Ухвала

від 11.11.2024 по справі 280/7671/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 листопада 2024 року

м. Київ

справа №280/7671/23

адміністративне провадження № К/990/41063/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

перевірив касаційну скаргу адвоката Чехової Ольги Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі №280/7671/23 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС) про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС), в якому просив:

- зобов`язати відповідача виключити з Єдиного державного реєстру транспортних засобів інформацію про накладення арешту на автомобіль «MITSUBISHI LANCER, д.н.з. НОМЕР_1 , куз. № НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації - 19 лютого 2008 року;

- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року позов задоволено.

Зобов`язано Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (Філія ГСЦ МВС) вилучити з Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС інформацію про арешт автомобіля марки MITSUBISHI LANCER, тип - сєдан легковий, випуск 2008 року, червоного кольору, номер кузову № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований РВ ДДАІ МВС України 19 лютого 2008 року, належного ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_3 від 19 лютого 2008 року, виданого РВ ДДАІ МВС України.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області (Філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі №280/7671/23 - скасовано.

Прийнято нову постанову.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС) про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року касаційну скаргу адвоката Чехової Ольги Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі №280/7671/23 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС) про зобов`язання вчинити певні дії - повернуто особі, яка її подала.

28 жовтня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга адвоката Чехової Ольги Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі №280/7671/23. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року справу №280/7671/23 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, враховуючи, що ця справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та вказує, що на прикладі цієї справи буде зазначено, що будь-яке обмеження права власності з боку державних органів має бути виправданим й пропорційним до мети. Обмеження права власника автомобіля при відсутності у розпорядника Державного реєстру транспортних засобів інформації про наявність у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна записів про арешт (інше обтяження) автомобіля є недопустимим. Скаржник вказує, що права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень та з цього приводу по аналогічним справам немає висновку Верховного Суду.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки вони фактично зводяться до незгоди скаржника з прийнятим судовим рішенням та переоцінки доказів у справі. Водночас у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.

Також скаржник вказує, що ця справа становить значний суспільний інтерес, адже стосується виконання державою її зобов`язань щодо дотримання принципу презумпції законності майна, правової визначеності у випадках коли державними органами втрачені, зіпсовані, знищені документи на підставі яких обмежуються майнові громадян України. Скаржник зазначає, що наразі в умовах війни в Україні, через факти знищення державних архівів, наявність судового рішення Верховного Суду в якому буде встановлено, що права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень є дуже актуальним для українського суспільства.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Результат вирішення кожної подібної справи залежить виключно від індивідуальних обставин спору та різного в кожному конкретному випадку об`єму доказів. А отже, вирішення однієї справи з такої категорії не буде мати визначального значення для решти випадків. Таким чином, обставини, на які посилається скаржник, не свідчать про наявність такого критерію як «суспільний інтерес».

У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Чехової Ольги Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі №280/7671/23 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС) про зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кашпур

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко