи на предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 902/1240/21 (902/1502/23) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі № 902/1240/21 (902/1502/23) клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не розглядається.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 902/1240/21 (902/1502/23) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 27.06.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді С. Жуков

К. Огороднік