Постанова

від 12.11.2024 по справі 641/11400/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 641/11400/13

провадження № 61-8371св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

скаржник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович,

стягувач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року в складі судді Зелінської І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року в складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

Історія справи

Короткий зміст скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. - (далі -приватний виконавець Бабенко Д. А.), стягувач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»).

Скарга мотивована тим, що постановою приватного виконавця Бабенка Д. А. від 01 листопада 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 641/117400/13-ц, виданого 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова про звернення стягнення на предмет іпотеки на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на належну йому квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною 2 857 334,00 грн.

Скаржник вказував, що виконавчий лист виданий на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» (вул. Новгородська, 11, м. Харків, код ЄДРПОУ 23321095). Проте приватний виконавець Бабенко Д. А. у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначив стягувачем АТ «Райффайзен Банк» (вул. Лєскова, 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 14305909).

На переконання скаржника, дії приватного виконавця є неправомірними, оскільки він здійснив заміну сторони виконавчого провадження, що відновиться виключно до повноважень суду.

Крім того, з нього було стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 28 518,54 дол. США, що не відповідає вимогам законодавства, яке не передбачає можливості стягнення основної винагороди приватного виконавця в іноземній валюті.

Початкова вартість квартири, на яку звернуто стягнення, визначена у національній валюті, а тому основна винагорода мала бути розрахована від вартості квартири у гривні.

ОСОБА_1 просив:

визнати неправомірною постанову приватного виконавця Бабенка Д. А. від 01 листопада 2021 року;

зобов`язати приватного виконавця усунути допущені порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» при прийнятті до виконання виконавчого листа № 641/11400/13-ц, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова 29 листопада 2016 року стягувачу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що під час відкриття виконавчого провадження приватний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд також вказав, що 01 листопада 2021 року приватний виконавець виніс, крім постанови про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника основної винагороди. Саме у постанові про стягнення з боржника основної винагороди від 01 листопада 2021 року була розрахована сума основної винагороди приватного виконавця, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , з огляду на що він не позбавлений можливості оскаржити постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в порядку адміністративного судочинства.

Розбіжності у назві стягувача у оскаржуваній постанові обумовлені зміною організаційної-правової форми юридичної особи стягувача на момент видачі виконавчого документа та його повторного пред`явлення до виконання. Таким чином, підстав вважати, що виконавче провадження відкрито за заявою неналежного стягувача, немає.

Суд апеляційної інстанції також вказав, що кредитний та іпотечний договори укладені саме з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк»), кредитну заборгованість стягнуто саме на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк»), а Харківська обласна дирекція АТ «Райффайзен Банк» є відокремленим підрозділом АТ «Райффайзен Банк», суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторони, зі скаржника на користь приватного виконавця слід стягнули 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної інстанції ОСОБА_1 , що приватний виконавець та його представник не брали участь у судових засіданнях, а тому підстав для стягнення витрат на правничу допомогу немає, є необґрунтованими, адже при визначені розміру відшкодування суд першої інстанції врахував зазначені обставини та обсяг правової допомоги, яка була надана приватному виконавцю Бабенку Д. А., та з урахуванням всіх обставин розмір заявлених до стягнення витрат було зменшено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди допустили порушення частин першої, п`ятої статті 442 ЦПК України. У контексті вказаних норм процесуального права правонаступництво вважається єдиною і безумовною підставою для заміни сторони у виконавчому провадженні. У цій справі факт правонаступництва підтверджується пунктом 1.2 статуту АТ «Райффайзен Банк». Проте, незважаючи на клопотання боржника, суди не дослідили норми статуту банку (стягувача);

суд апеляційної інстанції фактично не розглянув апеляційну скаргу в частині порушення порядку вирішення питання про стягнення основної винагороди приватного виконавця та валюти її обчислення, оскільки помилково вважав, що ці спори віднесені до компетенції адміністративних судів;

визначаючи розмір відшкодування витрат на правничу допомогу, суди вважали доведеними факт сплати приватним виконавцем 11 лютого 2022 року Адвокатському об'єднанню «Міграційна підтримка» 24 000,00 грн. При цьому суди посилались на непосвідчені копії платіжного доручення і договору про надання правової допомоги;

оскільки в платіжному дорученні відсутні відомості про фактичне перерахування коштів, а у матеріалах справи немає касового ордера на вказану суму, боржник просив витребувати у приватного виконавця оригінали вказаних письмових доказів. Суд зобов'язав виконавця надати для огляду матеріали виконавчого провадження та оригінали платіжного доручення і касового (приходного) ордеру, а також відповідний договір. Виконавець до суду не з'явився, витребувані оригінали документів не надав, а судові рішення про задоволення вимог про стягнення витрат на правову допомогу ухвалені на підставі непосвідчених копій документів про судові витрати. Тому суди порушили вимоги частин п`ятої, шостої статті 95 ЦПК України та безпідставно взяли до уваги докази, достовірність яких поставлено під сумнів. Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин щодо наявності та розміру витрат на правову допомогу, які мають значення для правильного вирішення справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 641/11400/13-ц та витребувано справу із суду першої інстанції.

У липня 2024 року матеріали справи № 641/11400/13-ц надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 11 серпня 2006 року № 014/02/3-1300-06 в розмірі 285 185,37 дол. США, що еквівалентно 2 279 486,64 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 172 779,47 дол. США, що еквівалентно 1 381 026,30 грн; прострочена заборгованість за процентами - 81 911,68 дол. США, що еквівалентно 654 720,04 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 20 324,25 дол. США, що еквівалентно 162 454,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 10 160,97 дол. США, що еквівалентно 81 288,57 грн, звернено стягання на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю. 08 вересня 2004 року за № 8099, шляхом продажу квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої нормами Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 2 857 334,00 грн.

На виконання вказаного рішення 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 641/11400/13-ц. Боржником за вказаним листом є ОСОБА_1 , а стягувачем - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», код ЄДРПОУ 23321095.

Постановою приватного виконавця Бабенко Д. А. від 01 листопада 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 641/11400/13-ц. Зобов`язано боржника ОСОБА_1 подати декларацію про доходи та майно протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження та стягнуто з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 28 518,54 дол. США. Стягувачем відповідно до вказаної постанови зазначено АТ «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ 14305909).

У цей же день, 01 листопада 2021 року, приватний виконавець Бабенко Д. А. виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 28 518,54 дол. США. Ознайомлено сторони виконавчого провадження з розрахунком суми основної винагороди приватного виконавця, яка встановлюється у вигляді відсотку суми (10 відсотків згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643), що підлягає стягненню за виконавчим документом та становить 285 185,70 дол. США * 10 % = 28 518,54 дол. США.

25 листопада 2021 року АТ «Райффайзен Банк» подано заяву про повернення виконавчого листа, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова у справі № 641/11400/13-ц.

Постановою приватного виконавця Бабенка Д. А. від 29 листопада 2021 року виконавчий лист № 641/11400/13-ц, виданий 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, повернено стягувачу, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Протоколом Загальних зборів акціонерів від 28 квітня 2018 року № 36-58 прийнято рішення про зміну найменування Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», яке є правонаступником за всіма правами та обов`язками Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

Протоколом Загальних зборів акціонерів АТ «Райффайзен Банк» від 23 квітня 2021 року № 36-62 змінено найменування ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на АТ «Райффайзен Банк Аваль», а потім на АТ «Райффайзен Банк».

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Харківська обласна дирекція «Райффайзен Банк Аваль» є відокремленим підрозділом АТ «Райффайзен Банк», що не має статусу юридичної особи.

Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень у травні 2021 року ОСОБА_1 звертався до суду зі скаргою на дії приватного виконавця Бабенка Д. А., в якій просив: визнати неправомірною постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 15 квітня 2021 року № НОМЕР_2; зобов`язати приватного виконавця усунути допущені порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» при прийнятті рішення щодо виконавчого листа № 641/11400/13-ц, виданого 23 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова стягувачу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Ухвалою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 12 жовтня 2021 року, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року та постановою Верховного Суду від 16 червня 2023 року, вказану скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Порядок вчинення виконавчих дій приватним виконавцем регламентований Законом України «Про виконавче провадження».

У частині першій статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Незазначення чи помилкове зазначення у виконавчому документі певних реквізитів за умови, що інші його реквізити дають підстави ідентифікувати стягувача та боржника, не може вважатися обставиною, що унеможливлює здійснення виконавчого провадження. Повернення виконавчих документів лише з таких підстав визнається формалізмом, який не сприяє забезпеченню ефективного виконання судових рішень на практиці та фактично призводить до затягування виконання виконавчого листа, що порушує право на ефективний судовий захист і створює передумови для порушення Україною норм статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також у певних випадках статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції (див. постанову Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 826/9021/18).

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ (частини перша, друга статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

У справі, що переглядається:

згідно з рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року, кредитний договір від 11 серпня 2006 року № 014/02/3-1300-06 було укладено між ОСОБА_2 і Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 11 серпня 2006 року ОСОБА_1 уклав іпотечний договір № 014/02/3-1300/3-06 саме з Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2013 року з ОСОБА_2 стягнено на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 11 серпня 2006 року № 014/02/3-1300-06 в розмірі 207 353,80 дол. США, що еквівалентно 1 653 335,52 грн, судові витрати в розмірі 2 183,60 грн, а всього 1 655 519,12 грн;

таким чином, кредитний та іпотечний договір було укладено саме з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (змінено найменування на АТ «Райффайзен Банк»), а судовим рішення кредитну заборгованість стягнено саме на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (змінено найменування на АТ «Райффайзен Банк»);

відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Харківська обласна дирекція АТ «Райффайзен Банк Аваль» є відокремленим підрозділом АТ «Райффайзен Банк», який не має статусу юридичної особи;

суди обґрунтовано вказали, що твердження боржника ОСОБА_1 про те, що виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито за заявою неналежного стягувача - АТ «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ 14305909), а не ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської дирекції банку (код ЄДРПОУ 23321095), як зазначено у виконавчому документі, є необґрунтованими. Зазначення приватним виконавцем у матеріалах виконавчого провадження стягувачем АТ «Райффайзен Банк» зумовлене зміною організаційної-правової форми юридичної особи стягувача на момент видачі виконавчого документа та його повторного пред`явлення до виконання. Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 червня 2023 року у справі № 641/11400/13-ц (провадження № 61-2512св23).

За таких обставин підстав для задоволення скарги з тим мотивів, що питання правонаступництва АТ «Райффайзен Банк» після ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судом належним чином не досліджувалось, а самого правонаступництва стягувача не відбулось, немає.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватного, державного виконавців або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 03 квітня 2019 року у справах № 370/1034/15, від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15, від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 381/2126/18.

Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи свідчать про те, що 01 листопада 2021 року приватний виконавець виніс, крім постанови про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника основної винагороди.

Саме в постанові про стягнення з боржника основної винагороди від 01 листопада 2021 року була розрахована сума основної винагороди приватного виконавця, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Таким чином, апеляційний суд зробив правильний висновок, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості оскаржити постанову про стягнення з нього як з боржника основної винагороди приватного виконавця в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути

скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Стосовно доводів касаційної скарги про помилковість висновків судів про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:

«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 303/1430/18 (провадження № 61-2451св22) зазначено, що: «відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див. постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18)».

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 755/4666/22 (провадження № 61-4935св23) зазначено, що: «чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

приватний виконавець Бабенко Д. А. заявив до стягнення зі скаржника ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн;

суди встановили, що 07 лютого 2022 року між Адвокатським об`єднання «Міграційна підтримка» та приватним виконавцем Бабенком Д. А. укладений договір-доручення про надання правової допомоги, предметом якого є надання правової допомоги та здійснення захисту законних прав та інтересів клієнта у справі № 641/11400/13-ц на усіх стадії ведення та розгляду даної справи, в тому числі шляхом складання та подання до суду відзивів заперечень, пояснень, клопотань, заяв, запитів, тощо (т.1, а.с. 101-102). 07 лютого 2022 року між вказаними сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору-доручення про надання правової допомоги від 07 лютого 2022 року, відповідно до якої сторони погодили гонорар адвоката у розмірі 24 000,00 грн (т.1, а.с.103); 11 лютого 2022 року приватний виконавець Бабенко Д. А. сплатив на користь Адвокатського об`єднання «Міграційна підтримка» кошти у розмірі 24 000,00 грн (т.1, а.с. 103).

оцінивши характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторони, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав за необхідне стягнути з скаржника на користь приватного виконавця витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн;

суди не врахували, що суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Проте рішення судів в цій частині приватним виконавцем не оскаржувалось;

при цьому апеляційний суд обґрунтовано вказав на безпідставність доводів ОСОБА_1 про те, що приватний виконавець та його представник не брали участь у судових засіданнях, а тому підстав для стягнення витрат на правничу допомогу немає, оскільки при визначені розміру відшкодування судом першої інстанції враховано ці обставини та обсяг правової допомоги, яка була надана приватному виконавцю Бабенку Д. А., а з урахуванням всіх обставин розмір заявлених до стягнення витрат було зменшено.

За таких обставин судові рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу слід залишити без змін.

Посилання скаржника на те, що у матеріалах справи немає належних доказів оплати послуг адвоката є неспроможними. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко