Постанова

від 05.11.2024 по справі 910/14437/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. Справа № 910/14437/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Синюк І.А.

від позивача-1: не з`явився

від позивача-2: не з`явився

від відповідача-1: Шайко С.В.

від відповідача-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 (повне судове рішення складено 29.07.2024) (суддя Головіна К.І.)

у справі № 910/14437/23 Господарського суду міста Києва

за позовом першого заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області (позивач-1);

2) Міністерства освіти і науки України (позивач-2),

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (відповідач-1);

2) Поліського національного університету (відповідач-2)

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 228 618,32 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Перший заступник керівника Житомирської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Північний офіс Держаудитслужби) в особі Північного офісу Державної аудиторської служби в Житомирській області (далі - Північний офіс Держаудитслужби в Житомирській області) (позивач-1) та Міністерства освіти і науки України (далі - МОН, Міністерство, позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - ТОВ "Укр Газ Ресурс", відповідач-1) та Поліського національного університету (далі - Університет, відповідач-2), в якому просив суд визнати недійсними додаткові угоди № 2 від 17.08.2022, № 3 від 20.09.2022, № 4 від 14.11.2022 до договору № 02-01 на закупівлю електричної енергії від 17.02.2022, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-1 (далі - Договір), та стягнути з ТОВ "Укр Газ Ресурс" на користь МОН кошти в розмірі 228 618,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди не відповідають вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ними безпідставно змінено істотні умови Договору, кожного разу при укладенні всіх додаткових угод сторонами Договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни на електроенергію на ринку після укладення Договору та попередньої угоди. Унаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію шляхом укладення спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата грошових коштів у розмірі 228 618,316 грн, яка підлягає стягненню з відповідача-1.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду і мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/14437/23 позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області та МОН до ТОВ "Укр Газ Ресурс" та Університету про визнання додаткових угод недійсними, стягнення 228 618,32 грн задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди № 2 від 17.08.2022, № 3 від 20.09.2022, № 4 від 14.11.2022, укладені між Університетом та ТОВ "Укр Газ Ресурс" до Договору. Стягнуто з ТОВ "Укр Газ Ресурс" на користь МОН грошові кошти у сумі 228 618,32 грн.

Місцевий господарський суд виходив із того, що додаткові угоди № 2 від 17.08.2022, № 3 від 20.09.2022, № 4 від 14.11.2022 до Договору суперечать нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України "Про публічні закупівлі".

У результаті укладення сторонами додаткових угод із порушеннями вимог закону, якими незаконно збільшено ціну товару, відповідачу-1 було безпідставно та в надмірній сумі сплачено з бюджету кошти в розмірі 228 618,32 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/14437/23, ТОВ "Укр Газ Ресурс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення і прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову Прокурора в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, зокрема, на те, що:

- судом першої інстанції неправильно застосовано норму ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (щодо права представництва прокурором інтересів держави в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області), ч. 1 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі" (щодо порядку здійснення моніторингу процедур публічних закупівель) та порушено норми ст. 2, 7, 11, 13, 15 ГПК України (основні завдання (принципи) господарського судочинства), ст. 73, 74, 76, 77, 78, 80, 86 (щодо доказів у справі) та надання їм оцінки судом), 236, 238 ГПК України;

- господарським судом не враховано правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені в постановах від 10.07.2024 у справі № 918/654/23, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18 у подібних правовідносинах щодо участі у справі у подібних правовідносинах Держаудитслужби в особі позивача;

- з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що Прокурором обґрунтовано та доведено бездіяльність позивача-1;

- позовна заява Прокурором подана в інтересах держави в особі позивача-1 - Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області, є необґрунтованою, оскільки наявність порушеного права позивача-1 не доведена Прокурором, а тому позов Прокурора в інтересах держави в особі позивача-1 слід було залишити без задоволення;

- суд першої інстанції не надав оцінки обґрунтуванню підтвердження коливання ціни на ринку у бік збільшення, викладені у відзиві на позов та в запереченнях на відповідь на відзив відповідача-1.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/14437/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 05.11.2024 о 10:00; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 16.10.2024.

Позиції учасників справи

Позивач-2 у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні в повному обсязі, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 05.11.2024 з`явились представники прокуратури та відповідача-1.

Представники позивача-1, позивача-2 та відповідача-2 в судове засідання 05.11.2024 не з`явились.

Усі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а нез`явлення в судове засідання представників позивача-1, позивача-2 та відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представників позивачів та відповідача-2.

У судовому засіданні представник відповідача-1 (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник прокуратури проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

17.02.2022, за результатами відкритих торгів щодо закупівлі 1 003 600 кіловат-годин електричної енергії за кодом ДК 021:2015:09310000-5 - Електрична енергія, між ТОВ "Укр Газ Ресурс" (постачальник) та Університетом (споживач) був укладений договір № 02-01 на закупівлю електричної енергії (Договір).

За умовами Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору для цілей Закону України "Про публічні закупівлі" предмет закупівлі за цим Договором відноситься до ДК 021:2015:09310000-5 Електрична енергія (електрична енергія для навчальних корпусів) в кількості 1 003 600 кВт/год.

Період постачання електричної енергії за цим Договором: не раніше за 21 календарний день з дня направлення заяви приєднання постачальнику, якого визначено переможцем за результатами аукціону до 31.12.2021 року, але в будь-якому випадку з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 рік (п. 3.5 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 17.02.2022).

Згідно з п. 5.1 Договору ціна цього Договору становить 3 667 925,00 грн в т.ч з ПДВ 611 320,84 грн.

Ціна за 1 кВт*год складає: 3,04563986315 грн. без ПДВ, а разом з ПДВ - 3,65476783579 грн з урахуванням тарифу на послугу з передачі електричної енергії у розмірі 0,34564 грн/кВт*год без ПДВ (постанова НКРЕКГІ № 2454 від 01.12.2021) та без урахування тарифу на розподіл електричної енергії.

Зміни до договору про закупівлю можуть вноситись у випадках, передбачених Законом та оформляються в такій самій формі, що й договір про закупівлю, а саме у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди (п. 13.1 Договору).

За змістом п. 13.5 Договору зміна Договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено Договором або ПРРЕЕ та законом. У той же час, Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених Договором або законом.

Відповідно до п. 13.7 Договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, що передбачені ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

У п. 5.3 Договору сторони погодили, що зміна ціни за одиницю товару, згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", може збільшуватися не більше, ніж на 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Згідно з підп. 2 п. 15.8 Договору умови Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема: зміни ціни за одиницю товару не більше, ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена ціна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та довідкою Торгово-промислової палати (ТПП) або регіональним представником, інші показники, які склалися у "ОЕС України" та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет: https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". В якості документального підтвердження даних сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту або довідки ТПП) Звітів про результати роботи РДН та про діяльність ОР, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "Оператор ринку" https://www.oree.com.ua/index.php/web/772 або іншим документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку (наприклад: цінові довідки торгово-промислових палат). Цінова довідка ТПП має відображати коливання цін після укладення Договору за період з будь-якого моменту після укладення Договору (з урахуванням внесених раніше змін до договору про закупівлю) про закупівлю та до моменту виникнення необхідності у внесенні відповідних змін, зумовлених таким коливанням. Порівнюватися мають ціни ринку між собою, а не ціною, що зазначена в договорі про закупівлю.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє в частині поставок електричної енергії з 01 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 15.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 17.02.2022 ).

Упродовж серпня-листопада 2022 року сторони внесли зміни до Договору шляхом укладення таких додаткових угод:

- № 1 від 17.08.2022, якою сторонами погоджено збільшення вартості за 1 кВт*год до 3,31537 грн (без ПДВ), ціна з ПДВ склала 3,978444 грн з урахуванням тарифу на послугу з передачі електричної енергії у розмірі 0,34564 грн/кВт*год без ПДВ (постанова НКРЕКП № 2454 від 01.12.2021) та без урахування тарифу на розподіл електричної енергії (на 8,86 % більше від ціни, визначеної в Договорі). Згідно з п. 4 цієї додаткової угоди остання набирає чинності з 01.08.2022 та діє до 31.12.2022. Підставою для укладення цієї додаткової угоди стала цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 414/22 від 21.07.2022, яка містить порівняння середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за 1 декаду червня (01.06-10.06) 2022 року (ціна склала 2 255,72 грн/МВт. год) та за 1 декаду липня (01.07-10.07) 2022 року (ціна склала 2 522,11 грн/МВт. год). Відсоток коливання ціни склав + 11,81 %;

- № 2 від 17.08.2022, якою сторонами погоджено збільшення вартості за 1 кВт*год до 3,61205 грн (без ПДВ), ціна з ПДВ склала 4,33446 грн з урахуванням тарифу на послугу з передачі електричної енергії у розмірі 0,34564 грн/кВт*год без ПДВ (постанова НКРЕКП № 2454 від 01.12.2021) та без урахування тарифу на розподіл електричної енергії (на 18,6 % більше від ціни, визначеної в Договорі). Згідно з п. 4 цієї додаткової угоди остання набирає чинності з 20.08.2022 та діє до 31.12.2022. Підставою для укладення цієї додаткової угоди стала цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 415/22 від 21.07.2022, яка містить порівняння середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за 2 декаду червня (11.06-20.06) 2022 року (ціна склала 2 253,61 грн/МВт. год) та за 2 декаду липня (11.07-20.07) 2022 року (ціна склала 2 655,20 грн/МВт. год). Відсоток коливання ціни склав + 17,82 %;

- № 3 від 20.09.2022, якою сторонами погоджено збільшення вартості за 1 кВт*год до 3,93836 грн (без ПДВ), ціна з ПДВ склала 4,726032 грн з урахуванням тарифу на послугу з передачі електричної енергії у розмірі 0,34564 грн/кВт*год без ПДВ (постанова НКРЕКП № 2454 від 01.12.2021) та без урахування тарифу на розподіл електричної енергії (на 29,31 % більше від ціни, визначеної в Договорі). Згідно з п. 4 цієї додаткової угоди остання набирає чинності з 01.09.2022 та діє до 31.12.2022. Підставою для укладення цієї додаткової угоди стала цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 583-1/22 від 01.09.2022, яка містить порівняння середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за 3 декаду січня (21.01-31.01) 2022 року (ціна склала 2 702,52 грн/МВт. год) та за 3 декаду серпня (21.08-31.08) 2022 року (ціна склала 3 144,19 грн/МВт. год). Відсоток коливання ціни склав + 16,34 %;

- № 4 від 14.11.2022, якою сторонами погоджено збільшення вартості за 1 кВт*год до 4,25057 грн (без ПДВ), ціна з ПДВ склала 5,100684 грн з урахуванням тарифу на послугу з передачі електричної енергії у розмірі 0,34564 грн/кВт*год без ПДВ (постанова НКРЕКП № 2454 від 01.12.2021) та без урахування тарифу на розподіл електричної енергії (на 39,56 % більше від ціни, визначеної в Договорі). Згідно з п. 4 цієї додаткової угоди остання набирає чинності з дати підписання і розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися станом на 01.10.2022. Підставою для укладення цієї додаткової угоди стала цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 692-2/22 від 23.09.2022, яка містить порівняння середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за 1 декаду вересня (01.09-10.09) 2022 року (ціна склала 3 303,39 грн/МВт. год) та за 2 декаду вересня (11.09-20.09) 2022 року (ціна склала 3 590,50 грн/МВт. год). Відсоток коливання ціни склав + 8,69 %.

Вважаючи, що додаткові угоди № 2, 3, 4 до Договору були укладені сторонами з порушенням вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі, а виконання таких угод мало наслідком переплату бюджетних коштів, Прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області та МОН про визнання цих додаткових угод недійсними та стягнення з відповідача-1 на користь позивача-2 коштів у розмірі 228 618,32 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

У даному випадку, подаючи позов до суду, прокурор послався на ч. 3-5 статті 53 ГПК України, ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та вказав на неналежне здійснення Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області та МОН захисту інтересів держави в сфері законодавства про публічні закупівлі.

Так, Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю).

Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначаються правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Статтею 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначені права органу державного фінансового контролю, зокрема, органу державного фінансового контролю надається право:

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пункт 8 частини 1 статті 10 зазначеного Закону);

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10 частини 1 статті 10 цього Закону);

- одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб-підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань (пункт 11 частини 1 статті 10 зазначеного Закону);

- проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється (пункт 12 частини 1 статті 10 зазначеного Закону).

Пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 431 (далі - Положення) визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів (підп. 3 п. 3 Положення).

Відповідно до підп. 3 п. 4 Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Крім того, Держаудитслужба, зокрема, здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про закупівлі (підп. 4 п. 4 Положення).

Згідно з підп. 9 п. 4 Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Як встановлено місцевим господарським судом і вбачається з матеріалів справи, Житомирська окружна прокуратура у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" направила на адресу Північного офісу Держаудитслужби повідомлення № 51-84-8753вих-22 від 29.12.2022 та на адресу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області - повідомлення № 51-84-8754вих-22 від 29.12.2022 щодо вжиття останніми у встановленому законом порядку відповідних заходів реагування.

У відповідь на вказані звернення Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області повідомило Житомирську окружну прокуратуру листом № 260603-17/433-2023 від 02.02.2023, що в період з 19.10.2022 по 10.01.2023 відповідно до п. 3.2.1.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2022 року начальником відділу контролю у галузі освіти, науки, спорту та інформації Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області Ярчевською Л.І. проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Університету за період з 01.01.2018 по 30.09.2022, в ході якої було досліджено питання, викладене у повідомленні Житомирської окружної прокуратури, та якою встановлено порушення, що призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів на загальну суму 556,33 тис. грн та інші порушення, що не призвели до втрат в загальній сумі 370,97 тис. грн. При цьому акт ревізії Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області охоплює фінансово-господарську діяльність Університету лише за період з 01.01.2018 по 30.09.2022, тому останній не містить правової оцінки законності укладення сторонами додаткової угоди № 4 від 14.11.2022 та загального розрахунку сум безпідставно сплачених Університетом грошових коштів протягом усього строку дії Договору.

З урахуванням вказаного, 07.04.2023 Житомирською окружною прокуратурою було направлено лист № 51-84-2596вих-23 на адресу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області з проханням повідомити про результати розгляду листа від 29.12.2022 за № 51-84-8754вих-22.

Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області листом № 260615-17/1502-2023 проінформувало Житомирську окружну прокуратуру про направлення на її адресу матеріалів фінансово-господарської діяльності Університету.

Отже, зі змісту листів слідує, що позивач-1 не вжив належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено Прокурором.

Відповідно до приписів Положення Держаудитслужба наділена повноваженням самостійно звертатися до суду в інтересах держави у разі виявлення під час планових перевірок або зі звернень (в тому числі до правоохоронних органів) порушень у сфері закупівель.

Таким чином, як слушно зауважив суд першої інстанції, органу, уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Північному офісу Держаудитслужби в Житомирській області стало відомо про вказані порушення ще в ході проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Університету за період з 01.01.2018 по 30.09.2022, проте, компетентний орган виявив бездіяльність та не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Враховуючи, що орган державного фінансового контролю має достатні повноваження обирати форми проведення державного фінансового контролю, має найефективнішими та дієвішими способами усувати встановленні порушення та здійснювати захист інтересів держави, зокрема вправі самостійно подавати до суду позовні заяви з метою захисту інтересів держави, апеляційний господарський суд вважає, що незвернення Північного офісу Держаудитслужби до суду з відповідним позовом свідчить про неналежне виконання останнім покладених на нього повноважень щодо належного захисту інтересів держави.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Прокурор дотримався порядку, визначеного ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби, а компетентний орган не здійснив належний захист державних інтересів.

Стосовно позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі МОН, слід зазначити таке.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в суді в особі МОН, Прокурор зазначив, що МОН є головним розпорядником бюджетних коштів та наділений владними повноваженнями зі здійснення контролю за взяттям зобов`язань одержувачами бюджетних коштів та витрачанням ними бюджетних коштів.

Як встановлено місцевим господарським судом і перевірено судом апеляційної інстанції, засновником Університету згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є МОН.

Відповідно до підп. 4 п. 3.2 статуту Університету МОН здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Університету.

Частиною першою статті 5 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) передбачено, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на принципах ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з положеннями ст. 22 БК України розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 ст. 26 БК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 БК України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" визначені повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади.

МОН як центральний орган виконавчої влади згідно зі ст. 1, 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що міністерства звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Також, згідно з п. 3.1 статуту Університету МОН реалізує права та обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та сфері управління якого перебуває Університет.

Відповідно до положень п. 4.2 статуту Університету, Університет є юридичною особою публічного права, бюджетною установою, яка здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і мати обов`язки, бути позивачем і відповідачем, третьою особою у суді.

Кошти загального та спеціального фондів бюджету спрямовуються на виконання статутної діяльності за цільовими призначеннями на поточні та капітальні видатки Університету в межах виділених лімітів бюджетних асигнувань і кошторисів, які затверджує МОН (п. 11.7 статуту Університету).

Відповідно до підп. 3-5 п. 5 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, Міністерство контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; організовує планово-фінансову роботу в апараті МОН, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових i матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Згідно із ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 БК України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Отже, в розумінні частини ст. 22 БК України Міністерство є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері освіти та розпорядником вищого рівня по відношенню до Університету.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд правильно зазначив, що Міністерство є засновником Університету, фінансує і контролює діяльність цього закладу освіти, в тому числі зобов`язане контролювати законність та ефективність використання закладом освіти коштів бюджетних коштів, а тому є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

Житомирською окружною прокуратурою було скеровано на адресу МОН повідомлення за № 51-84-8763вих-23 від 30.12.2022 в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з проханням вирішити питання про вжиття МОН належних заходів реагування, спрямованих на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод до Договору, якими збільшено ціну за одиницю постачання електричної енергії, та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів.

На вказаний лист МОН надано відповідь № 1/660-23 від 16.01.2023 про те, що у МОН відсутня інформація щодо укладення 17.02.2022 договору № 02-01 (у тому числі додаткових угод) між ТОВ "Укр Газ Ресурс" та Університетом, а тому заходів, спрямованих на забезпечення дотримання вимог законодавства Міністерством не вживалось. У разі наявності підстав Міністерство просило вжити заходи, спрямовані на захист інтересів держави.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що МОН мало бути обізнане про безпідставну надмірну витрату бюджетних коштів, нераціональне та неефективне використання державних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі. Однак, незважаючи на обізнаність про факт порушення відповідних інтересів держави, Міністерством не вживались відповідні заходи, у тому числі позовного характеру.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Як встановлено судом першої інстанції і перевірено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вжиття компетентними органами необхідних та достатніх заходів, направлених на відновлення порушених інтересів держави протягом розумного строку після того, як вказаним органам стало відомо про порушення інтересів держави.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурором дотримано визначений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Міністерства у справі № 910/14437/23.

Щодо суті заявлених позовних вимог про визнання додаткових угод недійсними суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша статті 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Відповідно до 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі".

Цей Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з п. 6, 11, 22 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі": договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

За приписами ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

В абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини п`ятої наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що на вирішення Великої Палати Верховного Суду (в межах справи № 922/2321/22) було поставлено питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України № 922-VIII (Закон України "Про публічні закупівлі") збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону № 922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач-2, який мав беззаперечне право на отримання товару по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції відповідача-1 про збільшення ціни на товар, підписав додаткові угоди, внаслідок чого погоджена сторонами ціна збільшилася більше, ніж на 10 %, що суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Так, унаслідок укладення додаткових угод № 2 від 17.08.2022 (збільшено ціну на 18,6 % від первинної ціни), № 3 від 20.09.2022 (збільшено ціну на 29,31 % від первинної ціни) та № 4 від 14.11.2022 (збільшено ціну на 39,56 % від первинної ціни) до Договору сторонами було змінено ціну електричної енергії з 3,65476783579 грн у бік збільшення до 5,100684 грн (з ПДВ) за 1 кВт/год, тобто на 1,44591616421 грн - на 39,56 % від первинної ціни.

До того ж, необхідність укладення оспорюваних додаткових угод до Договору обґрунтовано відповідачем-1 коливанням ціни товару на ринку, на підтвердження чого ТОВ "Укр Газ Ресурс" надавались цінові довідки Харківської торгово-промислової палати № 415/22 від 21.07.2022, № 583-1/22 від 01.09.2022 та № 629-2/22 від 23.09.2022.

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Зокрема, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 та від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18.

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища як коливання ціни на ринку.

Виходячи з викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать матеріали справи, цінові довідки № 414 від 21.07.2022, № 415/22 від 21.07.2022 та № 583-1/22 від 01.09.2022, видані Харківською торгово-промисловою палатою, що стали підставою для укладення додаткових угод № 2 від 17.08.2022, № 3 від 20.09.2022 та № 4 від 14.11.2022 до Договору, містять інформацію щодо зміни вартості електричної енергії за попередній місяць до укладення додаткової угоди та перед укладенням відповідної додаткової угоди, проте в них відсутня інформація щодо середньозваженої ціни електричної енергії станом на попередні календарні дати, у тому числі на дату подання цінової пропозиції, дату укладення Договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення або зменшення, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни з моменту укладення Договору 17.02.2022 до дати укладення оспорюваних додаткових угод № 2 від 17.08.2022, № 3 від 20.09.2022 та № 4 від 14.11.2022.

Крім того, як слушно зауважив суд першої інстанції, Харківська торгово-промислова палата у своїх довідках попередила, що інформація, зазначена в них, має виключно фактографічно-інформаційний характер та не враховує умов договорів та контрактів.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що наведені вище цінові довідки Харківської торгово-промислової палати не можуть слугувати належним документальним підтвердженням підвищення ціни на електроенергію, оскільки вони не відображають коливання ринкової ціни в діапазоні між датами укладення договору та відповідних додаткових угод до нього.

З урахуванням викладеного, укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України "Про публічні закупівлі" підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору.

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач як сторона Договору розпоряджався не власними коштами, а коштами державного бюджету. Відтак, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Отже, оскільки в даному випадку внаслідок укладення спірних додаткових угод було збільшено ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні Договору, до того ж, таке збільшення відбулося без належного обґрунтування та належних доказів коливання ціни на товар, то таке збільшення є порушенням ст. 5, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Відтак, сторони неправомірно погодили зміну ціни товару у спірних додаткових угодах у сторону збільшення.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив на тому, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Закону України "Про публічні закупівлі".

З урахуванням викладеного, додаткові угоди № 2 від 17.08.2022, № 3 від 20.09.2022 та № 4 від 14.11.2022 до Договору суперечать п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, встановлених ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", а відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення 228 618,32 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Недійсність спірних додаткових угод означає, що вони не породжують правових наслідків, відтак правовідносини сторін регулюються умовами Договору в редакції, чинній до укладення цих додаткових угод.

Як встановлено місцевим господарським судом і вбачається з матеріалів справи, загальний обсяг поставленої ТОВ "Укр Газ Ресурс" електричної енергії за Договором становить 452 259 кВт, а сума сплачених відповідачем-2 коштів за період із березня 2022 року по грудень 2022 року складає 1 959 700,55 грн (з ПДВ), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі електричної енергії № УГР00001314 від 31.03.2022, № 1872 від 30.04.2022, № 2251 від 31.05.2022, № 2682 від 30.06.2022, № 3154 від 31.07.2022, № 3670 від 31.08.2022, № 3969 від 30.09.2022, № 4472 від 12.12.2022, № 4697 від 20.12.2022, № УГР0005180-П від 22.12.2022 та платіжними дорученнями № 142 від 12.04.2022 на суму 286 569,42 грн, № 139 від 13.05.2022 на суму 106 753,66 грн, № 179 від 13.05.2022 на суму 56 646,14 грн, № 19 від 13.05.2022 на суму 315,00 грн, № 27 від 13.06.2022 на суму 315,00 грн, № 29 від 13.06.2022 на суму 856,39 грн, № 224 від 13.06.2022 на суму 133 868,63 грн, № 273 від 11.07.2022 на суму 99 793,44 грн, № 240 від 22.08.2022 на суму 84 995,28 грн, № 253 від 13.09.2022 на суму 110 143,43 грн, № 284 від 17.10.2022 на суму 198 989,58 грн, № 385 від 14.12.2022 на суму 229 872,53 грн, № 534 від 20.12.2022 на суму 360 240,91 грн, № 537 від 22.12.2022 на суму 290 341,14 грн.

При цьому неправомірне збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладення спірних додаткових угод мало місце з 20.08.2022 по грудень 2022 року, а сума сплачених коштів за вказаний період склала 1 121 151,16 грн за 224 342,19 кВт*год електричної енергії.

З огляду на викладене, а також висновок суду про недійсність додаткових угод, Університет повинен був сплатити вартість поставленої електричної енергії з 20.08.2022 по грудень 2022 року в обсязі 224 342,19 кВт*год у розмірі 892 532,84 грн (224 342,19 кВт*3,978444).

Різниця між сумою коштів, які фактично перераховано споживачем постачальнику за електроенергію по ціні, визначеній з урахуванням додаткових угод, та сумою, яка мала бути сплачена за ціною, визначеною в Договорі без урахування додаткових угод, які визнані недійсними, становить 228 618,32 грн (1 121 151,16 - 892 532,84).

Отже, в результаті укладення сторонами додаткових угод з порушеннями вимог закону, якими незаконно збільшено ціну товару, відповідачу-1 було безпідставно та у надмірній сумі сплачено з бюджету кошти в розмірі 228 618,32 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 228 618,32 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-1 зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, яка підлягає врахуванню судом у силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції визнається правомірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача-2 коштів у розмірі 228 618,32 грн.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладній у постанові від 15.10.2024 у справі № 918/18/24.

Місцевий господарський суд при розгляді зазначеної позовної вимоги застосував норму ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Натомість згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 1212 ЦК України.

Однак застосування судом першої інстанції ст. 670 ЦК України замість ст. 1212 ЦК України не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення щодо стягнення грошових коштів.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Доводи скаржника не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/14437/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/14437/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по м. Києву повний текст постанови складено та підписано - 13.11.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська