Рішення

від 13.11.2024 по справі 501/927/24

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 13.11.2024

Справа № 501/927/24

2/501/870/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючої судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФ РИТЕЙЛ»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за договором оренди,

ухвалив рішення про наступне та

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВФ РИТЕЙЛ» 08.03.2024 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди, згідно якого просить суд стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФ РИТЕЙЛ» (код ЄДРПОУ 41457291) 28980,00 грн. сума боргу, 489,86 грн. інфляційне збільшення (3 % річних), а всього 30157,82 грн., та судові витрати у розмірі 3028,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 15.11.2018 між ТОВ ««ВФ РИТЕЙЛ» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нерухомого майна №15/11/18, відповідно до якого товариство, за плату, передає в оренду нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63,9 кв.м. із подальшими змінами, які узгоджувались додатковою угодою №1 від 15.11.2028.

Відповідно до умов договору у орендаря перебувало в орендному користуванні нежитлове приміщення загальною площею 63,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п.3.4 договору сума основної орендної плати по договору за місяць встановлено у розмірі 36000,00 грн., включаючи суми податків і зборів, які сплачуються з доходів фізичних осіб. При цьому, позивач зазначає, що в даних правовідносинах орендар є податковим агентом орендодавця, тому на рахунок орендодавця сплачується сума орендної плати за мінусом суми податків і зборів, що становить 28890,00 грн.

Відповідно до п.3.5 договору змінна частина орендної плати сплачується орендарем щомісячно на підставі окремого рахунку, виставленого орендодавцем.

20.12.2018 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої сторони домовились, що у строк до 15.01.2019 орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж в розмірі основної суми щомісячної орендної плати, встановленої п.3.4 договору. Даний гарантійних платіж зараховується орендодавцем в рахунок сплати орендарем плати за останній місяць строку оренди приміщення.

Згідно даних виписки з рахунку та платіжної інструкції №0010001004 від 18.01.2019 ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» сплачено гарантійний платіж відповідно до умов договору, що погоджені сторонами додатковою угодою №1 від 20.12.2018 за останній місяць оренди.

01.04.2019 в зв`язку зі зміною власника об`єкта оренди на підставі договору купівлі-продажу №992 від 25.03.2019 сторони уклали додаткову угоду до договору про заміну сторони орендодавця з ОСОБА_1 на Приватне підприємство «Фірма «ОМЕГА-1».

Таким чином з 01.04.2019 ОСОБА_1 не є стороною договору і останнім місяцем оренди був березень 2019. Однак, згідно виписки по рахунку та платіжної інструкції №0010003860від 12.03.2019, орендна плата за березень 2019 оплачена ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ».

За таких обставин ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» сплачено орендну плату за березень 2019 двічі: 18.01.2019 та 12.03.2019. Отже, орендарем наднормово перераховано орендодавцю грошову суму в розмірі 28980,00 грн.

Згідно п.3.9 договору наднормово переказана орендарем орендодавцю сума грошових коштів зараховується в рахунок майбутніх платежів або підлягає поверненню орендарю протягом 5 робочих днів з дати її зарахування на рахунок орендодавця.

Наднормова переказана орендарем сума гарантійного платежу за останній місяць оренди не була зарахована за останній місяць оренди та не повернута орендарю.

В зв`язку з припиненням дії договору, правова підстава, на якій перераховано грошові кошти по договору, відпала, тому до спірних правовідносин слід застосувати положення, встановлені п.3. ч.3 ст.1212 ЦК України.

Оскільки зазначена переплата не зарахована орендодавцем в рахунок майбутніх платежів та не повернута орендарю, 17.05.2023 позивачем направлено вимогу про повернення надміру сплачених сум за зазначеною в договорі адресою, однак поштову кореспонденцію повернуто з відміткою: «За закінченням терміну зберігання».

Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають з зазначених підстав.

Згідно п.3.9 договору, наднормово переказана орендарем орендодавцю сум грошових коштів зараховується в рахунок майбутніх платежів або підлягає поверненню орендарю протягом 5 робочих днів з дати її зарахування на рахунок орендодавця.

Наднормово переказана орендарем сума гарантійного платежу за останній місяць оренди не була зарахована за останній місяць оренди та не була повернута орендарю. В зв`язку з припиненням дії договору, правова підстава, на якій було перераховано грошові кошти по договору відпала, тому до спірних правовідносин слід застосувати положення встановлені п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Але, припинення дії договору не відбулося, оскільки додатковою угодою до договору оренди нежитлового приміщення №15/11/18 від 15.11.2018 01.04.2019, передбачена зміна орендодавця, а не припинення дії вказаного договору.

Обставини, які зумовлюють припинення дії договору, передбачені п.7.5 договору і серед яких зазначені закінчення строку на який його укладено, дострокове розірвання за згодою сторін, банкрутство однією зі сторін загибеллю/знищення об`єкту оренди приміщення, в інших випадках, передбачених цим договором чи законодавством України.

Відповідач стверджує у відзиві, що жодна зі вказаних обставин місця фактично не мала, а отже твердження позивача дійсності не відповідають, а підстав для застосування спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України не вбачається, тощо.

Представник відповідача надав до суду заяву про застосування строку позовної давності (а.с.113-118), посилаючись на те, що від 01.04.2019 коли позивач дізнався про порушення його прав, до моменту звернення до суду пройшло більше трьох років, передбачених ст.257 ЦПК України.

Представник позивача 28.05.2024 надав до суду відповідь на відзив (а.с.127-131), просить суд задовольнити позов, посилаючись на те, що 17.05.2023 позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення надмірно сплачених сум в порядку ст.530 ЦК України, тому датою перебігу строку позовної давності є 21.05.2023.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

В судове засідання сторони не з`явились, були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи.

Представник позивача не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.162-162).

Представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника ОСОБА_1 (а.с.112-113, 154-155).

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 08.03.2024 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.73).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 15.03.2024 позов залишено без руху (а.с.76-77).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 27.03.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.85-86).

Ухвалою Іллічівського міського суду від 23.09.2024 клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву - задоволено. Поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк на подання відзиву та прийнято відзив до розгляду (а.с.160).

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 15.11.2018 між ТОВ ««ВФ РИТЕЙЛ» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нерухомого майна №15/11/18, відповідно до якого товариство, за плату, передає в оренду нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63,9 кв.м. із подальшими змінами, які узгоджувались додатковою угодою №1 від 15.11.2028.

Відповідно до умов договору у орендаря перебувало в орендному користуванні нежитлове приміщення загальною площею 63,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п.3.4 договору сума основної орендної плати по договору за місяць встановлено у розмірі 36000,00 грн., включаючи суми податків і зборів, які сплачуються з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.3.5 договору змінна частина орендної плати сплачується орендарем щомісячно на підставі окремого рахунку, виставленого орендодавцем.

20.12.2018 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої сторони домовились, що у строк до 15.01.2019 орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж в розмірі основної суми щомісячної орендної плати, встановленої п. 3.4 договору. Даний гарантійних платіж зараховується орендодавцем в рахунок сплати орендарем плати за останній місяць строку оренди приміщення.

Згідно даних виписки з рахунку та платіжної інструкції №0010001004 від 18.01.2019 ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» сплачено гарантійний платіж відповідно до умов договору, що були погоджені сторонами додатковою угодою №1 від 20.12.2018 за останній місяць оренди.

01.04.2019 в зв`язку зі зміною власника об`єкта оренди на підставі договору купівлі-продажу №992 від 25.03.2019 сторони уклали додаткову угоду до договору про заміну сторони орендодавця з ОСОБА_1 на Приватне підприємство «Фірма «ОМЕГА-1».

Таким чином з 01.04.2019 ОСОБА_1 не є стороною договору і останнім місяцем оренди був березень 2019.

Згідно виписки по рахунку та платіжної інструкції №0010003860 від 12.03.2019, орендна плата за березень 2019 оплачена ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ».

За таких обставин ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» сплачену орендну плату за березень 2019 двічі: 18.01.2019 та 12.03.2019.

Отже, орендарем наднормово перераховано орендодавцю грошову суму в розмірі 28980,00 грн.

Згідно п.3.9 договору наднормово переказана орендарем орендодавцю сума грошових коштів зараховується в рахунок майбутніх платежів або підлягає поверненню орендарю протягом 5 робочих днів з дати її зарахування на рахунок орендодавця.

V. Оцінка Суду.

Згідно зі ст.1212ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 ЦК України.

Загальна умова ч.1 ст.1212ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року № 6-122 цс14, які відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

В той же час зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, а, отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України.

Таким чином, наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку ст.1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі №6-88цс13).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували договірні відносини на підставі договору оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на момент укладання договору 15.11.2018 відповідач ОСОБА_1 мав усі належні повноваження на укладання договору оренди та отримання від ТОВ «ВФ Ритейл» орендної плати за місяць в сумі 36000,00 грн. за користування орендованим приміщенням до 15.01.2019.

Судом встановлено, що 01.04.2019 в зв`язку зі зміною власника об`єкта оренди на підставі договору купівлі-продажу №992 від 25.03.2019 сторони уклали додаткову угоду до договору про заміну сторони орендодавця з ОСОБА_1 на Приватне підприємство «Фірма «ОМЕГА-1».

Таким чином з 01.04.2019 ОСОБА_1 не є стороною договору і останнім місяцем оренди був березень 2019.

Однак, згідно виписки по рахунку та платіжної інструкції №0010003860 від 12.03.2019, орендна плата за березень 2019 оплачена ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ».

Отже, ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» сплачено орендну плату за березень 2019 двічі: 18.01.2019 та 12.03.2019, тобто орендарем наднормово перераховано орендодавцю грошову суму в розмірі 28980,00 грн.

Згідно п.3.9 договору наднормово переказана орендарем орендодавцю сума грошових коштів зараховується в рахунок майбутніх платежів або підлягає поверненню орендарю протягом 5 робочих днів з дати її зарахування на рахунок орендодавця.

Наднормово переказана орендарем сума гарантійного платежу за останній місяць оренди не була зарахована за останній місяць оренди та не була повернута орендарю. В зв`язку з припиненням дії договору, правова підстава, на якій було перераховано грошові кошти по договору відпала, тому до спірних правовідносин слід застосувати положення встановлені п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України.

Разом з тим, відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності з тих підстав, що від 01.04.2019 коли позивач дізнався про порушення його прав, до моменту звернення до суду пройшло більше трьох років, передбачених ст.257 ЦПК України (а.с.77-78).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У ЦК України позовну давність визначено строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Позивач звернувся до суду з відповідним позовом через систему «Електронний суд» 08.03.2024.

Позивач, на обґрунтування підстав звернення до суду з позовом у межах 3-річного строку звернення до суду, посилається на те, що 17.05.2023 позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення надмірно сплачених сум в порядку ст.530 ЦК України, тому датою перебігу строку позовної давності є 21.05.2023.

Вирішуючи питання строку позовної давності суд приймає до уваги, що згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (включаючи загальну позовну давність тривалістю у три роки). Відповідно, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину.

Крім того, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалася.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з ч.4 ст.12ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, принцип справедливості судового розгляду повинен знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

За загальним правилом строки на подання позову є процесуальними, вони можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою позивача, яка подається одночасно з позовом або викладається у позовній заяві у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання позовної заяви, суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки, зокрема, відмову у позові.

Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.

Згідно висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року під час розгляду справи № 200/21749/17 та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 10 листопада 2022 року під час розгляду справи №990/115/22 зазначено, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків.

Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Як встановлено судом, 01.04.2019 у зв`язку зі зміною власника об`єкта оренди на підставі договору купівлі-продажу №992 від 25.03.2019 сторони уклали додаткову угоду до договору про заміну сторони орендодавця з ОСОБА_1 на Приватне підприємство «Фірма «ОМЕГА-1».

Таким чином з 01.04.2019 ОСОБА_1 не є стороною договору і останнім місяцем оренди був березень 2019.

Згідно виписки по рахунку та платіжної інструкції №0010003860 від 12.03.2019, орендна плата за березень 2019 оплачена ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ».

Отже, від 01.04.2019 коли позивач дізнався про порушення його прав, до моменту звернення до суду (08.03.2024) пройшло більше трьох років, передбачених ст.257 ЦПК України.

Посилання позивача на дату перебігу строку позовної давності - 21.05.2023 не заслуговує на увагу, оскільки позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення надмірно сплачених сум в порядку ст.530 ЦК України 17.05.2023, тобто зі спливом позовної давності.

Отже, перебіг позовної давності для позивача почався з 02.04.2019 та закінчився 02.04.2022.

Пропуск строку позовної давності є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Як роз`яснено у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Враховуючи викладене, оскільки на час ухвалення даного рішення судом встановлено пропущення строків позовної давності зі зверненням до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФ РИТЕЙЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди відмовити повністю.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Іллічівського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко