Ухвала

від 14.11.2024 по справі 916/2177/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2177/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників учасників справи:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакоса», м. Одеса - Шараг О. В.,

відповідача Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Арабаджи І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу відповідача Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2024 (суддя Петренко Н. Д.),

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 (головуючий - суддя Діброва Г. І., судді: Принцевська Н. М., Ярош А. І.)

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакоса», м. Одеса

до відповідача Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ренійської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

про стягнення заборгованості у розмірі 4 471 544,14 грн,

УСТАНОВИВ:

У травні 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакоса», м. Одеса (далі - ТОВ «Лакоса», позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ренійської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ», відповідач) про стягнення 4 471 544,14 грн заборгованості за Договором про надання послуг № 2-В-РЕФ-21 від 06.01.2021 (далі - Договір), з яких 2 852 221,90 грн основного боргу за грудень 2021 року, 688 049,71 грн пені, 820 387,52 грн інфляційних втрат, 110 885,01 грн 3 % річних. Також просило вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат зі сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Лакоса» вказувало, що між ним (виконавцем) та ДП «Адміністрація морських портів України» (замовником) 06.01.2021 укладено Договір, відповідно до якого виконавець зобов`язувався надати послуги за кодом ДК 021:2015 45240000-1 «Будівництво гідротехнічних об`єктів» (Послуги з експлуатаційного днопоглиблення у затоні і у причалів) в акваторії морського порту на вході в затон і в затоні, акваторії біля причалів №№ 3- 4, 8- 9, 15- 21, 2В, 22- 28, 1В - судноремонтної набережної, що знаходяться на території замовника за адресою: 68802, Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, 188, а замовник зобов`язувався прийняти і оплатити такі послуги відповідно до умов цього Договору. Оскільки відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов`язань за вказаним Договором в частині своєчасної оплати за виконані будівельні роботи, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача нараховану ним основну заборгованість, інфляційні втрати, пеню та 3% річних.

Господарський суд Одеської області рішенням від 19.04.2024, яке залишене без змін згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024, позовні вимоги ТОВ «Лакоса» задовольнив частково. Стягнув з ДП «АМПУ» на користь ТОВ «Лакоса» 3 989 909,34 грн заборгованості за Договором, з яких 2 852 221,90 грн основний борг за грудень 2021 року, 206 414,91 грн пеня, 820 387,52 грн інфляційні втрати, 110 885,01 грн 3 % річних. В решті позову відмовив та ухвалив стягнути з ДП «АМПУ» 67 073,16 грн судового збору.

У поданій 03.09.2024 до Верховного Суду касаційній скарзі ДП «АМПУ», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, просить скасувати оскаржувані судові рішення. У справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Лакоса» та вирішити питання про розподіл судових витрат. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, вказує на незастосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.04.2023 у справі № 922/1116/22.

08.10.2024 до Верховного Суду від ТОВ «Лакоса» надійшов відзив на касаційну скаргу ДП «АМПУ», у якому позивач заперечує доводи касаційної скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Як вбачається з матеріалів справи, 06.01.2021 між ДП «АМПУ» (замовником) та ТОВ «Лакоса» (виконавцем) укладено Договір про надання послуг № 2-В-РЕФ-21 з експлуатаційного днопоглиблення на акваторії морського порту, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надати послуги за кодом ДК 021:2015 45240000-1 «Будівництво гідротехнічних об`єктів» (послуги з експлуатаційного днопоглиблення у затоні і у причалів), а замовник зобов`язався прийняти і оплатити такі послуги (пункт 2.1. Договору).

За умовами пункту 2.2. Договору місцем надання послуг є об`єкти днопоглиблення, зазначені в пункті 1.17. цього Договору та розташовані на території Ренійської філії ДП «АМПУ» за адресою: 68802, Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, 188.

Склад, загальний обсяг днопоглиблення та інші характеристики послуг, які надаються виконавцем згідно з цим Договором, визначаються Технічними вимогами, що є Додатком № 1 та невід`ємною частиною цього договору. Обсяги днопоглиблення на окремих ділянках днопоглиблення, в межах загального обсягу днопоглиблення, визначаються відповідними Технічними завданнями, які надаються виконавцю замовником в процесі надання послуг.

Підписуючи цей Договір виконавець підтверджує ознайомлення з Технічними вимогами, усією інформацією, документами та даними, які необхідні йому для виконання цього договору (пункт 2.3. Договору).

Згідно з пунктом 3.1. Договору виконавець зобов`язаний надати послуги в строк, що не перевищує 150 календарних днів безпосереднього надання послуг від дати початку надання послуг. Початок надання послуг та їх закінчення сторони оформляють окремими двосторонніми актами, підписаними уповноваженими представниками сторін. Дати підписання цих актів є відповідно датою початку надання послуг та закінчення надання послуг.

Відповідно до положень пункту 3.5. Договору сторони погодили, що до строку надання послуг не зараховується час зупинок (простоїв) днопоглиблювального обладнання виконавця, які виникли з причин, передбачених у пунктах 3.5.1.- 3.5.10. Договору.

Згідно з умовами пункту 3.9. строк зупинок (простоїв) днопоглиблювального обладнання виконавця через причини, що перелічені в пунктах 3.5.1.- 3.5.10. цього Договору, фіксується двосторонніми актами, які оформлюються виконавцем і підписуються уповноваженими представниками сторін.

Відсутність документального підтвердження перелічених у підпунктах 3.5.1.- 3.5.10. цього Договору причин позбавляє виконавця на зарахування строку зупинок (простоїв) днопоглиблювального обладнання до строку дії цього Договору (пункт 3.10.).

Згідно з пунктом 3.12. Договору будь-яке перевищення строку надання послуг, не підтверджене належними документами, та не передбачене Договором, вважається простроченням надання послуг.

У разі необхідності сторонами може бути спільно прийняте узгоджене рішення про уповільнення, зупинення, прискорення та поновлення строку надання послуг із внесенням у встановленому порядку змін у цей Договір (пункт 3.13.).

Ціна Договору становить 15 119 988,00 грн (у тому числі ПДВ 2 519 988,00 грн). Ціна Договору підтверджується розрахунком ціни Договору, що є Додатком № 2 та невід`ємною частиною цього Договору (пункт 4.1.)

Згідно з пунктом 4.2. Договору ціна Договору включає в себе вартість самих послуг за предметом Договору, вартість відшкодування усіх обґрунтованих витрат виконавця, які пов`язані з виконанням цього Договору, зокрема, вартість матеріально-технічних ресурсів, необхідних для надання послуг, вартість мобілізації, демобілізації, витрат на покриття плати за послуги із забезпечення лоцманського проведення суден, витрат на страхування, сплату податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У пункті 5.1. Договору сторони узгодили обов`язки виконавця.

Умовами пункту 9.3. Договору сторони погодили, що виконавець надає послуги за цим Договором в межах загального обсягу днопоглиблення відповідно до Технічних вимог (Додаток № 1 та невід`ємна частина цього Договору).

Згідно з пунктом 12.1. Договору надання послуг виконавцем та прийняття їх результатів замовником здійснюється щомісячно шляхом підписання сторонами актів наданих послуг та довідок про вартість наданих послуг. Разом з названими документами виконавцем обов`язково надається замовнику виконавча документація з урахуванням вимог пунктів 1.4. та 5.1.12. цього договору.

За умовами пункту 12.2. Договору виконавець визначає обсяги днопоглиблення та вартість наданих послуг, що підлягають оплаті, готує відповідні документи та подає їх для підписання замовнику.

Підписані виконавцем акти наданих послуг та довідки про вартість наданих послуг розглядаються замовником протягом 5 робочих днів з дати їх отримання (пункт 12.3.).

Згідно з пунктом 12.4. Договору приймання замовником наданих послуг, у разі відсутності обґрунтованих зауважень та відступів від умов Договору, здійснюється шляхом підписання замовником актів наданих послуг та довідок про вартість наданих послуг, які складаються на підставі фактично наданих послуг на момент складання цих актів (пункт 12.4. Договору).

Оплата фактично наданих послуг здійснюється щомісячно, на підставі оригіналу рахунка, виставленого виконавцем та підписаних сторонами документів, передбачених пунктами 12.3. та 12.4. цього Договору, протягом 10 банківських днів з дати підписання актів наданих послуг (пункт 13.1. Договору).

Згідно з пунктом 15.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором. Порушенням цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Сторони звільняються від відповідальності за порушення цього Договору, якщо воно сталося не з їх вини (умислу чи необережності). Сторони вважаються невинуватими і не несуть відповідальності за порушення цього Договору, якщо вони доведуть, що вжили всіх залежних від них заходів щодо належного виконання цього Договору (пункт 15.2.).

Відповідальність сторін за порушення зобов`язань за цим Договором визначається положеннями Господарського кодексу України, інших нормативно-правових актів чинного законодавства України та умовами цього Договору (пункт 15.3.).

У пункті 15.4. Договору сторони встановили види порушень та санкцій за них, зокрема, згідно з абзацом 4 у разі порушення строків оплати, визначених у пункті 13.1. цього Договору, замовник сплачує пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 17.1. Договору цей договір набуває чинності з дня його укладання сторонами і діє до 31.12.2021 в частині надання послуг виконавцем, а в частині прийняття послуг та здійснення розрахунків замовником - до повного їх виконання.

Додатком № 1 до Договору є Технічні вимоги. Додатком № 2 до Договору є Розрахунок ціни Договору.

З довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2021 вбачається, що вартість виконаних будівельних робіт з ПДВ (з початку будівництва до звітного місяця включно становить 7 220,51231 грн; з початку року до звітного місяця включно становить 7 220,51231грн; за звітний місяць становить 2 852,22190.

Відповідно до акта № 5 приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в за грудень 2021 року (далі - Акт № 5) всього виконано робіт на суму 2 852 221,90 грн.

Згідно з розрахунком загальновиробничих витрат до Акта № 5 на експлуатаційне днопоглиблення за звітний період (грудень 2021 рік) всього загальновиробничих витрат проведено на суму 20 874,58 грн.

Як встановили суди попередніх інстанцій, ТОВ «Лакоса» 29.12.2021 виписало Ренійській філії ДП «АМПУ» рахунок на оплату № Л-00-000042 за послуги з експлуатаційного днопоглиблення у затоні і у причалів на суму 2 852 221,90 грн, виконані ним за умовами Договору.

29.12.2021 позивач разом з листом за № 525 направив відповідачеві акт приймання виконаних будівельних робіт № 5, план виконавчого проміру глибин на вході в затон від 22.12.2021, розрахунок кількості кубічних метрів ґрунту, вилученого в результаті днопоглиблення, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат КБ-3 за грудень, що підтверджується поштовим відправленням № 6506204432450 від 30.12.2021, проте вказаного акта відповідач не отримав, а лист повернувся позивачеві без вручення з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Позивач 14.01.2022 року повторно надіслав відповідачеві у листі № 6503000096427 Акт № 5 та додані до нього матеріали, які відповідач отримав, проте відповіді не надав.

Відповідач у листі № 9/21-02-04/Вих від 04.01.2021 повідомив, що позивач не надав креслення поперечних профілів ділянок днопоглиблення, у зв`язку з чим вважає, що надані послуги мають недоліки, які неможливо усунути, а отже, ДП «АМПУ» відмовляється від Договору, оскільки позбувся усіх вигод від його виконання та, як наслідок, виконані позивачем роботи оплачувати не повинен.

ТОВ «Лакоса» у листі № 25, направленому відповідачеві 06.01.2023, повторно просить відповідача прийняти послуги та оплатити їх.

Проте відповідач у листі № 132/21-01-03/вих від 09.02.2023 року повідомив позивача про те, що частина надісланих документів не містить підписів та печаток уповноважених осіб ТОВ «Лакоса», а тому ці документи він не приймає ним до розгляду. Крім того, самі послуги мають недоліки та оскільки договірні відносини за спірним Договором припинено 31.12.2022, вважає усунення недоліків неможливим, у зв`язку з чим відсутні підстави для прийняття таких послуг.

Позивач у листі від 22.03.2023 року № 51 направив відповідачеві з урахуванням його зауважень, викладених у листі від 09.02.2023, документи в межах наданих послуг за грудень 2021 року.

Відповідач зазначені документи не прийняв та вказав, що у листі від 09.02.2023 № 132/21-01-03 Вих він вже надав мотивовану відповідь на вказане питання, у зв`язку з чим повертає зазначені документи без розгляду.

У зв`язку з невиконанням ДП «АМПУ» умов Договору ТОВ «Лакоса» 23.05.2023 звернулося до суду з цим позовом. До позовної заяви було додано копії Договору № 2-В-РЕФ-21 від 06.01.2021, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат КБ-2в за грудень 2021 року, рахунка на оплату №Л-00-000042 від 29.12.2021 року.

У відзиві на вказану позовну заяву ДП «АМПУ», направленому до суду 14.06.2023, відповідач вказував, що позивач всупереч умовам Договору не надав плану виконавчого проміру глибин на вході в затон від 22.12.2021, розрахунку кількості кубічних метрів ґрунту, вилученого в результаті днопоглиблення, креслення поперечних профілів (поперечних розрізів) ділянок днопоглиблення та іншої документації, передбаченої РД-85, НД, а тому Акт наданих послуг не підтверджує факту реального надання позивачем послуг за Договором. Крім того, вказував, що станом на 31.12.2021 оригінали документів від позивача йому не надходили. Акт № 5 за грудень 2021 разом із супровідним листом позивача № 25 від 06.01.2023 відповідач отримав лише 12.01.2023, проте на час отримання ним вказаного акта строк дії Договору закінчився (31.12.2021), а додаткових угод про його продовження сторони не укладали.

27.06.2023 позивач направив до суду відповідь на відзив № 21106/23, у якій зазначив, що не долучив до позовної заяви означених відповідачем документів, а саме: поперечних прорізів, розрахунку кількості кубічних метрів ґрунту, плану виконавчого проміру глибин та акта відбору ґрунту з додатком з підстав того, що вказані матеріали об`ємні та по суті є технічною характеристикою виконаних за фактом робіт, які в повному обсязі деталізовані в Акті № 5. Проте, ураховуючи заперечення відповідача, для повного та об`єктивного розгляду справи позивач направив до місцевого господарського суду клопотання про поновлення строку на долучення цих доказів та вказані документи.

У поданих 28.07.2023 запереченнях відповідач вказує, що позивач для підтвердження факту реального надання послуг не додав до позову виконавчої документації, що передбачена Договором. Крім того, у позивача як виконавця відсутні підстави для стягнення ПДВ у розмірі 475 370,32 грн як складової вартості послуг за грудень 2021 у сумі 2 852 221,90 грн.

21.03.2024 Господарський суд Одеської області у підготовчому засіданні у присутності представників сторін розглянув клопотання позивача про поновлення строку для долучення доказів до відповіді позивача на відзив і протокольною ухвалою поновив цей строк, долучив докази до справи та призначив справу до розгляду по суті на 19.04.2024.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Лакоса», місцевий господарський суд виходив з того, що спірний Договір за своєю природою є договором підряду, а тому відповідно до статей 853, 882 ЦК України одностороння відмова замовника від отримання акта приймання виконаних будівельних робіт є неправомірною. У зв`язку з наведеним суд першої інстанції, врахувавши обставини справи у їх сукупності та скориставшись правом на зменшення штрафних санкцій, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та неповне з`ясуванням всіх обставин справи, відповідач оскаржив в апеляційному порядку вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення судом клопотання ТОВ «Лакоса» про поновлення строку на долучення доказів та непостановлення у підготовчому засіданні судом першої інстанції ухвали окремим документом.

У зв`язку з наведеним обставини щодо часткового задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором у розмірі 4 471 544,14 грн, з яких 2 852 221,90 грн основного боргу за грудень 2021 року, 688 049,71 грн пеня, 820 387,52 грн інфляційні втрати, 110 885,01 грн 3 % річних, відповідно до вимог статті 269 ГПК України судом апеляційної інстанції не переглядалися.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги ДП «АМПУ» та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд задовольнив клопотання позивача про поновлення процесуального строку на долучення доказів, зокрема, з підстави того, що саме відповідач порушив питання щодо необхідності дослідження цих доказів в межах розгляду справи. Постановлення судом вказаної протокольної ухвали без виходу до нарадчої кімнати шляхом внесення даних до протоколу судового засідання без ухвалення окремого процесуального документа відповідно до вимог частин другої та третьої статті 277 ГПК України не є підставою для скасування судового рішення, оскільки таке порушення не призвело до помилкових висновків суду, та не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення.

Не погодившись з ухваленими у справі рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, відповідач подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу на ухвалені у справі судові рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 916/2177/23 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуюча), Булгакова І. В., Колос І. Б.

Верховний Суд згідно з ухвалою від 23.09.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 916/2177/23 за касаційною скаргою ДП «АМПУ» на рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій.

Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2024, яке залишене без змін згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024, в частині задоволення судом першої інстанції клопотання позивача про поновлення строків на долучення доказів та непостановленням у підготовчому засіданні ухвали окремим документом

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У частині першій статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

ДП «АМПУ», посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушили норми процесуального права та не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 922/1116/22.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Зокрема, вказує, що задовольняючи клопотання про поновлення строку на подання доказів, суди не звернули уваги на те, що позивач не надав доказів для підтвердження поважності причин пропуску такого строку відповідно до вимог статті 119 ГПК України. Крім того, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд, ухвалюючи протокольну ухвалу про задоволення клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на долучення доказів, порушив його права як учасника справи, передбачені, зокрема, частиною першою статті 254 ГПК України, оскільки вказана ухвала відповідно до частини першої статті 255 ГПК України оскарженню не підлягає окремо від рішення суду. Вважає оскаржувані судові рішення незаконними з огляду на вимоги статті 236 ГПК України та такими, що підлягають скасуванню.

Перевіривши доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування вказаних вище норм, викладених у наданій для порівняння постанові Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).

Відповідно до вимог статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно з частиною другою наведеної статті позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина третя статті 80 ГПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина четверта статті 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, докази на підтвердження заявлених вимог повинні бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. Крім того, докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Відповідно до норм статей 118, 119 ГПК України законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 910/17791/17, від 26.10.2022 у справі № 910/13813/21, від 01.09.2022 у справі № 904/8456/21.

Ураховуючи наведене, суд у кожному конкретному випадку повинен мотивувати підстави поновлення цього строку, зобов`язаний надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку та наскільки швидко й сумлінно діяла сторона при вчиненні відповідної процесуальної дії.

У частині першій статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частини третьої вказаної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

У статті 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових межах.

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ГПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків. Питання про поновлення / продовження процесуального строку безпосередньо пов`язане з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов`язком, та спрямоване на реалізацією саме його суб`єктивних процесуальних прав (обов`язків).

Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення / продовження строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими.

Можливість поновлення / продовження процесуальних строків виникає у тому разі, коли у передбачені строки виконати певному учаснику справи певні процесуальні дії є неможливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації та суд має право поновити / продовжити строк, установлений відповідно законом або судом, за клопотанням конкретного відповідного учасника справи в разі його пропущення з поважних причин.

Скаржник у касаційній скарзі вказує про те, що суд першої інстанції у цій справі порушив норми процесуального права, зокрема, в частині задоволення клопотання позивача про поновлення строку на долучення доказів у підготовчому судовому засіданні та не постановив ухвали окремим документом, а апеляційний суд, на думку скаржника, на вказане порушення не звернув уваги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Як встановили суди, 23.06.2023 року позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до ДП «АМПУ» про стягнення заборгованості за договором. До позовної заяви позивач долучив договір №2-В-РЕФ-21 від 06.01.2021, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат КБ-2в за грудень 2021 року, рахунок на оплату № Л-00-000042 від 29.12.2021 року.

Господарський суд Одеської області згідно з ухвалою від 29.05.2023, зокрема, відкрив провадження у справі, що розглядається, та встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив не пізніше 7 днів з дня отримання відзиву відповідача.

14.06.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому ДП «АМПУ» вказує про те, що направлений позивачем акт наданих послуг не свідчить про реальне виконання ним умов договору, оскільки позивач не надав інших необхідних документів відповідно до умов договору, зокрема, плану виконавчого проміру глибин на вході в затон від 22.12.2021, розрахунок кількості кубічних метрів ґрунту, вилученого в результаті днопоглиблення, креслення поперечних профілів (поперечних розрізів) ділянок днопоглиблення. У відзиві відповідач зазначає, що вказаний Акт № 5 позивачем був направлений йому листом № 25 від 06.01.2023, який він отримав 12.01.2023 - після закінчення строку дії договору 31.12.2021.

У відповіді на відзив відповідача, яка надійшла від позивача 27.06.2023 до суду першої інстанції, позивач просив поновити строк на долучення доказів, обґрунтовуючи вказане клопотання тим, що недодані ним до позовної заяви матеріали є об`ємними та по суті технічною характеристикою фактично виконаних робіт, які в повному обсязі деталізовані в Акті № 5, долученому ним до позовної заяви.

Як вбачається з протоколу підготовчого судового засідання № 2638591 від 21.03.2024 року, суд першої інстанції постановив протокольну ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду. Постановлення вказаної ухвали відбулося без виходу до нарадчої кімнати шляхом занесення відомостей до протоколу судового засідання (постановлення протокольної ухвали), з викладом її змісту під звукозапис, зокрема, про поновлення позивачеві строку на подачу доказів, які останній долучив до відповіді на відзив ДП «АМПУ». Крім того, суд задовольнив клопотання і самого відповідача від 08.11.2023 про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: заяву свідка ОСОБА_1 від 06.11.2023, копію наказу від 24.03.2021 № 120-К/21, копію Положення про Технічну службу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 177 ГПК України завданням підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Згідно з частиною другою статті 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд у разі необхідності, крім іншого, заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

За вимогами частини четвертої статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 233 ГПК України ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.

З аналізу наведених норм вбачається, що суд може постановляти ухвали як у вигляді окремого документа, так і у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання.

Згідно з частиною десятою статті 240 ГПК України в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Положення ГПК України не містять виключного переліку питань, які вирішуються судом шляхом постановлення ухвал у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, чи у вигляді окремого документа.

Разом з тим у частині першій статті 255 ГПК України міститься перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина третя вказаної статті).

Суд звертає увагу, що касаційне провадження у господарських справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником та які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «АМПУ» у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до вказаної норми ГПК України касаційний перегляд з наведених мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Перевіривши доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування вказаних вище норм, викладених у наданих для порівняння постановах Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.

У вказаній скаржником постанові від 18.04.2023 у справі № 922/1116/22 Верховний Суд розглядав, зокрема, питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для задоволення заяви позивача про поновлення строку для подання доказів здійснених витрат на професійну правничу допомогу та відмовив у задоволенні такої заяви. У вказаній справі Суд дійшов висновку про те, що можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов`язується із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Для поновлення строку необхідним є наведення конкретних обставин, надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації особою своїх прав.

Водночас у справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи клопотання позивача у підготовчому судовому засіданні про поновлення строку на подання доказів та постановляючи протокольну ухвалу про задоволення такого клопотання, виходив з того, що саме відповідач у відзиві порушив питання про необхідність дослідження таких доказів в межах розгляду цієї справи, а чинне процесуальне законодавство не містить застережень щодо оформлення процесуальних рішень про поновлення процесуального строку у вигляді саме ухвали, так само і не містить переліку ухвал, які обов`язково повинні бути оформлені окремим документом, а не шляхом занесення до протоколу судового засідання (протокольно).

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що наведена скаржником у касаційній скарзі справа (№ 922/1116/22), і справа, що розглядається (№ 916/2177/23), ухвалені за схожого правового регулювання, зокрема, щодо можливості задоволення клопотання про поновлення строку на подання доказів, проте ухвалені на різних стадіях судового процесу. У справі, що розглядається, суд у підготовчому судовому засіданні постановив ухвалу про задоволення клопотання сторони у справі про поновлення строку на подання доказів, яка фактично постановлена з метою врегулювання процедурного питання, пов`язаного з рухом справи. Натомість у наведеній скаржником справі як підстава неоднакового застосування, суд, розглядаючи справу по суті, вирішував питання щодо можливості задоволення заяви позивача про поновлення строку для подання доказів здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки ухвалені судові рішення у наведеній скаржником справі та у справі, що розглядається, щодо питання про поновлення строку на подання доказів у вказаних справах призводять до різних процесуальних наслідків, застосування їх як підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не є можливим.

Таким чином, Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування правового висновку у постанові Верховного Суду у справі № 922/1116/22 під час розгляду судами попередніх інстанцій справи, що розглядається, в частині оскарження протокольної ухвали суду першої інстанції щодо задоволення клопотання позивача про поновлення процесуального строку на долучення доказів, та постановлення судом вказаної протокольної ухвали без виходу до нарадчої кімнати шляхом внесення даних до протоколу судового засідання без ухвалення окремого процесуального документа.

Крім того, Суд наголошує, що скаржник у касаційній скарзі не вказує на незаконність та неправильність ухвалених судових рішень по суті спору.

Отже, доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у наведеній у касаційній скарзі постанові, відхиляються Судом, оскільки встановлено, що висновок щодо застосування норм права, який викладено у постанові Верховного Суду, стосується правовідносин, які істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданій справі - з іншого) за підставами та фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами.

У пункті 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ДП «АМПУ».

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених у частині другій статті 287 ГПК України, відповідач у касаційній скарзі не зазначає.

Доводи скаржника фактично зводяться до порушення судами норм процесуального права при встановленні обставин, оцінці доказів та аргументів учасників справи, проте касаційна скарга не обґрунтована підставою касаційного оскарження судових рішень за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а за статтею 300 ГПК України предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою відповідача з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі № 916/2177/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос