Постанова

від 08.11.2024 по справі 420/14026/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/14026/24

Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

07 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у поновленні пенсії, викладене у листі від 10.04.2024 року за №11407-9758/4-02/8- 1500/24;

- зобов`язати ГУ ПФУ України в Одеській області провести поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що за її заявою з 01.08.2004 року їй припинено виплату пенсії за віком у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Німеччини на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 та ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначила, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 норми, на підставі яких їй припинено виплату пенсії, визнані неконституційними, а тому з цієї дати пенсія позивача підлягає поновленню з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що з 19.01.2024 року за заявою позивачки їй призначено пенсію за віком. Компенсація втрати частини доходів нарахуванню не підлягає, оскільки виплату пенсії було припинено за заявою позивача і відповідно доходи не нараховані. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26.01.2024 року № 155350018335 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 19.01.2024 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV з 07.10.2009 року з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просять рішення суду скасувати та прийняти нове, позивач про задоволення позовних вимог в повному обсязі, відповідач про відмову в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов на межі позовних вимог та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26.01.2024 року № 155350018335 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 19.01.2024 року, що не було предметом позовних вимог.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що він заперечує щодо зобов`язання поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року. Відповідач наголосив, що з цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з пропуском строку, встановленим ст. 122 КАС України. Крім того, відповідач наголосив, що відповідно до частини 1 статті 46 Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримувала пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З 01 серпня 2004 року за особисто поданою заявою ОСОБА_1 припинено виплату пенсії у зв`язку із її виїздом на постійне місце проживання до Німеччини.

Як вбачається з листа відповідача, пенсію ОСОБА_1 виплачено по 01.08.2004 року (а.с.51).

19 січня 2024 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії за віком з 07.10.2009 року.

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 26.01.2024 року № 155350018335 позивачці з 19.01.2024 року призначено пенсію за віком.

На повторну заяву позивача від 21.03.2024 року щодо поновлення виплати пенсії саме з 07.10.2009 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, відповідач листом від 10.04.2024 року повідомив про відсутність законних підстав для поновлення та виплати пенсії за минулий період.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. А тому саме з дня ухвалення цього рішення - з 07 жовтня 2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Суд, з посиланням на правові висновки ВС по справі № 240/3805/19 від 10.04.2024 року наголосив, що відповідно приписів статті 46 Закону №1058-IV, в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. Вимога про визнання протиправним і скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у поновленні пенсії, викладене у листі від 10.04.2024 року за №11407-9758/4-02/8- 1500/24 не скасовано, оскільки суд дійшов висновку, що цей лист не є рішенням і має інформаційний характер.

Разом із тим, на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши протиправним та скасувавши рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 26.01.2024 року № 155350018335, яким позивачці повторно призначено пенсію за віком з 19.01.2024 року, оскільки позивачка має право на поновлення виплати вже призначеної їй пенсії за віком з 07.10.2009 року.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарги, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правова позиція щодо вирішення спірних правовідносин у вказаній категорії справ викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 08.12.2015 року у справі №645/2730/15-а та сформулювала наступну правову позицію.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058 свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження щодо виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

З урахуванням вищенаведених висновків ВП ВС, колегія суддів наголошує, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки пенсія за віком позивачці призначена з 18.07.1989 року, а тому за умови поновлення її виплати з 2009 року, повторне призначення такої пенсії у 2024 році є неможливим та алогічним.

Враховуючи надану судам адміністративної юрисдикції можливість вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно обрано ефективний захист порушених прав позивача, оскільки наявність рішення відповідача як про поновлення так і повторне рішення про призначення пенсії за віком позивачці (що є неприпустимим) призведе до плутанини у пенсійній справі ОСОБА_1 .

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

З метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

У вказаній справі відповідач не навів жодних доказів того, що:

-відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

-наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;

-підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

-існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, не проведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права пенсіонера на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин, обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.

Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Судова колегія наголошує що у постанові по справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що статті 122, 123 (статті 99, 100 у редакції, чинній до 15.12.2017 року) КАС України не застосовуються до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання закордон. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії, з урахуванням приписів ст. 46 Закону № 1058, має проводитися без обмеження будь-яким строком.

З аналізу наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення строків звернення до суду, не знайшли свого підтвердження та суперечать сталій правовій позиції ВП ВС та ВС.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 13 травня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ПФУ в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко