Рішення

від 13.11.2024 по справі 760/3130/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження №2/760/1559/24

Справа №760/3130/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Усатової І.А.,

при секретарі - Зеленчуку М.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій, ОСОБА_2 , Міністерства освіти і науки України, треті особи: Державна служба якості освіти України, Державна служба України з питань праці, Національне антикорупційне бюро України, Громадська організація «Стоп корупції», Національне агентство з питань запобігання корупції про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного університету телекомунікацій, ОСОБА_2 , Міністерства освіти і науки України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням уточнення позовних вимог позивач просив скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 , поновити на посаді начальника юридичного відділу, стягнути 128 423,25 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.01.2022, стягнути 2 276,63 грн. судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 січня 2022 року позивача звільнено з роботи згідно з наказом від 13 січня 2022 року №4-К, виданим Державним університетом телекомунікацій (1-й відповідачем) та підписаним ОСОБА_2 (2-м відповідачем) на підставі власноручно написаної заяви позивача про звільнення, що написана під примусом, психічним тиском, приниженнями, залякуванням, образами зі сторони 2-го відповідача, застосованих до його матері та до нього в 2021 році та січні 2022 року.

Позивач зазначив, що при ознайомлені 17.01.2022 у відділі кадрів університету, з наказом, на бланку оригіналу наказу, ним було власноруч зроблений напис: "З наказом від 13 січня 2022 року №4-К ректора Державного університету телекомунікацій ОСОБА_2 повністю не згоден на підставі того, що в 2021 році та січні 2022 року ректором ДУТ ОСОБА_5 вчинявся психологічний тиск на мене, висловлювалися погрози, залякування та образи з використанням ненормативної лексики (матерщини)як на мою адресу так і на адресу моєї мами, 1936 року народження, внаслідок зазначеного вище я, ОСОБА_1 вимушений був 13.01.2022 за вимогою ректора ОСОБА_2 написати заяву про звільнення з ДУТ з 13.01.2022".

Зазначає, що працюючи за запрошенням 2-го відповідача і на підставі наказу про переведення від 11 січня 2021 року № 6-кс на посаді начальника юридичного університету своєчасно і якісно виконував в повному об?ємі термінову роботу, Рішення вченої ради університету, доручення, накази розпорядження 2-го відповідача, які не суперечили вимогам законів України, оперативно, якісно здійснював відпрацювання службових документів, проектів договорів (контрактів,угод), наказів 2-го відповідача за основними напрямами діяльності університету, які не суперечили вимогам законів України, з метою підвищення авторитету університету та правового забезпечення його законних інтересів, якісно виконував додаткові обов?язки, які не суперечили вимогам законів та брав безпосередню участь в роботі приймальної комісії, тендерного комітету університету, розробці проектів договорів, здійснював ефективну роботу щодо запобігання порушення прав і законних інтересів здобувачів вищої освіти та працівників університету, здійснював забезпечення та контроль виконання законів України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки України, нормативно-правових актів і документів щодо вирішення правових питань та захисту цивільних прав працівників, здобувачів вищої освіти університету та вирішення правових питань економічної та соціальної діяльності університету, а також за довіреностями від університету здійснював безпосереднє представництво інтересів університету, інтересів 2-го відповідача в судах та інших органах.

Також зазначив, що на його переконання протиправна поведінка та неправомірні дії 2-го відповідача у 2021 році та січні 2022 року в університеті, спровокували низку негативних обставин, подій, що призвели до порушення цивільних прав працівників та здобувачів освіти університету, така протиправна поведінка 2-го відповідача, спрямована безперервно на звільнення кваліфікованих працівників університету, які змушені були проти власної волі звільнитися під психологічним тиском 2-го відповідача.

У зв`язку з вищевикладеним просив задовольнити позов.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2022 головуючим суддею визначено Оксюту Т.Г.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Копію ухвали надіслано учасникам справи.

Державний університет телекомунікацій (відповідач 1 по справі) до суду направив відзив на позовну заяву від 30.11.2022, в якому заперечує проти позову. Зазначає, що звільнення ОСОБА_1 відбувалося на підставі його власноручно написаної заяви, яку ніхто не примушував його писати і ніхто його під примусом не звільняв.

Зазначив, про наявність фактів, які свідчать про протилежне, зокрема: підвищення ОСОБА_1 в посаді двічі у 2021 році, щомісячне заохочення, включення наказом ректора в склад вченої ради університету, надання йому права представляти університет в судах, поважне відношення до нього.

Вважає наказ про звільнення ОСОБА_1 законним, а позовні вимоги необґрунтованими. Просить повністю відмовити у задоволені позову.

Міністерство освіти і науки України (відповідач 3 по справі) направив до суду відзив на позовну заяву №14.1/359-22 від 21.11.2022, в якому зазначив, що позивач у трудових відносинах із Міністерством не перебував, заробітну плату позивачу нараховував Державний університет телекомунікацій. Просив суд в задоволені позову відмовити, з огляду на те, що у позовній заяві відсутні будь-який зміст позовних вимог до Міністерства освіти і науки України.

Інші учасники справи своїм процесуальним правом не скористалися, відзиву на позовну заяву та пояснень по суті справи до суду не направили.

Від позивача надійшла заява про забезпечення позову у якій він просив суд забезпечити позов шляхом встановлення заборони на державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи Державного університету телекомунікацій (код ЄДРПОУ: 38855349).

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07 квітня 2023 року відмовлено у забезпеченні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 07 квітня 2023 року про відмову у забезпеченні позову - залишено без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 07 квітня 2023 року про відмову у забезпеченні позову - залишено без змін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2023 головуючим суддею визначено суддю Усатову І.А.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 09.05.2023 N 535 «Про перейменування Державного університету телекомунікацій» перейменовано Державний університету телекомунікацій на Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій.

У відповідності до ч.8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться. Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статей 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У справі про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору (пункт 12 постанови Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді начальника юридичного відділу Державного університету телекомунікацій на підставі наказу про переведення від 11 січня 2021 року № 6-кс.

Наказом Державного університету телекомунікацій від 13 січня 2022 року № 4-К "Про звільнення" ОСОБА_1 , начальника юридичного відділу, звільнено із займаної посади 14 січня 2022 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

Наказ про звільнення був виданий на підставі заяви ОСОБА_1 від 12.01.2022, написаної ним без будь - яких застережень та поміток, та засвідченої ректором ОСОБА_2 12.01.2022.

У матеріалах справи наявна копія наказу відповідача від 13 січня 2022 року № 4-К "Про звільнення". На аркуші даного наказу міститься напис: "З наказом від 13 січня 2022 року №4-К ректора Державного університету телекомунікацій ОСОБА_2 повністю не згоден на підставі того, що в 2021 році та січні 2022 року ректором ДУТ ОСОБА_5 вчинявся психологічний тиск на мене, висловлювалися погрози, залякування та образи з використанням ненормативної лексики (матерщини)як на мою адресу так і на адресу моєї мами, 1936 року народження, внаслідок зазначеного вище я, ОСОБА_1 вимушений був 13.01.2022 за вимогою ректора ОСОБА_2 написати заяву про звільнення з ДУТ з 13.01.2022 р. Підпис. ОСОБА_1 . 17.01.2022".

Факт написання даного тексту, власноручно, позивачем 17 січня 2022 року, сторонами не оспорюється.

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначає, що його волевиявлення було невільним і не відповідало його внутрішній волі, заява про звільнення була написана під примусом, психічним тиском, приниженням, залякуванням, образами зі сторони відповідача ОСОБА_4 його та його матері.

На що суд зазначає наступне.

Встановлено, що заява про звільнення позивачем написана власноручно 12 січня 2022 року без наявних ознак примушування до її написання.

При ознайомлені з наказом "Про звільнення" від 13 січня 2022 року №4-К позивач також власноруч зробив напис про незгоду з наказом.

Зазначене свідчить про відсутність з боку відповідачів обмеження волі позивача висловлювати свою позицію.

Позивач і відповідач підтверджують факти доручення позивачу представляти інтереси університету в судах. Про що свідчать довіреності №09/1311 від 14.12.2020, №09/798 від 02.07.2021 видані на ім`я позивача, копії яких містяться в матеріалах справи.

Матеріали справи містять листи Головного управління держпраці у Київській області від 11.06.2021 № 4.2/4-КО-2903-3953 та № № 4.2/4-КО-2903-3954 "Щодо дотримання вимог законодавства" адресовані викладачам кафедри англійської мови Державного університету телекомунікацій та керівнику Державного університету телекомунікацій відповідно, а також лист Державного університету телекомунікацій від 07.07.2021 №09/832 адресований Головному управлінню держпраці у Київській області. Зазначені листи містять інформацію про звільнення викладачів кафедри англійської мови Державного університету телекомунікацій.

Суд дійшов до висновку, що зазначені обставини не мають причинно -наслідкового зв`язку із звільненням позивача з роботи, не вплинули і не могли вплинути на волю позивача при написанні заяви про звільнення з роботи. Доказів, які б свідчили про зворотне до суду не надано.

Будь-яких доказів про примус до підписання заяви про звільнення позивача до суду не надано.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що керівник університету, як уповноважений орган управління, примушував ОСОБА_1 до написання заяви про звільнення.

Відсутні також докази того, що позивач працював після звільнення.

Суд звертає увагу на ту обставину, що позивач є вочевидь професійним юристом, обізнаний у сфері права, мав змогу вчасно реагувати на психічний тиск, у разі вчинення такого будь-ким відносно нього, однак ні матеріали справи, ні сама позовна заява не містять будь - яких доказів, які б свідчили як про психічний тиск, приниження, залякування та образи позивача так і про реагування позивача у будь - якій формі на вказані обставини.

Також судом до уваги не приймається заперечення, написане позивачем, на наказі про звільнення оскільки є голослівним, не підкріпленим доказами.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц)

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Разом з тим, у справі, позивачем не доведено, що його звільнення відбувалося з порушенням вимог закону.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Державним університетом інформаційно-комунікаційних технологій дотримано вимоги трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 за його власним бажанням. Наказ про звільнення від від 13 січня 2022 року №4-К видано правомірно.

Враховуючи, що судом не встановлено допущених Державним університетом інформаційно-комунікаційних технологій порушень трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 за його власним бажанням, відповідно, позовні вимоги скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі не підлягають задоволенню.

З цих підстав і не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як такі, що є похідними від вимог про поновлення на посаді.

Що стосується позовних вимог до ОСОБА_2 та Міністерства освіти і науки України у них також слід відмовити як таких, що не ґрунтуються на вимогах закону.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 38, 44, 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 4, 5, 7, 12, 13, 76-81, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій, ОСОБА_2 , Міністерства освіти і науки України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І.А. Усатова