Постанова

від 18.11.2024 по справі 486/914/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

18.11.24

22-ц/812/1647/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 486/914/24 Головуючий суду першої інстанції Догарєва І.О.

Провадження № 22-ц/812/1647/24 Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

18 листопада 2024 року м. Миколаїв Справа №486/914/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Критий ринок м. Южноукраїнська» на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Догарєвої І.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Критий ринок м. Южноукраїнська» про скасування наказу про оголошення догани, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

22 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області з вищезазначеним позовом до Комунального підприємства «Критий ринок м. Южноукраїнська» (далі - КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» або Підприємство), який обґрунтовував наступним.

З 03 квітня 2020 року він перебував у трудових відносинах з КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» займаючи посаду контролера касира, а з 27 липня 2021 року його було переведено на посаду юрисконсульта.

Наказом від 17 квітня 2024 року №15-к/24 позивачу оголошено догану за запізнення на роботу, а наказом від 22 квітня 2024 року №16-к/24 його було звільнено з посади юрисконсульта Підприємства на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Наказ про оголошення догани та його звільнення позивач вважав незаконними, оскільки трудову дисципліну він не порушував.

Вказував, що 17 квітня 2024 року він з 07:30 до 08:40 годин перебував на території торгівельного майданчику «Ринок «Господар» щодо заборгованості орендарів КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» та заяв фізичних осіб про надання торгівельних місць в оренду, а о 09:05 годині прибув до об`єкту «Критий ринок» по вул. Європейська, 19-б та доповів директору про проведену бесіду з орендарем ОСОБА_2 , та про те, що інших орендарів ще не було на місці, тому він відвідає торгівельний майданчик «Ринок «Господар» пізніше, після чого продовжив виконувати обов`язки юрисконсульта до 12:15 години.

Також він повідомив директора підприємства про необхідність відвідати лікаря отоларинголога за медичним направленням о 14:15 годин на що отримав усне погодження.

Жодних зауважень щодо виконання ним своїх обов`язків від директора КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» він не отримував.

В цей же день, з 12:15 по 12:55 годин він перебував на обідній перерві, а з 12:55 по 14:05 годин перебував на об`єкті «Критий ринок» по вул. Європейська, 19-б, де виконував свої обов`язки.

Після цього, один з відвідувачів підвіз його до КНП «Южноукраїнська міська багатопрофільна лікарня», де він перебував на прийомі у лікаря до 15:10 години.

Після відвідування лікарні він направився до торгівельного майданчика «Ринку «Господар», де перебував до 17:30 години.

ОСОБА_1 стверджував, що протягом робочого часу, 17 квітня 2024 року йому ніхто не телефонував та будь-яких пояснень від нього не жадав, запитів про пояснення причини відсутності на робочому місці від директора КП «Критий ринок м.Южноукраїнська» він не отримував, службове розслідування не проводилося.

Посилаючись на те, що дисциплінарні стягнення були накладені на нього безпідставно, з порушенням встановленого трудовим законодавством порядку, жодного робочого місця за ним не закріплювалося, а також його не було ознайомлено з наказом про звільнення від 22 квітня 2024 року, а тільки видана трудова книжка з відповідним записом, його звільнення обумовлене особистим негативним ставленням до нього з боку директора КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» ОСОБА_3 , уточнюючи позовні вимоги, позивач просив скасувати наказ №15-к/2024 від 17 квітня 2024 року про оголошення йому догани, поновити його на посаді юрисконсульта в КП «Критий ринок м. Южноукраїнська», стягнути з КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2024 року до дня поновлення на роботі з розрахунку 838,95 грн за один день вимушеного прогулу.

У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на необґрунтованість позову та введення позивачем суд в оману щодо накладення дисциплінарних стягнень з порушенням норм діючого трудового законодавства.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 посилався на обізнаність директора Підприємства про необхідність ним відвідування лікарні, та те, що складені працівниками відповідача акти є сфальсифікованими, а акти №5 від 22 квітня 2024 року не відповідають дійсності та не стосуються справи.

Розпорядженням в.о. голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області Савіна О.І. від 06 серпня 2024 року №14-р, на підставі частини четвертої статті 31 ЦПК України, передано цивільну справу № 486/914/24 за позовною заявою ОСОБА_1 на розгляд до Арбузинського районного суду Миколаївської області, який є найбільш територіально наближеним до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Наказ директора Комунального підприємства «Критий ринок м. Южноукраїнська» від 17 квітня 2024 року №15-к/24 про оголошення догани ОСОБА_1 скасовано.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта КП «Критий ринок м.Южноукраїнська».

Стягнуто з КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2024 року по 05 вересня 2024 року у розмірі 80 260 грн 04 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 грн 20 коп.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції проаналізувавши надані сторонами докази, виходив з того, що роботодавцем в порушення вимог статті 139 КЗпП України не вжито жодних заходів до з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці до 09 години 17 квітня 2024 року, а поспішно, того ж дня, без належного з`ясування обставин та у відсутність працівника прийнято рішення про застосування до нього дисциплінарного стягнення. На переконання суду, пояснення працівника в даному випадку мали істотне значення для встановлення обставин, які слугували підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності і могли бути перевірені роботодавцем за умов дотримання належної процедури. Доказів на доведення протилежного представником відповідача суду не надано. При цьому судом неодноразово роз`яснений сторонам, і окремо представнику відповідача, обов`язок доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, однак відповідач такого обов`язку належним чином не виконав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до ОСОБА_1 заходу дисциплінарного стягнення у виді догани, тож скасував наказ №15-к/24 від 17 квітня 2024 року.

Встановивши, що директору Підприємства було відомо, що ОСОБА_1 17 квітня 2024 року відвідував лікаря, суд першої інстанції критично оцінив зміст акту №2 від 17 квітня 2024 року, оскільки відомості в ньому про те, що ОСОБА_1 не надав усних та письмових пояснень щодо відсутності на роботі 17 квітня 2024 року не відповідають дійсності, що ставить під сумнів зміст акту в цілому.

Також суд вважав слушними зауваження позивача щодо акту №4 фіксації відмови від надання письмових пояснень від 18 квітня 2024 року.

Суду не надано відомостей про надання повноважень головному бухгалтеру або касиру від імені роботодавця вимагати від ОСОБА_1 пояснень з приводу порушень трудової дисципліни, в той час як згідно пояснень директора підприємства ОСОБА_4 , наданих ним в судовому засіданні, він 18 квітня 2024 року на робочому місці був відсутній, відповідно, вимагати таких пояснень особисто не міг.

Акт №5 від 22 квітня 2024 року про відсутність на робочому місці та акт №6 від 22 квітня 2024 року про фіксацію відмови юрисконсульта ОСОБА_1 від надання письмових пояснень не були підставою для прийняття оскаржуваних рішень та висновків суду не спростовують.

Не встановив законних підстав для звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має бути поновлений на попередній роботі, що є належним способом захисту його прав відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України та на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Не погодившись з таким рішенням суду, КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» подало на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ні в позовній заяві, ні в заяві про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 не заявляв вимог про визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення за прогул, в зв`язку з чим у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення вимоги позивача про поновлення на роботі та стягнення заборгованості за вимушений прогул, які за своєю правовою природою є невід`ємними похідними вимогами від позовної заяви про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, оскільки позивач не оспорював законності наказу про звільнення з роботи.

Судом першої інстанції не скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 . Фактично, суд першої інстанції підтвердив законність наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи і при цьому ухвалив рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що є достатньою самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування рішення, суд першої інстанції посилався виключно на припущення та нічим не підтверджені усні пояснення позивача, а надані відповідачем докази та доводи судом фактично не досліджено.

Щодо оголошення догани, то суд не взяв до уваги факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці в період часу з 08 год 10 хв до 09 год 10 хв 22 квітня 2024 року, відмову позивача від надання пояснень, у зв`язку з чим до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани (наказ №15-к/24 від 22 квітня 2024 року), а також агресивне поводження позивача щодо директора та працівників підприємства.

Щодо звільнення позивача з роботи, то суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що з 09 серпня 2021 року по 03 січня 2024 року позивач виконував обов`язки директора підприємства, а з 04 січня 2024 року перебував на посаді юрисконсульта, а тому чудово знав в чому полягає специфіка його роботи та де знаходиться його місце роботи.

Судом дана неналежна оцінка доказам наданим відповідачем, що підтверджують факт відсутності без поважних причин ОСОБА_1 на робочому місці 17 квітня 2024 року.

До того ж, суд проігнорував заявлене у відзиві на позов ОСОБА_1 клопотання відповідача про виклик в судове засідання та допит в якості свідків головного бухгалтера ОСОБА_5 та касира ОСОБА_6 , що призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Крім того, суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявник вважав нічим не підтвердженою, зазначив, що довідку про середній заробіток, яку було підготовлено позивачу, він не забрав.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що воно є законним та обґрунтованим.

В судове засідання апеляційного суду представник КП «Критий ринок м.Южноукраїнська» не з`явився. Від директора підприємства ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.

Позивач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що позивач перебувавав трудових відносинах з КП «Критий ринок м. Южноукраїнська».

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 25 грудня 2002 року, наказом №10-к/20 від 02 квітня 2020 року його було прийнято на роботу контролером-касиром КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» (запис №15 від 03 квітня 2020 року), а наказом №3-к/21 від 26 липня 2021 року його переведено на посаду юрисконсульта (запис №16 від 27 липня 2021 року).

Наказом №15-к від 17 квітня 2024 року у зв`язку з порушенням трудової дисципліни запізненням на роботу, на підставі статті 147 КЗпП України, оголошено юрисконсульту КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» Р. Дригіну догану за порушення трудової дисципліни. Підставами для винесення наказу зазначені: акт про запізнення на роботу; пояснювальна записка ОСОБА_1 Наказ підписаний директором ОСОБА_7 .

Наказ доданий позивачем до позову містить рукописний напис, виконаний ОСОБА_1 : «Порушення трудової дисципліни не допускав. З актом про запізнення на роботу не ознайомлювався».

Копія наказу №15-к від 17 квітня 2024 року, додана відповідачем до відзиву на позовну заяву, має аналогічний зміст, крім рукописного напису, виконаного ОСОБА_1 : «Порушення трудової дисципліни не допускав. З актом про запізнення на роботу не ознайомлювався» вказана дата - 22.04.2024».

На обґрунтування правомірності застосування дисциплінарного стягнення у виді догани відповідачем надано копію акту №1 від 17 квітня 2024 року про відсутність на робочому місці. Акт складений головним бухгалтером Л. Цисарук та касиром ОСОБА_8 про те, що 17 квітня 2024 року юрист КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» ОСОБА_1 прийшов на роботу із запізненням на одну годину, тобто о 09-00. На момент складання цього акту відомостей про поважні причини запізнення він не повідомив.

Посадової інструкції юрисконсульта та Правила внутрішнього трудового розпорядку відповідач КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» суду не надав.

Згідно із частиною першої статті 147 КЗпП України догана - це дисциплінарне стягнення, яке може бути застосоване до працівника за порушення трудової дисципліни.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у строки та в порядку встановленими статтями 148-149 КЗпП України.

За правилами статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Отже, згідно законодавства України, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під яким розуміється протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов`язків, що випливають із нормативно-правових та інших актів у сфері праці, колективного і трудового договорів.

Необхідною умовою для накладення стягнення є вина працівника, наявність якої має бути обов`язково доведена роботодавцем.

За порушення трудової дисципліни, як визначено в ст. 147 КЗпП України, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2)звільнення.

Догана є дисциплінарним заходом особистого немайнового характеру. Це стягнення полягає у негативній оцінці і засудженні поведінки працівника в трудовому колективі.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Однією із засад судочинства, регламентованих пунктом 3 частини першої статті 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 76 ЦПК України).

У трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості. Тобто не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов`язаний сам доводити свою невинуватість.

Аналізуючи наказ № 15-к/24 від 17 квітня 2024 року суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що цей наказ не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема, наказ не містить усі обставини причин запізнення позивача до робочого кабінету, а його доводи ґрунтуються на припущеннях.

Так, суд встановив, що ОСОБА_1 не заперечував, що до робочого кабінету в КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» по вул. Європейська, 19-б, 17 квітня 2024 року він прибув о 09 годині. Проте стверджував, що ще о 07 год. 30 хв. він прибув до торгівельного майданчика «Ринок «Господар», з метою врегулювання заборгованості з орендарями торгівельних місць, що також було частиною його трудових обов`язків.

Ці твердження позивача відповідачем не спростовані.

Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів.

Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників.

Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків.

Вбачається та встановлено місцевим судом, що відповідачем не доведено виділення позивачу конкретно визначеного робочого місця.

Так, суду не надані докази, що у юрисконсульта КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» визначене робоче місце працівника, як певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів.

Отже, встановивши з пояснень сторін, що «Ринок «Господар» також є територією КП «Критий ринок м. Южноукраїнська», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що перебування там ОСОБА_1 , у зв`язку із врегулюванням дебіторської заборгованості, оскільки іншого відповідачем недоведене, не можна вважати відсутністю на роботі та запізненням.

До того ж, як встановлено судом представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні визнав, що посилання в наказі №15-к/24 від 17 квітня 2024 року на пояснювальну записку ОСОБА_1 , як на підставу прийнятого рішення, не відповідає дійсності і пояснення з цього приводу у ОСОБА_1 не відбирались.

Аналізуючи вищевикладені обставини, надані сторонами докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що наказ від 17 квітня 2024 року № 15-к/24, яким позивачу оголошену догану, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та причини прибуття позивача до робочого кабінету в КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» 17 квітня 2024 року о 09 год, є незаконним та підлягав скасуванню, оскільки вина позивача не доведена.

Самі по собі акт № 1 від 17 квітня 2024 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та акт фіксації його відмови від надання письмових пояснень від 18 квітня 2024 року, не спростовують висновків суду щодо не доведення винного проступку позивача та оцінки судом законності оскаржуваного наказу. При цьому матеріали справи також не містять будь-яких доказів, які б свідчили про те, що прибуття позивача 17 квітня 2024 року о 9 год до робочого кабінету в КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» вплинуло та спричинило негативні наслідки у роботі підприємства.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці в період часу з 08 год 10 хв до 09 год 10 хв 22 квітня 2024 року, відмову позивача від надання пояснень, у зв`язку з чим до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани (наказ №15- к/24 від 22 квітня 2024 року), а також агресивне поводження позивача щодо директора та працівників підприємства, колегія суддів відхиляє, оскільки наказ №15-к/24 від 22 квітня 2024 року не був предметом позову у даній справі.

Судом установлено, що наказом №16-к/24 від 22 квітня 2024 року звільнено 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 з посади юрисконсульта КП «Критий ринок м.Южноукраїнська» згідно п. 4 ст. 40 КЗпП, за прогул без поважних причин 17 квітня 2024 року з 13 00 до 17 00. Підставами зазначені: акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 17 квітня 2024 року №2; акт про відмову ОСОБА_9 надати пояснювальну записку №4.

Листом за №44 від 20 квітня 2024 року директор КП «Критий ринок м.Южноукраїнська» ОСОБА_3 звертався до КНП ЮМБЛ, в якому просив повідомити чи перебував ОСОБА_1 на консультації у лікаря та протягом якого часу, вказав, що в КП «Критий ринок» м. Южноукраїнська працює юристом ОСОБА_1 17 квітня він повідомив, що їде до ЛОРа, та був відсутній на роботі з 13.00 до 17.00, а підтверджуючи документи не надав.

За змістом відповіді КНП «ЮМБЛ» за №1397 від 22 квітня 2024 року на вказаний вище лист, слідує, що ОСОБА_1 був на плановому прийомі у лікаря отоларинголога консультативної поліклініки 17 квітня 2024 року в період з 14.15 по 14.30.

ОСОБА_1 надано суду копії результатів магнітно-резонансної томографії шийного відділу хребта, правого колінного суглобу, головного мозку та консультаційний висновок нейрохірурга від 05 квітня 2024 року.

Крім того, суду надано позивачем копії електронних направлень лікаря КНП «ЮМБЛ» ОСОБА_10 датовані 17 квітня 2024 року на планову консультацію ЛОРа, планову консультацію хірурга, а також на планову госпіталізацію (Стаціонарне лікування загального напрямку) пацієнта ОСОБА_1 , копії направлень для проведення ряду лабораторних досліджень.

За приписами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Частинами першою, другою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що у разі, якщо працівник відсутній на роботі без поважних причин в різні години одного і того ж робочого дня, такі його дії утворюють одне порушення трудової дисципліни прогул, і не можуть бути кваліфіковані і як запізнення і як прогул одночасно.

Відповідно до частини другої статті 149 КЗпП за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Це відповідає нормі частини першої статті 61 Конституції України, якою заборонено за одне й те саме правопорушення двічі притягати до юридичної відповідальності одного виду.

Між тим, в порушення зазначених вимог законодавства відповідач фактично двічі притягнув ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за відсутність на робочому місці протягом одного робочого дня 17 квітня 2024 року.

Крім того, з пояснень сторін судом установлено, що ОСОБА_1 отримав повістку ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з чим проходив медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Частиною другою статті 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції Закону №1357-IX від 30 березня 2021 року, чинній на момент спірних правовідносин, визначено, що громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональним органом Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

ОСОБА_1 стверджував, що 17 квітня 2024 року після обідньої перерви відвідував лікаря за погодженням з директором підприємства. Представник відповідача ОСОБА_3 заперечував таке погодження.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано критично оцінив такі заперечення представника відповідача ОСОБА_3 , оскільки у підписаному ним особисто, як директором підприємства, листі - запиті від 20 квітня 2024 року до КНП «ЮМБЛ» щодо відвідування позивачем лікаря, він зазначив, що 17 квітня 2024 року ОСОБА_1 йому повідомив, що їде до лікаря. Отже, з тексту вказаного листа однозначно убачається, що позивач ОСОБА_1 відвідував лікаря з відома директора підприємства.

Твердження представника відповідача про перебування ОСОБА_1 у лікарні протягом лише 15 хвилин, суд першої інстанції правильно вважав занадто формальним.

Дійсно, за інформацією КНП «ЮМБЛ» №1397 від 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 був на плановому прийомі у лікаря отоларинголога консультативної поліклініки 17 квітня 2024 року в період з 14.15 по 14.30, однак суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у такому разі слід враховувати і час, необхідний для прибуття до лікарні та в зворотному напрямку, і час на отримання направлень та рекомендацій, оскільки такий час лікарнею не обліковувався.

За такого, на підставі наданих відповідачем доказів, висновок суду про те, що достовірно встановити, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважної причини понад три години не видається можливим, є правильним.

Більш того, за твердженням позивача, після лікарні він пішов на роботу до торгівельного майданчику «Ринку «Господар», що належним чином не перевірено та не спростовано відповідачем.

Встановив, що директору підприємства було відомо, що 17 квітня 2024 року позивач відвідував лікаря, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив акт №2 від 17 квітня 2024 року, оскільки відомості в ньому про те, що ОСОБА_1 не надав усних та письмових пояснень щодо відсутності на роботі 17 квітня 2024 року не узгоджується із встановленими обставинами, що ставить під сумнів зміст акту в цілому.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що слушними є зауваження позивача щодо акту №4 фіксації відмови від надання письмових пояснень від 18 квітня 2024 року.

Так, положеннями частини першої статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Суду не надано доказів про надання повноважень головному бухгалтеру або касиру від імені роботодавця вимагати від ОСОБА_1 пояснень з приводу порушень трудової дисципліни, в той час як згідно пояснень директора підприємства ОСОБА_4 , наданих ним в судовому засіданні, він 18 квітня 2024 року на робочому місці був відсутній, відповідно, вимагати таких пояснень особисто не міг.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про його поновлення на посаді юрисконсульта КП «Критий ринок м.Южноукраїнська» та стягнення з КП «Критий ринок м. Южноукраїнська» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналіз положення частини першої статті 235 ЦК України не передбачає у разі звільнення працівника без законної підстави необхідності визнання незаконним та скасування наказу про звільнення органом, який розглядає трудовий спір, тому поновлення працівника на попередній посаді є належним способом захисту його прав відповідно до вказаної норми закону, що вірно констатував суд першої інстанції. За такого, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не заявляв вимог про визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення за прогул, у зв`язку з чим у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення вимоги позивача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів відхиляє.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє посилання апеляційної скарги на недостатнє встановлення судом обставин справи та обґрунтування висновків виключно на показаннях позивача, оскільки судом першої інстанції було забезпечено повний та всебічний розгляд справи, а також досліджені всі надані сторонами докази, акти працівників підприємства та інші, які сторони вважали необхідними надати суду і підтримали в суді та в своїй сукупності дозволили дійти висновку про незаконність дій роботодавця щодо звільнення працівника.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні навів розрахунок такої суми, виходячи із наявних у матеріалах справи письмових доказів наданих позивачем, зокрема, відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 03 червня 2024 року про нарахування заробітної плати за лютий 2024 року 23 301, 18 грн та березень 2024 року 11 095, 80 грн, всього 34 396, 98 грн, врахував кількість робочих днів за ці два місяці 42 дні (у лютому 21 робочих днів, та 21 в березні 2024 року) та періоду вимушеного прогулу 98 днів по день ухвалення оскаржуваного рішення.

Доказів на спростування визначеної судом суми до стягнення позивач не надав та свого розрахунку не навів.

Рішення суду в цій частині відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

З врахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє аргументи апелянта про не підтвердження доказами визначеної суми, яка підлягає до стягнення.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції, а саме відшкодування судового збору у суді апеляційної інстанції відсутні, оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Критий ринок м.Южноукраїнська» залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текстпостанови складено18 листопада 2024 року.