Рішення

від 25.10.2024 по справі 568/428/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/428/24

Провадження №2/568/156/24

25 жовтня 2024 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області у складі головуючого судді Делалової О.М., за участю секретаря судового засідання Мельничук Л.І., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радивилів цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, -

ВСТАНОВИВ

В провадженні суду знаходиться цивільна справа за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що 29 липня 2008 між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки №ROWWGA0000000004. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком В.І. та зареєстрований в реєстрі за №3638. Відповідно до п.2 договору іпотекою забезпечується виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та позичальником. Відповідно до п.7 договору в забезпечення виконання позичальником вказаних у п.2 договору зобов`язань за кредитним договором та зобов`язань іпотекодавця за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), детальний опис зазначений у п.35.3 цього договору. За п.35.3 договору в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором іпотекодавець надає в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме будинок загальною площею 256,20 кв.м, житлова площа 86,20 кв.м. Майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Радивилівської міської ради на бланку № НОМЕР_1 05.12.2007 року та зареєстрованим в ЄРПВНМ за №21306201. Майно передається в іпотеку з невід`ємними приналежностями, які знаходяться на ньому. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.35.4 договору іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку загальною площею 0,10 га, на якій розташований предмет іпотеки і належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №063557, виданого Радивилівською міською радою 30.07.2004 року. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , однак є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбано під час шлюбу. З іпотекодавцем ОСОБА_2 позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з 17 листопада 1984 року, зареєстрованим Михайлівською сільською радою Червоноармійського району Рівненської області, актовий запис №5. Отже, ОСОБА_2 надала в іпотеку належне на праві спільної сумісної власності нерухоме майно: будинок та земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Підставами визнання недійсним договору іпотеки від 29.07.2008 року є: відповідач ОСОБА_4 не набула статусу іпотекодавця, оскільки не була повноправним власником майна; договір підписано особою, яка не була наділена правом цього робити (відсутня письмова згода позивача, як співвласника вказаного майна, на укладення оспорюваного договору.

Враховуючи відсутність нотаріально посвідченої згоди позивача на передачу ОСОБА_2 в іпотеку частки в об`єкті нерухомого майна, який належав їм на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_2 не мала правових підстав на передачу в іпотеку АТ КБ «Приватбанк» як своєї частки будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , так і належної позивачу частки в розмірі 50/100, положення оспорюваного договору іпотеки суперечать нормамЦК УкраїнитаЗакону України «Про іпотеку».

Враховуючи вищевикладене, просить визнати договір іпотеки від 29.07.2008 року недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2008 року, прийняте приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком В.І., зняти заборону відчуження будинковолодіння та земельної ділянки та виключити з Єдиного реєстру заборон запис про обтяження нерухомого майна та запис про державну реєстрацію обтяження іпотекою майна.

Ухвалою суду від 18 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору.

21 березня 2024 року до суду подано заяву на виконання вимог ухвали суду від 18 березня 2024 року.

Ухвалою суду від 25 березня 2024 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

15.04.2024 року відповідачем ОСОБА_2 було подано заяву про визнання позову. В поданій заяві, вказує, що вона дійсно уклала спірний договір іпотеки без відома та письмової згоди на це позивача, як співвласника будинковолодіння, придбаного в шлюбі з позивачем. Вона передала в іпотеку і свою частку і частку позивача без виділення їх в натурі та реєстрації права власності на них як на окремий об`єкт нерухомості. Також, всупереч чинному законодавству, договір іпотеки не містить посилання на нотаріально посвідчені згоди усіх співвласників цього майна, в тому числі згоди позивача ОСОБА_5 .. Також, предмет іпотеки було придбано не за кредитні кошти, які були надані ОСОБА_1 як споживчий кредит в іноземній валюті. Чинним законодавством заборонено укладення споживчих кредитів в іноземній валюті, а відтак кредитний договір є недійсним. Оскільки, за договором іпотеки забезпечується виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, який є недійсним, а тому і цей договір є недійсним. Окрім того, відповідач АТ КБ «Приватбанк» під час укладення оспорюваного договору діяв недобросовісно, оскільки знав або не міг не знати, що майно, що є предметом іпотеки є спільним майном подружжя, і іпотекодавець не отримав згоди іншого з подружжя на укладення оспорюваного договору. За таких обстави, відповідно до ст.206ЦПК України ОСОБА_2 повністю визнає позовні вимоги та не заперечує проти ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.

25.04.2024 року від представника АТ КБ «Приват Банк», адвоката Адаменко Т.С. до суду надійшли письмові пояснення в яких зазначено, що позовна заява є безпідставною. Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору іпотеки недійсним, вказує, що предмет іпотеки, будинок та земельна ділянка, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , на момент укладення договору іпотеки 29.07.2008 знаходився у спільній сумісній власності подружжя. Дружина позивача, яка є іпотекодавцем, не мала права укладати вказаний договір без згоди співвласника, тобто позивача. Однак, в матеріалах кредитної справи міститься заява ОСОБА_1 від 29.07.2008 року, написана на ім`я нотаріуса, який вчиняв оспорюваний правочин, в якій позивач надав згоду на передачу в іпотеку своєю дружиною ОСОБА_2 будинковолодіння та земельної ділянки, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . За вказаних обставин просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30 липня 2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_6 в судовому засідання свій позов підтримав, просив задовольнити його у повному обсязі. Суду пояснив, що згоду на укладення спірного договору іпотеки своїй дружині ОСОБА_2 не давав, у нотаріуса в момент укладення спірного договору не був, його згода, яка міститься в матеріалах справи вважає нікчемною, оскільки ним не підписувалася, підпис не його, у зв`язку з чим просив витребувати у АТ КБ «Приватбанк» оригінал зазначеної нотаріальної згоди та провести почеркознавчу експертизу.

Ухвалою суду витребовувався від відповідача АТ КБ «Приватбанк» оригінал згоди ОСОБА_6 , однак банком було повідомлено про відсутність оригіналу в матеріалах справи, у зв`язку з чим судом не вирішувалося питання щодо призначення почеркознавчої експертизи.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнала в повному обсязі, суду підтвердила, що в момент укладення договору іпотеки ОСОБА_1 не було, останній не знав, що вона укладає договір іпотеки, згоду на укладення договору іпотеки не надавав.

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» адвокат Адаменко Т.С. в судове засідання не з`явилася, подавши заяву про розгляд справи у її відсутності, вказавши що просить відмовити в задоволенні позовних вимог в зв`язку з їх безпідставністю.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. п. 1,3 частини 1ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно достатті 263ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом встановлено, що 29.07.2008 між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №ROWWGA0000000004, який посвідчений приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчук В.І. (а.с.23-25)

Відповідно до п.2 договору іпотекою забезпечується виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та позичальником.

Відповідно до п.7 договору в забезпечення виконання позичальником вказаних у п.2 договору зобов`язань за кредитним договором та зобов`язань іпотекодавця за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), детальний опис зазначений у п.35.3 цього договору.

За п.35.3 договору в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором іпотекодавець надає в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме будинок загальною площею 256,20 кв.м, житлова площа 86,20 кв.м. Майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Радивилівської міської ради на бланку №САВ №406966 05-12-207 року та зареєстрованим в ЕРПВНМ за №21306201. Майно передається в іпотеку з невід`ємними приналежностями, які знаходяться на ньому. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.35.4 договору іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку загальною площею 0,10 га, на якій розташований предмет іпотеки і належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №063557, виданого Радивилівською міською радою 30.07.2004 року. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищезазначена обставина підтверджується також витягом про реєстрацією права власності на нерухоме майно (№16934830 від 05.12.2007року), свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (серія САВ №406966 від 05.12.2007року), державним актом на право власності на земельну ділянку (серія РВ №063557 від 30.07.2004р.) та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.03.2023, відповідно до яких зазначене нерухоме майно, яке передано в іпотеку, є приватною власністю ОСОБА_2 (а.с.18-20, 22).

Відповідно до п.35.2 договору іпотеки іпотекою забезпечується виконання позивальника за кредитним договором від 29.07.2008 №ROWWGA0000000004, укладеним між іпотеко держателем та іпотекодавцем по поверненню кредиту, наданого у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в сумі 46953,55 дол. США на строк з 29.07.2008 року по 29.07.2018 року включно.

Позивач ОСОБА_1 з 17.11.1984 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 17.11.1984 (а.с. 17).

За приписамист.60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Норми ст.ст.60,70 СК Українисвідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 1 та ч. 2ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч.3ст.368ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи презумпцію спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу, вказаний житловий будинок та земельна ділянка, на якій він знаходиться, за адресою АДРЕСА_1 , являється спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

За умовамист.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ст.6ЗУ «Проіпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.

Частиною 1 ст. 638 ЦПК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 629ЦК України передбачено обов`язковість договору до виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно положень ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК Українив становлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 3 ст.215ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на п. 7постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від6листопада 2009року №9«Про судовупрактику розглядуцивільних справпро визнанняправочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При чому виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, викладеною у справі № 372/504/17, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст.369, ст.215ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Як на підставу для задоволення позову позивач вказував, що він як співвласник житлового будинку та земельної ділянки, що є предметом іпотеки, не давав своєї згоди на передачу вищезазначеного майна в іпотеку.

Між тим, вказане твердження спростовуються наявними матеріалами справи, адже передача майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, в іпотеку банку відбулась за нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_6 , що підтверджується заявою від 29.07.2008, посвідченою приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчук В.І., зареєстрована в реєстрі за №3640. Виправлення реєстрового номеру застережено. (а.с.115).

З вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує, що дає згоду на передачу в іпотеку його дружиною ОСОБА_2 будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , набутих ними під час шлюбу, зареєстрованого Михайлівською сільською радою 17.11.1984 року.

В судовому засіданні позивач не зміг пояснити, звідки ця заява з`явилася, зазначивши лише, що він її не підписував.

В той же час, ухвалою суду від приватного нотаріуса Гордійчука В.І. були витребувані документи, на підставі яких був укладений спірний договір іпотеки, а також витяг з реєстру для реєстрації нотаріальних дій від 29.07.2008р. Згідно витребуваних документів вбачається, що при укладенні спірного договору іпотеки були присутні сторони договору ОСОБА_2 та представник банку ОСОБА_7 , а також позивач ОСОБА_1 для засвідчення підпису на заяві про згоду на укладення дружиною договору іпотеки. Зазначені дії осіб були засвідчені їх підписами у витягу з реєстру нотаріальних дій (а.с. 98-120). Підстав сумніватися в наданих нотаріусом документів, у суду немає. Жодних доказів їх недостовірності, позивачем суду не надано, підписи сторін не спростовані. Таким чином, суд відхиляє доводи позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 про відсутність позивача в момент укладення спірного договору іпотеки, а також не надання ним згоди на його укладення. Відсутність на теперішній час оригіналу нотаріальної згоди ОСОБА_1 в матеріалах кредитної справи АТ КБ «Приватбанк», не спростовує її наявність на час укладення договору іпотеки, що було встановлено судом на підставі наданих нотаріусом матеріалів щодо укладення договору іпотеки.

Встановивши факт надання позивачем згоди на надання у іпотеку банку домоволодіння та земельної ділянки, що належить йому на праві спільної власності з ОСОБА_2 , суд не знаходить правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, так як позивач на підтвердження заявлених позовних вимог не надав належних та допустимих доказів, які б вказували, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства. Інших підстав для визнання недійсним договору іпотеки позивачем не вказано.

Враховуючи викладені норми права та встановлені судом обставини у справі, суд приходить до висновку, що викладене є підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно положеньст. 141 ЦПК України, судові витрати, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2-5,12-13,76-81,89,141,259,263-265,354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 05.11.2024 року.

Суддя О.М. Делалова