Рішення

від 14.11.2024 по справі 374/250/24

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 374/250/24

Провадження № 2/368/769/24

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"14" листопада 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Варлам Є.Р.

та позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик цивільну справу в загальному позовному провадженні за позовом ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, -

встановив:

позивач просить суд визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, 1961 року побудови, загальною площею 58,8 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., допоміжною площею 21,9 кв. м., що розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті його матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи позов наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мама, ОСОБА_2 , яка на день смерті проживала і була зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі на зазначений вище будинок, а також на земельну ділянку площею 2,74 га, розміщену на території Півецької сільської ради.

Проте, за життя мама не встигла провести державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок (копія листа КП КОР «Київське обласне БТІ» від 26.04.2024).

У зв`язку з тим, що його рідна сестра, ОСОБА_3 у 2013 році померла, інших спадкоємців першої черги за законом після смерті матері немає.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами чинного ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Його мама постійно проживала в спірному будинку, доглядала за будинком, приватизувала земельну ділянку, на якій він розташований.

У спірному будинку проживав також мій батько до дня своєї смерті 1980 році, певний час в цьому будинку також проживали він та його покійна сестра, що підтверджується виписками з погосподарської книги Півецької сільської ради за 1961- 2023 роки.

Відповідно до ст. 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 Цивільного кодексу України).

Ст. 1222 ч. 1 ЦК України вказує, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

До складу спадщини, як зазначено у статті 1218 Цивільного кодексу України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Але коли він, у встановлений статтею 1270 Цивільного кодексу України шестимісячний строк після смерті спадкодавця, звернувся до Приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Воловенко Р.П. із заявою про оформлення спадщини, то отримала відмову від нотаріуса у зв`язку із відсутністю документа, що посвідчує право власності на спірний житловий будинок.

Одночасно нотаріус порадила звернутися до суду для захисту своїх спадкових прав.

Згідно ст. 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності є смерть власника.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За змістом ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою і в тому разі, коли в нього відсутні правовстановлюючі документи.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Однією з таких підстав є спадкування майна.

Виникнення права власності на житловий будинок не залежить від державної реєстрації цього права. Державна реєстрація лише підтверджує (закріплює) право власності на нерухоме майно.

Ст. 41 Конституції України гарантує кожному громадянину України непорушність права приватної власності, і ніхто не може бути протиправно позбавлений його права власності.

Згідно ч. 3 ст. 1296 Цивільного кодексу України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а отже і права власності на нього.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюється на підставі законодавства, яке діяло на момент виникнення такого права власності.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

У 1961 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-П, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Таким чином, з моменту будівництва житлового будинку у 1961 році його мама набула статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 58 Цивільного кодексу Української РСР 1922 року, що закріплювала набуття права в межах, установлених законом щодо володіння, користування й розпорядження цим майном.

Відповідно до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України 24.05.2001 р. № 127, не належать до самочинного будівництва, зокрема, індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Належність його мамі спірного житлового будинку підтверджується зазначеними вище виписками з погосподарської книги за період з 1961 по 2023 роки, довідкою Півецької сільської ради від 23.04.2024, робочим проектом газопостачання житлового будинку АДРЕСА_2 та актом прийомки виконаних робіт за грудень 2008 року.

Згідно п.7 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого право набувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

На даний час власник нерухомого майна помер і згідно ч. 4 ст. 25 НІЖ України його цивільна правоздатність припинилась в момент смерті.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в разі смерті особи, підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду стосовно речових прав не нерухоме майно, що набрало законної сили.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. З ЦПК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів в суді є визнання права.

Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачеві через відсутність належного оформлення права власності за спадкодавцем на спірний будинок є нічим іншим, як невизнанням державою в особі нотаріуса права власності за позивачем як спадкоємцем за законом, тому може бути захищене в судовому порядку згідно зі ст. 392 ЦК України.

Оскільки нотаріус відмовила йому у видачі правовстановлюючих документів на спадкове майно, звернення до суду із позовом про визнання права власності на це майно є ефективним та законним способом захисту прав позивача (аналогічний висновок викладений в постанові ВС від 18.06.2020 по справі №464/73 07/16-ц).

В постанові від 27.03.2019 по справі № 759/19673715-ц Верховний Суд виклав правовий висновок, що за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Представник відповідача в особі Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах є довідка про отримання судової повістки, причини неявки в суд не повідомив, а тому суд вважає, що представник відповідача в засідання суду не з`явився без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши позивача, який не заперечував проти проведення заочного розгляду, дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , яка на день смерті проживала і була зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі на зазначений вище будинок, а також на земельну ділянку площею 2,74 га, розміщену на території Півецької сільської ради.

Проте, за життя ОСОБА_2 не встигла провести державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок.

Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюється на підставі законодавства, яке діяло на момент виникнення такого права власності.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

У 1961 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-П, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Таким чином, з моменту будівництва житлового будинку у 1961 році його мама набула статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 58 Цивільного кодексу Української РСР 1922 року, що закріплювала набуття права в межах, установлених законом щодо володіння, користування й розпорядження цим майном.

Відповідно до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України 24.05.2001 р. № 127, не належать до самочинного будівництва, зокрема, індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Належність спірного житлового будинку ОСОБА_2 підтверджується зазначеними вище виписками з погосподарської книги за період з 1961 по 2023 роки, довідкою Півецької сільської ради від 23.04.2024, робочим проектом газопостачання житлового будинку АДРЕСА_2 та актом прийомки виконаних робіт за грудень 2008 року.

Рідна сестра позивача - ОСОБА_3 померла у 2013 році померла, інших спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 немає.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст. 9 Конституції України.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України).

Об`єктами права власності є будь-які речі (майно).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст.179 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до п. 3.3 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4/13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначено, що «у випадках відсутності правовстановлюючих документів у зв`язку з їх втратою та відсутності реєстрації об`єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім`я спадкодавця) суди, в основному, задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно».

Також, у даному листі, зазначено, що «найпоширенішою причиною звернення особи в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем».

За даними технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого станом на 12.04.2024 року, роки побудови житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є 1961-1975 р.р.

Відповідно до виписок з по господарських книг станом на 1961-2023 роки власником житлового будинку АДРЕСА_2 значиться ОСОБА_2 .

Згідно пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. ст. 328, 1216 ЦК України,право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, відповідно до статті 1218 ЦК України.

Згідно статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Як вбачається з частини 1 статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Частиною першою статті 182, частинами 1, 2 статті 331 ЦК України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а згідно зі статті 334 того ж Кодексу, право власності на майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцям з часу її відкриття.

Згідно приписів частини першої статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У відповідності з п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для визнання за позивачем, як спадкоємцем за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

На підставі викладеного та керуючись ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, 1961 року побудови, загальною площею 58,8 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., допоміжною площею 21,9 кв. м., що розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.11.2024 р.

Суддя І.І. Шевченко