Ухвала

від 12.11.2024 по справі 728/1817/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 728/1817/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/58/24 Категорія - ч. 3 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі - ОСОБА_5 ,

З участю учасників судового провадження:

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника-адвоката ОСОБА_7 , (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого - ОСОБА_8 , (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в порядку дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження, внесеного 13 січня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270070000032, за апеляційною скаргою прокурора Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області ОСОБА_6 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2023 року щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Михайло-Ганнівка, Конотопського району, Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не працюючого, з базовою загальною середньою освітою, одруженого, раніше судимого 3 грудня 2019 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч.ч. 1, 2 ст. 222, ст. 70 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн. 00 коп. без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, заміненого згідно з ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2020 року на покарання у виді 240 годин громадських робіт, -

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2023 року ОСОБА_8 визнано не винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України у зв`язку із недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_8 та виправдано.

Процесуальні витрати по справі в розмірі 653 грн. 80 коп. за проведення експертизи ухвалено компенсувати за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються з Державного бюджету України спеціалізованій державні експертній установі, що проводила експертизу.

Питання про речові докази вирішено в порядку ст.100 КПК України.

Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить допитавши свідків у кримінальному провадженні та дослідивши письмові матеріали скасувати вирок суду та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні та на підставі ст.. 70 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 20 днів.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції, як на одну з підстав для виправдання обвинуваченого зазначив про відсутність суб`єктивної сторони злочину, оскільки ОСОБА_8 не заволодів чужим майном, однак, на його переконання, зміст суб`єктивної сторони діяння розкривається через предмет і суб`єктивну сторону злочину, зокрема через його зовнішні поведінкові ознаки - місце, час, спосіб та ін. і про умисел на викрадення майна свідчить поведінка винної особи під час та після злочину. Прокурор вважає, що наявність такої складової підтверджується діями обвинуваченого ОСОБА_8 , який для досягнення своєї мети в темну пору доби прийшов до будинку, коли вдома не було господарів, зламав замки на дверях, проник всередину та заволодів майном, яке йому не належить і подальшому просив свідка ОСОБА_9 здати викрадене майно до ломбарду.

Обвинувач стверджує, що судом першої інстанції в повній мірі не було досліджено документи на телевізор, зокрема, в гарантійному талоні на викрадений телевізор напис прізвища ОСОБА_10 виконано від руки, товарний чек не містить даних про покупця та не враховано, що потерпілий ОСОБА_11 на протязі кількох років проживає спільно зі свідком ОСОБА_10 , тобто вони фактично перебувають у шлюбних відносинах, що відповідно до ст.. 74 СК України майно, яке набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності.

Вказує, що показаням потерпілого ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_10 не надано належну оцінку, так як вони доводяться обвинуваченому, відповідно вітчимом та матір`ю, а тому зацікавлені у результатах розгляду кримінального провадження і під час досудового розслідування вказані особи надавали кардинально протилежні показання, що викликає сумніви у їх правдивості.

Апелянт стверджує про помилковість висновку місцевого суду про невиконання стороною обвинувачення обов`язку по забезпеченню присутності під час судового розгляду свідків обвинувачення, оскільки свідок ОСОБА_9 був доставлений до суду, але його допит не відбувся у зв`язку з неодноразовими неявками в судове засідання обвинуваченого і судом було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про виклик свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_13 . Крім того, звертає увагу, що ОСОБА_9 вже засуджений за заздалегідь не обіцяний збут майна, завідомо одержаного кримінально протиправним шляхом і судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання сторони обвинувачення про приєднання та дослідження відповідного вироку.

Прокурор також вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, як доказ, протокол проведення слідчого експерименту з ОСОБА_8 , посилаючись на покази дані обвинуваченим у судовому засіданні. Вважає, що надання обвинуваченим у судовому засіданні показань відмінних від тих, що ним надавалися під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту, який є окремим процесуальним джерелом доказів.

Крім того, апелянт звертає увагу, що у резолютивній частині вироку суд зазначив про виправдання ОСОБА_8 , у зв`язку з недоведеністю його вини, однак, у його мотивувальній частині судом зазначено про відсутність події злочину.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що 12 січня 2019 року близько 19 год. 00 хв. він, з метою таємного викрадення чужого майна, прибув до господарства, що розташоване в АДРЕСА_2 , в якому проживає ОСОБА_11 , де шляхом злому вхідних дверей, проник всередину будинку, звідки умисно, таємно здійснив викрадення телевізора Mystery MTV-2223LT2 вартістю 2161 грн. 05 коп., чим заподіяв потерпілому ОСОБА_11 матеріальні збитки на вказану суму.

Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_8 невинуватим та виправдовуючи останнього суд першої інстанції виходив з тих підстав, що сторона обвинувачення не довела, що предмет крадіжки належить потерпілому, який особисто вказав про його належність матері обвинуваченого, яка і надала відповідний дозвіл на його відчуження. Вказані обставини підтверджені документально і свідчать про відсутність ознак крадіжки.

Заслухавши доповідача, захисника-адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які заперечували проти апеляційної скарги прокурора та просили вирок суду залишити без змін, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні, на думку колегії суддів, зроблено не було.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України із точки зору їх належності, допустимості достовірності та достатності для прийняття остаточного рішення у справі.

Згідно ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється, у разі, якщо не доведено, що: - вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; - кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; - в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Крім цього, виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положеннями ч.1 ст.94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та обґрунтовано прийшов до висновку, що недоведено того, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_8 .

Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_8 , суд належним чином дослідив надані сторонами докази.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, та вважає, що він ґрунтується на оцінці перевірених в судовому засіданні доказів, які були надані стороною обвинувачення.

Перевіривши надані показання обвинуваченого, дослідивши показання свідків, а також надані стороною обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_8 письмові докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що вони не можуть бути визнані такими, що поза розумним сумнівом доводять вину обвинуваченого.

Допитаний під час апеляційного розгляду справи обвинувачений ОСОБА_8 вину в пред`явленому йому обвинуваченні не визнав та пояснив, що телевізор належить його матері, із згоди якої він його взяв, крадіжки він не вчиняв. ОСОБА_11 є співмешканцем його матері і не знав, що вона дозволила забрати телевізор.

Потерпілий ОСОБА_11 в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що обвинувачений є його пасинком. Його не вчасно повідомили, що мати обвинуваченого ОСОБА_10 дозволила йому продати телевізор. Телевізор не належить потерпілому, його власником є ОСОБА_10 .

Згідно показань свідка ОСОБА_13 , 12-13 січня 2019 року, повертаючись додому, він зустрів біля зупинки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , біля яких знаходився телевізор в коробці. Вони запропонували йому поїхати до м. Конотоп погуляти та повідомили, що пригощають. Потім вони зупинили автомобіль та поїхали до ломбарду, де ОСОБА_9 заклав телевізор та разом з вказаними особами вони вживали алкогольні напої.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що на прохання сина ( ОСОБА_8 ), який їй зателефонував, дозволила останньому продати телевізор, щоб він міг повернути кошти і вона не попередила свого співмешканця про ці обставини.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення стороною обвинувачення надані письмові документи, які були детально досліджені в ході судового розгляду, зокрема:

Протокол огляду місця події від 12 січня 2021 року, згідно якого було оглянуто місце події - господарство, що розташоване в АДРЕСА_2 . Проведено відповідне фотографування.

Керівництво з експлуатації та товарний чек на телевізор Mystery MTV-2223LT2, відповідно до якого власником в гарантійному талоні на телевізор є ОСОБА_10

-Інформація Повного товариства «Климчук і компанія «Ломбард капитал» від 22 квітня 2020 року, яка підтверджує, що проведеною перевіркою наявних закладів, облікових та реєстраційних даних ломбардних відділень встановлено, що до ПТ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 12 січня 2019 року звертався ОСОБА_9 , який здавав телевізор Mystery MTV-2223LT2.

Висновок експерта № 476 від 23 квітня 2020 року яким підтверджується, що ринкова вартість телевізора Mystery MTV-2223LT2 станом на 12 січня 2019 року може становити 2161 грн. 05 коп.

Протокол проведення слідчого експерименту від 18 серпня 2020 року, яким підтверджується проведення перевірки і уточнення показань підозрюваного ОСОБА_8 , наданих на досудовому розслідуванні.

Твердження прокурора про неврахування протоколу проведення слідчого експерименту, колегія суддів не може визнати обґрунтованими з огляду на наступне.

Оцінюючи вказаний доказ суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що дані вказаного доказу спростовуються показаннями самого обвинуваченого наданими в судовому засіданні, показаннями потерпілого та свідків, керівництвом з експлуатації та товарним чеком на телевізор.

При цьому колегія суддів зауважує, що позбавлена технічної можливості за клопотанням прокурора повторно переглянути відеозапис слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 з метою перевірки доводів сторони обвинувачення, та надати йому відповідну юридичну оцінку, оскільки запис слідчої дії, наявний в матеріалах кримінального провадження неможливо відтворити і прокурором не надано копії вказаного відеозапису у зв`язку з відсутністю такого, також було вичерпано наявні технічні можливості для його відтворення.

Оцінюючи показання потерпілого, свідка ОСОБА_10 , то слід зазначити, що вказані особи стверджували про належність телевізора саме останній, що також підтверджується керівництвом з експлуатації телевізора.

На підтвердження доводів про сумніви в показаннях вказаних осіб прокурор посилається лише на їх показання в ході досудового розслідування, однак згідно ст.. 95 КПК України, якою закріплено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, такі твердження відхиляються, як необґрунтовані.

При цьому слід відмітити, що виконання рукописним записом в гарантійному талоні даних про власника телевізора, жодним чином не може свідчити про недопустимість чи неналежність такого доказу. І даних, які б свідчили про недостовірність такого доказу, стороною обвинувачення не подано.

Сукупність досліджених у кримінальному провадженні доказів разом з показаннями потерпілого та свідків свідчать, що предмет крадіжки належить матері обвинуваченого, яка надала відповідний дозвіл на його відчуження.

Враховуючи, що з об`єктивної сторони крадіжка являє собою діяння у формі таємного викрадення чужого майна (стаття 185 КК України), і предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України вчинено ОСОБА_8 .

За викладених обставин суд першої інстанції, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимоги ст. 62 Конституції України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, постановленого у цьому кримінальному провадженні, апеляційний суд не встановив, а тому вважає, що в задоволенні апеляційної скарги прокурора слід відмовити.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року відносно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі в сумі 60 560 гривень, яку було внесено, у зв`язку з чим 25 жовтня 2024 року ОСОБА_8 був звільнений з під варти. На час ухвалення оскаржуваної ухвали до обвинуваченого ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді застави. Рішення про звернення застави в дохід держави не ухвалювалось.

Термін дії запобіжного заходу закінчується з набуттям оскаржуваного вироку законної сили, тобто в день його перегляду апеляційним судом.

Відповідно до п. 11 ст. 182 КПК України застава повертається заставодавцю лише після припинення дії запобіжного заходу у вигляді застави.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає необхідним після набуття оскаржуваним вироком законної сили повернути заставодавцю заставу у сумі 60 560 грн.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 квітня 2023 року щодо ОСОБА_8 - без змін.

Заставу в розмірі 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн. повернути у визначеному законом порядку заставодавцю.

Згідно ч.4 ст.532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДІ:

ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3