Рішення

від 11.11.2024 по справі 761/1204/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1204/24

Провадження № 2/761/5117/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.

представника позивача та відповідача: Клим`юк О.С. , Будової Н.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

встановив:

У січні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно в розмірі - 247 300 грн. 19 коп.

Позов мотивований тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15 поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року, стягнуто з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 444 396,63 грн. з індексацією. Суд допустив негайне виконання рішення суду щодо поновлення на роботі з 25 березня 2015 року, а також в частині стягнення виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.

Вказане рішення було оскаржене відповідачем. За наслідками апеляційного та касаційного перегляду, рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку залишене без змін. Рішення суду в частині виплати середнього заробітку виконане лише після вжиття заходів примусу з боку виконавчої служби - арешту майна боржника і фактично виконане лише 04 квітня 2017 року.

У той же час, рішення суду від 08 липня 2016 року в частині поновлення позивача на посаді не виконано відповідачем до цього часу. Відповідного наказу не отримано, до роботи ОСОБА_3 не допущений. Судами неодноразово розглядались позови про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за попередні періоди, які задовольнялись.

Позивач здійснив розрахунок посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року.

Вказане стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що оскільки рішенням суду від 08.07.2016 позивача поновлено на роботі, його обов`язком було негайно після оголошення судового рішення з`явитися на своє робоче місце та приступити до виконання своїх трудових обов`язків. При цьому, позивачу відомий графік роботи ДТГО «Південно-Західна залізниця». Крім того, позивач з 06.03.2018 є керівником ТОВ «Інститут транспортних стратегій», яку займає на даний час, тобто і в спірний період, за який просить стягнути кошти, ОСОБА_3 офіційно був працевлаштований. Керівники державних підприємств не можуть працювати за сумісництвом. Таким чином, оскільки позивач обіймав вже іншу посаду, не з`являвся на своє робоче місце у відповідача, то в нього не було наміру приступити до виконання своїх трудових обов`язків на посаді начальника державного підприємства - ДТГО «Південно-Західна залізниця» і твердження позивача про його не допуск до виконання трудових обов`язків є неправдивим та не відповідає дійсним обставинам. При цьому, у відповідача як у роботодавця відсутній обов`язок щодо розшуку свого працівника та примусового приводу його на робоче місце. Крім того, у рішенні від 08.07.2016 року не зазначено, кому з відповідачів слід виконувати рішення в частині поновлення на роботі, а у зв`язку із закінченням строку дії контракту з 14 лютого 2017 року виконання рішення суду в частині поновлення на роботі є неможливим. Також на думку сторони відповідача ОСОБА_3 порушено строки позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платнею, тому на дані правовідносини вимоги ч. 2 ст. 233 КЗпП України не розповсюджуються. З даним позовом позивач мав звернутися в тримісячний строк з дня коли він міг дізнатися або повинен був дізнатися про порушення свого права. ОСОБА_3 вже звертався до суду з аналогічними позовами про стягнення коштів за інші періоди, але фактично про порушення прав йому було відомо ще в 2016 році. У даній справі ставиться питання про стягнення коштів за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року, а з даним позовом до суду сторона позивача звернулась у січні 2024 року. Крім того, у відзиві викладено заперечення з приводу витрат на правову допомогу. Тому, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив представник позивача звертає увагу, що рішення суду від 08 липня 2016 року в частині поновлення позивача на посаді не виконано відповідачем до цього часу, наказу про поновлення на роботі не видано. Факт працевлаштування позивача у спірний період не випливає на відповідальність роботодавця за невиконання рішення суду. Вважає, що закінчення дії контракту не звільняє роботодавця від обов`язку виконання рішення суду про поновлення на роботі. Зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, а право на заробітну плату не обмежується строком судового захисту.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.01.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представиків, оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі №761/10285/15-ц позивні вимоги ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця», Голови комісії з реорганізації у зв`язку із злиттям ДТГО «Південно-Західна залізниця», задоволено частково, зокрема, поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника ДТГО «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року на умовах, визначених контрактом від 13 лютого 2012 року № 5-IV, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_3 та додатковими угодами до контракту.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 рокув частині, що стосується поновлення ОСОБА_3 на займаній посаді залишено без змін.

Оскільки в частині щодо поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця`з 25 березня 2015 року допущено негайне виконання рішення суду, позивач 18 липня2016 року отримав виконавчий лист щодо виконання рішення суду в цій частині.

04 серпня 2016 року постановою державного виконавця відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом на підставі статей 21, 23, пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, постанову державного виконавця від 04 серпня 2016 року визнано неправомірною та скасовано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року

у справі № 761/12013/17 позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено частково, стягнено з відповідача на користь ОСОБА_3 різницю в заробітку між нарахованим середнім заробітком за посадою на якій поновлено позивача та за місцем роботи позивача в сумі 285 005,93 грн.

Вказаним рішенням суду, встановлено той факт, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року не виконано без поважних причин. Середній заробіток стягнуто з відповідача по 02 серпня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року змінено, зокрема, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду стягнено в розмірі 167 195,66 грн.

Верховний Суд зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення у постанові зазначив, що за умовами укладеного між ОСОБА_3 та Міністерством інфраструктури України контракту від 13 лютого 2012 року строк його дії встановлено до 13 лютого 2017 року, тобто трудовий договір між сторонами припинився саме через закінчення строку дії контракту. Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягувати за період з дня ухвалення рішення про поновлення позивача та роботі до дня закінчення строку дії контракту, а саме з 09 липня 2016 року по 13 лютого 2017 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року

у справі № 761/10746/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі за період з 03 серпня 2017 року по 23 березня 2018 року в сумі 206 930,28 грн.

Вказаним рішенням суду, встановлено той факт, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року не виконано відповідачем без поважних причин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року

у справі №761/46962/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнено з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробітокв сумі за період з 24 березня 2018 року по 26 березня 2019 року в сумі 327 845,08 грн.

Вказаним рішенням суду встановлено той факт, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року не виконано відповідачем без поважних причин.

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року встановлено, що ОСОБА_3 з 19 березня 2018 року по теперішній час працюєв ТОВ «Інститут транспортних стратегій» на посаді директора і є засновником вказаного підприємства, що підтверджується відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року

у справі №761/35295/19 стягнено з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27 березня2019 року по 06 вересня 2019 року в сумі 146 328,90 грн.

Вказаним рішенням встановлено, що рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 08 липня 2016 року не виконано відповідачем без поважних причин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року

у справі № 761/714/21 стягнено з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 07 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року в сумі 118 629,72 грн.

Зазначеним рішення також встановлена вина відповідача у невиконанні рішення шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року

у справі №761/24805/21 стягнено з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 180 928,92 грн.

Вказаним рішенням встановлено, що рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 08 липня 2016 року не виконується відповідачем без поважних причин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 р.

у справі №761/1706/22 позов ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного суду від 07.06.2023р. рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного територіально-галузевого об?єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 191 518,21 грн, вирішено питання щодо стягнення судовий витрат.

Вказаною постановою суду встановлено, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року не виконується відповідачем без поважних причин.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як неодноразово було встановлено під час розгляду справ про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, відповідачем не виконується рішення суду у цій частині без поважних причин.

Так, до ч. 7 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Положеннями ст.236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

У цій справі спір виник щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке набрало законної сили.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (стаття 129-1 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Згідно роз`яснень, що містяться в пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20) зазначено, що забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

З огляду на викладене, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01.09.2021 у справі № 540/677/20

Судом встановлено, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15-ц, яке в частині, що стосується поновлення ОСОБА_3 на займаній посаді, залишено без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року, відповідачем не виконано. Станом на час розгляду справи ОСОБА_3 на посаді не поновлено.

Таким чином, з урахуванням невиконаного судового рішення про поновлення ОСОБА_3 , на посаді, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення відповідно до статті 236 КЗпП України.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від08 лютого 1995 року, згідно з якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих дніву розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 порядку № 100).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до статті 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою від 16 червня 2017року № Н-3/36-Р, середньо годинна заробітна плата позивача становить 185,94 грн.

За розрахунком представника позивача, який було перевірено в судовому засіданні, середній заробіток ОСОБА_3 за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно становить 247 300 грн. 19 коп.

Обставина, що позивач був працевлаштований, не є підставою для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року по справі № 754/13157/19, провадження № 61-16107св21.

Посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності суд не приймає до увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 1 липня 2022 року №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

У цій справі предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року, тобто застосуванню підлягають приписи частини другої статі 233 Кодексу законів про працю України - у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року.

У постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно,

Враховуючи те, що наказ на виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_3 на роботі відповідачем не видано, підстав стверджувати про пропуск тримісячного строк для звернення до суду з цим позовом немає.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_3 кошти середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно в розмірі - 247 300 грн. 19 коп.

Згідно ст. 141 ЦПК України потрібно стягнути з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь держави кошти судового збору в сумі - 2 473 грн. 00 коп.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу варто зазначити наступне.

У відповідності до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати .

В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК (у редакції 2004 року ); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано:

- договір про надання правових (правничих) послуг №14/02/2023 від 14.02.2023 р., за яким послуги адвоката визначаються сторонами додатковою угодою, факт виконання робіт та наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, оплата послуг може оплачуватись на будь-якому етапі виконання договору, на підстав підписаного сторонами акту наданих послуг;

- додаткову угоду № 3 від 01.12.2023 до договору №14/02/2023 від 14.02.2023 р., про надання послуг адвоката сторони за взаємною згодою визначили, що розмір гонорару адвоката під час захисту прав та законних інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі за його позовом про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі (період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022) визначається шляхом множення кількості годин на ціну однієї роботи адвоката, яка складає 3750,00 грн;

- акт наданих послуг №1 від 21.12.2023 р., за яким загальна вартість наданих послуг становить 15000,00 грн (витрачено 4 год.);

- рахунок №21/12/2023 від 21.12.2023 р. на оплату ;

- квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 21.12.2023 р. про сплату 15000,00 грн.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача вважає витрати на правничу допомогу необґрунтовані та неспівмірні зі складністю справи. Звертає увагу, що позивач подав аналогічних сім позовів за різні періоди часу. Просить зменшити розмір витрат до 1000,00 грн.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої увалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. ( правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 201 року у справі № 873/137/21).

У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розмір, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні розміру гонорару за надану професійну правничу допомогу судом враховано складність справи та об"єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), критерії необхідності подання нею документів та значимості таких дій у справі, предмет позову, до якого входила одна вимога майнового характеру, яка розглядалася у спрощеному позовному провадженні, ціну позову, кількість судових засідань, які були проведені за участі представника позивача. Крім цього, враховано наявність аналогічних позовів (за інший період) між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З огляду на викладене, беручи до уваги наявність клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає можливим стягнути з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі - 8000 грн. В задоволенні іншої частини вимог заяви про стягнення коштів судових витрат на правничу допомогу потрібно відмовити.

На думку суду, вказаний розмір витрат на правничу допомогу співмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 233, 235, 236 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273 - 279, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів», -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - задовольнити повністю.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_3 кошти середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно в розмірі - 247 300 грн. 19 коп та витрати на правничу допомогу в розмірі - 8000 грн., а всього в сумі - 255 300 грн. 19 коп.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-західна залізниця» на користь держави кошти судового збору в сумі - 2 473 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-західна залізниця», код ЄДРПОУ 04713033, адреса знаходження: м. Київ, вул. Лисенка, 6.

Суддя: Андрій Осаулов

Повне рішення виготовлено 14.11.2024