Ухвала

від 14.11.2024 по справі 917/1780/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1780/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Гриценка Володимира Івановича (далі - ФОП Гриценко В.І., скаржник)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2024

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024

за позовом Фізичної особи - підприємця Гриценка Володимира Івановича

до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго»

про скасування рішення комісії,

ВСТАНОВИВ:

ФОП Гриценко В.І. 12.11.2024 через «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить, зокрема, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2024 повністю та ухвалити нове рішення про скасування рішення комісії Лубенської філії Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» від 10.09.2021, оформлене протоколом №00003385 від 10.09.2021 з розгляду акта про порушення №00003385 від 07.04.2021. Крім того, до касаційної скарги додає клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень до завершення перегляду справи в касаційній інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №917/1780/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), Верховний Суд встановив таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частинами першою, третьою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

ФОП Гриценко В.І. у поданій касаційній скарзі зазначає, що:

1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові (постановах) Верховного Суду, при цьому порушивши норми матеріального та процесуального права, зокрема, не враховано висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №910/17955/17 щодо місця вчинення порушення та постанови Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №922/5008/23 щодо строків розгляду акта про порушення;

2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

3) позивачем було заявлено клопотання про призначення судової електротехнічної експертизи проте, суд апеляційної інстанції обмежився лише констатацією тези, що «судова експертиза призначається лише у випадках дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, які входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування».

Проте, скаржник:

1) не визначив відповідної підстави передбаченої відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що суд при розгляді справи не врахував висновків Верховного Суду, та не вказує норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні без врахування висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах;

2) не визначив відповідної підстави передбаченої відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та не зазначає щодо якого питання та якої конкретно норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах;

3) не зазначає підставу касаційного оскарження з урахуванням статті 310 ГПК (конкретна її частина/частини та конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на статтю 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що судом порушено норми процесуального права та суд необґрунтовано відхилив його клопотання.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та підставами, які скаржник не навів у її тексті.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та (1) визначити підстави передбачені відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що суд при розгляді справи не врахував висновків Верховного Суду, вказати норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні без врахування висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах, (2) визначити підстави передбачені відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначити щодо якого питання та якої конкретно норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також (3) визначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт) з відповідним посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України у разі якщо вважає, що суд порушив норми процесуального права та необґрунтовано відхилив його клопотання.

Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру було встановлено: 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На час подання позову статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684, 00 грн.

В прохальній частині касаційної скарги скаржник виклав свої вимоги до Суду в такій редакції: « 1. Скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 та рішення господарського суду Полтавської області від 14.05.2024 повністю. 2. Ухвалити нове рішення про скасування рішення комісії Лубенської філії Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» від 10.09.2021, оформлене протоколом №00003385 від 10.09.2021 з розгляду акта про порушення №00003385 від 07.04.2021».

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та матеріал касаційної скарги ФОП Гриценко В.І. звернувся до суду з позовом про скасування рішення засідання комісії Лубенської філії Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» по розгляду акта про порушення споживачем правил роздрібного ринку електричної енергії, оформлене протоколом № 00003385 від 10.09.2021 року (вх. №1901/23).

Оскаржуваним рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.05.2024 у справі № 917/1780/23, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що сплата судового збору залежить від вимог скаржника та ураховуючи оскарження ФОП Гриценко В.І. судових рішень повністю, а предметом позову є скасування рішення комісії (немайновий характер), а тому при поданні касаційної скарги в електронній формі через «Електронний суд» мав сплати судовий збір, з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 та предмета позову, в сумі 4 294,40 грн (2 684,00 грн вимога майнового характеру х 200%).

До касаційної скарги, як доказ сплати судового збору, додано платіжну інструкцію 0.0.4001681208.1 дата її складання від 12.11.2024 про сплату судового збору в розмірі 5 368,00 грн.

Втім розглядаючи платіжну інструкцію 0.0.4001681208.1 від 12.11.2024 про сплату судового збору, Верховний Суд приходить до висновку про те, що відповідний документ з огляду на статті 73, 76 - 79 ГПК України не свідчить про сплату судового збору саме за рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №917/1780/23 у порядку визначеному законодавством, з огляду на наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Згідно з приписами частин першої і другої статті 9 Закону «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (відповідно до частини першої статті 6 Закону «Про судовий збір»).

Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

З пункту 37 Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення є «Призначення платежу».

Пунктом 41 Інструкції визначено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, стандартом розрахунків передбачено, що реквізитом квитанції є «Призначення платежу», яка заповнюється платником самостійно.

Необхідно зауважити, що на офіційному веб-сайті Верховного Суду (https://supreme.court.gov.ua/supreme/) в розділі «судовий збір» зазначено приклад заповнення графи «Призначення платежу» в платіжному документі.

Суд зазначає, що документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі додаються до касаційної скарги і мають містити відомості про те, яка саме касаційна скарга оплачується судовим збором і за яке судове рішення у конкретній справ.

Адже, саме за призначенням платежу може бути здійснено ідентифікацію і співставлення дій щодо здійснення оплати судового збору з його зарахуванням, а відтак і перевірка зарахування судового збору. Сплата судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» є обов`язком скаржника.

Реквізитами ідентифікації касаційної скарги є, зокрема, номер справи у межах якої подається відповідна скарга, назва та/і дата судового акта, що оскаржується, вказується на те яке рішення оскаржується.

Надана платіжна інструкція про сплату судового збору, з призначенням платежу: «*;101;2627209572;22030102; Судовий збір (Верховний Суд, 055); ФОП Гриценко Володимир Іванович, Касаційний Господарський суд» унеможливлює ідентифікацію сплати судового збору за подання ФОП Гриценком В.І. касаційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №917/1780/23, оскільки не містить ані номера справи у межах якої подається відповідна скарга, ані дати судового акта, що оскаржується, а суму 5 368,00 грн судового збору сплачено у більшому розмірі ніж передбачено.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Істинність твердження щодо сплати судового збору має бути доведена суду доказами, які відповідають статям 76 - 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості.

З огляду на викладене, зазначена копія платіжної інструкції не може бути прийнята як належний, допустимий і вірогідний доказ сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі, оскільки в графі «Призначення платежу» не зазначено ані номера справи, у межах якої подається касаційна скарга, ані дати судового акта, що оскаржується. Суд не може вважати належним, допустимим та вірогідним доказом сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 910/14863/22 у розумінні статей 76 - 79 ГПК України.

За таких обставин, всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку.

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущеного недоліку оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 4 294,40 грн, який має бути перерахований за актуальними реквізитами щодо сплати судового збору за подачу касаційної скарги до Верховного Суду на час вчинення такої дії, а у розрахунковому документі у «Призначення платежу» має бути зазначено номер справи, у межах якої подається касаційна скарга, дата судового акта, що оскаржується та назва органу, що прийняв оскаржуваний акт або інші належні і допустимі докази, які б підтверджували призначення платежу.

Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене касаційна скарга ФОП Гриценко В.І. підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:

касаційної скарги в новій редакції та (1) визначити підстави передбачені відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що суд при розгляді справи не врахував висновків Верховного Суду, вказати норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні без врахування висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах, (2) визначити підстави передбачені відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, якщо вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначити щодо якого питання та якої конкретно норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також (3) визначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт) з відповідним посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України у разі якщо вважає, що суд порушив норми процесуального права та необґрунтовано відхилив його клопотання;

документа на підтвердження сплати судового збору у сумі 4 294,40 грн, з якого б вбачалося «Призначення платежу», зокрема, має бути зазначено номер справи, у межах якої подається касаційна скарга, дата судового акта, що оскаржується та назва органу, що прийняв оскаржуваний акт.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі їх усунення протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Верховний Суд окремо відзначає, що Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 за №1650/24182, врегульовано процедуру повернення помилково зарахованих коштів.

Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а отже, заявлене клопотання щодо зупинення дії оскаржуваних судових рішень до завершення перегляду справи в касаційній інстанції розглядатиметься після усунення недоліків касаційної скарги.

Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гриценка Володимира Івановича на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 - залишити без руху.

2. Надати Фізичній особі - підприємцю Гриценку Володимиру Івановичу строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Фізичній особі - підприємцю Гриценку Володимиру Івановичу, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова