Рішення

від 06.11.2024 по справі 755/17607/21

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/17607/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Локотковій І.С.

з участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Дударенко А.М. ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі», Моторне (транспортне) страхове бюро України, третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» (надалі ТОВ ««Агрофірма Княжичі»), Моторне (транспортне) страхове бюро України (надалі МТСБУ), третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП посилаючись на те, що 31.10.2019 року приблизно о 14 годині 20 хвилин водій ОСОБА_4 на автодорозі між селами Липовий Скиток Княжичі, керуючи транспортним засобом трактором МТЗ 892, д/н НОМЕР_1 , перед початком перестроювання не переконався, що це буде безпечним, допустив зіткнення з транспортним засобом Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 , який рухався позаду, в результаті зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження, своїми діями водій ОСОБА_4 порушив п.10.1. ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.06.2020 року провадження у адміністративній справі закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку, передбачених ст. 38 КУпАП. Постановою Київського апеляційного суду від 24.07.2020 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.06.2020 року скасовано та прийнято нову, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, перебраного ст. 124 КУпАП. На момент ДТП автомобіль Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 перебував у власності ОСОБА_3 на підставі довіреності від 29.07.2019 року. ОСОБА_4 працював трактористом у ТОВ «Агрофірма Княжичі». Сума збитку, яку має відшкодувати ТОВ «Агрофірма Княжичі» у зв`язку зі знищенням транспортного засобу позивача складає 189 250,81 грн. також просить відшкодувати збитки, які були понесені на проведення огляду та оцінки автомобіля в сумі 2400 грн. Крім цього позивач просить суд відшкодувати інфляційні збитки в розмірі22 354,89 грн. Відповідач МТСБ має відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000 грн. оскільки позивач позбавлений можливості отримати гарантовану йому страхову виплату і вимушений отримувати всі належну йому виплату виключно через суд, а тому він переконаний, що такі обмеження завдають йому значний дискомфорт, що в сукупності із пережитим досвідом ДТП, накладає на додаткові обтяження. Також, неправомірні винні дії ОСОБА_4 спричинили пошкодження та фактичне знищення автомобіля позивача та призвели до затяжного процесу з притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності, позивач вимушений на тривалий час змінити звичайний ритм життя, відмовитись від частини звичок та бажань у зв`язку з тим, що було затрачено власний час та сплачені власні кошти на юридичні консультації, підготовку процесуальних документів, присутності в суді та вчинення дії, які не потрібно було б вчиняти, якби його законні права та інтереси не були порушені ОСОБА_4 моральну шкоду оцінює в 20000 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.10.2021 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

23.12.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи. З відзиву вбачається, що відповідач підтверджує на момент ДТП наявність трудових відносин з ОСОБА_4 Автомобіль Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 станом на 31.10.2019 року перебував у власності не позивача, а іншої особи ОСОБА_5 , позивач лише керував транспортним засобом на момент ДТП. Позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок ДТП завдано механічних пошкоджень. Власник транспортного засобу Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 обмежив права повірених на відшкодування шкоди. Звіт про визначення вартості матеріального збитку є неналежним і недопустимим доказом, розмір матеріальних збитків не може бути достовірно встановлений на підставі зазначеного звіту, оскільки складений на замовлення іншої особи, та може бути використаний лише замовником для визначення ринкової вартості автотранспортного засобу станом на 22.01.2020 року, а не вартість (розмір) матеріального збитку, заподіяного внаслідок пошкодження колісного транспортного засобу у ДТП 31.10.2019 року. Між позивачем та відповідачем не виникло грошове зобов`язання, а тому інфляційні збитки не підлягають до стягнення. Оскільки права позивача не порушені, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

05.01.2022 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка долучена до матеріалів справи. З відповіді на відзив вбачається, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами факт правомірності володіння чужим майном і відповідно наявність у ОСОБА_6 права на отримання відшкодування шкоди від винних осіб. Відповідач ТОВ «Агрофірма Княжичі» має грошове зобов`язання перед позивачем, а тому підлягають до стягнення інфляційні витрати.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.01.2022 року за клопотанням представника відповідача призначено судову авто товарознавчу експертизу та зупинено провадження.

07.02.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від МТСБУ, який долучений до матеріалів справи. З відзиву вбачається, що моральна шкода відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відноситься до шкоди, заподіяної здоров`ю потерпілого, а тому вимоги позивача щодо стягнення з МТСБУ моральної шкоди є необґрунтованими.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.03.2023 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2023 року закрито підготовче провадження.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.10.2023 року задоволено клопотання представника позивача та призначено судову авто товарознавчу експертизу.

Постановою Київського апеляційного суду від 13.02.2023 року ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 04.10.2023 року залишена без змін.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.10.2024 року відмовлено у прийнятті заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просить суд позов задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.

В судовому засіданні представник відповідача 1 позов не визнана з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

В судове засідання представник відповідача 2 не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судове засідання третя особа не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача 1, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, 31.10.2019 приблизно о 14 годині 20 хвилин водій ОСОБА_3 на автодорозі між селами Липовий Скиток Княжичі, керуючи транспортним засобом Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 , залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки не дотримався безпечної дистанції, допустив зіткнення з трактором МТЗ 892, д/н НОМЕР_1 , який рухався попереду, в результаті зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження, своїми діями водій ОСОБА_3 порушив п. 13.1. ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Крім цього, відповідно до протоколу про адміністративне, 31.10.2019 року приблизно о 14 годині 20 хвилин водій ОСОБА_4 на автодорозі між селами Липовий Скиток Княжичі, керуючи транспортним засобом трактором МТЗ 892, д/н НОМЕР_1 , перед початком перестроювання не переконався, що це буде безпечним, допустив зіткнення з транспортним засобом Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 , який рухався позаду, в результаті зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження, своїми діями водій ОСОБА_4 порушив п.10.1. ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.06.2020 року провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку, передбачених ст. 38 КУпАП.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.07.2020 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.06.2020 року скасовано та прийнято нову, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, перебраного ст. 124 КУпАП.

У силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи справу, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Отже наявність вини у діях ОСОБА_4 у настанні дорожньо-транспортної пригоди у даному випадку встановлена і не підлягає доказуванню.

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що власником трактора МТЗ 892, д/н НОМЕР_1 є ТОВ «Агрофірма Княжичі». ОСОБА_4 на момент ДТП перебував в трудових відносинах з ТОВ «Агрофірма Княжичі», за яким закріплено та призначено відповідальним за експлуатацію та зберігання МТЗ 892, д/н НОМЕР_1 . Отже відповідальність за заподіяння шкоди несе ТОВ «Агрофірма Княжичі».

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Судом встановлено, що ДТП відбулася за участю транспортного засобу Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 та трактора МТЗ 892, д/н НОМЕР_1 .

Відповідно до підпункту а пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння , зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до пункту 1.5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Отже трактор МТЗ 892, д/н НОМЕР_1 в силу Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» не вважається транспортним засобом, для нього не встановлений коригуючий коефіцієнт, тому МТСБУ не виплатило потерпілому відшкодування з фонду МТСБУ.

На момент ДТП власником транспортного засобу Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 був ОСОБА_5 , який відповідно до довіреності від 19.07.2019 року уповноважив ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , кожний діє самостійно, розпоряджатися належним йому автомобілем Mercedes Benz Sprinter 214, д/н НОМЕР_2 .

Заперечуючи проти позову представник відповідача зазначила, що позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок ДТП завдано механічних пошкоджень.

З даний твердження суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Положеннями статті 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

За змістом пункту 2.2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11 лютого 2009 року; в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26 вересня 2011 року власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майна, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом.

Отже, з викладеного вбачається, що власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства і держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави.

Правомірність володіння транспортним засобом не виключає неправомірності його експлуатації. Ці дві категорії використовуються різними галузями законодавства та мають відмінне правове призначення.

Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь-якого фактичного володіння.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 08.11.2021 року.

У даній справі, судом не встановлено обставин того, що ОСОБА_3 протиправно володів транспортним засобом, що потрапив у пригоду, а тому має право на відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно висновку експерта № 3480/22-54 від 28.02.2023 року вартість матеріального збитку власнику колісного транспортного засобу «Мерседес-Бенц Спринтер», державний номерний знак НОМЕР_2 на момент скоєння ДТП 31.10.2019 року дорівнювала 216 122,70 грн.

Згідно висновку експерта № 26848/23-54 від 19.12.2023 року ринкова вартість автомобіля Mercedes Benz Sprinter, д/н НОМЕР_2 , після ДТП, яка сталася 31.10.2019 року дорівнювала 86 580,32 грн.

Постановою Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» пунктом 15 роз`яснено, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Відповідно п.30.2 ст.30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, оскільки у позивача залишився пошкоджений автомобіль Mercedes Benz Sprinter, д/н НОМЕР_2 після ДТП, вартість якого визначена експертом в розмірі 86 580,32 грн., тому сума матеріального збитку зменшується на цю суму та становить 129 542,38 грн.

Отже з ТОВ «Агрофірма Княжичі» на користь ОСОБА_3 підлягає до стягнення 129 542,38 грн. матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Позивач поніс витрати в сумі 2400 грн. на послуги експерта за складання звіту про оцінку матеріального збитку транспортного засобу, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 22/01-ТЗ від 22.01.2020 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 20000 грн., суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За приписами ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування такої шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17, від 21.08.2020 у справі № 905/1391/19.

Моральна та матеріальна шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував транспортним засобом, що на відповідній правовій підставі належить роботодавцю, відшкодовується роботодавцем, а не безпосередньо винним водієм (ч. 2 ст. 1187 ЦК). У такому випадку роботодавець вважається особою, яка відповідає за шкоду та в разі встановлення вини працівника, що є особою, яка завдала шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму, під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 вказаної Постанови Пленуму, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У даній справі встановлено протиправність поведінки працівника відповідача, що спричинило пошкодження майна позивача, що, відповідно до положень ст. 23 ЦК України, є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Судом встановлено, що порушення правил безпеки руху з боку ОСОБА_4 , який перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Агрофірма Княжичі», заподіяло позивачу моральні страждання внаслідок фактичного знищення транспортного засобу. Крім цього, для відновлення порушеного права з 2019 року позивач вимушений тривалий час у судовому порядку спочатку доводити винність ОСОБА_4 , а потім доводити в суді правомірність відшкодування шкоди. Отже, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 грн. є обгрунтованими, у зв`язку з чим вважає за необхідне задовольнити їх .

Що стосується вимоги позивача про стягнення інфляційних збитків у розмірі 22 354,89 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В даному випадку грошове зобов`язання у відповідача виникає лише після набрання рішенням законної сили, а тому підстав для стягнення інфляційних збитків не має.

Що стосується вимоги позивача про стягнення за МТСБУ 1000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до ст. 23.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» моральна шкода відноситься до шкоди, заподіяної здоров`ю потерпілого.

Отже, вимоги щодо стягнення моральної шкоди з МТСБУ є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку що позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі», Моторне (транспортне) страхове бюро України, третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати з оплати судового збору в розмірі 2 350,05 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 990, 1166, 1192, 1194 ЦК України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 4, 12-13, 81, 141, 258-259, 265, 268, 284, 289, 352-355 ЦПК України суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі», Моторне (транспортне) страхове бюро України, третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 189 250,81 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» на користь ОСОБА_3 моральної шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» на користь ОСОБА_3 витрати на проведення оцінки автомобіля у розмірі 2 400,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 350,05 грн.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 18.11.2024 року.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Княжичі», ЄДРПОУ 13740218, адреса місцезнаходження: Київська область, с. Княжичі, вулиця Леніна, 2;

Відповідач: Моторно (транспортне) страхове бюро України, ЄДРПОУ 21647131, адреса місцезнаходження: місто Київ, Русанівський бульвар, 8;

Третя особа: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Н.О.Яровенко