Постанова

від 12.11.2024 по справі 545/1197/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1197/24 Номер провадження 22-ц/814/2306/24Головуючий у 1-й інстанції Потетій А.Г. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Олени Ігорівни на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2024 року

у справіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів за договором позики та процентів

УСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого просив: визнати укладеним 07.12.2013 договір позики та стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму позики у розмірі 40000 грн, 64349 грн процентів за весь період користування позикою, а також судовий збір за подачу позову у сумі 1211,20 грн.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області провадження в частині позовних вимог про визнання договору позики укладеним закрито у зв`язку із відмовою позивача від позову в цій частині. (а.с. 40-42, 87-88)

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначено, що 07 грудня 2013 року відповідач отримав від нього у борг грошові кошти у сумі 40000 грн, про що відповідачем було власноручно написано розписку, яка підтверджує як сам факт укладення договору позики, так і засвідчує факт отримання вказаної грошової суми. Строк повернення позики визначений не був, тому позивачем 22.01.2024 було надіслано на адресу відповідача вимогу про повернення позики та відсотків, на яку отримано відмову у зв`язку із невизнанням факту отримання грошових коштів у позику, що і стало підставою звернення позивача до суду із вказаним позовом.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів за договором позики та процентів задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 07.12.2013: суму позики в розмірі 40 000 грн, проценти за весь період користування позикою у сумі 64 349 грн, а всього: 104 349,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 211,20 грнта заяви про забезпечення позову у сумі 605,60 грн, а всього: 1 816,80 грн.

Витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу віднесено на його рахунок.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті у справі ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2024 року.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника - адвоката Іванову О.І.

В апеляційній скарзі просив рішення місцевого суду скасувати у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу з розгляду апеляційної скарги у сумі 4000 грн та на судовий збір 1816,80 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи; суд неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; належним чином не надав оцінки доказам у справі з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Щодо порушення норм процесуального права зазначено, що суд порушив принцип пропорційності у цивільному судочинстві (ст. 11 ЦПК України); рішення суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості (ст. 263 ЦПК України).

Позивачем не було надано жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу на підтвердження отримання відповідачем грошових коштів у сумі 40000 грн за наданою позивачем розпискою від 07.12.2013, зазначені позивачем обставини не відповідали дійсності.

Судом першої інстанції було проігноровано доводи відповідача про те, що він грошових коштів від позивача не отримував, бо у нього відпала потреба у грошових коштах, він вирішив питання іншим шляхом, та був впевнений, що позивач знищить власноручно написану ним розписку, тому, починаючи з 08.12.2013 взагалі забув про факт складення ним розписки, оскільки протягом десяти років жодних вимог і претензій з боку позивача щодо повернення грошових коштів до нього не надходило. Вважає, що позивач навмисно тримав у себе десять років розписку з метою стягнення з нього коштів у майбутньому, що свідчить про недобросовісність позивача, і що даний позов є нічим іншим, як шахрайські дії, та отримання неправомірної вигоди. І зазначене у розписці передання у заставу земельної ділянки сільськогосподарського призначення суперечило нормам матеріального права. У зв`язку із розумінням відповідачем правових наслідків складеної розписки відповідач відмовився від отримання грошових коштів на підставі неї та вирішив фінансові питання іншим шляхом. Також, місцевим судом безпідставно стягнуто суму судового збору, сплачену позивачем за подання заяви про забезпечення позову, адже ухвалу суду про забезпечення позову було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

22.08.2024,в межахвстановленого судомпроцесуального строку,до апеляційногосуду відпредставника позивача ОСОБА_2 задовіреністю ОСОБА_3 ,надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Зазначено, що відповідач вводить суд в оману, передача грошових коштів підтверджена позивачем належним, допустимим і достатнім доказом у справі розпискою. Місцевий суд правильно визначив природу і характер правовідносин сторін та дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Місцевим судом установлено, що 07 грудня 2013 року громадянин ОСОБА_1 , 1963 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 08.04.1997, отримав від ОСОБА_2 в борг під розписку грошові кошти в сумі 40 000 грн (сорок тисяч гривень) готівкою.

В розписці також вказано, що заставою позики є земельна частка (пай) площею 4,7706 га, кадастровий номер 5324084600:00:004:0175.

Розписка написана відповідачем власноручно, про що в ній є відповідний запис.

Окрім прізвища, ім`я, по батькові позичальника та позикодавця, суми позики, розписка містить такі реквізити, як дата її складання (написання): 07.12.2013, та власний підпис відповідача.

В розписці не вказаний строк (термін) повернення грошових коштів, отже, позика була оформлена як безстрокова.

Факт передачі позивачем та, відповідно, отримання відповідачем в позику грошових коштів готівкою в сумі 40 000 грн підтверджується письмовим документом розпискою від 07.12.2013, виданою (написаною власноручно) відповідачем, оригінал якоїдолучено позивачемдо матеріалівсправи. (а.с. 38)

22.01.2024 позивач надіслав рекомендованим листом на адресу відповідача письмову вимогу щодо повернення грошових коштів (суми позики), переданих в борг за розпискою, та сплати процентів, додавши до вимоги розрахунок суми процентів від суми позики, складений станом на день написання вимоги. Грошові кошти просив перерахувати на рахунок в установі банку, вказавши у вимозі реквізити, як це передбачено частиною 3 статті 1049 ЦК України.

Листом від 23.02.2024 відповідач повідомив позивача, що заперечує існування між ними будь-якої усної або письмової домовленості щодо отримання в борг грошових коштів і заперечує факт отримання ним від позивача будь-яких грошових коштів, у т.ч. у сумі 40 000 грн, а вимогу вважає безпідставною, не дивлячись на існування розписки. Також, у листі відповідач звернув увагу на те, що позивачем йому не надано жодного документа, який підтверджує факт укладення договору позики, та зазначив, що вбачає в діях позивача ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 189 Кримінального кодексу України.

У відповідь на зазначений лист позивач 28.02.2024 надіслав рекомендованим листом із супровідним на адресу відповідача копію розписки від 07.12.2013 та повідомив, що змушений звернутися у встановленому порядку до суду із позовом про стягнення боргу за розпискою в сумі 40 000 грн та процентів.

З огляду на викладене вище місцевий суд дійшов висновку, що юридична природа і характер правовідносин, які склалися між сторонами, свідчать, що між ними 07 грудня 2013 року був укладений саме договір позики. Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є письмовим документом, який видається боржником кредитору, підтверджуючи як укладення договору, так і його умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідач особисто написав вказану розписку і даний факт не оспорюється ним. Згідно з наданим позивачем розрахунком процентів за користування позикою (відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України), всього сума процентів від суми позики за період з 07.12.2013 по 22.03.2024 складає 64 349 грн. Факт наявності розписки у позивача свідчить про те, що сума позики не повернута відповідачем. З огляду на отримання відповідачем 01.02.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення досудової вимоги позивача, відповідач мав повернути суму позики та нараховані проценти у період з 02.02.2024 по 02.03.2024 (включно), однак цього не зробив, у зв`язку із чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу у розмірі 40 000,00 грн та проценти - 64 349,00 грн, а всього: 104 349,00 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Тлумачення статей 1046 та 1047ЦК Українисвідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другоїстатті 1047 ЦК Українидозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Згідно з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року № 500/1755/17), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)

Місцевий суд вірно дослідив зміст розписки від 07.12.2013, з якої чітко вбачається отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів у борг у сумі 40000 грн.

Боргова розписка, оригінал якої знаходиться у позивача та долучена останнім до матеріалів справи, є належним і достатнім доказом, що засвідчує як факт укладення між сторонами договору позики, так і факт передання-отримання позики у зазначеній в ній сумі.

Власноручне написання боргової розписки від 07.12.2013 ОСОБА_1 визнавав, про що стверджено як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі.

Доводи ОСОБА_1 про те, що правовідносини з договору позики між ним та ОСОБА_2 фактично не виникли, оскільки потреба в отриманні грошових коштів у нього відпала і після написання розписки факт передачі-отримання грошових коштів не відбувся, - не можуть бути покладені в основу доказування, оскільки носять характер припущень відповідача. Такі доводи не доведені жодними доказами у справі.

У разі неповернення кредитором оригіналу боргової розписки боржник має право вимагати від кредитора розписку про це.

ОСОБА_1 стверджував, що не вимагав від ОСОБА_2 повернення боргової розписки та взагалі забув про факт її складення, що не звільняє його від можливих наслідків утримання оригіналу розписки позикодавцем, і покладає всі ризики невчинення певних дій на позичальника.

Будь-які сподівання ОСОБА_1 щодо дій позивача по знищенню розписки, як безпідставно наданої, за відсутності доведення факту її безпідставного складення та передання позикодавцю, - не спростовують доказового значення цієї боргової розписки, її належності, достовірності і достатності, як доказу у справі, наданого позивачем на підтвердження своїх вимог.

Зазначене у борговій розписці: «заставою позики є земельна частка (пай) площею 4,7706 га кадастровий номер 5324084600:00:004:0175», не спростовує висновок суду щодо характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, і доводи скаржника щодо правильності юридичного оформлення застави та законності передачі вказаного майна в заставу, не мають жодного юридичного значення для вирішення судом питання стягнення суми позики та відсотків за користування нею.

Оскільки у борговій розписці сторони не визначили конкретного строку повернення позики строк її повернення, у такому випадку, має обраховуватись у відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

Таку вимогу отримано ОСОБА_1 від ОСОБА_2 01.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 23-24)

Висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_1 мав повернути суму позики у період з 02.02.2024 по 02.03.2024 (включно) є вірним.

У разі надання безстрокової позики право позикодавця пред`явити до боржника вимогу про повернення позики у відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України не обмежене у часі і він може заявити таку вимогу боржнику у будь-який час на власний розсуд, що не свідчить про недобросовісність чи протиправну поведінку позикодавця, як безпідставно вважає відповідач.

Тривалий строк непред`явлення позикодавцем вимоги про повернення позики не звільняє позичальника від обов`язку повернути позику у визначений ч. 1 ст. 1049 ЦК України строк.

Доказів повернення позики відповідач не надав, тому суд правомірно стягнув з відповідача 40000 грн суми грошової позики.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Відсутність у борговій розписці від 07.12.2013 домовленості щодо розміру процентів за користування позикою не свідчить про безоплатність позики і не виключає право позикодавця вимагати сплати процентів на рівні облікової ставки, що узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Позивачем надано розрахунок процентів за користування позикою з 07.12.2013 по 22.03.2024 у загальній сумі 64349,00 грн.

Щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку відповідач заперечень не мав як під час розгляду справи місцевим судом, що вбачається з відзиву на позов, так і під час апеляційного перегляду справи (апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо розрахунку позивача).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. (ч. 1 ст. 367 ЦПК України)

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростували, а зводяться лише до незгоди із здійсненою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів.

Місцевий суд надав вірну оцінку зібраним у справі доказам, повно та всебічно встановив всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, вірно встановив характер спірних правовідносин між сторонами та правильно застосував до них норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про порушення місцевим судом норм процесуального права, а саме: статті 11 ЦПК України, що регламентує загальний принцип пропорційності у цивільному судочинстві, та статті 263 ЦПК України, що визначає критерії законності та обґрунтованості судового рішення, - є безпідставними та не знайшли свого підтвердження.

Місцевий суд з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат у цивільному судочинстві вірно здійснив розподіл судових витрат у справі.

Враховуючи задоволенняпозову вповному обсязі,суд першоїінстанції вірностягнув звідповідача накористь позивачасудові витрати,понесені останнімзі сплатисудового збору:за подачупозову досуду 1211,20грн (а.с.1),а такожза поданнязаяви прозабезпечення позовуу сумі605,60грн (а.с.43),яка булазадоволена судомпершої інстанціїі нескасована зарезультатом їїапеляційного перегляду,а судовівитрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу адвоката у справі, правильно відніс на його рахунок.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування - відсутні.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених стороною відповідача під час апеляційного перегляду справи, - відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Олени Ігорівни залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року.

Головуючий суддя Т.В. Одринська

Судді В.П. Пікуль

О.О. Панченко