Постанова

від 06.03.2025 по справі 568/428/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2025 року

м. Рівне

Справа № 568/428/24

Провадження № 22-ц/4815/149/25

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

секретар судовогозасідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районногосуду Рівненськоїобласті від 25 жовтня 2024 року, ухвалене в складі судді Делалової О.М., повний текст рішення складено 05.11.2024 року у справі № 568/428/24

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що 29 липня 2008 між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки №ROWWGA0000000004 відповідно до якого, іпотекодавець ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме будинок загальною площею 256,20 кв.м, житлова площа 86,20 кв.м за адресою АДРЕСА_1 . Майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності. Іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,10 га, на якій розташований предмет іпотеки і належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №063557, виданого Радивилівською міською радою 30.07.2004 року.

Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбано під час шлюбу. Вказує на відсутність нотаріально посвідченої згоди позивача на передачу ОСОБА_2 в іпотеку частки в об`єкті нерухомого майна, який належав їм на праві спільної сумісної власності, що суперечать нормам ЦК України та Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи відсутність нотаріально посвідченої згоди позивача на передачу ОСОБА_2 в іпотеку частки в об`єкті нерухомого майна, який належав їм на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_2 не мала правових підстав на передачу в іпотеку АТ КБ «Приватбанк» як своєї частки будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , так і належної позивачу частки в розмірі 50/100, положення оспорюваного договору іпотеки суперечать нормамЦК УкраїнитаЗакону України «Про іпотеку».

Просив суд, визнати договір іпотеки від 29.07.2008 року недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2008 року, прийняте приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком В.І., зняти заборону відчуження будинковолодіння та земельної ділянки та виключити з Єдиного реєстру заборон запис про обтяження нерухомого майна та запис про державну реєстрацію обтяження іпотекою майна.

Рішенням Радивилівського районногосуду Рівненськоїобласті від 25 жовтня 2024року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному об`ємі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що ніякої заяви (згоди) у нотаріуса не підписував, а ОСОБА_2 передала в іпотеку свою та його частку без виділення їх у натурі. Вказує, що про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстраційний номер за яким ця згода посвідчена та дата її посвідчення. Однак договір іпотеки не містить посилання на нотаріально посвідчені згоди усіх співвласників майна на передачу майна в іпотеку. Посилається на недобросовісність АТ КБ «Приватбанк» під час укладення договору іпотеки.

Зазначає, що надана копія його письмової згоди на передачу дружиною в іпотеку майна є не належним та допустимим доказом.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що 29.07.2008 між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №ROWWGA0000000004, який посвідчений приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчук В.І.

Відповідно до п.35.2 договору іпотеки іпотекою забезпечується виконання позивальника за кредитним договором від 29.07.2008 №ROWWGA0000000004, укладеним між іпотеко держателем та іпотекодавцем по поверненню кредиту, наданого у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в сумі 46953,55 дол. США на строк з 29.07.2008 року по 29.07.2018 року включно.

За п.35.3 договору в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором іпотекодавець надає в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме будинок загальною площею 256,20 кв.м, житлова площа 86,20 кв.м. Майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Радивилівської міської ради на бланку САВ №406966 05-12-2007 року та зареєстрованим в ЄРПВНМ за №21306201. Майно передається в іпотеку з невід`ємними приналежностями, які знаходяться на ньому. Предмет іпотеки знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.35.4 договору іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку загальною площею 0,10 га, на якій розташований предмет іпотеки і належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №063557, виданого Радивилівською міською радою 30.07.2004 року. Земельна ділянка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до державного акту про право на земельну ділянку (Серія РВ №063557 від 30.07.2004 року) земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_1 площею 0,10 га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, належить ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 з 17.11.1984 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 17.11.1984.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина першастатті 4 ЦПК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначеніу статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до абзацу 2 частини першоїстатті 216 ЦК Україниу разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстрованеу встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Врахувавши презумпцію спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу, суд дійшов правильного висновку, що вказаний житловий будинок та земельна ділянка, на якій він знаходиться, за адресою АДРЕСА_1 , являється спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Згідно з частиною третьоюстатті 65 СК Українидля укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно достатті 578ЦК Українита статті6Закону України«Про іпотеку»майно,що єу спільнійвласності,може бутипередане узаставу (іпотеку)лише зазгодою усіхспіввласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Згідно з частинами першою, другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18)«відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.».

Водночас у постанові від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження №12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного висновку. Зазначила, що можливість визнання недійсним договору стосовно розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.

Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Добросовісність -це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).

Недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Отже, добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевого набувача, який за обставин, про які відомо суду, очевидно, міг або не міг дізнатися про факти, які становлять предмет доказування. Адже об`єктивно неможливо дізнатися, як та чи інша особа сприймає певні обставини. Тому й добросовісність не можна пов`язувати з внутрішнім сприйняттям кінцевим набувачем певних обставин.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20.

Тобто ненадання одним із подружжя згоди на передання іншим з подружжя спільного майна в іпотеку саме по собі не має правового значення без доведення обставини недобросовісності банку та не може бути єдиною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

У справі, що переглядається, позивач на обставину наявності у діях банку ознак недобросовісності при укладенні договору іпотеки не посилався.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення на підставі недопустимих та неналежних доказів, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені вимоги.

Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Відповідно до положеньстатті 95 ЦПК Україниписьмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Убачається, що матеріали справи містять ксерокопію згоди ОСОБА_4 від 29.07.2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчук В.І., зареєстрована в реєстрі за №3640. Виправлення реєстрового номеру застережено.

Відповідно до тексту якої, ОСОБА_1 підтверджує, що дає згоду на передачу в іпотеку його дружиною ОСОБА_2 будинковолодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , набутих ними під час шлюбу, зареєстрованого Михайлівською сільською радою 17.11.1984 року.

Згідно витребуваних від приватного нотаріуса Гордійчука В.І. документів, які належним чином завірені, вбачається, що при укладенні спірного договору іпотеки були присутні сторони договору ОСОБА_2 та представник банку ОСОБА_5 , а також позивач ОСОБА_1 для засвідчення підпису на заяві про згоду на укладення дружиною договору іпотеки. Зазначені дії осіб були засвідчені їх підписами у витягу з реєстру нотаріальних дій (а.с. 98-120).

Жодних доказів їх недостовірності, позивачем суду не надано, підписи сторін не спростовані.

Враховуючи наведенесуд першоїінстанції напідставі дослідженихдоказів дійшов правильноговисновку,що позивачемне доведенофакт ненадання нимзгоди наукладення йогодружиною договоруіпотеки. Сама по собі відсутність оригіналу нотаріальної згоди ОСОБА_1 в матеріалах кредитної справи АТ КБ «Приватбанк», не спростовує її відсутність на час укладення договору іпотеки.

Наявність вищевказаної нотаріально посвідченої письмової згоди на передачу в іпотеку спірної квартири в силустатті 369 ЦК Українине потребує підпису позивача на Іпотечному договорі, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Доводи, наведені в скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК Українивідсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радивилівськогорайонного судуРівненськоїобласті від 25 жовтня 2024 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 06 березня 2025 року

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.