Постанова

від 07.11.2024 по справі 499/905/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4456/24

Справа № 499/905/23

Головуючий у першій інстанції Кравчук О.О.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 48

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Ленця Олега Васильовича на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 10 січня 2024 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Ширяївський відділ державної виконавчої служби у Березівському району Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами,

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2023 року адвокат Ленець Олег Васильович в інтересах ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву до ОСОБА_2 , в якій просив звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами, що стягуються з нього на користь відповідача на утримання дитини ОСОБА_3 на підставі рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 вересня 2011 року за справою №2-584/11. Позивач вважає, що наявні підстави для звільнення від сплати заборгованості за аліментами за період з липня 2013 року до серпня 2022 року, оскільки дитина знаходилась на його утриманні. При цьому, на думку позивача, державний виконавець неправомірно нарахував заборгованість по аліментам за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання, оскільки вказані зміни в законодавстві відбулись у зв`язку з набранням чинності Законом України № 2475-VIII від 3 липня 2018 року, а до цього часу статтею 194 СК України був визначений трирічний строк стягнення аліментів за минулий час (т. 1, а.с. 1-56).

10 січня 2024 року рішенням Іванівського районного суду Одеської області вирішено у задоволенні позовних вимог відмовити (т. 1, а.с. 185-191).

21 лютого 2024 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 адвокат Ленець Олег Васильович направив до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 10 січня 2024 року. Так, посилаючись на висновки, викладені в постановах Верховного Суду, представник апелянта наголошує на тому, на тому, що факт спільного проживання платника аліментів разом із дитиною є істотною обставиною в розумінні ч. 2 ст. 197 СК України при вирішенні питання щодо звільнення боржника від сплати заборгованості аліментів. При цьому, представник апелянта зауважує, що апелянт (позивач) не має на меті уникнення обов`язку зі сплати аліментів, а просить звільнити його від сплати заборгованості частково лише за період, коли вся сім`я проживала разом, вела спільне господарство та коли сторони спільно утримували та виховували дитину. Тому, з огляду на викладене в апеляційній скарзі, представник апелянта просить скасувати рішення Іванівського районного суду Одеської області від 10 січня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (т. 1, а.с. 198-223).

Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.) від 27 лютого 2024 року та від 12 березня 2024 року за вказаною апеляційною скаргою відкрите апеляційне провадження та справа призначена до розгляду (т. 1, а.с. 226-228, т. 2, а.с. 1).

13 березня 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Цибульська Ганна Валеріївна подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення (т. 2, а.с. 2-8).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У зв`язку зі зміною постійно діючого процесуального складу колегії, 09 вересня 2024 року протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями здійснено заміну судді Сегеди С.М. на суддю-учасника постійно діючого процесуального складу колегії.

У судовому засіданні 07 листопада 2024 року представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити без змін оскаржуване рішення. Крім того, у судовому засіданні представник апелянта просив поновити строк на подання додаткових доказів у справі та долучити їх до матеріалів, однак протокольною ухвалою у задоволенні цього клопотання було відмовлено з підстав не доведення поважності причин пропуску строку на їх подання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з`явились, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача, що після розірвання шлюбу до серпня 2022 року, він проживав разом із позивачем та дитиною однією сім`єю, вони вели спільне господарство, він утримував сім`ю, витрачаючи свої доходи на потреби родини і дитини, оскільки такі обставини не можуть підтверджувати факт витрачання позивачем коштів саме на потреби дитини.

Акти про проживання та довідки про навчання дитини, підтверджують лише перебування сторін за певним місцем перебування у свій час та навчання дитини в різних навчальних закладах. Проте, встановлення таких фактичних даних не може звільнити позивача від обов`язку утримувати дитину та сплачувати аліменти, які стягнуті з нього за рішенням суду, яке набрало законної сили.

До того ж, суд зазначив, що сплачені позивачем кошти за наданими представником позивача дублікатами чеків від 08 листопада 2017 року, 12 травня 2022 року, 18 квітня 2022 року (а.с.46), державний виконавець зарахував під час проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

Натомість за поданими позивачем квитанціями щодо оплати комунальних послуг, придбання продуктів харчування, одягу, канцелярських товарів не можливо встановити, що перерахування коштів здійснювалось на виконання саме рішення від 13 вересня 2011 року, тобто для забезпечення сплати аліментів.

Одночасно суд врахував, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження щодо догляду та виховання дитини, через що, вирогідно, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, тягар здебільшого лягає лише на одного, в цьому разі на відповідача, тобто матір дитини (т. 1, а.с. 190).

Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції та залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

За статтею 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, позивач зазначав, що наявні підстави для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами на утримання дитини в період з липня 2013 року по серпень 2022 року, оскільки спільна дитина в цей час постійно проживала з батьком, знаходилася на його утриманні, тому дана обставина є такою, що має істотне значення та слугує підставою для часткового звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами (т. 1, а.с. 4, 201). На підтвердження своїх доводів позивач долучив до матеріалів справи:

1) копію акту про встановлення факту проживання ОСОБА_2 з 2009 року по 2016 року разом із сином та співмешканцем у будинку батьків останнього (т. 1, а.с. 31);

2) копію довідки Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області від 07 серпня 2023 року №819-02/19, згідно з якою в житловому будинку АДРЕСА_1 була зареєстрована та проживала ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 та співмешканцем ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 32);

3) копії довідок про місце навчання сина сторін (т. 1, а.с. 33, 37-39).

4) копію акту про проживання сторін за адресою: АДРЕСА_2 з 01 листопада 2016 року по 20 серпня 2022 року (т. 1, а.с. 34).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначені докази не є достатніми та достовірними в розумінні положень ст.ст. 79 та 80 ЦПК України, так як вони не підтверджують факт постійного, безперервного проживання сторін разом після розірвання шлюбу, ведення спільного побуту та проживання однією сім`єю, а також не свідчать про належне здійснення батьківських обов`язків позивача, зокрема, щодо виховання та утримання дитини. Тому, оскільки кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, досліджуючи дані докази, надав їм належну оцінку із дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України, з огляду на що доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними.

Крім того, апеляційний суд відхиляє доводи представника апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року (справа №520/21069/18), від 29 червня 2022 року (справа №596/826/21-ц), від 28 червня 2023 року (справа №760/4661/20), від 18 травня 2023 року (№519/970/21) (т. 1, а.с. 209-220) з огляду на їх безпідставність, оскільки в цих справах та справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини.

Так, у справі №520/21069/18 встановлено, що позивач (платник аліментів) самостійно піклується про спільну дитину сторін та забезпечує її всім необхідним, а місце проживання дитини разом із батьком було визначено на підставі рішення суду.

У справах №596/826/21-ц та №760/4661/20 Верховний Суд виснував про передчасність відмови у задоволенні позовних вимог батька, оскільки між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини.

За обставинами ж справи №519/970/21 факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу було встановлено на підставі рішення суду, яке мало преюдиційне значення при вирішенні по суті спору щодо звільнення батька від сплати заборгованості за аліментами.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на розгляд справи по суті, оскільки суд першої інстанції надав вичерпну оцінку кожному аргументу, викладеному позивачем. З огляду на це, апеляційний суд зауважує, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ленця Олега Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 10 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

Повний текст постанови складений 15 листопада 2024 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк