Постанова

від 12.11.2024 по справі 453/173/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/173/24 Головуючий у 1 інстанції: Брона А. Л.

Провадження № 22-ц/811/2464/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Провадження № 22-ц/811/2557/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

з участю представника позивача Сосули О.О. , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача Посікіри Р.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Сосули Олександра Олександровича на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 02 липня 2024 року та апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Посікіри Романа Романовича на додаткове рішення цього ж суду від 25 липня 2024 року в складі судді Брони А.Л. в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів),-

встановив:

У лютому 2024 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), просив стягнути безпідставно збережені кошти в розмірі 1 0400 000,00 грн. та здійснити розподіл судових витрат.

Вимоги обгрунтовані тим, що 01.07.2022 між ПП «Люкс Експрес» (орендодавець) та ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов`язувався за плату передати орендареві у тимчасове плате користування, а орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення площею 1066,8 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та прилеглу до них територію, а також зобов`язувався сплачувати орендодавцеві орендну плату в розмірі 32 500,00 грн. на місяць.

04.10.2022 приватний нотаріус Барбуляк Х. М. зареєструвала припинення права власності ПП «Люкс-Експрес» на приміщення складів площею 922,3 кв. м у АДРЕСА_1 згідно рішення № 65023528 та в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», зареєструвала право власності на спірні складські приміщення за ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, ОСОБА_2 домовився з ним про те, що надасть йому вищезазначені складські приміщення в оренду після виселення з них ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», однак до моменту виселення ОСОБА_4 щомісячно має сплачувати авансові платежі, які в подальшому зарахуються в рахунок майбутньої орендної плати.

У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до ТОВ «ТОІ-ТОІ системи санітарні» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, яке є об`єктом оренди за договором від 01.07.2022 року, що раніше був підписаний між колишнім власником ПП «Люкс Експрес» (орендодавець) та ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (орендар).

З огляду на наведене, починаючи з 20.03.2023 до 31.01.2024 фізична особа ОСОБА_4 здійснив безготівкові грошові перекази на рахунок відповідача на загальну суму 1 040 000,00 грн. з призначенням платежу «оренда нежитлові прим. Богданівська 11-б», що підтверджується відповідними квитанціями.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03.05.2023 у справі №463/1525/23, яке набрало законної сили після залишення без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18.12.2023, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання ТОВ «ТОІ-ТОІ системи санітарні» усунути перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з цим, як зазначає позивач, після набрання наведеним судовим рішенням законної сили 18.12.2023, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не було укладено договору оренди нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що він, як потерпіла особа, вважав, що авансує оренду плату на виконання зобов`язання згідно усних домовленостей щодо оренди в майбутньому приміщення, натомість ОСОБА_2 приймав від останнього орендні платежі, хоча в подальшому, всупереч своїй попередній поведінці, договору оренди не уклав, тому така поведінка відповідача є недобросовісною.

Позивач вважає, що сплачені ним на користь відповідача грошові кошти в сумі 1040000,00 грн., набуті останнім без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 02 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) - відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову у даній справі, застосовані ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 19.03.2024, а саме скасовано арешт на майно та грошові кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в межах суми 1 040 000 гривень.

Додатковим рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 25 липня 2024 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Посікіри Романа Романовича про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Рішення суду оскаржив прелдставник позивача Сосула О.О. , з рішенням суду не погоджується.

Звертає увагу, що висновок суду про відсутність у відповідача обовязку повернути позивачу спірні грошові кошти, оскільки такі сплачені не в інтересах позивача, а в інтересах ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», суперечить висновку суду про те, що договору оренди між ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» та ОСОБА_2 , який би був укладений у порядку, визначеному ЦК України, не існувало.

Так, покликаючись на судову практику та положення матеріального права щодо повернення безпідставно набутого майна, зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази з приводу того, що після набрання рішенням суду у справі № 463/1525/23 про усунення перешкод у користування нежитловими приміщеннями законної сили, відповідні приміщення передані не були.

Поряд з цим, спірні грошові перекази прийняті відповідачем та не повернуті, тому суд першої інстанції безпідставно не розцінив поведінку відповідача, як таку, що свідчить про його обізнаність з приводу цих платежів.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що перерахування коштів проведено не в межах яких небудь договірних відносин, тобто без наявності правової підстави.

Крім цього, суд не врахував, що відповідачем не надано договору, який би був укладений між ним та ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» про оренду нежитлових приміщень.

Більше того, між відповідачем та ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» не міг бути укладений усний договір оренди.

Покликається на взаємосуперечливу поведінку відповідача у контексті існування між ним та ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» договірних правовідносин, що спростовується рішенням суду у справі 463/1525/23 про усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями.

Вважає, що відсутні підстави для застосування докрини «підняття корпоративної завіси» та ототожнення позивача зі створени ним ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні».

Встановленням наявності договірних правовідносин між відповідачем та ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» суд вийшов за межі доказування.

Також суд не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19 про те, що вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти, а тому безпідставно дійшов висновку про те, що призначення платежу може визначати наявність правової підстави здійснення грошового переказу.

Дійшовши висновку про відсутність підстав для повернення відповідачем безпідставно збережених коштів, оскільки позивач знав про відсутність у нього обов`язку здійснювати грошові перекази, суд неправильно оцінив поведінку позивача та зовсім не врахував поведінку відповідача.

Зокрема, у кондиційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається, як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, на яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.

Таким чином, необхідною умовою застосування положень глави 83 ЦК Укарїни до вимог про повернення виконаного однією зі сторін у зобов`язанні є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 02 липня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов, здійснити розподіл судових витрат.

26.08.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника Посікіри Р.Р. на апеляційну скаргу позивача на рішення суду, у якому покликаючись на відсутність підстав для для задоволення позову, просить у задоволенні скарги відмовити.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Соклівського районного суду Львівської області від 25 липня 2024 року представник відповідача Посікіра Р.Р. зазначає, що до заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу було додано договір про надання такої допомоги. Пунктом 6.3 передбачено, що частина гонорару у сумі 70000,00 грн. за усі послуги з представництва клієнта в суді першої інстанції сплачується клієнтом на розрахунковий рахунок бюро не пізніше ніж через 5 днів після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції.

Зазначає, що усі надані послуги є окремими процесуальними діями, які вчиняються у різних процесуальних формах, на кожну з яких було витрачено час, а підписавши Акт прийому передачі, відповідач погодився, що відповідні послуги йому дійсно надавалися.

Просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове додаткове рішення, яким заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу задовольнити, стягнути з ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 70000,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що законодавство України дозволяє укладати договори у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи документами, з яких зрозуміло, що між сторонами є певна домовленість та якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.205 ЦК України).

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем зберігаються грошові кошти без достатньої правової підстави, а відтак підлягають поверненню, як безпіставно набуте майно в порядку ст. 1212 ЦК України, при цьому, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Так, договору оренди між ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» та ОСОБА_2 , який би був укладений у порядку, визначеному ЦК України, не існувало, однак була усна домовленість про укладення договору оренди складських приміщень, належних відповідачу, у майбутньому, на підставі якої позивач авансово сплачував відповідачу кошти саме за оренду складських приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 , договір про що мав бути укладений у майбутньому.

За висновоком суду першої інстанції, твердження позивача про те, що перераховані ним на ім`я відповідача кошти сплачувалися саме як авансові платежі, які в подальшому повинні бути зараховані в рахунок орендної плати, не підтверджені жодними доказами та суперечать призначенню платежу, вказаному позивачем у платіжних документах, крім цього, перерахування таких коштів відбувалося не одноразово, а носило регулярний та систематичний характер протягом року, та з поданих відповідачем доказів, наявних в матеріалах справи, здійснювалося і на час розгляду справи.

Також позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача з пропозицією укласти договір оренди складських приміщень після розгляду справи про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, як і не надав доказів того, що відповідач відмовив йому в укладенні такого договору.

Врахувавши, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає, оскільки судом в ході розгляду справи не здобуто і позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про те, що кошти, сплачені позивачем, були набуті відповідачем безпідставно.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позову, на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України скасував заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 19.03.2024.

Додатковим рішенням суд вирішив питання стягнення витрат на правничу допомогу, задовольнивши частково заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Посікіри Р.Р.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень колегія суддів виходить з такого.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Судом встановлено, що 01 липня 2022 року між Приватним підприємством «Люкс-Експрес» («Орендодавець»), в особі директора Удут О.М., який діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОІ ТОІ Системи санітарні», іменоване надалі «Орендар», в особі директора ОСОБА_4, який діє на підставі Статуту, з іншої сторони, укладено Договір оренди об`єкта нерухомості.

Зокрема, згідно із п. 1.1. договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати за плату Орендареві у тимчасове платне користування, а Орендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення та прилеглу до них територію, що визначена у цьому Договорі та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату.

Об`єкт, що орендується, належить Орендодавцеві на праві приватної власності, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., нежитлові приміщення літ К-2, загальна площа: 1 066,8 кв.м. (п.п. 1.2., 1.2.1., 1.2.3. договору).

Відповідно до п. 4.1. строк оренди складає 35 місяці з дати прийняття об`єкта, що орендується, за актом здачі-приймання.

Згідно із п. 5.1. розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується складає 32 500,00 грн. на місяць.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 01.02.2024 за № 364051853, 04.10.2022 за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на приміщення складів НЗ літ. К-1 загальною площею 922,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 85849446101) (а.с. 9).

В подальшому, рішенням Личаківського районного суду Львівської області від 03.05.2023 у справі №463/1525/23, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ системи санітарні» про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном - задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення від всього майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ системи санітарні», що знаходяться у нежитловому приміщенні (складів), за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер приміщення 85849446101).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ системи санітарні» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1 073,6 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 , як новий власник у судовому порядку вимагав у ТзОВ «ТОІ-ТОІ системи санітарні» про усунення перешкод у користуванні належним йому нежитловим приміщенням (складів), за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідне рішення суду про задоволення його вимог набрало законної сили у грудні 2023 року.

В свою чергу, позивач ОСОБА_4 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролер) ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», що підтверджується інформаційною довідкою від 19.02.2024.

Згідно із копіями квитанцій, наявних в матеріалах справи, за період з березня 2023 року по січень 2024 року позивач ОСОБА_4 з карткового рахунку перераховував на картковий рахунок відповідача ОСОБА_2 грошові кошти в загальному розмірі 1 040 000,00 грн. (квитанція від 06.04.2023 - 50 000 грн.; квитанція від 28.04.2023 - 50 000 грн; квитанція від 09.06.2023 - 50 000 грн.; квитанція від 19.07.2023 - 50 000 грн.; квитанція від 10.08.2023 - 50 000 грн.; квитанція від 03.10.2023 - 50 00 грн.; квитанція від 04.10.2023 - 50 000 грн.; квитанція від 17.10.2023 - 50 000 грн., квитанція №ЗАН4-551К-64МХ-ВМ8А від 26.10.2023 - 35 000 грн.; квитанція №6НХС-В26К-ОМЗТ-5С92 від 07.12.2023 - 40 000 грн.; квитанція №ЗХ6Т-9В2А-4МС1-98Т8 від 09.11.2023 - 50 000 грн.; квитанція №ЕВАЕ-С10Е-7Х30-Н2КМ від 13.11.2023 - 50 000 грн.; квитанція №3ВС2-МРНА-С7Е7-ХМ61 від 16.11.2023 - 35 000 грн.; квитанція №МЕН6-КВАО-ЗТ8С-ВС8М від 11.12.2023 - 30 000 грн., квитанція №ОСММ-2РЗЕ-8560-97Е9 від 11.12.2023 - 30 000 грн.; квитанція №С7РН-34КВ-В8А1-В8А1-РКОМ від 12.12.2023 - 30 000 грн.; квитанція №44ЕЗ-НОХА-ХНСЗ-МХК8 від 12.12.2023 - 5 000 грн.; квитанція №ЕЗЗН-Н2ТР-МЗЕО-НОМ2 від 02.01.2024 - 40 000 грн; квитанція №АА95-ОЕ85-К917-ЗС68 від 03.01.2024 - 30 000 грн.; квитанція №6НСЕ-1СЗХ-ААЕ5-1М99 від 08.01.2024 - 30 000 грн.; квитанція №9ЕХ5-9К9Е-8НСН-ЗМ72 від 10.01.2024 - 35 000 грн.) (т. 1 а.с. 11-36).

У вказаних платіжних квитанціях платником зазначено фізичну особу ОСОБА_4 , а отримувачем фізичну особу ОСОБА_2 , призначення вказаних платежів: за оренду нежитлового приміщення за певний період, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт отримання відповідних коштів підтверджується долученими до матеріалів справи копіями квитанцій та не заперечується відповідачем, тому в силу ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Звертаючись з позовними вимогами про стягнення коштів, позивач ОСОБА_4 свої доводи зводить до того, що після набрання рішенням суду про усунення перешкод у користуванні нежитловим париміщенням законної сили 18.12.2023, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не був укладений договір оренди нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому зазначає, що вважав, що авансує оренду плату на виконання зобов`язання згідно усних домовленостей щодо оренди в майбутньому приміщення, натомість ОСОБА_2 приймав від останнього орендні платежі, хоча в подальшому, всупереч своїй попередній поведінці, договору оренди не уклав, тому така поведінка відповідача є недобросовісною, відтак, сплачені ним на користь відповідача грошові кошти в сумі 1 040 000,00 грн., набуті останнім без достатньої правової підстави, тому підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Зважаючи на наведене, колегія суддів виходить з того, що виключною правовою проблемою у спірних правовідносинах є встановлення обставин щодо наявності чи відсутності підстав для повернення позивачу спірних грошових коштів.

За змістом статті 3 ЦК України однією з засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно зі статтею 627 ЦК України свобода договору полягає у тому, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. 642 ЦК України).

Колегія суддів виходить з того, що доводи сторони відповідача у цій частині є взаємовиключними, оскільки заперечуючи в одному випадку факт наявності договірних правовідносин із позивачем та зазначаючи, що останній ввів в оману суду щодо домовленостей між ними про надання приміщення в оренду після рішення суду про звільнення ТОВ «ТОІ-ТОІ системи санітарні» нежитлових приміщень, а також про щомісячну сплату коштів як авансових платежів за майбутнім договором оренди, оскільки таке не підтверджено жодними доказами, в іншому випадку відповідач зазначає, що уклав з позивачем ОСОБА_4 , як директором ТОВ «ТОІ-ТОІ системи санітарні» усний договір з приводу надання ним в оренду цьому товариству складських приміщень.

Дійсно, згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчинити, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зміст правочину згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини другої статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 793 Цивільного кодексу України).

Позивач стверджує, що домовився з новим власником приміщень ОСОБА_2 про те, що останній надасть йому в оренду нежитлові приміщення після виселення з них ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні», але до моменту виселення ОСОБА_4 мав сплачувати ОСОБА_2 щомісячно авансові платежі, які в подальшому зарахуються в рахунок подальшої орендної плати.

Таким чином, починаючи з 20.03.2023 до 31.01.2024 позивачем здійснено безготівкові грошові перекази на рахунок відповідача з призначенням платежу «оренда нежитлових приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 » на загальну суму 1 040 000,00 грн.

Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_4 правовою підставою таких визначив статтю 1212 ЦК України.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов"язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов"язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Виходячи зі змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише у випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов"язання повернути майно потерпілому.

Така правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14 та підтримана Верховним Судом у постановах: від 10.09.2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12.09.2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12.12.2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), які є обов`язковими для судів при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214 ЦПК України).

Таким чином, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань, оскільки, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів), що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Вимога про «повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні» (п. 3 частини 3 статті 1212 ЦК України) означає, що у разі припинення зобов`язання через неможливість його виконання, яке виникло внаслідок обставин, за які жодна із сторін не відповідає, або у зв`язку із добровільною відмовою від зобов`язання обох сторін, сторона, що виконала своє зобов`язання повністю або частково, має право вимагати повернення виконаного.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

В свою чергу, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Як вже зазначалося, договору оренди між ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» та ОСОБА_2 , який би був укладений у порядку, визначеному ЦК України, не існувало, однак позивач зазначає, що авансово сплачував відповідачу кошти саме за оренду складських приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 , а договір оренди мав бути укладений у майбутньому.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із критичною оцінкою судом першої інстанції твердження позивача про те, що перераховані ним на ім`я відповідача кошти сплачувалися як авансові платежі, які в подальшому повинні бути зараховані в рахунок орендної плати, оскільки таке не підтверджене жодними доказами та суперечить призначенню платежу, вказаному позивачем у самих платіжних документах.

Більше того, перерахування таких коштів відбувалося не одноразово, а носило регулярний та систематичний характер протягом року, та здійснювалося на час подачі позову.

Що стосується можливого укладення договору оренди у майбутньому, то позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача з пропозицією укласти такий договір, зокрема, після розгляду справи про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, як і не надав доказів того, що відповідач відмовив йому в укладенні такого договору.

Натомість, згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19, вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти, тому не завжди призначення платежу може визначати наявність правової підстави здійснення грошового переказу.

Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні, а судом не встановлені будь які докази того, що у продовж розгляду справи про усуненення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та після такої відповідач ОСОБА_2 отримував і від ТзОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» орендну плату за преребування у приміщенні.

Разом з цим, і заборгованість з орендної плати також відсутня.

Покликання на судовум практику у контексті доктрини «venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої знаходиться принцип добросовісності, а поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них, висновків суду не спростовує, оскільки про безпідставність набуття коштів відповідачем не свідчить.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав, передбачених статею 1212 ЦК України, для стягнення з відповідача отриманих ним грошових коштів від відповідача, що свідчить про законність оскаржуваного рішення та безпідставність доводів апеляційної скарги.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про під ставність позовних вимог.

Що стосується апеляційної скарги сторони відповідача на додаткове рішення, колегія суддів виходить з такого.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Слідуючи висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів виходить з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Так, процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, таким чином фіксованість гонорару у договорі не безумовним обов`язком суду стягнути такий, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.

Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, слідуючи якій заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини.Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку,що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 70 000,00 грн. не є співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також те, що підготовка цієї справи до розгляду в суді з боку останнього не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, справа не є складною, наявна велика кількість судової практики з аналогічних спорів, враховуючи подані представником позивача заперечення щодо стягнення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд стягнув витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Так, у матеріалах справи наявний договір про надання професійої правничої допомоги №16/2-1(24) від 16 лютого 2024 року, укладений між фізичною особою - ОСОБА_2 (надалі - Клієнт), з однієї сторони, та адвокатським бюро Романа Посікіри, від імені якої на підставі статуту діє керуючий Посікіра Роман Романович, з другої сторони, які разом іменуються - Сторони, а кожен окремо - Сторона.

Адвокатська правова допомога (юридичні послуги) полягає у наданні Клієнту послуг у цивільній справі №453/173/24 за позовом ОСОБА_4 до Клієнта про витребування безпідставно отриманих активів (п. 2.2 договору).

Згідно пункту 6.1 Договору, винагорода адвоката за надання послуг визначена сторонами згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», з урахуванням складності справи, зайнятості адвоката, економічної вигоди для Клієнта та його господарської діяльності, а саме шляхом встановлення фіксованої суми гонорару у розмірі 120 000,00 грн. Розмір гонорару включає в себе надання усіх послуг, що визначені п.2.2 Договору без обмеження їх кількості та тривалості, попри те розподіляється таким чином: 1) 70 000,00 грн. за усі послуги з представництва Клієнта в суді першої інстанції та пов`язані із такими; 2) 30 000,00 грн. за усі послуги з представництва Клієнта в суді апеляційної інстанції та пов`язані із такими; 3) 20 000,00 грн. за усі послуги з представництва Клієнта в суді касаційної інстанції та пов`язані із такими.

Пунктом 6.3 передбачено, що частина гонорару в сумі 70 000,00 грн. за усі послуги з представництва Клієнта в суді першої інстанції сплачується Клієнтом на розрахунковий рахунок Бюро не пізніше ніж через 5 днів після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції.

Згідно із актом №1 прийому-передачі послуг до договору про надання професійної правничої допомоги №16/2-1(24) від 16.02.2024, послуги, передбачені договором про надання професійної правничої допомоги №16-2-1(24) від 16.02.2024, виконавцем були надані, а Замовником прийняті

До наданих послуг віднесено консультація Клієнта та надання інформації правового характеру; пошук, вибірка та аналіз правових позицій Верховного суду; написання відзиву, підготовка до подання (перевірка, копіювання та оформлення додатків) та подання у справі №453/173/24; написання заяви про допит свідка, підготовка до подання (перевірка, копіювання та оформлення додатків) та подання у справі №453/173/244; написання додаткових пояснень у справі, підготовка до подання (перевірка, копіювання та оформлення додатків) та подання у справі №453/173/24; участь у судових засіданнях у справі №453/173/24.

Колегія суддів виходить із того, що представником відповідача диференційовано (розділено) такі послуги, як написання відповідних документів, а також їх підготовку до подання, при цьому, усі ці послуги охоплюються поняттям представництва та здійснюються будь яким адвокатом у межах наданих йому повноважень та визначених законом прав.

Також у наданих документах відсутній грошовий еквівалент потраченої представником однієї години робочого часу.

Як вже зазначалося, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Враховуючи наведене, складність спірних правовідносин (категорія справи) обізнаність представника у таких і судовій практиці з цього приводу, що презюмується, свідчить, що стягнення витрат на правову допомогу у розмірі, про який просить сторона відповідача не є обгрнутованим хоча б з погляду зазначених вище обставин.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду, що з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та результатів розгляду такої, достатньою сумою витрат на правову допомогу, яку необхідно стягнути на відповідача є 12000,00 грн., що свідчить про законність оскаржуваного додаткового рішення та безпідставність протилежних доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Сосула Олександра Олександровича - залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 02 липня 2024 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Посікіри Романа Романовича - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 25 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 13 листопада 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк