Рішення

від 07.10.2024 по справі 757/23864/19-ц

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2024Справа № 757/23864/19-ц

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 757/23864/19-ц

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПОРТОФІНО",

2) ОСОБА_2 ,

3) ОСОБА_3 ,

4) ОСОБА_4 ,

5) Печерської районної у м. Києві державної адміністрації

про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості по заробітній платі,

За участю представників учасників справи:

не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати відповідачів скликати загальні збори, на яких ухвалити рішення про його звільнення з посади директора ТОВ "ФК "Портофіно" згідно з поданою заявою, надати витяг з протоколу загальних зборів в частині ухвалення рішення про його звільнення, внести інформацію про звільнення до Єдиного державного реєстру та Державного реєстру фінансових установ. Також позивач просив стягнути з ТОВ "ФК "Портофіно" на його користь заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 86 103 грн 89 коп. та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5 650 грн 70 коп.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.08.2023 у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 11.06.2024 рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.08.2023 скасовано та ухвалено нове рішення про закриття провадження у справі, оскільки розгляд даної справи має здійснюватись господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного суду 11.06.2024 постановлено направити матеріали даної справи до Господарського суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 757/23864/19-ц передано для розгляду судді Удаловій О.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 08.07.2024 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Як вбачається з даних трекінгу відстеження пересилання поштової кореспонденції, позивачем копія ухвали суду отримана 18.07.2024.

26.07.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків (здана до відправлення відділенню зв`язку 23.07.2024).

У заяві про усунення недоліків позивачем змінено позовні вимоги, зокрема позивач просить суд:

- визнати трудові відносини ОСОБА_1 та ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" припиненими з 03.04.2019;

- зобов`язати Печерську районну в м. Києві державну адміністрацію внести відповідний запис про виключення з реєстру відомостей про директора ТОВ "ПОРТОФІНО" ОСОБА_1 ;

- стягнути з ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за 4,5 місяці виконання ним обов`язків директора ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" в сумі 8 644,50 грн.

Крім того, у заяві про усунення недоліків позивач одним з відповідачів вказав Печерську районну в м. Києві державну адміністрацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 05.09.2024, а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвалою суду від 05.09.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 12.09.2024.

11.09.2024 від позивача надійшло клопотання про надання доказів та продовження строку для надання доказів.

У підготовчому засіданні 12.09.2024 судом поновлено позивачу строк для подання доказів та долучено останні до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.10.2024.

02.10.2024 від позивача надійшла заява про надання доказів понесення судових витрат під час розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 03.10.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 07.10.2024.

У судове засідання представники учасників справи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце розгляду справи повідомлені шляхом направлення ухвал суду у даній справі

07.10.2024 судом прийнято рішення у даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, засновником відповідача-1 (ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО") є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЮФІН" (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КОЛЕМА").

Вказане також підтверджується статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТОФІНО", затвердженим рішенням № 12 від 16.11.2018 (редакція якого була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Кінцевими бенефіціарами власниками Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЮФІН" (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КОЛЕМА"/ далі - ТОВ "ФК "ЮФІН") станом на момент виникнення спірних правовідносин (2019) рік були: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Позивач у даній справі ( ОСОБА_1 ) з 2018 року є керівником (директором) ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО", що підтверджується наказом про призначення № 8 від 19.11.2018.

Як вказує позивач у позові, 27.02.2019 та 28.02.2019 він звернувся до: ТОВ "ФК "ЮФІН", а також до бенефіціарних власників вказаної компанії - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з заявою від 27.02.2019 про звільнення з посади директора ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" за власним бажанням та виплату заборгованості по заробітній платі.

При цьому, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовились від отримання відправлень, ОСОБА_4 заява позивача від 27.02.2019 отримана наручно ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, 29.03.2024 позивач звертався до керівника ТОВ "ФК "ЮФІН" ОСОБА_2 з повідомленнями про скликання та проведення загальних зборів ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" для вирішення питання про звільнення позивача з посади директора (поштові відправлення № 0302702696107, № 0302702696093), вказані відправлення були повернуті позивачу «за закінченням встановленого терміну зберігання».

08.06.2024 позивач знову звернувся до кінцевих бенефіціариних власників ТОВ "ФК "ЮФІН" ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) з повідомленням про проведення загальних зборів на 18.07.2024 для вирішення питання про звільнення позивача з посади директора та призначення тимчасово виконуючого обов`язки директора, проте поштові відправлення повернуті позивачу «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Аналогічне за змістом повідомлення про проведення загальних зборів на 12.08.2024 було надіслано позивачем відповідачам 2-4 - 29.06.2024, проте вказані поштові відправлення також повернуті позивачу «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Як вказує позивач у позові, рішення про звільнення його з посади директора ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" станом на момент розгляду даної справи не прийнято у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить суд:

- визнати трудові відносини ОСОБА_1 та ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" припиненими з 03.04.2019;

- зобов`язати Печерську районну в м. Києві державну адміністрацію внести відповідний запис про виключення з реєстру відомостей про директора ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" ОСОБА_1 ;

- стягнути з ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за 4,5 місяці виконання ним обов`язків директора ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" в сумі 8 644,50 грн з розрахунку щомісячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 2019 рік складав 1 921,00 грн.

Розглянувши надані позивачем документи та заслухавши пояснення представника останнього, суд зазначає про наступне.

Відповідно до п. 4.1 статуту ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО" органами товариства є загальні збори учасників та виконавчий орган (п. 4.1 договору).

Згідно з п.п. 4.2, 4.3 статуту загальні збори є вищим органом товариства, до компетенції якого можуть бути віднесені будь-які повноваження з числа закріплених за виконавчим органом. Виконавчим органом товариства є директор.

Як визначено пп. 6 п. 5.3 статуту, до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, обрання виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу, встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу.

Загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених Законом або статутом, а також: з ініціативи виконавчого органу товариства; на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства (п. 5.4.1 статуту).

Відповідно до п. 5.4.8 статуту виконавчий орган товариства зобов`язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів учасників у строк не пізніше 20 днів з дня отримання вимоги про проведення таких зборів.

Як визначено п. 5.5.2 статуту, виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надіслання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менш ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом (п. 5.5.3 статуту).

Відповідно до п. 5.5.4 статуту повідомлення надсилається поштовим відправленням з описом вкладання, або вручається під розписку.

Згідно з п. 6.1 статуту керівництво поточною діяльністю товариства здійснює його одноособовий виконавчий орган - директор.

Директор призначається загальними зборами учасників на безстроковий термін.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач неодноразово звертався до відповідачів 1-4 з повідомленням про проведення загальних зборів, для вирішення питання про звільнення його з посади директора за власним бажанням.

Під час розгляду даної справи суду не було надано доказів вирішення вищевказаного питання та позивач продовжує бути директором відповідача-1.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами [правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30.01.2019 у справі № 145/1885/1-ц (провадження № 14-613цс18), від 10.04.2019 у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18)].

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Аналогічне положення закріплено у пункті 5.2 статуту відповідача-1.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з частинами першою - третьою статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор/генеральний директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі №758/1861/18.

Питання щодо звільнення генерального директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, а тому позивач як директор товариства відповідача-1 не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з відповідної посади.

Відповідно до частин другої та третьої статті 32 "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Судом встановлено, що позивачем дотримано приписи законодавства щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, що передбачено статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статутом, а також порядку звільнення з посади за власним бажанням, що передбачений статтею 38 КЗпП України.

Втім, скликані позивачем загальні збори учасників товариства не відбулися, оскільки на них на з`явились учасники ТОВ "ФК "ЮФІН".

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 №8-рп/2007 та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Враховуючи викладене, відсутність розгляду питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як статтею 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Водночас, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення генерального директора, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, із метою захисту своїх прав директору надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18.

У силу приписів норм Конституції України, які є нормами прямої дії, та положень Закону України "Про працю" слід зазначити таке.

Посада у виконавчому органі є насамперед реалізацією права на працю - робота з оплатою за виконання певних посадових обов`язків.

Відтак при ігноруванні наймачем власником (учасником) суб`єкта господарської діяльності, звернення працівника про звільнення, захисту підлягають насамперед трудові права людини, а не корпоративні суб`єкта господарювання.

Право на працю, на вільний вибір місця роботи є фундаментальним основоположним.

У даному спорі йдеться не про реалізацію корпоративних прав органу управління, а про припинення виконання роботи на посаді за ініціативи працівника.

Таке право працівника, який перебуває на посаді (є посадовою особою - виконавчим органом) врівноважене правом власника або уповноваженого ним органу припинити договірні відносини з посадовою особою пункт 5 статті 41 КЗпП без будь-яких причин і підстав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Ураховуючи наведене вище, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачем припиненими є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин із Товариством.

Однак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню. Так, трудові відносини мають бути припинені не з 03.04.2019, як заявлено позивачем в позові, а з моменту набрання рішенням законної сили.

Що ж до позовної вимоги про зобов`язання відповідача-5 вчинити відповідну реєстраційну дію, то вона підлягає задоволенню як похідна та виходячи з такого.

За приписами частини другої статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі, щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

З огляду на прийняття судом рішення щодо припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1, суд дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, який забезпечить відновлення його порушених прав є зобов`язання відповідача-2 вчинити реєстраційну дію - внести запис про виключення з Реєстру даний про те, що позивач є директором (підписантом) відповідача-1.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача-1 заборгованості по заробітній платі за 4,5 місяці виконання позивачем обов`язків директора в сумі 8 644,50 грн.

Суд вважає, що провадження за такою вимогою не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а підлягає закриттю з огляду не наступне.

Фактично така вимога заявлена у зв`язку з порушенням трудового права позивача, оскільки ним вказується, що йому не виплачена заробітна плата за виконання трудових обов`язків директора відповідачем-1 за чотири з половиною місяці.

Так, відповідно до ст. 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) місцевими загальними судами.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових, правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Водночас, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Таким чином, чинним законодавством чітко розмежовано, до компетенції якого суду віднесений розгляд трудових спорів, а саме: місцевих загальних судів у порядку цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Таким чином, провадження у даній справі в частині вимоги про стягнення з ТОВ "ПОРТОФІНО" на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за 4,5 місяці виконання ним обов`язків директора ТОВ "ПОРТОФІНО" в сумі 8 644,50 грн належить закрити.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачами не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір сплачений позивачем за подання до суду даного позову підялагє частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача-1, оскільки саме його діями спричинено виникнення даного спору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме розмірі 4 542,00 грн, судовий збіру в сумі 1 514,00 грн залишається за позивачем.

Судовий збір у сумі 3 490,00 грн може бути повернутий позивачу за його клопотання, поданим у порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», у зв`язку з внесенням судового збору в більшому розмірі та закриттям провадження у справі в частині вимоги про виплату заробітної плати.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування йому витрат на надіслання документів іншим учасникам справи на загальну суму 1 192,40 грн. На підтвердження понесення таких витрат позивачем додані до заяви від 01.10.2024, поштові накладні на суму 1 192,40 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так на підтвердження направлення поштових відправлень позивачем надано докази (поштові накладні та описи вкладання) на загальну суму 1 192,40 грн.

При цьому, як вказувалось вище, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-1 (ТОВ "ФК "ПОРТОФІНО"), у зв`язку з чим суд вважає за можливе покласти понесені позивачем витрати в розмірі 1 192,40 грн на останнього.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТОФІНО" на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за 4,5 місяці виконання ним обов`язків директора товариства у сумі 8 644,50 грн.

2. Позов задовольнити частково.

3. Визнати трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТОФІНО" 01024, м. Київ, вул. Лютеранська, буд 28/19, код 40335956) припиненими.

4. Зобов`язати Печерську районну в м. Києві державну адміністрацію (01010, м. Київ, вул. Михайла Омель`яновича-Павленка, буд. 15, код 37401206) внести відповідний запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТОФІНО" 01024, м. Київ, вул. Лютеранська, буд 28/19, код 40335956) Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТОФІНО" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, буд 28/19, код 40335956) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 4 542,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві грн 00 коп.) судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТОФІНО" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, буд 28/19, код 40335956) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 1 192,40 грн (одну тисячу сто дев`яносто дві грн 40 коп.) витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій.

7. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.11.2024.

Суддя О.Г. Удалова