Рішення

від 11.11.2024 по справі 638/12894/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №638/12894/23

Провадження № 2/638/3050/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ТОВ «СпарПолтава»,ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнанняправа користуванняна підставідоговору орендита зустрічнийпозов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 ,ТОВ «СпарПолтава»,ФОП ОСОБА_1 про визнаннядоговору орендинедійсним,про усуненняперешкод укористуванні майном -

встановив:

У провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа за позовомТОВ «Спар Полтава», ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування на підставі договору оренди та зустрічний позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Спар Полтава», ФОП ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним, про усунення перешкод у користуванні майном.

ТОВ «Спар Полтава», ФОП ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом, в якому просять визнати за ТОВ «Спар Полтава» право користування нежитловими приміщеннями 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди № 01-01/08/22 ОК від 08.08.2022 року та визнати за ФОП ОСОБА_4 право користування нежитловими приміщеннями 1-го поверху, загальною площею 250 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди б/н від 10.08.2022 року.

В обґрунтуваннясвоїх позовнихвимог позивачізазначають,що 08.08.2022між ТОВ«Спар Полтава»та ФОП ОСОБА_3 укладено договіроренди нежитловихприміщень №01-01/08/22-ОК.10.08.2022року частинаорендованих приміщеньзагальною площею250кв.м.були переданіТОВ «СпарПолтава» всуборенду ФОП ОСОБА_1 .Позивачі стверджують,що зазначенідоговори насьогоднішній моментє чинними,посилаючись наположення ст.770ЦК Українита п.11.2Договору оренди нежитлових приміщень № 01-01/08/22-ОК. Стверджують про продовження дії договору оренди № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року для нового власника цих приміщень ОСОБА_2 у якості Орендодавця. При цьому позивачі зазначають про те, що договір суборенди між ТОВ «Спар Полтава» і ФОП ОСОБА_4 також зберігають свою силу.

09.10.2023 року Дзержинським районним судом м. Харкова постановлено ухвалу про прийняття до розгляду та відкриття загального позовного провадження у справі за позовною заявою ТОВ "Спар Полтава" до ФОП ОСОБА_1 про визнання права користування на підставі договору оренди.

27.10.2023 року через засоби підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшов відзив від відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , в якому остання не погоджується із змістом позовних вимог та просить відмовити у позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Спар Полтава» та Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування на підставі договору оренди. Відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на ОСОБА_3 будучи обізнаним про зміст рішення Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2022 року відповідно до змісту якого нежитлові приміщення 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 були визнані особистою приватною власністю ОСОБА_2 , проте яке не набрало законної сили через його перегляд у суді апеляційної інстанції, розуміючи те, що наразі дані приміщення все ще є спільною сумісною власністю подружжя, уклав Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК, без згоди дружини на укладення такого договору, використавши при цьому майно, що перебуває у спільній сумісній власності для здійснення підприємницької діяльності, що є за своєю правовою природою розпорядженням таким майном.

Відповідач такожзазначив увідзиві напозовну заявупро недобросовісністьз бокусторін підчас укладеннядоговору орендив частинізазначення правогорежиму майна,визначення розміруорендної платита підставдля звільненнявід оплатиорендної плати,а саме:у п.1.2.визначено,що об`єкторенди належитьОрендодавцю,тобто ФОП ОСОБА_3 направі приватноївласності,що невідповідає дійсності,адже станомна 08.08.2022об`єкт орендище перебуваву спільнійсумісній власностіподружжя,у п.5.1.Договору занове реконструйованеприміщення,повністю придатнедо використання,загальною площею353,1кв.м.,розташоване уцентрі АДРЕСА_1 ,оціночна вартістьякого встановленау п.1.1.5.Договору удвадцять одинмільйон гривень,встановлено розмірорендної платиу 20850грн.00грн.,що є,на думку ОСОБА_2 ,суттєво заниженимрозміром орендноїплати;у п.5.2.Договору визначено, що орендна плата під час дії військового стану на території України не нараховується, хоча такого стану в Україні не передбачено нормами Конституції України. Як на підставу для визнання недійсним Договору оренди від 10.08.2022 (по змісту - договору суборенди), Відповідач посилалась його похідний характер від договору оренди і неможливість існування без останнього, адже це суперечило б правовій природі суборенди, в цілому.

Разом з відзивом, 27.10.2023 року від представника відповідача за первісним позовом, адвоката Самойлова Є. Ю., надійшло клопотання про витребування доказів судом., яке задоволено ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2023 року.

Цього ж дня, 27.10.2023 року від представника відповідача за первісним позовом через засоби підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшла заява про продовження строків на пред`явлення зустрічного позову.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.11.2023 року задоволено заяву про продовження строків на пред`явлення зустрічного позову та поновлено такий строк. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом про витребування доказів.

06.11.2023 року до канцелярії суду від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява про визнання договору оренди недійсним, про усунення перешкод у користуванні майном.

У своїй позовній заяві ОСОБА_2 просила визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» щодо передачі у тимчасове користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди (по змісту суборенди) від 10.08.2022 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 щодо передачі у суборенду нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 негайно звільнити нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м. що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , не пізніше 1 календарного дня, з моменту набрання чинності рішенням суду.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що 08.08.2022 року ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність рішення Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2022 року про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, проте яке не набрало законної сили через його перегляд у суді апеляційної інстанції, розуміючи те, що наразі дані приміщення все ще є спільною сумісною власністю, уклав Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК, без згоди іншого з власників на укладення такого договору, всупереч вимогам ст. 63, 65 СК України, ст. 369 ЦК України, використавши при цьому майно, що перебуває у спільній сумісній власності для здійснення підприємницької діяльності, що є за своєю правовою природою розпорядженням таким майном, що тягне за собою, відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України та ч. 4 ст. 369 ЦК України можливість визнання даний договір недійсним. ОСОБА_2 також зазначає у своїй позовній заяві про те, що Договір оренди (за змістом суборенди) від 10.08.2022 року має похідний характер від Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року і не може існувати без останнього, адже це суперечило б правовій природі суборенди, в цілому, Договір оренди (за змістом суборенди) від 10.08.2022 року має бути визнано недійсним у зв`язку із недійсністю Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року.

У позовній заяві позивачем за зустрічним позовом зазначається, що здійснюючи господарську діяльність у нежитлових приміщень 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» та ФОП ОСОБА_1 створюють перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями, що належать їй на праві спільної сумісної власності та також звертає увагу не недобросовісність Відповідачів за зустрічним позовом під час укладення ними догворів, про які ОСОБА_2 зазначала у відзиві на позовну заяву.

30.11.2023 року до канцелярії Дзержинського районного суду м. Харкова надійшло клопотання від представника ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи копій касаційної скарги та відзиву на неї і врахування позиції, викладеної у касаційній скарзі під час розгляду справи № 638/12894/23. Дане клопотання було задоволено ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.11.2023 року.

08.12.2023 року через засоби підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до суду надійшло клопотання/заява від представника позивачів за первісним позовом, адвоката Блохіна А. В., про неможливість надання оригіналів доказів.

11.12.2023 року до канцелярії Дзержинського районного суду м. Харкова надійшло клопотання від представника ОСОБА_2 про повторне направлення копій ухвал Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2023 та 30.11.2023. Дане клопотання було задоволено судом.

25.12.2023року досуду надійшоввідзив напозовну заяву ОСОБА_2 про визнаннядоговору орендинедійсним,усунення перешкоду користуваннімайном відпредставника ТОВ«Спар Полтава»та ФОП ОСОБА_1 адвоката БлохінаА.В.У відзивіпредставник ТОВ«Спар Полтава»та ФОП ОСОБА_1 зазначав,що відсутністьзгоди самапо собіне можебути підставоюдля визнаннядоговору,укладеним одниміз подружжябез згодидругого зподружжя,недійсним,та стверджувавпро те,що укладенняодним ізподружжя договорущодо розпорядженняспільним майномбез згодидругого зподружжя можебути підставоюдля визнаннятакого договорунедійсним лишев томуразі,якщо судустановить,що тойіз подружжя,хто уклавдоговір щодоспільного майна,та третяособа контрагент затаким договором,діяли недобросовісно,зокрема,що третяособа зналачи заобставинами справине моглане знатипро те,що майноналежить подружжюна правіспільної сумісноївласності,і щотой зподружжя,хто укладаєдоговір,не отримавзгоди наце другогоз подружжя. Представник ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 , адвокат Блохін А. В., також зазначав у відзиві на позовну заяву про відсутність у ТОВ «Спар Полтава» на момент укладення договору від 08.08.2022 були відсутні відомості про те, що нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 353,10 кв. м. на праві спільної сумісної власності належали як позивачу, так і відповідачу та така інформація була відсутня у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

08.01.2024 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла відповідь на відзив від представника ОСОБА_2 ОСОБА_2 не погоджувалась з твердженнями, викладеними у відзиві на позовну заяву, обґрунтовуючи це тим, що контрагенти як на переддоговірній стадії, так і безпосередньо під час укладення договору мають діяти добросовісно, обачливо, розумно і об`єктивно оцінювати ситуацію. ОСОБА_2 у відповіді на відзив зазначала, що ТОВ «СПАР ПОЛТАВА», діючи добросовісно, обачливо, розумно і об`єктивно оцінюючи ситуацію, під час укладення Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року із ФОП ОСОБА_3 мали з`ясувати правову природу нежитлових приміщень, що орендуються, перевірити інформацію про те, хто є власником зазначених приміщень, з`ясувати чи не перебувають ці приміщення у спільній сумісній власності (враховуючи вік орендодавця), у разі якщо перебуває з`ясувати чи отримано згоду на укладення такого договору від іншого співвласника, з`ясувати чи наявні будь-які заборони, обтяження, арешти тощо на майно, що є предметом договору. Якщо зазначені дії не виконані, то можна презюмувати недобросовісність контрагента. У свою чергу, ФОП ОСОБА_1 , укладаючи із ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» Договір оренди від 10.08.2022 року (по змісту договір суборенди), мала також діяти добросовісно, обачливо, розумно і об`єктивно оцінюючи ситуацію, а тому мала з`ясувати усі питання щодо нежитлових приміщень, що орендуються, перевірити інформацію про те, хто є власником зазначених приміщень, також з`ясувати чи не перебувають ці приміщення у спільній сумісній власності (враховуючи вік орендодавця), у разі якщо перебуває з`ясувати чи отримано згоду на укладення такого договору від іншого співвласника, отримати інформацію чи наявні будь-які заборони, обтяження, арешти тощо на майно, що є предметом договору. Невиконання зазначених дій тягне за собою недобросовісність контрагента під час укладення договору.

Також, ОСОБА_2 у відповіді на відзив посилалась на недобросовісність позивачів за первісним позовом в частині невжиття дій стосовно перевірки даних по нежитловим приміщенням, які були предметом договорів, аргументуючи це тим, що 05.08.2020 року ухвалою Київського районного суду м. Харкова щодо зазначених приміщень було застосовано заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження та заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі, реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) до моменту вирішення справи по суті. Дана заборона діяла з серпня 2020 року по серпень 2023 року, що підтверджується копіями ухвал Київського районного суду м. Харкова від 05.08.2020 року та 03.08.2023 року по справі № 953/5637/20. Відомості про таку заборону містились у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.01.2024 року

№ 361095216. ОСОБА_2 стверджувала у відповіді на відзив, що ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» та ФОП ОСОБА_1 діяли недобросовісно, ураховуючи той факт, що маючи доступ до інформації про наявність або відсутність обтяжень нерухомого майна щодо якого ними укладались договори та обов`язок перевірити та скористатись зазначеною інформацією, уклали Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року та Договір оренди від 10.08.2023 року (по змісту договір суборенди), проігнорувавши наявність заборони на проведення реєстрації правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та, вочевидь, на заборону передачі у володіння та користування третім особам зазначеного майна ФОП ОСОБА_3

31.01.2024 року через канцелярію Дзержинського районного суду м. Харкова від представника відповідача за первісним позовом, адвоката Самойлова Є. Ю., надійшло клопотання про вжиття заходів процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом у порядку ст. ст. 143, 144, 146 ЦПК України. Ухвалою від 08.05.2024 року Дзержинським районним судом м. Харкова у задоволені зазначеного клопотання відмовлено.

12.03.2024 року до канцелярії суду надійшов відзив від представника відповідача ФОП ОСОБА_3 , адвоката Гребінки А. М., у якому останній наголошував на тому, що нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., хоч і придбані у період шлюбу, проте є його особистою приватною власністю, аргументуючи це придбанням даних приміщень під час шлюбу, але за кошти від здійснення ним підприємницької діяльності. З огляду на викладене, оскільки зазначений об`єкт нерухомості є особистою приватною власністю ФОП ОСОБА_3 , згода ОСОБА_2 на укладення договору оренди, на його думку, йому була не потрібна. ФОП ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву зазначав, що під час розгляду цивільної справи № 953/5637/20 Київським районним судом м. Харкова, він 08.08.2022 року уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» договір оренди нежитлових приміщень № 01-01/08/22-ОК, у відповідності до якого ним передано у тимчасове користування ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 353, 10 кв.м. Незважаючи на наявність ухвали Київського районного суду м. Харкова від 05.08.2020 року про вжиття заходів забезпечення позову, обмежень щодо укладення ФОП ОСОБА_3 договору оренди та передачі спірного нежитлового приміщення у тимчасове користування вона не містила. Як вже зазначалося, ФОП ОСОБА_3 є єдиним власником спірних нежитлових приміщень, а тому згода позивача для укладення договору оренди йому не була потрібна. При цьому, під час укладення договору оренди від 08.08.2022 року, представникам ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» надавалися виписка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо спірних нежитлових приміщень, за інформацією з якої ФОП ОСОБА_3 значився єдиним власником цих приміщень. Інформація, що об?єкт нерухомості набуто у власність ФОП ОСОБА_3 під час перебування з позивачем у шлюбі та про наявність судового спору щодо нього, ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» не повідомлялося. Отже, останнє при укладенні договору оренди згідно норм чинного законодавства діяло добросовісно.

13.03.2024 року через засоби підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи представником позивача за зустрічним позовом подано заяву про забезпечення доказів. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.05.2024 року задоволено заяву про забезпечення доказів шляхом їх витребовування у відповідачів за зустрічним позовом.

18.03.2024року через засоби підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_2 , відповідно до змісту якої остання заперечувала проти тверджень, викладених у відзиві ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_2 посилалась на той факт, що ОСОБА_3 , укладаючи Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 19 серпня 2016 року щодо придбання нерухомого майна нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 1а, 1б, 1в, 2, 3, 3а, 4, 4а, 4б, 4в, 5, 5а, 5б, 5в, 6 10, 10а, 10б, 10в, 11 14, 14а, 15 в літ. «А-11», отримував згоду дружини (Позивача) на укладення такого договору, ним визнавався факт приналежності зазначеного майна до спільної сумісної власності дружини. Усі реконструкції, що були проведені ФОП ОСОБА_3 щодо нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 1А, 2, 3, 4, 7, 10, 10А, 10В, 13, 15, 15А в літ. "А-11", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 здійснені саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, адже для здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 використовувалось майно, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя і доходи від використання майна, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя належали подружжю спільно, у рівних частках. Посилаючись на норми ч. 2 ст. 65 СК України, ч. 4 ст. 369 ЦК України Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року, на думку ОСОБА_2 , має бути визнано недійсним у зв`язку із тим, що його предметом є майно, що на момент укладення такого договору перебувало у спільній сумісній власності, а договір укладено без згоди другого з власників, а Договір оренди (за змістом суборенди) від 10.08.2022 року має бути визнано недійсним у зв`язку з його похідним характером та неможливістю існування окремо від основного договору.

18.03.2024 року до канцелярії Дзержинського районного суду м. Харкова надійшло клопотання про приєднання квитанцій про направлення ухвал до матеріалів справи № 638/12894/23.

В судове засідання позивачі за первісним позовом та їх представник не з`явились.

Відповідач та її представники за первісним позовом у судове засідання не з`явились, від представників адвокатів Самойлова Є.Ю. та ОСОБА_5 надійшли клопотання про слухання справи за їх відсутністю. Позовні вимоги за зустрічним позов підтримали, проти задоволення позовних вимог за первісним позовом просили відмовити.

Суд, перевіривши доводи та заперечення, викладені учасниками справи та їх представниками, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку приходить до наступного.

Частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частинах 1, 2 статті 76 ЦПК України закріплено положення стосовно того, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до положень статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями частин 1-3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 30.08.2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб в міському відділі реєстрації актів цивільного стану Харківського обласного управління юстиції, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , подружжям було набуто нежитлові приміщення 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не заперечується та визнається

ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .

У 2020 році ОСОБА_2 подала позовну заяву до Київського районного суду м. Харкова про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

01.02.2022 року рішенням Київського районного суду м. Харкова по справі № 953/5637/20 позовну заяву про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя задоволено, вирішено, зокрема: «У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на праві особистої приватної власності нежитлові приміщення 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1005280263101.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині поділу майна, ФОП ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2022 року.

06.07.2023 року по справі № 953/5637/20 Полтавський апеляційний суд ухвалив постанову, відповідно до якої рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року в частині поділу майна залишено без змін.

21.09.2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановлено ухвалу про зупинення ді рішення Київського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог щодо поділу майна подружжя до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

08.08.2022 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Спар Полтава» було укладено Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК.

В подальшому, ТОВ «Спар Полтава» уклав з ФОП ОСОБА_1 Договір оренди від 10.08.2022 року.

На підтвердження факту укладення зазначених договорів, позивачами за первісним позовом надавались копії Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК та Договору оренди від 10.08.2022 року.

Позивачі за первісним позовом стверджують про актуальність зазначених договорів та продовження їх дії, незалежно від зміни власника та про відсутність факту визнання таких договорів недійсними у судовому порядку.

ОСОБА_2 спростовує таку правову позицію позивачів за первісним позовом, посилаючись на те, що дані договори є недійсними, ураховуючи відсутність її згоди, як співласника, на укладення договорів щодо майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно дочастини 1-3статті 355ЦК Українимайно,що єу власностідвох абобільше осіб(співвласників),належить їмна правіспільної власності(спільнемайно). Майноможе належатиособам направі спільноїчасткової абона правіспільної сумісноївласності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

У частинах 1, 3, 4 статті 368 ЦК України закріплені положення стосовно того, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 02.06.2021 у справі № 394/876/17 зробив висновок про те, що не має значення, чи працювала дружина чи ні, чи отримувала вона достатній дохід від своєї діяльності, майно, за умов, визначених СК України, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу.

У висновку Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 02.09.2020 по справі № 318/1863/17 спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно.

Конституційний суд України в рішенні № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, зазначає, що відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім`ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).

Шляхом аналізу статтей 355, 368 ЦК України, статтей 60, 63 СК України, офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України, здійсненного Конституційним судом України в рішенні № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.06.2021 у справі № 394/876/17, від 02.09.2020 по справі № 318/1863/17 суд зазначає про законодавчо закріплену презумцію спільності майна, яке було придбане подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, судом презюмується, що усе майно, що було придбано подружжям під час шлюбу належить до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до норм, закріплених у статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Положення статті68СК Українивизначають,що розірванняшлюбу неприпиняє праваспільної сумісноївласності намайно,набуте зачас шлюбу.Розпоряджання майном,що єоб`єктомправа спільноїсумісної власності,після розірванняшлюбу здійснюєтьсяспіввласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до змісту статті 369 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2020 по справі № 430/1281/14-ц за вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку в постанові від 05.11.2020 по справі № 619/761/18 про те, що відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Отже, суд доходить висновку про те, що обов`язковою умовою для укладення правочинів, спрямованих на розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, є отримання згоди від другого із співвласників на укладення такого правочину. Відсутність імперативної згоди від другого з співвласників є підставою для визнання правочину недійсним.

Стосовно придбання майна та вчинення будь-яких дій щодо такого майна особою, яка перебуває в зареєстрованому шлюбі та здійснює підприємницьку діяльність, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами 1-3 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Положеннями статті 320 ЦК України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 01.06.2022 року у справі № 559/758/17 майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів, а тому саме по собі використання ОСОБА_2 спірного майна в підприємницькій діяльності не спростовує поширення на спірне нерухоме майно, реєстраційним власником якого є ОСОБА_2 , правового режиму спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який міститься у постанові від 14.07.2021 у справі № 310/11746/13 майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Оскільки позивач не надала належних доказів того, що майно, набуте для здійснення підприємницької діяльності придбано нею за власні кошти, а отже, є її особистою власністю, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги в цій частині не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

У своїй постанові від 31.03.2020 у справі № 394/1155/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України). Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України. Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна. Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02.09.2020 у справі № 318/1863/17 зазначив, що майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Ураховуючи зазначене, майно, яке придбане у шлюбі та використовується одним із подружжя для здійснення підприємницької діяльності є спільним майном подружжжя, та може піддаватись поділу між подружжям. Здійснення підприємницької діяльності є реалізацією права співвласника на таке майно. Право розпорядження співвласника щодо об`єкту спільної сумісної власності, який використовується ним для здійснення підприємницької діяльності має реалізовуватись на загальних законодавчо-врегульованих підставах, з урахуванням положень ст. 65 СК України, ст. 369 ЦК України.

Таким чином, судом відхиляються зазначені твердження ФОП ОСОБА_3 , викладені у відзиві на позовну заяву стосовно того, що нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., хоч і придбані у період шлюбу, проте є його особистою приватною власністю, а отже згода ОСОБА_2 на укладення договору оренди йому була не потрібна. Твердження відповідача спростовуються положеннями статтей 60, 63, 65, 68 СК України, статтей 320, 355, 368, 369 ЦК України та висновками Верховного Суду.

Крім того, такі доводи спростовуються і доказами, наданими ФОП ОСОБА_3 , які були додані ним до відзиву на позовну заяву. Так, відповідно до змісту Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 серпня 2016 року: «Цей договір укладено відповідно до заяви жінки ОСОБА_3 ОСОБА_2 , справжність підпису на якій засвідчений ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, 17 серпня 2016 року, зареєстровано в реєстрі за № 2682». Таким чином, ОСОБА_3 , укладаючи Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 19 серпня 2016 року стосовно придбання нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 1а, 1б, 1в, 2, 3, 3а, 4, 4а, 4б, 4в, 5, 5а, 5б, 5в, 6 10, 10а, 10б, 10в, 11 14, 14а, 15 в літ. «А-11», отримував згоду дружини ОСОБА_2 на укладення такого договору, а тому ФОП ОСОБА_3 визнавався факт приналежності зазначеного майна до спільної сумісної власності дружини.

Що стосується тверджень представника ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 , адвоката Блохіна А. В., викладених у відзиві на позовну заяву стосовно необхідності доведення недобросовісності з боку контрагента під час укалдення правочину, суд зазначає наступне.

Представник позивачів за первісним позовом посилався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.06.2021 по справі № 916/2813/18, відповідно до якого презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16. Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи контрагента за таким договором.

При цьому, нормами пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Положення частини 2 статті 13 ЦК України передбачають обов`язок особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 по справі № 688/2908/16-ц дійшла висновку про те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2023 по справі № 910/17014/21.

Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 27.01.2021 по справі № 910/17876/19 кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 по справі № 311/2145/19-ц дійшов висновку, виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, що поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Аналізуючи зміст наведених доводів та заперечень, суд бере до уваги той факт, що ФОП ОСОБА_3 не повідомив свої контагентів під час укладення Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року про той факт, що він перебуває у шлюбі і стосовно того, що майно, щодо якого укладається договір оренди, належить до спільної сумісної власності подружжя, а також про факт наявності судового спору стосовно предмету правочину. Про це зазначається представником ФОП ОСОБА_3 , адвокатом Гребінкою А. М. у відзиві на позовну заяву: «При цьому, під час укладення договору оренди від 08.08.2022 року, представникам ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» надавалися виписка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо спірних нежитлових приміщень, за інформацією з якої ФОП ОСОБА_3 значився єдиним власником цих приміщень. Інформація, що об?єкт нерухомості набуто у власність ФОП ОСОБА_3 під час перебування з позивачем у шлюбі та про наявність судового спору щодо нього, ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» не повідомлялося».

У цьому ж відзиві на позовну заяву ФОП ОСОБА_3 стверджує, під час розгляду цивільної справи № 953/5637/20 Київським районним судом м. Харкова, він 08.08.2022 року уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» Договір оренди нежитлових приміщень № 01-01/08/22-ОК, у відповідності до якого ним передано у тимчасове користування ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 353, 10 кв.м. Незважаючи на наявність ухвали Київського районного суду м. Харкова від 05.08.2020 року про вжиття заходів забезпечення позову, обмежень щодо укладення ФОП ОСОБА_3 договору оренди та передачі спірного нежитлового приміщення у тимчасове користування вона не містила. Як вже зазначалося, ФОП ОСОБА_3 є єдиним власником спірних нежитлових приміщень, а тому згода позивача для укладення договору оренди йому не була потрібна.

Отже, ОСОБА_3 , всупереч вимогам статтей 3, 13 ЦК України, під час укладення Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року не було повідомлено ТОВ «Спар Полтава» про перебування у шлюбі, приналежність нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 до спільної сумісної власності подружжя, наявність судового спору щодо цих приміщень.

Одночасно, як стверджує відповідач за зустрічним позовом, ФОП ОСОБА_3 , ним під час укладення правочину надавалась виписка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо спірних нежитлових приміщень та у цей час на спірних нежитлових приміщеннях були наявні заходи забезпечення позову, відомості про які відображаються у витязі з Державного реєстру прав.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, зокрема, заборона відчуження та/або користування.

Положеннями частин 1, 5 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, що містять відомості про:

1) нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та його ціну (вартість);

2) право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права;

3) інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, а також ціну (вартість) таких речових прав чи розмір плати за користування чужим нерухомим майном;

4) обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень;

5) посилання на розділ Державного реєстру прав, у якому зареєстровано спеціальне майнове право на подільний об`єкт незавершеного будівництва, складовою частиною якого є майбутній об`єкт нерухомості, - для майбутніх об`єктів нерухомості.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення або заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.

Положення частин 1, 2 статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» закріплюють, що інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Для фізичних та юридичних осіб інформація за об`єктом нерухомого майна та суб`єктом речового права надається в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, або засобів електронної ідентифікації, що мають високий або середній рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", або в паперовій формі. Інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав, має однакову юридичну силу та використовується відповідно до законодавства.

Таким чином, окрім того, що інформація щодо нерухомого майна, його власника/власників та щодо обтяжень нерухомого майна, яка міститься у Державному реєстрі прав, є загальнодоступною та достовірною та мала бути з`ясована добросовісними контрагентами під час укладення правочину, така інформація ще і була надана ТОВ «Спар Полтава» ФОП ОСОБА_3 під час укладення Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року, про що стверджує ФОП ОСОБА_3 у своєму відзиві на позовну заяву.

Аналогічну інформацію з відкритих та достовірних джерел мала б з`ясувати і ФОП

ОСОБА_1 на виконання вимог статтей 3 та 13 ЦК України.

Ураховуючи положення статтей 3, 13 ЦК України, статтей 4, 12, 13, 25, 32 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та зміст тверджень, викладених учасниками справи у своїх заявах по суті, суд доходить висновку про недобросовісність контрагентів під час укладення Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 та Договору оренди від 10.08.2022 та відхиляє твердження, які викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву, поданому ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 стосовно того, що ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 діяли добросовісно під час укладення договорів оренди та суборенди. Доказів добросовісної поведінки під час укладення договорів позивачами за первісним позовом не надано.

Приймаючи до уваги факт укладення ФОП ОСОБА_3 . Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року, предметом якого булі нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та на момент укладення правочину перебували у спільній сумісній власності подружжя без згоди співвласника ОСОБА_2 , а також факт недобросовісності під час укладення такого договору з боку контрагента ТОВ «Спар Полтава», суд доходить висновку про необхідність задовлення позовної вимоги ОСОБА_2 . За зустрічним позовом про визнання з моменту укладення Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року недійсним.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання з моменту укладення недійсним Договору оренди від 10.08.2022 року, укладеного між ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 , то суд також доходить до висновку про необхідність її задоволення, у зв`язку із нижчезазначеним.

Аналізуючи зміст Договору оренди від 10.08.2022 року, стає зрозумілим, що даний договір фактично є договором суборенди, незважаючи на його назву.

Так, відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 17.06.2020 року по справі № 913/420/19 правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Отже, незалежно від назви «Договір оренди» даний договір є договором суборенди, зокрема сторони договору у Договорі оренди від 10.08.2022 року іменуються як «Орендодавець» та «Суборендар».

Положеннями статті 774 ЦК України передбачено, що передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до частини 1 статті 779 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Нормами статті 761 ЦК України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеному у постанові від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17, з аналізу норм ст. ст. 761, 774 ЦК України випливає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договору оренди, припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду. А тому договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить правовій природі договору суборенди.

Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2019 по справі № 909/500/18, з аналізу положень ст. ст. 761, 774 ЦК України випливає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду. З огляду на викладене Суд погоджується з твердженням судів першої та апеляційної інстанцій, що договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, на підставі якого він укладався, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.

Аналізуючи зміст Договору оренди від 10.08.2022 року, положення статтей 761, 774, 779 ЦК Україніи, висновки Верховного Суду викладених у постанові від 17.06.2020 року по справі № 913/420/19, від 16.03.2018 року у справі № 910/17082/17, від 15.05.2019 року по справі № 909/500/18, суд приходить до висновку, що Договір оренди від 10.08.2022 року за своєю суттю є договором суборенди, що укладений між орендатором за первинним договором оренди ТОВ «Спар Полтава» та суборендатором - ФОП ОСОБА_1 .

Ураховуючи похідний характер договору суборенди від основного договору (договору оренди) та неможливість існування без останнього, суд вважає за необхідне задовільнити позовну вимогу ОСОБА_2 . За зустрічним позовом про визнання недійсним з моменту укладення Договору оренди від 10.08.2022 року.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Нормами частини 1 статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частин 1, 3 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Положеннями частини 1 статті 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Нормами частин 1, 2 статті 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373//16-ц дійшла висновку щодо того, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 по справі № 359/3373/16-ц деталізувала, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим.

Беручи до уваги той факт, що ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Спар Полтава» та ФОП

ОСОБА_1 під час укладення Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року та Договору оренди від 10.08.2022 року діяли недобросовісно, з порушенням вимог цивільного та сімейного законодасвта України, а саме статті 65 СК України, статтей 3, 13, 369 ЦК України та не надали доказів, які б спростовували правову позицію позивача за зустрічним позовом, суд прийшов до висновку про відстуність правових підстав для користування нежитловими приміщеннями 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , перебування у них та здійснення будь-якої діяльності ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 у нежитлових приміщеннях 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Ураховуючи факт відсутності правових підстав для користування нежитловими приміщеннями 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , перебування у них та здійснення будь-якої діяльності ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 у нежитлових приміщеннях 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , останні створюють перешкоди у користуванні ОСОБА_2 нежитловими приміщеннями, які належать їй на праві спільної сумісної власності.

Згідно з положеннями частини 1 статті 355 ЦК України, частин 1, 2 статті 369 ЦК України, частиною 1 статті 391 ЦК України ОСОБА_2 має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування нежитловими приміщеннями 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11».

Аналізуючи зазначене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 . За зустрічним позовом стосовно усунення перешкод у користуванні майном, що належить їй на праві спільної сумісної власності.

Вирішуючи питання стосовно позовної вимоги позивачів за первісним позовом, суд бере до увагі наступне.

Позивачі за первісним позовом у своїй позовній заяві, як на підставу задоволення їх позовних вимог посилались на положення статті 770 ЦК України, відповідно до змісту частини першої якої, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Нормами частини 1 статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 317 закріплено положення про те, що власникові нлежать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною 5 статті 319 ЦК України власник не можу використовувати право власності на шкоду права, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статті 355 майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.

Нормами частини 1 статті 368 ЦК Україні передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власноті є спільною сумісною власністю.

Частиною 3 статті 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встанвлено договором або законом.

Частина 2 статті 369 ЦК України закріплює імперативну норму стосовно необхідності наявності згоди усіх співвласників на розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 5 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ураховуючи вищезазначене, суд зазначає, що будь-який договір має бути укаладено з дотриманням вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Договори, що були надані позивачами за первісним позовом на підвердження позовних вимог про визнання факту користування ними нежитловими приміщеннями № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладені щодо майна, яке має правову природу спільної сумісної власності, без згоди другого з співласників. Жодних інших доказів на підтведження правових підстав користування зазначеними приміщеннями, позивачами за первісним позовом не надано.

Суд, аналізуючи зміст статтей 316, 317, 319, 355, 368, 369, 626, 627, 770 ЦК України, зазначає, що перехід прав та обов`язків за договором найму від поперднього власника до нового можуть перейти лише в тому випадку, якщо такий договір буде чинним. Ураховуючи той факт, що Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року та Договір оренди від 10.08.2022 року укладені всупереч вимогам чинного законодавства, а саме всупереч нормам статті 65 СК України, статтей 3, 13, 369 ЦК України, перехід прав та обов`язків до нового власника є неможливим.

Ураховуючи висновок суду про те, що Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року та Договір оренди від 10.08.2022 року є недійсними, у зв`язку із порушенням вимог законодавства, а саме статті 65 СК України, статтей 3, 13, 369 ЦК України, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги позивачів за первісним позовом, ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги положення статті 41 Конституції України, статтей 3, 13, 316, 317, 319, 321, 355, 368, 369, 391, 761, 774, 779 ЦК України, статті 60, 61, 63, 65, 68 СК України та висновки Верховного Суду, дослідивши надані учасниками справи докази, здійснивши аналіз наведених у заявах по суті тверджень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 про визання недійсними Договору оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 року та Договору оренди від 10.08.2022 року, а також про усунення перешкод у користуванні майном. Одночасно, ураховуючи недобросовісність з боку ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Спар Полтава» та ФОП ОСОБА_1 , порушення останніми вимог статті 65 СК України, статтей 3, 13, 369 ЦК України, та відсутності правових підстав для здійснення господарської діяльності у нежитлових приміщеннях 1-го поверху, № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 13, 15, 15а в літ. «А-11», суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів за первісним позовом про визнання права користування на підставі договору оренди.

Ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 61, 63, 65,68 СК України, ст. ст. 316, 319, 321, 355, 368, 369 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог за первісним позовом ТОВ «Спар Полтава», ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування на підставі договору оренди відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар Полтава`та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди об`єкта нерухомості № 01-01/08/22-ОК від 08.08.2022 укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» щодо передачі у тимчасове користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди (по змісту суборенди) від 10.08.2022 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 передачі у суборенду нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» та Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 негайно звільнити нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ "А-11", загальною площею 353, 1 кв. м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , не пізніше 1 (одного) календарного дня, з моменту набрання чинності рішенням суду.

Стягнути з ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Спар Полтава», ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2147,22 грн. тобто по 715,74 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 18.11.2024 року.

Головуючий суддя: