Ухвала

від 13.11.2024 по справі 127/7331/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/7331/21

Провадження № 22-ц/801/2174/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Матківська М. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 рокуСправа № 127/7331/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Оніщука В. В., Стадника І. М.

Секретар: Кобенда Ю. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння та припинення права власності,

Рішення ухвалила суддя Медяна Ю. В.

Рішення ухвалено у м. Вінниці

Дата складення повного тексту рішення невідома,

В с т а н о в и в:

У березні 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння та припинення права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що у травні 2016 року у будинку АДРЕСА_1 створено та діє ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця», керівником якого є ОСОБА_6 . У 2016 році будинок переданий на баланс ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця». У подальшому позивач дізнався, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року у цивільній справі № 127/8975/13-ц визнано за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 право власності на допоміжне приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 72,9 кв. м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року, скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

У січні 2019 року під час розгляду справи № 127/8975/13-ц позивач дізнався про те, що 09 листопада 2016 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 продали спірне приміщення ОСОБА_5 , яка у свою чергу відчужила це майно на користь ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_4 і ОСОБА_3 . Таким чином ОСОБА_2 є останнім набувачем спірного майна, право власності на яке зареєстроване за ним 12 лютого 2019 року. Водночас приміщення АДРЕСА_2 належить до спільного майна мешканців багатоквартирного будинку і відповідачі, будучи достовірно обізнаними про оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року у справі № 127/8975/13-ц, передбачали негативні наслідки у випадку скасування рішення суду щодо права власності на вказане допоміжне приміщення.

Під час укладення 09 листопада 2016 року договору купівлі-продажу його сторони не повідомили нотаріусу про наявність прав третіх осіб, якими є співвласники багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , на об`єкт продажу; приховано факт відкриття апеляційного провадження у цивільній справі № 127/8975/13-ц; предметом угоди є допоміжне приміщення як об`єкт власності співвласників багатоквартирного будинку, які згоду на продаж не давали. Договір купівлі-продажу вчинений без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися ним, тому його укладення є порушенням частин 1 і 5 статті 203 ЦК України і за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Укладаючи 12 лютого 2019 року черговий договір купівлі-продажу допоміжного приміщення, ОСОБА_2 був обізнаний щодо порушення норм права при оформленні правочину, сприяв свідомому створенню перешкод законному власникові (співвласникам) цього майна, оскільки знав про реальні обставини справи, тому спірне нерухоме майно підлягає витребуванню. Такі обставини свідчать про проведення відповідачами незаконних дій щодо неодноразового відчуження допоміжного приміщення.

У зв`язку з такими обставинами позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 09 листопада 2016 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В.; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 спірне приміщення АДРЕСА_2 , до складу якого входять приміщення №№ НОМЕР_2 , 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, НОМЕР_3 , загальною площею 72,9 кв. м.; припинити право власності ОСОБА_2 на спірне приміщення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2022 року позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння та припинення права власності, задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 09 листопада 2016 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В., зареєстрований в реєстрі за № 4531 про продаж нежилого вбудованого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , до складу якого входять приміщення №№ НОМЕР_2 , 67-2, 67-3, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6, загальною площею 72,9 кв. м.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 нежиле вбудоване приміщення 67, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , до складу якого входять приміщення 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6, загальною площею 72,9 кв. м.

Припинено право власності, яке органом державної реєстрації зареєстровано за ОСОБА_2 на нежиле вбудоване приміщення 67, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , до складу якого входять приміщення: 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6, загальною площею 72,9 кв. м.

На рішення суду відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» залишити без задоволення.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційна скаргу ОСОБА_4 залишена без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовної вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без змін.

Рішення Вінницького міського суду від 19 грудня 2022 року змінено в частині вирішення питань щодо розподілу судових витрат.

24 вересня 2024 року надійшла апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , у якій вона просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння та припинення права власності, залишити без задоволення, відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України.

Зазначила, що рішення суду першої інстанції вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказала на те, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_2 . Оскаржуваним нею рішенням витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 нежитлове вбудоване приміщення 67, яке є спільною сумісною власністю їх подружжя і яке було придбано ними спільно у шлюбі, на придбання якого вона надавала дозвіл чоловікові. Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 67 у пункті 11.6 нотаріус зафіксував її згоду на укладення договору, а отже відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України, вона є особою, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Суд першої інстанції, не залучивши її до розгляду справи, виніс рішення про її права, передбачені статтею 41 Конституції України і статтею 319 ЦК України, позбавивши її права володіти, розпоряджатися та користуватися рівною часткою (половиною) з чоловіком нежитловим вбудованим приміщенням 67, а також у неї з чоловіком виник обов`язок по сплаті судового збору у розмірі 16000,00 грн. і штрафу в сумі 1700,00 грн. із їх спільного сімейного бюджету.

Даним рішенням порушені і її особисті права, тому як кошти на придбання нежитлового приміщення були спільними коштами їх родини, а суд при вирішенні справи не залучив її як зацікавлену особу до розгляду справи, чим порушив її особисті права.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції помилково не застосовано строки позовної давності, оскільки голова ОСББ ОСОБА_6 в суді першої інстанції підтвердила, що про існування рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року, яким було відмовлено ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у визнанні права на спірне нежитлове приміщення, їй було відомо ще в 2016 році, а також було встановлено, що чоловік ОСОБА_6 звертався із апеляційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року у справі № 127/8975/13-ц, однак скаргу йому було повернуто, так як він не є членом ОСББ. Як пояснили позивач та її представник у судовому засіданні, в ОСББ не було коштів, воно не зверталося за виконанням рішення суду, оскільки не було стороною у справі і чекали рішення касаційної інстанції. Тобто позивач був обізнаний із обставинами справи та свідомо не вчиняв ніяких дій.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 звернула увагу на те, що позивач не вжив жодних дій по виконанню вимог законодавства щодо реєстрації прав власності, по виконанню своїх безпосередніх обов`язків, щодо повернення спірного нежилого приміщення у свою власність.

Позивач із 2016 року по 2019 рік не вчинив жодних дій юридичного плану щодо фактичного повернення спірного майна у власність співвласників будинку, такі як встановлення зареєстрованого права власності на дане приміщення та його скасування у судовому порядку.

Висновок суду стосовно визнання договору купівлі-продажу, укладеного 09 листопада 2016 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 фіктивним, ґрунтується лише на припущенні та не враховує всі дійсні фактичні обставини у справі, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 та в інших постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції не взяв до уваги такі обставини: що позивачем є юридична особа, яка наділена відповідно до законодавства як правами так і обов`язками, яких він не виконав і знехтував; документальний доказ, а саме акт обстеження підвального приміщення керівництвом ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця», де було виявлено та зафіксовано проведення відповідачами повномасштабних будівельних робіт та те, що спірне приміщення належить відповідачам на праві приватної власності; позивачем порушено термін позовної давності; ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» мало обов`язок захистити своє порушене право шляхом державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 67, але цим правом свідомо не скористалося.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, ухваленим у відповідності до засад верховенства права, вимог норм матеріального та процесуального права, що підтверджено висновками судових рішень, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, оскільки її доводи є безпідставними, неспроможними, надуманими та у зв`язку із відсутністю обґрунтування доказами і належною правовою аргументацією.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали.

22 жовтня 2024 року до суду надійшла заява приєднання, подана відповідачем ОСОБА_4 , у якій вона просила прийняти до розгляду її заяву приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає, що така заява відповідача ОСОБА_4 до задоволення не підлягає за таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 363 ЦПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Отже, до апеляційної скарги мають право приєднатися лише учасники справи, а ОСОБА_1 учасником справи не була.

Правом на приєднання до апеляційної скарги у даному випадку наділена особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , а не навпаки.

Крім того подана ОСОБА_4 раніше апеляційна скарга, розглянута судом апеляційної інстанції з ухваленням 07 березня 2023 року постанови про залишення її апеляційної скарги без задоволення.

За правилами пункту 3 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення на це саме судове рішення.

Тобто апеляційна скарга ОСОБА_4 уже була предметом апеляційного розгляду та і касаційного розгляду, а повторний перегляд за апеляційною скаргою тієї самої особи на те саме судове рішення не передбачений Цивільним процесуальним Кодексом України.

В судовому засіданні представник особи, яка не брала участі у справі і подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 адвокат Стахов А. О. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представники позивача голова ОСББ ОСОБА_6 і адвокат Чернякова М. А. заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач ОСОБА_4 просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленими про дату час і місце розгляду справи (том 3 а. с. 239, 246, 249), у судове засідання не з`явилися, заяв і клопотань не подали.

Представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради у судове засідання не з`явився, надіслав клопотання з проханням розглянути справу у його відсутність, зазначивши, що проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує, вважає рішення суду обґрунтованим, а докази по справі дослідженими в повному обсязі. Заперечує проти заяви ОСОБА_4 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Апеляційний суд перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, а апеляційне провадження підлягає закриттю.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року у цивільній справі № 127/8975/13-ц задоволено позов ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до Вінницької міської ради про визнання права власності на приміщення. Визнано за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 право власності на нежиле вбудоване приміщення № НОМЕР_1 , до складу якого входять приміщення №№ НОМЕР_2 , 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6, загальною площею 72,9 кв. м. з урахуванням раніше приватизованих приміщень № 67-5, 67-6, що розташовані у підвалі житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до плану, виданого Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 20 липня 2011 року та технічного паспорта на офіс-магазин (том 1 а. с. 17-18).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до Вінницької міської ради про визнання права власності, відмовлено (том 1 а. с. 19-20).

Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4 . Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року залишено без змін (том 1 а. с. 22-28).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В., зареєстрованого у реєстрі за № 4531, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 продали ОСОБА_5 приміщення АДРЕСА_2 . Відповідно до відомостей, наявних у правовстановлюючому документі, до складу приміщення № 67 входять приміщення №№ НОМЕР_2 , 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6, загальною площею 72,9 кв. м. та розташовані у підвалі житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 1.3 цього договору продавці стверджують, що судового спору щодо відчужуваної нерухомості на момент укладення цього договору немає (том 1 а. с. 15-16).

Право власності на приміщення № 67 зареєстроване за ОСОБА_5 09 листопада 2016 року за № 17350148, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09 листопада 2016 року № 72614821 (том 2 а. с. 42).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 лютого 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В., зареєстрованого у реєстрі за № 398, ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 (сину ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ) спірне нерухоме майно. Право власності на це майно приміщення № 67 зареєстроване за ОСОБА_2 12 лютого 2019 року за № 30245561, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 лютого 2019 року № 155902042 (том 2 а. с. 36-37).

В будинку за адресою: АДРЕСА_1 у травні 2016 року було створено та діє ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця», керівником якого є ОСОБА_6 . У 2016 році будинок АДРЕСА_1 був переданий на баланс ОСББ, що підтверджується Статутом ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця», Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Відповідно до Виписки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (власнику нерухомого майна) № 311386855 від 03 жовтня 2022 року, наданої Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради, за 2018 рік із запитом щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним № 1078378205101 (нежитлове вбудоване приміщення № НОМЕР_1 , до складу якого входять приміщення 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-5, які мають загальну площу 72,9 кв. м., розташованої у підвалі житлового будинку АДРЕСА_1 ) ніхто не звертався (том 2 а. с. 143-145).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання договору купівлі-продажу, укладеного 09 листопада 2016 року, нежитлового приміщення 67 недійсним у зв`язку із його фіктивністю, суд першої інстанції виходив із того, що продавці ОСОБА_4 і ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу знали, що в апеляційному суді на розгляді перебуває їх справа за їх позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на спірне нежиле приміщення, за результатами перегляду якої може бути скасоване рішення суду про визнання за ними права власності на це приміщення, а також, що подружжя діяло вочевидь недобросовісно, зловживаючи правами інших мешканців багатоквартирного будинку, при укладенні цього договору надали нотаріусу неправдиві відомості.

Також суд першої інстанції, встановивши, що спірне нежитлове приміщення 67 вибуло з володіння співвласників багатоквартирного будинку поза їх волею, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна з володіння ОСОБА_2 , як останнього набувача майна за договором купівлі-продажу від 12 лютого 2019 року та припинення його права власності на спірне нежиле приміщення.

Такі висновки суду першої інстанції є предметом оскарження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 та частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Звернувшись із апеляційною скаргою, особа, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_1 свої доводи обґрунтовувала тим, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_2 . Оскаржуваним нею рішенням витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 нежитлове вбудоване приміщення 67, яке є спільною сумісною власністю їх подружжя і яке було придбано ними спільно у шлюбі, на придбання якого вона надавала дозвіл чоловікові. Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 67 у пункті 11.6 нотаріус зафіксував її згоду на укладення договору, а отже відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України, вона є особою, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Суд першої інстанції, не залучивши її до розгляду справи, виніс рішення про її права, передбачені статтею 41 Конституції України і статтею 319 ЦК України, позбавивши її права володіти, розпоряджатися та користуватися рівною часткою (половиною) з чоловіком нежитловим вбудованим приміщенням 67, а також у неї з чоловіком виник обов`язок по сплаті судового збору у розмірі 16000,00 грн. і штрафу в сумі 1700,00 грн. із їх спільного сімейного бюджету. Даним рішенням порушені і її особисті права, тому як кошти на придбання нежитлового приміщення були спільними коштами їх родини, а суд при вирішенні справи не залучив її як зацікавлену особу до розгляду справи, чим порушив її особисті права.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Тобто, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи та особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес чи обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Така позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19), від 19 грудня 2022 року у справі № 127/13728/21 (провадження № 61-12619св22), від 14 лютого 2024 року у справі № 753/405/20.

З`ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на думку якої даним рішенням порушені і її особисті права, апеляційний суд з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 березня 2024 року у даній справі № 127/7331/21 та прийнятого ним судового рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу із залишенням без змін судових рішень суду першої і апеляційної інстанції в частині витребування майна з чужого незаконного володіння, виходить з того, що у справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли щодо витребування власником майна із чужого незаконного володіння, тобто коли між сторонами склалися відносини речово-правового характеру, за якими між власником майна і його володільцем немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, та витребування майна у цьому випадку можливе за умови, якщо це майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Зазначені відносини регулюються главою 29 «Захист права власності» розділу І «Право власності» Книги третьої «Право власності та інші речові права» Цивільного кодексу України, зокрема статтями 387, 388 цього Кодексу.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, позивач у даній справі ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» звернувся до суду за захистом свого порушеного права у такий передбачений цивільним законодавством спосіб, як віндикація.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвело до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном незаконного власника про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем та відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів) титульні володільці.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц).

Суд першої інстанції при вирішенні даного спору, застосувавши наведені норми матеріального права, витребував із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь законного власника позивача ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» нежиле вбудоване приміщення 67 на проспекті Коцюбинського, 37 в м. Вінниці, загальною площею 72,9 кв. м.

В частині позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу спірного приміщення суд першої інстанції також задовольнив цю вимогу своїм рішенням, яке було залишено без змін судовим рішенням суду апеляційної інстанції, які в послідуючому в цій частині були скасовані судом касаційної інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

Водночас, як вбачається із вимог апеляційної скарги поданої до суду 24 вересня 2024 року, особа яка її подала ОСОБА_1 , оскаржує рішення суду і просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння та припинення права власності, залишити без задоволення.

Проте, задовго до подання ОСОБА_1 апеляційної скарги, постановою Верховного Суду від 27 березня 2024 року відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСББ «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції вважає незаконним у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також вказала на те, що враховуючи ту обставину, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_2 , оскаржуваним рішенням суду у якого витребувано нежитлове вбудоване приміщення 67, яке є спільною сумісною власністю їх подружжя і яке було придбано ними спільно у шлюбі, за спільні кошти їх родини та на придбання якого вона надавала дозвіл чоловікові, а суд першої інстанції не залучив її до розгляду справи і виніс рішення, яким позбавив її права володіти, розпоряджатися та користуватися рівною часткою (половиною) з чоловіком цим приміщенням, та у неї з чоловіком виник обов`язок по сплаті судового збору у розмірі 16000,00 грн. і штрафу в сумі 1700,00 грн. із їх спільного сімейного бюджету.

Обставини, на які посилається ОСОБА_1 можуть бути предметом дослідження у сімейних правовідносинах, які існують між подружжям щодо їх спільного майна, нажитого ними у період зареєстрованого шлюбу. Способом захисту її цивільних прав та інтересів згідно вимог статті 16 ЦК України у даному випадку може бути визнання права.

Зазначені відносини регулюються розділом ІІ «Шлюб. Права та обов`язки подружжя» Сімейного Кодексу України, зокрема главою 8 (статті 60-74) «Право спільної сумісної власності подружжя», у тому числі статтею 65 «Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя», статтею 69«Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя», статтею 70, якою визначається розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; главою 26 (статті 355-372) ЦК України «Право спільної власності», у тому числі його статтею 368 «Право спільної сумісної власності».

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (стаття 61 СК України).

Згідно з частинами 1 і 2 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 СК України).

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно положень статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статті 372 ЦПК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Отже, способом захисту цивільних прав та інтересів ОСОБА_1 у сімейних правовідносинах, згідно вимог статті 16 ЦК України, у даному випадку може бути визнання права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності у неї права на апеляційне оскарження рішення суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Враховуючи те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , оскільки її права в контексті статтей 387, 388 ЦК України не порушені, так як вона не є учасником правовідносин щодо захисту права власності шляхом витребування майна від добросовісного набувача, тому ОСОБА_1 не відноситься до кола осіб, які у відповідності до положень статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження рішення суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

За таких обставин апеляційне провадження підлягає закриттю.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (ч. 2 ст. 362 ЦПК України).

Керуючись ст. 352, 362, 381 ЦПК України, суд

Ухвалив:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коцюбинського, 37 м. Вінниця» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння та припинення права власності, закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. МатківськаСуддіВ. В. Оніщук І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 15 листопада 2024 року