Постанова

від 04.11.2024 по справі 927/1183/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"04" листопада 2024 р. Справа№ 927/1183/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Андрієнка В.В.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича

на рішення Господарського суд Чернігівської області від 23.07.2024 (повний текст рішення складений підписаний 02.08.2024)

у справі №927/1183/23 (суддя Демидова М.О.)

за позовом Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України,

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

до Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича,

Прилуцького технічного фахового коледжу

про визнання недійсним договору оренди, зобов`язання повернути нежитлове приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури (далі по тексту - прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі по тексту - позивач 1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі по тексту - позивач 2) до Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича (далі по тексту - відповідач) про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.09.2011 №101-11 (нова редакція) від 28.04.2021 (далі по тексту - Договір), укладеного між позивачем 2 та відповідачем; зобов`язання відповідача повернути Прилуцькому технічному фаховому коледжу за актом повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 35,0 кв.м. на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180, та стягнення з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури 5 368,00 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір укладено з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», у редакції від 18.04.2021 (далі по тексту - Закон), оскільки відповідачу, який не є суб`єктом, учасником освітнього процесу та не надає освітні послуги, передано в оренду приміщення державного закладу освіти площею 35,0 кв.м. на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, яке розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180, що обліковується на балансі Прилуцького технічного фахового коледжу. Приміщення використовується відповідачем не за освітнім призначенням, а для здійснення торгівлі непродовольчими товарами, на даний час нежитлове приміщення, передане в оренду, використовується відповідачем як магазин з продажу квітів «Студія квітів та декору «ATMOSFERA» всупереч забороні цільового призначення, визначеній пунктом 7.1 розділу ІІ Договору.

Заявляючи даний позов прокурор вказав на порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу, що має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти. Уповноваженими органами владних повноважень у спірних правовідносинах є позивачі, які не вжили заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення прокурора, що стало підставою для звернення прокурора із даним позовом в інтересах держави в особі позивачів.

У позові прокурор просив суд залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача Прилуцький технічний фаховий коледж.

Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 04.09.2023 про відкриття провадження у справі №927/1183/22 залучив до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Прилуцький технічний фаховий коледж.

Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 09.10.2023 у справі №927/1182/23 залучив до участі у справі співвідповідача - Прилуцький технічний фаховий коледж (далі по тексту - відповідач 2); виключив Прилуцький технічний фаховий коледж зі складу учасників справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

За результатами розгляду справи №925/1182/23 Господарський суд Чернігівської області рішенням від 23.07.2024 позов задовольнив повністю; визнав недійсним Договір, укладений між позивачем 2 та відповідачами 1, 2; зобов`язав відповідача 1 повернути відповідачу 2 за актом повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 35,0 кв.м. на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність прокурором позовних вимог, оскільки спірний Договір укладено з порушенням вимог Закону, а тому наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що судом першої інстанції не було надано оцінки його доводам стосовно того, що з 01.01.2022 по 30.06.2023 приміщення за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180 ним не використовувалось через проведення поточного та аварійного ремонту, про що свідчить довідка балансоутримувача від 30.06.2023.

Після закінчення ремонтних робіт відповідач 1 уклав із балансоутримувачем Договір про співпрацю від 01.07.2023 та Додаткову угоду №1 від 11.09.2023 до нього щодо надання послуг з фотокопіювання (ксерокопіювання, сканування), підготовка документів та забезпечення канцелярськими товарами зацікавленим особам з числа працівників коледжу та здобувачів освіти, для чого відповідач 1 зареєстрував у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань додатковий вид економічної діяльності, а саме 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти, а тому, на переконання відповідача 1, спірний Договір відповідає вимогам Закону.

Також відповідач 1 на обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його заяву про застосування строків позовної давності, оскільки позивач 2 був обізнаний про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави стосовно нецільового використання нерухомого майна, належного на праві оперативного управління освітньому закладу з 20.09.2011 - дата укладення Договору оренди №101-11 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, а позивач 1 - з 29.09.2017 у зв`язку із погодженням пролонгації спірного Договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

26.08.2024 суддя Демидова А.М. заявила самовідвід від розгляду справи №927/1183/23. Заява судді про самовідвід заявлена з метою недопущення сумнів у її неупередженості, що можуть виникнути у зв`язку з тим, що її близька особа розглядала дану справу.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.08.2024 заяву про самовідвід судді Демидової А.М. від розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 задовольнив; матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 ухвалив передати для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 у зв`язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Демидової А.М. від розгляду справи №927/1183/23, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2024 справу №927/1183/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., ОСОБА_1

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.08.2024 витребував з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1183/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23.

Матеріали справи №927/1183/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.09.2024.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 згідно рішення Вищої ради правосуддя від 05.09.2024 №2622/0/15-24 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024 справу №927/1183/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Андрієнко В.В.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 21.10.2024 о 11 год. 45 хв.

Судове засідання 21.10.2024 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді - Ходаківської І.П. з 09.10.2024 по 21.10.2024 на лікарняному.

Після виходу судді Ходаківської І.П. з лікарняного Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.10.2024 призначив розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 на 04.11.2024 о 12 год. 00 хв.

Ані прокурор, ані позивачі відзиви на апеляційну скаргу не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України.

Позивачі та відповідач 2 своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом надсилання ухвал суду апеляційної інстанції до їх електронних кабінетів.

Частиною 5 статті 6 ГПК України встановлено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У частині 6 статті 242 ГПК України встановлено, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно із частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за відсутності представників позивачів та відповідача 2, повідомлених належним чином.

У судовому засіданні 04.11.2024 відповідач 1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник прокурора у судовому засіданні 04.11.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 1, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 залишити без змін.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції і зазначене підтверджується матеріалами справи, 20.09.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець) та відповідачем 1 (Орендар) укладено Договір оренди №101-11 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди №101-11), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування, без права приватизації, передачі в суборенду, переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - нежитлове приміщення на 1-му поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №1 (реєстровий номер 04718013.1 БЕШСНП789) площею 35,0 кв. м (далі - Майно), розміщене за адресою вул. Київська, 180, м. Прилуки, яке перебуває на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу (далі - Балансоутримувач) (т.1 а.с. 57-59).

Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна (пункт 2.1 Договору оренди №101-11).

Цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 20.09.2011 до 18.09.2014 включно (пункт 10.1 Договору оренди №101-11).

20.09.2011 на підставі Акта приймання-передавання нежитлове приміщення на 1-му поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку № 1 (реєстровий номер 04718013.1 БЕШСНП789) площею 35,0 кв. м (далі - Майно), розміщене за адресою вул. Київська, 180, м. Прилуки, яке перебуває на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 01.05.2011 і становить за незалежною оцінкою 104 412,00 грн (т. 1 а.с. 56).

01.10.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець) і відповідачем 1 (Орендар) укладено Угоду до Договору оренди №101-11 (т.1 а.с. 60), якою сторони домовились вважати Договір продовженим на 2 роки 364 дні: з 19.09.2014 до 17.09.2017 включно.

В подальшому, 01.11.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець) і відповідачем 1 (Орендар) укладено Договір про внесення змін до Договору оренди №101-11, яким сторони домовились вважати продовженим договір оренди терміном на 2 роки 364 дні: з 18.09.2017 до 16.09.2020 включно (т. 1 а.с. 61).

10.07.2020 відповідач 1 звернувся до позивача 2 із заявою про продовження Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №101-11 від 20.09.2011 - нежитлових приміщень площею 35,0 кв.м., першого поверху на першому поверсі будівлі гуртожитку №1, розташованої за адресою: вул. Київська, 180, м. Прилуки, що обліковується на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу, для здійснення торгівлі непродовольчими товарами терміном на 2 роки 364 дні (т. 1 а.с. 165).

Листом № 343 від 20.08.2020 Прилуцький агротехнічний коледж звернувся до позивача 1 з відповідним клопотанням щодо продовження Договору оренди №101-11 від 20.09.2011 з відповідачем 1 на запропонований ним термін 2 роки 364 дні або укладення договору оренди з новим орендарем через аукціон та рішення про включення до Переліку першого типу на продовження договору оренди на аукціоні (т. 1 а.с.74).

Позивач 1 повідомив Прилуцький агротехнічний коледж листом № 1/11-7249 від 19.10.2020 (т. 1 а.с. 66) про надання дозволу на продовження терміну дії Договору оренди №101-11 від 20.09.2011, згідно з яким Орендодавцем є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Орендарем - фізична особа-підприємець Нетяга В.В., балансоутримувачем - Прилуцький агротехнічний коледж, мета використання - торгівля непродовольчими товарами, термін - до 3-х років, за умови врахування істотних умов договору оренди та забезпечення дотримання санітарно- гігієнічних та протипожежних норм. При цьому зазначило, що згідно Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» об`єкти освіти підпадають під критерії заборони до приватизації та під час передачі приміщень в оренду зобов`язано керівників урахувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

Прилуцький агротехнічний коледж (згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 17.02.2020 № 219 «Про перейменування Прилуцького агротехнічного коледжу» правонаступником є Прилуцький технічний фаховий коледж) довідкою №21 від 18.01.2021 повідомив заступника начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернігівській області Регіонального фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях-начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернігівській області про надання згоди на продовження Договору оренди №101-11 від 20.09.2011 терміном на 5 років за цільовим призначенням - здійснення торгівлі непродовольчими товарами. Також в листі зазначено, що об`єкт оренди використовується за цільовим призначенням у відповідності до мети зазначеної в договорі оренди, а саме - здійснення торгівлі непродовольчими товарами (т.1 а.с.32).

Листом №22 від 18.01.2021 адміністрацією Прилуцького агротехнічного коледжу додатково повідомлено заступника начальника Регіонального фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях-начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернігівській області, що об`єкт оренди у діяльності навчального закладу не використовується більше трьох років та не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у ньому, тому може використовуватися для здійснення торгівлі непродовольчими товарами (т. 1 а.с.33).

Листом № 24 від 18.01.2021, адресованим заступнику начальника Регіонального фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях-начальнику Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернігівській області, Прилуцький агротехнічний коледж зазначив про перелік обмежень при продовженні Договору оренди №101-11 від 20.09.2011 на аукціоні, а саме: 1. офісні приміщення, коворкінги. Об`єкти поштового зв`язку та розміщення суб`єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг; 2. заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи;-заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; 3. заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; 4. склади. Камери схову, архіви; 5. нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе (т. 1 а.с.34).

21.07.2020 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях видано наказ №13/422 «Про прийняття рішення щодо продовження договорів оренди на аукціоні» (т. 1 а.с. 35), згідно з яким оголошено аукціон, за результатами якого Договір оренди № 101-11 від 20.09.2011 нежитлового приміщення загальною площею 35,0 кв.м. першого поверху чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованого за адресою: вул. Київська, 180, м. Прилуки, Чернігівська область, що обліковується на балансі Прилуцького технічного фахового коледжу за результатами якого може бути продовжений з існуючим Орендарем або укладений договір оренди з новим орендарем.

В оголошенні про передачу нерухомого майна в оренду на аукціоні відповідно до Переліку нерухомого державного майна, щодо якого прийнято рішення про продовження терміну дії договору оренду на аукціоні, зазначено про додаткові умови оренди майна, зокрема: обмеження щодо використання майна за цільовим призначенням, перелік яких визначений в додатку 3 Порядку, а саме: офісні приміщення, коворкінги. Об`єкти поштового зв`язку та розміщення суб`єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг; заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи;-заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; склади. Камери схову, архіви; нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе (т. 1 а.с.45-47).

06.04.2021 позивачем 2 проведено Аукціон про передачу в оренду нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 35,0 кв.м. першого поверху чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованого за адресою: вул. Київська,180, м. Прилуки, Чернігівська область, що обліковується на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу, за результатами проведення якого переможцем оголошено відповідача 1 згідно Протоколу електронного аукціону №UА-РS-2021-03-12-000022-3, який затверджено наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернігівській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 15.04.2021 №13/291 (т. 1 а.с.48).

28.04.2021 між позивачем 2 (орендодавець), відповідачем 2 (балансоутримувач) та відповідачем 1 (орендар) укладено спірний Договір (т. 1 а.с. 49-55), за умовами пункту 1.1 розділу ІІ якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею загальною площею 35,0 кв.м. першого поверху чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованої за адресою: вул. Київська, 180, м. Прилуки, Чернігівська область, що обліковується на балансі Прилуцького технічного фахового коледжу.

Пунктом 5 Договору розділу І (Умови) визначено, що процедура, в результаті якої майно отримано в оренду - (В) продовження - за результатами аукціону.

Пунктом 7 розділу І Договору (Умови) сторонами узгоджено цільове призначення майна.

У пункту 7.1. розділу І Договору (Умови) зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря за винятком таких цільових призначень:

7.1.1. Офісні приміщення, коворкінги. Об`єкти поштового зв`язку та розміщення суб`єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг.

7.1.2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

7.1.3. Заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

7.1.4. Склади. Камери схову, архіви.

7.1.5. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе.

Згідно з пунктами 1.2., 2.1. розділу II Договору майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання- передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписаний між сторонами 20.09.2011.

За умовами пункту 12.1 розділу І Договору (Умови) строк договору 5 років з дати набрання чинності договором.

Цей Договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (пункт 12.1 (1) розділу ІІ Договору).

Пунктами 4.1., 4.2., 4.3. розділу II Договору визначено, що у разі припинення договору Орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна; підписати акт повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту його отримання від Балансоутримувача. Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем Акта повернення з оренди орендованого майна.

Прокурор звернувся до суду із даним позовом, оскільки вважає, що спірний правочин укладений із порушенням вимог Закону України «Про освіту», оскільки майно закладу освіти передано відповідачу 1 не за цільовим призначенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Правочином за частиною 1 статті 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 названої статті).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 5 статті 216 ЦК України встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

Законом (Закон України «Про освіту») врегулювано суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Відповідно до частини 1 статті 80 Закону до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).

Частиною 1 статті 79 та абзацом 3 частини 5 статті 80 Закону унормовано, що майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

За частиною 4 статті 80 Закону об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, що уклав договір оренди майна за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду.

У відповідності до пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди, зокрема, майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі №922/3883/23 зазначив, що наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме: або/та пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу; або/та пов`язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Таким чином, чинний на час укладення оспорюваного Договору Закон містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21.

За умовами оспорюваного Договору (пункт 7.1. розділу І Договору (Умови)) сторони узгодили, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря за винятком таких цільових призначень:

7.1.1. Офісні приміщення, коворкінги. Об`єкти поштового зв`язку та розміщення суб`єктів господарювання, що надають послуги з перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. Редакції засобів масової інформації, видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції. Ломбарди, відділення банків, інших провайдерів фінансових послуг.

7.1.2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

7.1.3. Заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об`єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

7.1.4. Склади. Камери схову, архіви.

7.1.5. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе.

Тоді як відповідач 1 використовує спірне приміщення для здійснення торгівлі непродовольчими товарами - розміщення магазину з продажу квітів «Студія квітів та декору «ATMOSFERA», що підтверджується листом позивача 1 №289 від 08.08.2023 (т.1 а.с. 77).

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/23 виснувала, що при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди нежитлових приміщень, які входять до складу об`єкта освіти (навчального закладу державної або комунальної форми власності), але використовуються не за освітнім призначенням застосовується приписи частини 1 статті 215 ЦК України

Таким чином, спірний правочин укладено з порушенням вимог Закону та статті 203 ЦК України, та попри заборону, визначену у Договорі, що є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі частини 1 статті 215 ЦК України.

Щодо доводів апелянта, то слід зазначити наступне.

Видами економічної діяльності відповідача 1 згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 04.08.2023 є 82.19 - фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність (основний); 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.61 - роздрібна торгівля книгами в спеціалізованих магазинах; 47.62 - роздрібна торгівля газетами та канцелярськими товарами в спеціалізованих магазинах; 47.76 - роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами у спеціалізованих магазинах.

У статті 1 Закону визначено наступні терміни: освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей; освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті; освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання (пункти 16, 17, 18 частини 1 статті 1 Закону).

Суд апеляційної інстанції наголошує, що за частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Станом на дату укладення спірного правочину фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність (основний) не було видом діяльності відповідача 1, отже, відповідач 1 станом на дату укладення спірного правочину не проводив навчальну та/або освітню діяльність.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти (пункт 6 частини 1 статті 7 названого Закону).

Доказів наявності ліцензії на освітню діяльність відповідачем 1 суду не надано, доказів зворотного матеріли справи №927/1183/23 не містять.

Щодо укладення із балансоутримувачем Договору про співпрацю від 01.07.2023 та Додаткової угоди №1 від 11.09.2023 до нього, то зазначене не змінює змісту оскаржуваного Договору та не свідчить про дотримання сторонами положень частини 4 статті 80 Закону, адже як зазначалося саме у спірному Договорі для використання закладів освіти має бути визначено мету (цільове призначення) (такої ж думки дотримується Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі №922/3883/23).

Щодо пропуску строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статтею 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частинам 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники (правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 зазначала про те, що: «якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та в справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Об`єктивно перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, стороною якого позивач не є, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, незважаючи на попереднє надання такою особою згоди (дозволу) на вчинення такого правочину, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України (такий правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 906/164/17 від 15.06.2018, у справі № 917/1173/22 від 16.02.2024).

Таким чином, позивач 2, як сторона оспорюваного договору, та позивач 1, як заінтересована особа (уповноважений державний орган), обізнані з фактом порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави щодо нецільового використанням спірного нерухомого майна, належного на праві оперативного управління освітньому закладу, з моменту його укладення у новій редакції, тобто з 28.04.2021. Прокурор звернувся до суду із даним позовом 25.08.2024, тобто в межах строку позовної давності.

Доводи відповідача 1 про те, що позивач 2 був обізнаний про порушення права та охоронюваних законом інтересів держави щодо нецільового використання нерухомого майна, належного на праві оперативного управління освітнього закладу з 20.09.2011 - дата укладення Договору оренди №101-11 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, а позивач 1 з 29.09.2017 у зв`язку із погодженням пролонгації оскаржуваного договору, не заслуговують на увагу, оскільки прокурор у даній справі оскаржує Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.09.2011 №101-11 (нова редакція) від 28.04.2021.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Статтею 236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (схожий за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

Отже, задоволення позовної вимоги про визнання недійсним правочину не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів держави без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами).

Відповідно до пункту 2 статті 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Згідно з частиною 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

Таким чином, враховуючи визнання судом недійсним спірного правочину, підстава для подальшого користування спірним майном у відповідача 1 відсутня, а тому вимога прокурора про зобов`язання останнього повернути Балансоутримувачу, як стороні за спірним правочином нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 35,0 кв.м. на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №1, розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180 за актом прийому-передачі, є обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №917/782/20, від 16.04.2024 у справі №922/3883/23.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК України.

Згідно із статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 (далі по тексту - Положення), Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково- технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 пункту 4 Положення).

Відповідно до статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб`єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.

За Законом України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1 вказаного Закону).

Згідно із пунктами 30, 32 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі, організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Суб`єктами управління об`єктами державної власності за статтею 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» є, зокрема, Фонд державного майна України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є Фонд державного майна України - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна) (пункт «а» частини 2 статті 4).

Фонд державного майна України за статтею 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.04.2023 №693, Регіональне відділення здійснює повноваження Орендодавця державного майна та здійснює контроль за передачею майна в оренду та користування.

Уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері оренди, використання та управління об`єктами державної власності.

Згідно із пунктом 1.16. Статуту Прилуцького технічного фахового коледжу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 27.08.2021 №939, коледж є юридичною особою публічного права, що заснований на державній власності, здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості і є бюджетною установою, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та зазначає, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність уповноваженого органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»), оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними. Процедура, передбачена абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Підставою звернення прокурора до суду із даним позовом стало нездійснення уповноваженими на це органами наданим законом повноважень щодо захисту законних інтересів держави.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 виснувала, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що Прилуцька окружна прокуратура звернулася до РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях із листом від 05.05.2023 №54-75-3166ВИХ23 щодо надання інформації стосовно спірних правовідносин та заходів вжиття судового регулювання (т.1 а.с.27-29).

У відповідь на вказаний лист позивач 2 листом від 18.05.2023 №51-04.03-869 повідомив про відсутність у нього підстав для звернення до суду із відповідним позовом (т. 1 а.с. 30-31).

Прилуцька окружна прокуратура звернулась до Міністерства освіти і науки України із листом від 05.05.2023 №54-75-3167ВИХ-23 (т. 1 а.с. 62-64) щодо надання інформації стосовно вжиття заходів захисту інтересів держави та відновлення законності за фактом використання відповідачем 1 нежитлового приміщення відповідача 2 для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом (т. 1 а.с. 62-64).

Позивач 1 у відповідь на лист прокурора від 05.05.2023 №54-75-3167ВИХ-23 листом №1/8060-23 від 06.06.2023 (т.1 а.с. 65) повідомив про відсутність повної інформації стосовно спірних правовідносин та просив прокурора у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами Міністерства вжити заходи спрямовані на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави у даній справі з метою їх захисту, які полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апелянта про те, що з 01.01.2022 по 30.06.2023 приміщення за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 180 ним не використовувалось через проведення поточного та аварійного ремонту, про що свідчить довідка балансоутримувача від 30.06.2023, не заслуговують на увагу суду, оскільки зазначене не спростовує висновків суду щодо невідповідності спірного Договору вимогам Закону.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача 1 задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача 1).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Нетяги Віктора Володимировича на рішення Господарського суд Чернігівської області від 23.07.2024

у справі №927/1183/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суд Чернігівської області від 23.07.2024 у справі №927/1183/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу - підприємця Нетягу Віктора Володимировича.

4. Матеріали справи №927/1173/24 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 18.11.2024 після повернення судді Андрієнко В.В. з відрядження.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

В.В. Андрієнко