Постанова

від 14.11.2024 по справі 916/2796/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2796/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112"

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024, прийняте суддею Погребною К.Ф., м. Одеса, повний текст складено 04.09.2024,

у справі №916/2796/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112"

до відповідача: Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт"

про стягнення 211 708,82 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" звернулося з позовом до Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі 211708,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не здійснив реєстрацію податкових накладних за результатами виконання сторонами зобов`язань на підставі укладеного між ними договору про надання послуг №16-ПД/22 від 10.06.2022, у зв`язку з чим позивач протиправно був позбавлений права включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 211708,82 грн, яка фактично є збитками.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.06.2024 відкрито провадження у справі №916/2796/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2796/24 (суддя Погребна К.Ф.) у задоволенні позову відмовлено повністю; судові витрати покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112".

Судове рішення мотивоване тим, що протиправність дій відповідача, яка полягає у порушенні правил складання та реєстрації податкових накладних, має бути доведена належними та допустимими доками, зокрема, актом (довідкою) перевірки або рішенням відповідного контролюючого органу, що складається за результатами перевірки, які у матеріалах справи відсутні, що виключає можливість притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2796/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що протиправна бездіяльність відповідача у вигляді не реєстрації податкових накладних необґрунтовано позбавила позивача можливості включити суми податку на додану вартість у розмірі 211708,82 грн до складу податкового кредиту та, як наслідок, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на відповідну суму, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" вже не зможе отримати податковий кредит, оскільки з дати виникнення у Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" обов`язку з проведення реєстрації податкових накладних пройшло більше 365 календарних днів, відтак зазначена сума коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в якості збитків, які полягають у неможливості зменшити свої податкові зобов`язання та зумовлене цим перерахування понаднормових платежів.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 21.10.2024 (вх.№3589/24/Д1 від 21.10.2024) Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" просить у повному обсязі відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2796/24, посилаючись на те, що позивач має право на звернення до суду за стягненням збитків з відповідача, який допустив податкове правопорушення, виключно за умови доведення факту такого порушення належними та допустимими доказами, а саме: матеріалами податкової перевірки або актом відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, між тим Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" таких доказів не надало, що свідчить про недоведеність ним складу правопорушення, існування якого є обов`язковою умовою стягнення збитків.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (211708,82 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 07.10.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 10.06.2022 між Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" ("Підприємство") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" ("Замовник") укладено договір про надання послуг №16-ПД/22 (далі договір №16-ПД/22 від 10.06.2022), за умовами пункту 1.1 якого Підприємство згідно з письмовими заявками Замовника надає останньому послуги за переліком та тарифами, що визначені у додатку №1 до договору, який є невід`ємною частиною договору, та інші супутні послуги за окремими заявками Замовника.

В силу пунктів 2.1, 2.2 договору №16-ПД/22 від 10.06.2022 ціна договору складається з вартості усіх послуг, наданих Підприємством Замовнику згідно з поданими Замовником заявками, та вартості відшкодованих витрат. Вартість послуг визначається згідно з тарифами Підприємства, розрахованими на підставі калькуляцій в залежності від виду послуг. Тарифи на послуги зазначаються у додатку №1 до договору, тарифи на витрати визначається у додатку №2 до договору, вартість додаткових (супутніх) послуг може узгоджуватись сторонами на підставі підписаних сторонами додаткових угод до договору.

У пункті 2.4 договору №16-ПД/22 від 10.06.2022 узгоджено, що розрахунки за надані послуги та витрати здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Підприємства на підставі рахунків-фактур Підприємства у наступному порядку: Підприємство здійснює попередню оплату не менше 50% вартості послуг на місяць, розрахованих на підставі заявок Замовника після підписання даного договору, протягом 3-х банківських днів з дати виставлення рахунку-фактури (підпункт 2.4.1 пункту 2.4); остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється Замовником протягом 3-х банківських днів з дати підписання сторонами акту наданих послу (підпункт 2.4.2 пункту 2.4).

Відповідно до пункту 3.1 договору №16-ПД/22 від 10.06.2022 здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонами шляхом підписання акту надання послуг та акту відшкодування витрат.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін та діє до 30.09.2022, але в будь-якому випадку він діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (пункт 8.1 договору №16-ПД/22 від 10.06.2022).

На виконання договору №16-ПД/22 від 10.06.2022 відповідач надав, а позивач отримав послуги на загальну суму 1270252,94 грн, що підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін актами надання послуг №13 від 30.06.2022 на суму 10597,96 грн, №93/l від 30.06.2022 на суму 338127,47 грн, №124/1 від 01.08.2022 на суму 233897,71 грн, №132 від 01.08.2022 на суму 36950,11 грн, №159 від 31.08.2022 на суму 30155,10 грн, №172 від 31.08.2022 на суму 167763,60 грн, №194 від 30.09.2022 на суму 104222,16 грн, №195 від 30.09.2022 на суму 22003,66 грн, №208 від 31.10.2022 на суму 154922,16 грн, №209 від 31.10.2022 на суму 2454,78 грн, №211 від 11.11.2022 на суму 1310,51 грн, №218 від 30.11.2022 на суму 154922,16 грн, №219 від 30.11.2022 на суму 12775,56 грн, №251 від 31.12.2022 на суму 150 грн.

Вартість вищенаведених послуг у загальній сумі 1270252,94 грн була сплачена позивачем на користь відповідача у повному обсязі, про що свідчать платіжні інструкції №2278 від 09.08.2022 на суму 338127,47 грн, №2279 від 09.08.2022 на суму 36950,11 грн, №2280 від 09.08.2022 на суму 233897,71 грн, №2281 від 09.08.2022 на суму 10597,96 грн та №111 від 18.07.2023 на суму 650679,69 грн.

Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" №320 від 03.06.2024 податкові накладні на суму 1270252,94 грн (з яких ПДВ у сумі 211708,82 грн) станом на 03.06.2024 не були зареєстровані Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У листі Державної податкової служби України №4910/6199-00-04-02-01-06 від 27.02.2023 роз`яснено відповідачу, що для відновлення можливості реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних останній повинен забезпечити достатню суму відповідно до пункту 2001.3 або пункту 2001.9 статті 2001 Податкового кодексу України за рахунок збільшення окремих показників.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 211708,82 грн збитків у зв`язку з не проведенням Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" реєстрації податкових накладних.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що факт вчинення відповідачем податкового правопорушення у справі про стягнення збитків може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, натомість подані позивачем докази виконання господарських операцій, а також докази у вигляді податкових накладних та роздруківки з електронного кабінету позивача не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов`язання.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Отже, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці 1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в ЄРПН, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

В силу пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Загалом чинне законодавство не містить вимог щодо певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних. Крім того, право позивача надавати докази щодо таких обставин (фактів) не може бути обмежене діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо проведення чи не проведення ним відповідної перевірки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20.

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, навіть правова оцінка, надана рішенням суду в іншій справі, зокрема, щодо того, чи є певна поведінка правомірною або неправомірною, не є обов`язковою для суду. Тим більше не може бути обов`язковою така оцінка, надана контролюючим органом.

Разом із цим висновок щодо порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних чи розрахунків коригування, чи висновок про відсутність такого порушення є саме правовим висновком, а не фактом порушення.

Наведене свідчить про те, що у контексті доказування такої складової цивільного правопорушення як протиправна поведінка заподіювача збитків, відсутність матеріалів податкової перевірки (акта або рішення) відповідного контролюючого органу, не може звільняти від відповідальності за завдані майнові збитки, а господарський суд у такому випадку має як самостійно оцінити надані докази, зокрема, ті, що стосуються реєстрації податкових накладних, так і самостійно здійснити оцінку дій чи бездіяльності, у тому числі щодо порушення податкового законодавства.

Отже, обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних (розрахунків коригування до податкових накладних), можуть підтверджуватися не тільки матеріалами відповідної перевірки контролюючим органом, а й, зокрема, податковими накладними, розрахунками коригування тощо. Господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема, стосовно відповідності його дій чи бездіяльності при виконанні зобов`язання податковому законодавству України, якщо це необхідно для вирішення спору.

Аналогічний правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений в постанові від 01.12.2023 у справі №926/3347/22.

Зазначене безпідставно залишилось поза увагою суду першої інстанції, який в оскаржуваному рішенні послався на постанови Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/20686/20, від 30.05.2023 у справі №910/1542/22 та від 10.03.2020 у справі №911/224/19, в яких викладена правова позиція, що на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення вже не була актуальною.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження проведення ним реєстрації податкових накладних за результатами виконання сторонами зобов`язань на підставі укладеного між ними договору №16-ПД/22 від 10.06.2022.

Колегія суддів враховує, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

Збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, який з 01.01.2015 за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов`язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов`язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.

Водночас покупець товарів/послуг не є стороною публічно-правових відносин між продавцем товарів/послуг і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів/послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зумовлює лише обов`язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.

Як наслідок, такий покупець також не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених невиконанням контролюючим органом обов`язку з проведення перевірки, оскільки цей обов`язок контролюючий орган має не перед покупцем і його невиконання не вважається таким, що порушує якесь конкретне право платника податків.

Оскільки саме від продавця товарів/послуг, який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи листа Державної податкової служби України №4910/6199-00-04-02-01-06 від 27.02.2023, неможливість реєстрації відповідачем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних зумовлена поведінкою самого Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт", якому необхідно було забезпечити достатню суму відповідно до вимог Податкового кодексу України за рахунок збільшення окремих показників.

Сам факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН внаслідок нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача (постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/334/22).

При цьому, хоча обов`язок продавця послуг зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдає покупцю збитків. Відтак належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).

Крім того, у даному випадку має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи доведеність позивачем існування всіх елементів складу правопорушення, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі та, як наслідок, стягнення з Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" збитків у розмірі 211708,82 грн.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2796/23 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2796/23 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" до Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудівельний загін №112" збитки у розмірі 211708,82 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3175,63 грн та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3810,76 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.11.2024.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук