Постанова

від 12.11.2024 по справі 643/6643/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Харків

справа № 643/6643/21

провадження № 22-ц/818/3164/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,

за участю секретаря Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотекиза апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року, постановлене суддею Губською Я.В.,-

в с т а н о в и в :

У квітні 2021 року ТОВ «Європартнер Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просило: у рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року у розмірі 45218,07 доларів США, з яких : 40320,06 доларів США-заборгованість за кредитом, 4898,01 доларів США-заборгованість за відсотками, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року, який посвідчений Зінченко Р.П., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 2568, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування б/н від 13.02.2002 року, який посвідчений Шевчук Л.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, за реєстровим № 464, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальної площею 63,20 кв.м., житловою площею 43,50 кв.м., з надвірними будівлями літ.А-1, літня кухня літ. Д, ганок літ. д, льох літ. Е, душ літ. Ж, вбиральня літ. З, альтанка літ. И, гараж літ. К, льох літ. Л, огорожа №6,8,9, та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1 075 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання іпотекодержателю, Товариству з обмеженою відповідальністю «Європатрнер Фінанс» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна проведеної суб`єктом оціночної діяльності. Примусово виселити та зняти з реєстрації будь-яких осіб, які мешкають та/або зареєстровані у предметі іпотеки, а саме: житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 18944,18 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Європатрнер Фінанс» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відповідачка була обізнана про зміст договору про внесення змін та доповнень №4 до кредитного договору про надання кредитної лінії, у тому числі, і щодо збільшення строку позовної давності до 20 років, і погодилась з тим, що договір іпотеки в редакції від 29.03.2012 року забезпечує у повному обсязі зобов`язання, що витікають із договору кредитної лінії в редакції від 22.03.2012 року. Виходячи із вищевикладеного вважає, що оскільки було збільшено строк позовної давності за кредитним договором, то відповідно було збільшено строк позовної давності і до договору іпотеки. Зазначає, що суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та постановив необґрунтоване судове рішення у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у 2013 році змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 протягом трьох років від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Зважаючи на те, що до вимог до Договору іпотеки підлягає застосуванню загальний строк позовної давності у 3 роки, то строк позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки сплив 19.12.2016 року. Таким чином, є безпідставними доводи позивача про те, що на дані правовідносини розповсюджується збільшений строк позовної давності, який погоджений в кредитному договорі. Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Будь-якого договору про збільшення строку позовної давності між Іпотекодержателем та Іподекодавцем не укладалося. Виходячи з аналізу правових норм що регулюють застосування позовної давності,- позовна давність може бути збільшена лише щодо конкретної вимоги, яка випливає із договору, між сторонами такого договору шляхом викладення у тексті договору згоди сторін на збільшення строку позовної давності. Збільшення позовної давності щодо основної вимоги не свідчить про збільшення позовної давності до додаткової вимоги, оскільки це дві різні вимоги і без згоди сторін на збільшення позовної давності щодо додаткової вимоги до неї застосовується загальний строк позовної давності. Таким чином суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності. Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку про відмову у позові до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 27.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307, згідно з яким було відкрито кредитну лінію на суму 100000,00 доларів США під 14,5% річних строком на 6- місяців з 27.06.2007 року по 26.06.2012 року.

27.06.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року відповідно до якої строк користування кредитом у розмірі 70000 доларів США був встановлений з 27.06.2007 року по 26.07.2012 року та встановлено графік погашення ліміту кредитування.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» було укладено договір іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року, згідно до якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальної площею 63,20 кв.м., житловою площею 43,50 кв.м., з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 1075 кв.м.

26.09.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №2 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, відповідно до якої строк користування кредитом у розмірі 30000 доларів СЩА був встановлений з 26.09.2007 року до 26.06.2021 року та встановлений графік погашення ліміту кредитування. Факт видачи кредитних коштів в сумах 70000 доларів США підтверджується Заявою про видачу готівки №1 від 27.06.2007 року, факт видачі кредитних коштів в сумі 30000 доларів США підтверджується Заявою про видачу готівки №1 від 26.09.2007 року.

03.06.2010 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладеного додаткову угоду № 4 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, згідно з якою кредитний договір про надання кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року було викладено в новій редакції.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 03.06.2010 року було укладено додатковий договір №1 до договору іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року, згідно якого сторони виклали термін зобов`язання в іншій редакції - а саме строк повернення кредиту до 26.06.2013 року в сумі 61605,07 доларів США.

Також 03.06.2010 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 до договору договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року було укладено додаткову угоду №5 та №6.

З 04.02.2011 року ВАТ КБ «Надра» здійснювало фінансову діяльність, як акціонерне товариство публічного типу. У зв`язку з приведенням статуту у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» була проведена державна реєстрація статуту в новій редакції, внаслідок чого найменування відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра».

22.03.2012 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 4 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, згідно з якою кредитний договір викладено в новій редакції.

Також, 22.03.2012 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 5 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, відповідно до якого було внесено зміни до пункту 2 Додаткової угоди № 1 від 27.06.2007 року, а саме: строк кредитування кредитними коштами з 27.06.2007 року до 26.06.2018 року.

Крім того, 29.03.2012 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень №2 до договору іпотеки № 6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року, згідно якого викладено термін зобов`язанні в іншій редакції - повернення кредиту до 26.06.2018 року в сумі 100000 доларів США, до 20.03.2017 року кредит в сумі 44670,89 доларів США.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що дослідивши договір іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року та додатковий договір до договору іпотеки укладені між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 вбачається, що даними договорами не передбачено збільшення строку позовної давності, і дані обставини стороною позивача не спростовано.

ПАТ «КБ «Надра» звернулось до суду в 2013 році з вимогами про стягнення кредитної заборгованості до боржника ОСОБА_2 та поручителів, яким не є ОСОБА_1 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17.11.2014 року у справі № 643/21404/13-ц позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» грошові кошти за кредитним договором №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, у розмірі 46330,29 доларів США та 7840,49 грн.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17.11.2014 року у справі № 643/21404/13-ц набрало чинності 27.11.2014 року.

Рішення суду на час звернення із даним позовом не виконано.

19.05.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Європартнер Фінанс» було укладено договір № GL3N217258 про відступлення прав вимоги, згідно з яким до ТОВ «Європатнер Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у розмірі 53320,67 доларів США за договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, за договором іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року ТОВ «Європартнер Фінанс» є фінансовою установою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи серія ФК №735 від 12.04.2016 року.

Згідно наданих до суду документів, відповідно до пункту 6.2. статті 6 договору про внесення змін та доповнень №4 від 22.03.2012 року до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, стороною якої був ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Надра» -сторони домовились про збільшення терміну загальної та спеціальної позовної давності встановленого чинним законодавством до 20 років.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, за умовами договору іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року, не передбачено збільшення строку позовної давності.

Звертаючись до суду із позовом ТОВ «Європартнер Фінанс» посилалось на те, що 27.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 , згідно х яким було відкрито кредитну лінію на суму 100000,00 доларів США під 14,5% річних строком на 6- місяців з 27.06.2007 року по 26.06.2012 року. 27.06.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року відповідно до якої строк користування кредитом у розмірі 70000 доларів США був встановлений з 27.06.2007 року по 26.07.2012 року та встановлено графік погашення ліміту кредитування. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» було укладено договір іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року, згідно до якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальної площею 63,20 кв.м., житловою площею 43,50 кв.м., з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 1075 кв.м. 26.09.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №2 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, відповідно до якої строк користування кредитом у розмірі 30000 доларів СЩА був встановлений з 26.09.2007 року до 26.06.2021 року та встановлений графік погашення ліміту кредитування. Факт видачи кредитних коштів в сумах 70000 доларів США підтверджується Заявою про видачу готівки №1 від 27.06.2007 року, факт видачі кредитних коштів в сумі 30000 доларів США підтверджується Заявою про видачу готівки №1 від 26.09.2007 року. 03.06.2010 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладеного додаткову угоду № 4 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, згідно з якою кредитний договір про надання кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року було викладено в новій редакції. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 03.06.2010 року було укладено додатковий договір №1 до договору іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року. Також 03.06.2010 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 до договору договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року було укладено додаткову угоду №5 та №6. З 04.02.2011 року ВАТ КБ «Надра» здійснювало фінансову діяльність, як акціонерне товариство публічного типу. У зв`язку з приведенням статуту у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» була проведена державна реєстрація статуту в новій редакції, внаслідок чого найменування відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра». 22.03.2021 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 4 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, згідно з яким кредитний договір викладено в новій редакції. Також, 22.03.2012 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 5 до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, відповідно до якого було внесено зміни до пункту 2 Додаткової угоди № 1 від 27.06.2007 року, а саме: строк кредитування кредитними коштами з 27.06.2007 року до 26.06.2018 року. Крім того, 29.03.2012 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень №2 до договору іпотеки № 6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17.11.2014 року у справі № 643/21404/13-ц позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» грошові кошти у розмірі 46330,29 доларів США та 7840,49 грн. Рішення Московського районного суду мю Харкова від 17.11.2014 року у справі № 643/21404/13-ц набрало чинності 27.11.2014 року, станом на дату подання позовної заяви ОСОБА_2 не виконано. 19.05.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Європартнер Фінанс» було укладено договір № GL3N217258 про відступлення прав вимоги згідно з яким до ТОВ «Європатнер Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 у розмірі 53320,67 доларів США за договором кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, за договором іпотеки №6/5/20/2007/980-З/1308 від 27.06.2007 року. Крім того, ТОВ «Європартнер Фінанс» вказує, що відповідно до пункту 6.2. статті 6 договору про внесення змін та доповнень №4 від 22.03.2012 року до договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, -сторони домовились про збільшення терміну загальної та спеціальної позовної давності встановленого чинним законодавством до 20 років. В зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не виконані умови договору кредитної лінії №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року та існує заборгованість по сплаті кредиту та відсотків,- ТОВ «Європартнер Фінанс» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до іпотекодавця ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (ст. 16 ЦК України) та позасудові (ст. 17-19 ЦК України).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку», одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.3 ст. 33): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя)

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (ст. 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (ст. 38 Закону України «Про іпотеку»).

Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.

При цьому, стороною відповідача заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Згідно зі ст. 256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Використовуючи своє право згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, шляхом пред`явлення позову про стягнення усього розміру заборгованості за договором до кінцевого терміну, банк змінив строк виконання зобов`язання. Цим банк як кредитор одночасно також змінив момент початку перебігу позовної давності за його вимогами.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020року у справі №2-3258/2008(провадження № 61-46814св18).

Заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення первісним і новим кредиторами договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, для нового кредитора строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для первісного кредитора. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17.11.2014 року у справі № 643/21404/13-ц,- Банк ПАТ КБ «НАДРА» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості 18.12.2013 року, який розглянутий судом по суті, отже було змінено строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року.

Даний факт сторонами не оспорюється.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що після подання позову до боржника ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості у позивача виникло право задовольнити забезпечені іпотекою зобов`язання за рахунок предмета іпотеки.

Згідно до вимог п.5.1. Договору іпотеки №6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення Іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим Договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих Іпотекодержателю за цим Договором.

Таким чином, з моменту виникнення подій, що передбачені п. 5.1. Іпотечного договору, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця (відповідача ОСОБА_6 ) протягом трьох років, починаючі від дати звернення з позовом до відповідача ОСОБА_2 .

Цих дій позивачем виконано не було, в зв`язку з чим, позивач втратив право на задоволення позову в зв`язку з закінченням строку позовної давності.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія доходить висновку, що строк позовної давності на звернення до суду з вимогами до іпотекодавця за договором іпотеки закінчився до подання даного позову до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки 14.04.2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14.06.2023 року справа № 755/13805/16-ц зробила висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, від 2 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, від 1 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц).

Верховний Суд України однозначно висловився, що пред`явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором не перериває позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (та навпаки), оскільки вказані вимоги є різними.

Згідно до позиції Верховного Суду у Постанові від 25.01.2022 року № 911/3981/16 збільшення строків позовної давності за кредитним договором не розповсюджує свою дію на відносини між кредитором та майновим поручителем. Суть питання зводиться до того, що кредитні договори можуть укладатися з одними особами, а іпотечні, які забезпечують основне зобов`язання з іншими. Кредитор у відносинах з основним боржником може врегулювати питання позовної давності та збільшити її. Проте, такі положення не матимуть обов`язкової сили для майнового поручителя і з ним треба буде погоджувати окремі строки давності на звернення стягнення на іпотеку. Якщо цього не зробити, то при зверненні стягнення на іпотеку в судовому порядку повинні застосовуватися загальні положення позовної давності, які передбачені ЦК України, а не збільшені, які передбачені кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2013 року Банк звернувся із вимогою про дострокове повернення кредиту та відсотків за його користування в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України, ним установлено новий строк виконання основного зобов`язання, що співпадає із датою пред`явлення позовної заяви за договором кредиту № 6/5/20/2007/840-КЛ/1307 від 27.06.2007 року, отже, строк позовної давності за кредитним договором на час звернення до суду із даним позовом сплив.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про те, що строк позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки не пропущений з посиланням на додатковий договір, укладений з боржником ОСОБА_2 та відповідно його розповсюдження на договір іпотеки укладений із ОСОБА_1 , є не обґрунтованими, враховуючи позицію, викладену у постанові Верховного Суду у Постанові від 25.01.2022 року № 911/3981/16.

Відповідно до умов Договору іпотеки іпотекодавець передав в іпотеку належне йому майно у забезпечення виконання основного зобов`язання, а іпотекодержатель набув право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Таким чином, на підставі договору іпотеки виникла вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до іпотекодавця (майнового поручителя), що є відмінною від вимоги про стягнення заборгованості та виникла не з Кредитного договору, а саме із Договору іпотеки.

З положень Договору іпотеки сторони не передбачили умов про збільшення строку позовної давності, таким чином підлягає до застосування загальний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України.

Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у 2013 році змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 протягом трьох років від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Виходячи з вищевикладеного судова доходить висновку, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки у іпотекодержателя виникло з моменту невиконання основного зобов`язання за зміненим строком виконанням основного зобов`язання на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України, а саме, з 18.12.2013 року.

Отже строк позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки збіг 19.12.2016 року.

Доводи позивача про те, що на дані правовідносини розповсюджується збільшений строк позовної давності, який погоджений в кредитному договорі не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Будь-якого договору про збільшення строку позовної давності між Іпотекодержателем та Іподекодавцем матеріали справи не містять.

Позовна давність може бути збільшена лише щодо конкретної вимоги, яка випливає із договору, між сторонами такого договору шляхом викладення у тексті договору згоди сторін на збільшення строку позовної давності.

Збільшення позовної давності щодо основної вимоги не свідчить про збільшення позовної давності до додаткової вимоги, оскільки це дві різні вимоги і без згоди сторін на збільшення позовної давності щодо додаткової вимоги до неї застосовується загальний строк позовної давності.

Виходячи з вищевикладеного заява ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вимоги про примусове виселення із спірного приміщення всіх зареєстрованих осіб не підлягають задоволенню за наявності відмови в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПАРТНЕР ФІНАНС» - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина

Повне судове рішення складено 14 листопада 2024 року.