Постанова

від 24.10.2024 по справі 280/3049/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 280/3049/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року (головуючий суддя Батрак І.В.)

в адміністративній справі №280/3049/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулася 05.04.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №ПШ 010046 від 28.11.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.10.2022 між позивачкою та ТОВ «Л ТРАНС» укладено договір найму (оренди) транспортних засобів (договір оренди), відповідно до умов якого, позивачкою передано ТОВ «Л ТРАНС» у строкове платне користування транспортний засіб, вантажний спеціалізований сідловий тягач марки та моделі SCANIA LA4X2, державний номер НОМЕР_1 . Відповідно до п. 1.6 договору строк оренди становить 3 (три) роки з моменту підписання та нотаріального посвідчення договору, тобто до 17.10.2025. Отже, вказує, що на час складання акту перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом автомобіль марки SCANIA д.н.з. НОМЕР_1 переданий позивачем в оренду третій особі, а тому позивач у спірних правовідносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності. Також додатково зауважує, що вона не повинена була при передачі в оренду транспортного засобу отримати тимчасовий реєстраційний талон. Отже, на підставі викладеного вважає, що висновки акту перевірки від 27.10.2023 за № АР 026362 про порушення саме позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не знайшли свого підтвердження, а відтак оскаржена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 010046 від 28.11.2023 винесена відповідачем протиправно та підлягає скасуванню.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачкою подано до суду документ, який не було пред`явлено під час перевірки, внаслідок чого прийнято постанову №ПШ 010046 від 28.11.2023 року. При цьому, позивачка не була позбавлений права під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, надати пояснення та/або додаткові докази Державній служби України з безпеки на транспорті в особі відділу Державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, щодо складення документів відносно неналежної особи. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, щодо вжиття відповідачем заходів про повідомлення належним чином позивачку, як правопорушника, про вручення запрошення №89342/26/24-23 від 14.11.2023 р. (поштове відправлення 0600061521191) та постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 010046 від 28.11.2023 (поштове відправлення 0600064934160), чим вона була позбавлена права бути належним чином повідомленою про притягнення її до адміністративної відповідальності. Зазначає, що факт заборгованості орендаря сам по собі не може свідчити про фіктивність договору оренди, а судом встановлено реальність наслідків укладеного правочину, які були б відсутні у разі його фіктивності. Зауважує, що, висновки акту перевірки від 27.10.2023 р. за № АР 026362 про порушення саме позивачкою вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" не знайшли свого підтвердження. А відтак, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 010046 від 28.11.2023 винесена відповідачем протиправно та підлягає скасуванню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з офіційними відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 офіційно зареєстрована фізичною особою-підприємцем 10.12.2021.

Видами діяльності позивачки є: 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів (основний); 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); 52.10 Складське господарство; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.24 Транспортне оброблення вантажів; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

27.10.2023 працівниками Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Укртрансбезпеки на автомобільній дорозі М-03, Київ-Харків-Довжанський, 471 км, проведено перевірку транспортного засобу марки Scania, номерний знак НОМЕР_1 , напівпричіп марки Krone, номерний знак НОМЕР_2 , які належать на праві власності позивачу (водій ОСОБА_2 ), за результатами якої складено акт АР026362 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

В ході перевірки встановлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 11.1 Правил перевезень вантажів автотранспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: під час надання послуг з перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія оформленою ТТН або іншим визначеним законодавством документом на вантаж, чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Водій із актом ознайомлений, про що свідчить його підпис у відповідній графі акту перевірки.

Позивачці направлено запрошення №89342/26/24-23 від 14.11.2023 на розгляд справи про порушення транспортного законодавства, яке відбудеться 28.11.2023 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 8, з 10 год. 00 хв. до 12 год 00 хв., яке зафіксоване актом перевірки від 27.10.2023 №АР026362 з долученням копії Акту №АР026362 від 27.10.2023.

Факт направлення запрошення підтверджується реєстром на відправлення рекомендованих листів з фіскальним чеком від 17.11.2023, згідно з яким встановлено, що запрошення направлено за трекінгом №0600061521191.

Вказане запрошення вручено поштою позивачці особисто 28.11.2023, про що свідчить роздруківка з офіційного сайту «Укрпошти» щодо поштового відправлення 0600061521191.

28.11.2023 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки розглянуто матеріали перевірки (Акт №АР026362 від 27.10.2023) та прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 010046, якою за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», позивача зобов`язано сплатити штраф в розмірі 17000грн. (відповідальність передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Факт направлення постанови підтверджується реєстром на відправлення рекомендованих листів зі штампом Укрпошти від 30.11.2023, списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів (відправлення №0600064934160), фіскальним чеком від 30.11.2023.

Позивачка вважає прийняту відповідачем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 ЗУ №2344-ІІІ).

Частиною 4 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ передбачено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Так, на виконання вимог абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Постанова №103).

Відповідно до п. 1 Постанови №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пп.1 п. 4 Постанови № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до п. 8 Постанови № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3.

В силу ч. 7 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

частиною 14 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

В силу ч. 17-20 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право:

використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку;

супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;

використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі;

у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства;

здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (Порядок № 1567).

За приписами п. 14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:

наявність визначених ст. 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог ст. 53, 56, 57 і 59 Закону;

додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також - Європейська угода);

відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;

оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;

додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;

наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;

виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з ч. 1-2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналіз положень ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;

вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж; вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством;

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

В силу вимог ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

При цьому, п. 20 Порядку №1567 передбачає, що виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Отже, товарно-транспортна накладна є обов`язковим документом, який має бути у водія при здійсненні ним перевезень вантажів.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки відсутності зазначеного документа особа, яка проводить перевірку, повинна зазначити про це в акті з посиланням на порушену норму.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в акті перевірки від 27.10.2023 №АР026362 зазначено про виявлене порушення, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Зокрема, зазначено, що під час надання послуг з перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія оформленою ТТН або іншим визначеним законодавством документом на вантаж.

Так, наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (Правила №363), згідно з якими товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов`язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника.

Також за змістом визначень, що наведені у Правилах №363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.11.1. Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до п.11.2. Правил № 363 оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

За п.11.3. Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

У відповідності до п.11.4. Правил № 363 після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Згідно з п.11.5. Правил № 363 у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Отже, при наданні послуги перевезення вантажу обов`язково повинна оформлятися товарно-транспортна накладна (ТТН).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що непред`явлення водієм ТТН або іншого визначеного законодавством документу на вантаж інспекторам Укртрансбезпеки під час проведення рейдової перевірки є підставою для застосування до автомобільного перевізника відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених с. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІІІ.

Водночас, абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У межах цього спору учасниками справи не оспорюється правильність висновків контролюючого органу про відсутність у водія під час рейдової перевірки належним чином оформленої ТТН.

Спірним є те, що позивака не вважає себе автомобільним перевізником, оскільки на час складання акту перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом автомобіль марки SCANIA д.н.з. НОМЕР_1 переданий позивачкою в оренду третій особі.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У постанові від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а Верховний Суд за схожих обставин справи зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.

Відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Слід звернути увагу, що, враховуючи зазначену позицію Верховного Суду, не можна залишити поза увагою перевірку підстав передачі позивачкою транспортного засобу у користування.

Так позивачкою до матеріалів справи надано договір найму (оренди) транспортних засобів, укладений 17.10.2022 між ОСОБА_1 (наймодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Л Транс» (наймач) в особі директора ОСОБА_3 (а.с. 15-16).

Вказаний договір посвідчений нотаріально та зареєстровано в реєстрі за №758 (а.с. 16 з/с).

Відповідно до п.1.1, 1.2 Розділу 1 Договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Наймодавець передає, а Наймач приймає у строкове платне користування транспортний засіб, а саме: тип транспортного засобу: вантажний спеціалізований сідловий тягач; марка та модель : SCANIA LA4X2, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , дата реєстрації: 13.04.2021, дата першої реєстрації: 04.09.2019, рік випуску: 2010, колір: синій, який належить наймодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 13.04.2021.

Відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 Розділу 2 Договору протягом 2 днів після набуття чинності цього Договору наймодавець був зобов`язаний передати наймачу за актом приймання-передачі, визначений у п. 1.2 Договору предмет найму (оренди) в належному технічному стані, який забезпечуватиме його нормальну експлуатацію. Згідно з пп. 2.3.4 п. 2.3 наймач зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вносити щомісячну плату за користування предметом найму (оренди) на підставі акту виконаних робіт із розрахунку 1000грн. на місяць. У свою чергу, розділом 3 Договору визначено розмір та строки оплати за оренду транспортного засобу: 3.1. Розмір плати за цим Договором становить 1000грн. за місяць; 3.3. Наймач сплачує плату (за винятком податку з доходів фізичних осіб) готівкою або шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок наймодавця щомісячно, до 15 числа наступного місяця.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення водієм ОСОБА_2 , який здійснював перевезення вантажу, перевіряючий особі Договору оренди транспортного засобу 17.10.2022, на підставі якого ФОП ОСОБА_1 передало ТОВ «Л Транс» ТЗ у платне користування.

Натомість, не пред`явлення водієм ОСОБА_2 до перевірки зазначеного договору оренди транспортного засобу не встановлює відповідальність ФОП ОСОБА_1 .

При цьому, наявність нотаріально посвідченого договору оренди транспортного засобу від 17.10.2022 року підтверджує, що відповідний транспортний засіб був переданий в оренду товариству «Л Транс», як наслідок, саме ТОВ «Л Транс» як перевізник має відповідати за порушення норм Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що запрошення щодо розгляду матеріалів перевірки вручено позивачці особисто поштою 28.11.2023, про що свідчить роздруківка з офіційного сайту «Укрпошти» щодо поштового відправлення 0600061521191.

Водночас, 28.11.2023 відповідачем і було розглянуто матеріали перевірки, що унеможливило подачу позивачкою доказів та пояснень до розгляду матеріалів перевірки.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції суд першої інстанції не дослідив чи належним чином було вручено запрошення позивачці на розгляд матеріалів перевірки.

Згідно із п. 25, 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював заходи щодо своєчасного повідомлення позивачки про розгляд справи шляхом направлення запрошення на адресу позивачки рекомендованим листом із повідомленням.

Однак позивачка у даній справі не є перевізником, оскільки нею переданий транспортний засіб в оренду товариству «Л Транс».

При цьому відповідачем не був встановлений належний перевізник.

Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

Як наслідок, постанова №ПШ 010046 від 28.11.2023 року прийняти з порушенням вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ, Порядку №1567 та підлягає скасуванню.

Верховний Суд в постанові від 19.10.2023 справі № 640/27759/21 зазначив:

«У кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті».

Однак матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем не визначено/ не встановлено належного перевізника.

Слід зазначити, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Саме такий висновок міститься в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.06.2023 та від 06.06.2023 у справах №640/39442/21 та №560/514/22 відповідно та від 23.08.2023 у справі №600/14007/22-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 3, 21 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 1197, підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є:

визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона.

Внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється у сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю) та належного користувача.

Згідно з п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року №379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 за №123/18861 (Інструкція № 379), якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Отже, за письмовою заявою користувача працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Водночас, відсутність такої письмової заяви не дає підстав для висновку, що саме власник транспортного засобу здійснив порушення вказаної норми, оскільки така заява подається користувачем, також вказана норма не спростовує перечачу транспортного засобу в оренду.

Правовий висновок щодо оформлення тимчасового реєстраційного талону зробив Верховний Суд у справі № 804/8740/16, вказавши, що попри те, що наведені положення п. 6.3 Інструкції № 379 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Слід зазначити, що в силу ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат враховується:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В силу ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, і складність справи, і витрачений час на надання правничої допомоги і ціна позову та ін. мають значення для суду для визначення розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.

Матеріали справи містять:

Договір про надання правових послуг адвоката від 25.03.2024,

ордер на надання правничої допомоги,

акт прийняття-передачі наданої професійної правничої допомоги від 01.04.2024 (на суму 7000грн.),

акт прийняття-передачі наданої професійної правничої допомоги №2 від 21.05.2024 (на суму 2500грн.),

Водночас, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу колегія суддів апеляційної вважає, що розмір 7000 грн. за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та розмір 2500грн. за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, є значно перевищеним.

Так, перевіривши відповідні документи щодо витрат на правничу допомогу та проаналізувавши зміст і обсяг наведених послуг, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що такі послуги як зустріч Клієнта, узгодження правової позиції, збирання доказів, подання позову, подання апеляційної скарги до суду, - не є правничою допомогою та не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI.

Такі послуги є складовими процесу підготовки позовної заяви/апеляційної скарги, що свідчить про відсутність підстав для їх відокремлення від послуги складання позовної заяви, відповідно, здійснення вказаних видів роботи не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16 зазначено, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи зазначені критерії (а також, що дана справа є незначної складності, немайнового характеру, в суді першої інстанції розглянута в письмовому провадженні без виклику сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що співмірною сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є сума в розмірі 1000грн. (за складання позову та апеляційної скарги).

Враховуючи те, що суддя-доповідач знаходилася у щорічній відпустці в період з 25.10.2024 по 05.11.2024, повний текст судового рішення виготовлений в перший робочий день.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року скасувати.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №ПШ 010046 від 28.11.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу за складання позову та апеляційної скарги в розмірі 1000 (одна тисяча гривень) 00 коп.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 24.10.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 06.11.2024.

Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко

суддяО.М. Лукманова