Ухвала

від 12.11.2024 по справі 922/1064/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1064/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Фізичної особи-підприємця Галая Євгена Олеговича

про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу

у справі № 922/1064/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Галая Євгена Олеговича

до Акціонерного товариства «Харківське підприємство автобусних станцій», ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця Івана Олександровича,

про переведення прав та обов`язків покупця за договором та визнання окремої частини договору недійсною,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Галай Є.О. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Харківське підприємство автобусних станцій» (далі - АТ «Харківське підприємство автобусних станцій»), ОСОБА_1 про переведення прав та обов`язків покупця за договором та визнання окремої частини договору недійсною.

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд до вирішення спору по суті застосувати певні заходи забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.04.2024, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.06.2024, заяву задоволено та вжито заходи забезпечення позову.

ОСОБА_1 оскаржив зазначені судові рішення до суду касаційної інстанції.

ФОП Галай Є.О. у відзиві на касаційну скаргу зазначив, зокрема, що у зв`язку із поданням цієї скарги позивач розраховує понести 300,00 доларів США витрат на професійну правничу допомогу, докази реальності понесення яких будуть надані у встановленому порядку, а також просив вважати це відповідною заявою у розумінні частини 8 статті 129 ГПК.

Постановою Верховного Суду від 23.09.2024 у справі № 922/1064/24 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.04.2024 у справі № 922/1064/24 залишено без змін.

ФОП Галай Є.О. подав заяву про долучення документів до матеріалів справи та розподіл судових витрат, у якій просив долучити до матеріалів справи докази понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у справі для вирішення питання про розподіл судових витрат у встановленому законодавством порядку. Також, просив звернути увагу що у зв`язку із поданням доказів в електронній формі відповідно до частини 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) докази направлення іншим учасникам надаються лише тим, хто має зареєстрований електронний кабінет.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2024 справу № 922/1064/24 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Зуєв В.А., у зв`язку із перебуванням судді Міщенка І.С. у відрядженні.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А. від 03.10.2024 постановлено здійснити розгляд заяви ФОП Галая Є.О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 922/1064/24 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

АТ «Харківське підприємство автобусних станцій» через систему «Електронний суд» подало заперечення, у яких просило повернути клопотання представника позивача про долучення документів до матеріалів справи та розподіл судових витрат без розгляду на підставі частини 1 статті 170 ГПК або зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, або відмовити у задоволенні клопотання представника позивача в частині стягнення зі сторін витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 справу № 922/1064/24 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Берднік І.С. - головуючий, Зуєв В.А., Случ О.В., у зв`язку із перебуванням судді Багай Н.О. у відпустці.

Заява ФОП Галая Є.О. розглядається у розумний строк, у зв`язку з наданням можливості сторонам (зареєстрованим та не зареєстрованим у підсистемі «Електронний суд») скористатися своїми процесуальними правами, у тому числі шляхом подання заперечень на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у заяві доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

У статті 2 ГПК визначено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 наведеної норми).

Відповідно до статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Попереднє визначення суми судових витрат урегульовано статтею 124 ГПК, відповідно до якої разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина 2). Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина 3). Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини 1, 2 статті 126 ГПК).

Порядок розподілу судових витрат визначено у статті 129 ГПК, за змістом якої судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1). Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 4). У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина 9). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 11). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, порядок розподілу судових витрат відповідно до статті 129 ГПК здійснюється судом за результатами вирішення спору.

Відповідно до частини 2 статті 315 ГПК, статей 13, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма права, є обов`язковим для застосування судами.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначено, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується, зазвичай, при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору з ухваленням рішення суду.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених ГПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина 2 статті 232 ГПК).

Разом із тим за частиною 1 статті 233 ГПК суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

У статті 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати (пункт 5 частини 1).

Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (частина 3 статті 233 ГПК).

Отже, ГПК, а саме положеннями статті 233 ГПК обмежено можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому судовому рішенні ухваленням рішення за результатами розгляду справи по суті (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 914/201/19, в ухвалах Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 903/834/20, від 03.08.2022 у справі № 907/418/21).

Відповідно до статті 244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина 1). Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (частина 2). Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина 3). У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина 4). Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина 5).

Отже, зміст статті 221 (ухвалення рішення про судові витрати) та статті 244 ГПК свідчить про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення у справі, зокрема про судові витрати саме після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог (після розгляду по суті) якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується судом при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом це питання не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 904/4380/21, від 11.05.2023 у справі № 910/4631/22, від 07.06.2023 у справі № 910/15830/20, від 27.03.2023 у справі № 910/25118/15, в ухвалі Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 907/418/21).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20 зазначено, що зі змісту норми статті 244 ГПК убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частина 4 статті 232 ГПК).

При цьому питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі під час апеляційного, а в подальшому і касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції (у цьому випадку ухвали про забезпечення позову) може бути предметом судового дослідження під час вирішення питання про розподіл судових витрат за результатами вирішення спору по суті (близька за змістом позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 905/671/19, від 18.11.2021 у справі № 910/4862/21, від 09.02.2022 у справі № 904/4380/21, від 27.07.2022 у справі № 907/418/21, ухвалах від 22.02.2022 у справі №910/5257/21, від 03.08.2022 у справі № 907/418/21, від 27.03.2023 у справі № 910/25118/15).

Застосування підходу, за якого розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із переглядом ухвал суду, ставиться у залежність від результату вирішення спору по суті, додатково свідчить про те, що до такого розподілу застосовується загальне правило, передбачене частиною 4 статті 129 ГПК (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 910/15830/20).

У справі № 922/1064/24, в якій позивачем подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд касаційної інстанції прийняв постанову за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на судові рішення про забезпечення позову, а не за результатами вирішення справи по суті, тобто судами попередніх інстанцій спір по суті не розглядався та не вирішувалося питання щодо суті позовних вимог; оскаржувані судові рішення прийнято з процесуальних питань та не є остаточним рішенням суду, ухваленим після закінчення судового розгляду.

Таким чином, вирішення питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за наслідками перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій, якими вирішено питання забезпечення позову, не відповідає положенням статті 129 ГПК і на цьому етапі судового провадження є передчасним.

З огляду на наведене, враховуючи, що ФОП Галай Є.О. не дотримався установленого процесуальним законом порядку подання заяви про розподіл судових витрат, встановлених статтями 233, 237, 244 ГПК, тому у задоволенні відповідної заяви необхідно відмовити.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в ухваленні додаткової постанови за заявою Фізичної особи-підприємця Галая Євгена Олеговича про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 на судові рішення за наслідками вирішення питання про забезпечення позову у справі № 922/1064/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

О.В. Случ