Ухвала

від 14.11.2024 по справі 904/5162/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 904/5162/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючої), Колос І. Б. та Малашенкової Т. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2024

за позовом Товариства

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ларго"

про стягнення заборгованості за спожиту послугу з постачання теплової енергії,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа",

ВСТАНОВИВ:

Товариство 24.10.2024 (згідно з поштовою відміткою на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 904/5162/23 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2023 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року був визначений у розмірі 2 684,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості у розмірі 560 278, 99 грн за період з 01.11.2021 по 31.03.2023 та плати за абонентське обслуговування у розмірі 130, 50 грн, у зв`язку з порушенням умов типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії в частині оплати за надані послуги, а, отже, з огляду на наведені норми, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 342 000 грн).

Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2024, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 30.04.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування норм права при розгляді справ про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення у випадку, коли споживач від`єднався від мережі централізованого опалення із порушенням Порядку від 22.11.2005 №4, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без урахування висновків Верховного Суду, зокрема, щодо вірогідності доказів, наданих відповідачем на підтвердження того, що останній не є споживачем теплової енергії, викладених у постановах, про які скаржник зазначає у скарзі.

Також скаржник посилається на те, що справа становить значний суспільний інтерес, який виявляється у тому, що вказана проблема має неабияке значення як для Товариства, так і для громади міста в цілому, оскільки кількість випадків, коли споживачі від`єднались від мережі централізованого опалення, значно збільшилася, проте скаржник вважає, що такі дії споживачів вчинені з порушенням Порядку від 22.11.2005 №4, у зв`язку з чим останній має підстави обліковувати таких абонентів як повноцінних споживачів послуги централізованого опалення.

Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже скаржником не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому посилання скаржника на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України (за умови подібності правовідносин), проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

Разом з тим наведені в касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних рішень у цій справі також не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки твердження скаржника не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 904/5162/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова