Рішення

від 07.11.2024 по справі 907/514/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 р. м. УжгородСправа № 907/514/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання - Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Віндс Ужгород», м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч Уж», м. Ужгород

про стягнення 2 417 040,00 грн та усунення перешкод у користуванні майном

За участю представників:

позивача Ніколаєнко Д.В., адвокат, ордер серії АІ № 1658299 від 16.07.2024, в режимі відеоконференції;

відповідача Мерза Д.Б., адвокат, ордер серії АО №1141891.

ВСТАНОВИВ

Приватне підприємство «Віндс Ужгород» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч - Уж» про стягнення 2 417 040,00 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, нарахованих за період з 02.06.2021 до 02.06.2022 за фактичне користування без належних на те правових підстав, нежитловими приміщеннями, які складаються з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А. за адресою: Ужгородський район, с. Минай, пл. Енді Воргола, 10, заг. пл. 1 119,0 кв.м., а також усунення перешкод у користуванні цим майном, шляхом звільнення та повернення майна власнику.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/514/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10 червня 2024 року суд постановив залишити позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 21 червня 2024 року суд відмовив у задоволенні поданого позивачем 19 червня 2024 року клопотання про відстрочення сплати судового збору та продовжив Приватному підприємству «Віндс Ужгород» строк усунення виявлених судом недоліків позовної заяви до 24 червня 2024 року.

У зв`язку з усуненням позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви ухвалою від 28 червня 2024 року суд поновив позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, визнавши поважними причини пропуску такого строку та прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 23 липня 2024 року.

У підготовчому засіданні 23 липня 2024 року суд постановив ухвалу якою відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч - Уж» від 12.07.2024 про залучення до участі в справі третьої особи; продовжив строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 11 вересня 2024 року.

07 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява від 07.08.2024 про зміну підстав позову з долученими доказами надіслання такої заяви до Електронного кабінету відповідача.

05 вересня 2024 року позивач скерував до суду через систему «Електронний суд» клопотання про витребування доказів від 05.09.2024. До клопотання долучені копії адвокатського запиту та доказів його надіслання, а також докази надіслання клопотання до Електронного кабінету відповідача.

Ухвалою від 11.09.2024 судом прийнято до розгляду заяву позивача від 07.08.2024 про зміну підстав позову, постановлено здійснювати в подальшому розгляд справи з урахуванням змінених підстав позову, відмовлено у задоволенні клопотання позивача від 05.09.2024 про витребування доказів, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору в частині зміненої позивачем підстави позовних вимог, а підготовче засідання відкладено на 26 вересня 2024 року.

В підготовчому засіданні 26.09.2024 оголошувалася перерва до 15.10.2024 у зв`язку з заявленим позивачем клопотанням для надання можливості подати відповідь на відзив відповідача, в частині зміненої підстави позову.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою від 15.10.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті 07.11.2024 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує з викладених в позовній заяві та заяві про зміну підстави позову підстав.

Відповідач згідно з поясненнями свого представника в судовому засіданні заперечує проти задоволення позовних вимог з визначених у відзиві на позов, з урахуванням змінених підстав позову підстав.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги, з урахуванням зміненої підстави позову, обґрунтовані тим, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення №01/18 від 02.07.2018 не повернув з оренди нерухоме майно нежитлове приміщення, що складається з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні цим майном шляхом його звільнення, повернення власнику, а також стягнути з відповідача 2 417 040,00 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за період з 02.06.2021 до 02.06.2022 за фактичне користування спірним майном відповідачем без належних на те правових підстав.

Заперечення (відзив) відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч Уж» у поданому суду відзиві на позовну заяву від 12.07.2024 та відзиві на заяву про зміну підстав позову від 25.09.2024 зазначає, що позивачем, у місячний термін до закінчення дії договору оренди №01/18 від 02.07.2018р., (тобто у період з 01.06.2021р. по 30.06.2021р., а також після повторної пролонгації у період з 01.05.2024р по 01.06.2024р.,) не надсилалась на адресу орендаря саме відповідна заява про закінчення дії договору оренди.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що в силу приписів ст. 764 ЦК України та ч.4. ст. 284 ГК України, та за відсутністю заперечень орендодавця протягом місяця з дня закінчення дії договору, право на користування приміщенням у орендаря за договором оренди №01/18 від 02.07.2018р., вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зауважує, що наявність діючого договору оренди №01/18 від 02.07.2018р., щодо умов якого позивач не звертався з пропозицією щодо внесення змін, про розмір орендної плати, строку користування - свідчить, що відповідач є належним володільцем (користувачем) нерухомого майна за договором оренди, та відсутність недобросовісної поведінки орендаря, а відтак і підстав для стягнення відшкодування безпідставно збережених коштів орендної плати починаючи з 01.06.2021р, у відповідності до положень статей 1212-1214 ЦК України.

Крім того, звертає увагу, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, оскільки відповідач не набув права власності на майно яке є об`єктом оренди, а також не розпоряджався ним як власник щодо відчуження чи передачі в заставу, тощо. Положення ст.1212-1214 ЦК України, не передбачають стягнення коштів як орендну плату.

Спростовує посилання позивача при визначені розміру орендної плати на методику розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021р. № 630, оскільки вказана вище Методика стосується розрахунку орендної плати за оренду державного майна, а в даному випадку майно (об`єкт оренди) належить до приватної форми власності.

Окрім того, ставить під сумнів набуття позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомості від попереднього власника ФОП Грабар О.О.

Відповідь на відзив.

Позивач у поданій суду відповіді на відзив від 30.09.2024 зазначає, що посилання відповідача на обставини, наведені в даній заяві свідка ОСОБА_1 є такими, що не спростовують заявлені позовні вимоги у справі з урахуванням поданої заяви про зміну підстав позову від 07.08.2024 року.

Заперечення.

Відповідач згідно з поданими суду запереченнями на відповідь на відзив від 04.10.2024 зазначає, що позивач не був обмежений та мав можливість спростувати обставини викладені в заяві свідка, навівши факти та обставини, що підтверджують належний та добросовісний перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_1 , до статутного капіталу ПП «Віндс Ужгород» долучивши докази розпорядником яких він є, чого останнім в свою чергу зроблено не було.

Письмові пояснення.

15 жовтня 2024 позивачем через «Електронний суд» надано письмові пояснення, за змістом яких ПП «Віндс Ужгород» зазначає, що 30.08.2018 підприємство стало власником об`єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Ужгородський район, с. Минай, вул. Жовтнева, 10 (пл. Енді Воргола), а договір на підставі якого позивач набув право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Ужгородський район, с. Минай, вул. Жовтнева, 10 (пл. Енді Воргола), є не чинним, жодних питань, щодо дійсного власника даного нерухомого майна у справі № 907/514/24 виникати не може.

Таким чином, акцентує увагу, що питання обставин укладання правочину на підставі якого позивач набув у власність спірний об`єкт нерухомого майна не є предметом розгляду у справі №907/514/24.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

01 липня 2016 року між Фізичною особою-підприємцем Грабар О.О., як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч-Уж», як Орендарем укладено договір оренди нежитлового приміщення №01/16 (надалі Договір №01/16), за умовами якого Орендодавець передає Орендареві у користування на певний строк за плату нерухоме майно за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, пл. Жовтнева, 10, яке складається з підвального приміщення та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв. (п.п. 1.1., 1.2. Договору №01/16).

Відповідно до п. 3.1. Договору №01/16 розмір орендної плати за орендне користування приміщенням, що орендується складає 180,00 грн за один квадратний метр на місяць.

За змістом п. 9.1. Договору №01/16, цей Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 01 липня 2017 року. За згодою сторін термін дії Договору може бути продовжено на наступний термін, якщо за 3 календарних місяці до закінчення дії Договору жодна із сторін не отримає від іншої сторони пропозицію розірвати цей Договір.

Надалі, 02 липня 2018 року між Фізичною особою-підприємцем Грабар О.О., як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч-Уж», як Орендарем укладено новий договір оренди нежитлового приміщення №01/18 (надалі Договір №01/18), яким Орендодавець передає Орендареві у користування на певний строк за плату нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення майнового комплексу, що знаходиться за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, пл. Жовтнева, 10, яке складається з підвального приміщення та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв. (п.п. 1.1., 1.2. Договору №01/18).

Згідно з п. 2.1. Договору №01/18 Орендар вступає у строкове користування майном з дати підписання сторонами акта передачі майна в оренду. Останній день оренди день підписання сторонами Акту повернення майна Орендодавцю.

На виконання умов Договору №01/18 об`єкт оренди: нежитлове приміщення майнового комплексу, що знаходиться за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, пл. Жовтнева, 10, яке складається з підвального приміщення та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв. передано в строкове користування Орендодавцем Орендарю (відповідачу в справі).

За змістом п. 2.2. Договору №01/18 передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається Орендодавець, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Пунктом 3.1. Договору №01/18 визначено, що у зв`язку із проведенням Орендарем реконструкції, добудови та капітального ремонту майнового комплексу, поточних ремонтних робіт об`єкту оренди, облаштування території, спорудження сауни на території майнового комплексу, розмір орендної плати за орендне користування приміщення, що орендується складає 1 (одна) гривня за один рік.

Розмір орендної плати може бути збільшеним виключно за умови письмового погодження обох сторін (п. 3.5. Договору №01/18).

За змістом п. 9.1. Договору №01/18, цей Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 01 червня 2021 року. За згодою сторін термін дії Договору може бути продовжено на наступний термін, якщо за 30 календарних днів до закінчення дії Договору жодна із сторін не отримає від іншої сторони пропозицію розірвати цей Договір.

Відповідно до п. 2.3. Договору №01/18 у разі припинення цього Договору, майно повертається Орендарем Орендодавцю. Орендар повертає майно Орендодавцю аналогічно порядку передачі майна Орендарю, встановленому цим Договором.

Обов`язок по складанню Актів передачі та повернення майна покладається на Сторону, яка передає майно іншій стороні Договору (п. 2.4. Договору №01/18).

Крім того, положеннями п. 9.5. Договору №01/18 визначено, що реорганізація Орендодавця чи Орендаря, або перехід права власності на орендоване майно третім особам, не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього Договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).

З наданого суду витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.09.2018 за №137016020 вбачається, що 30 серпня 2018 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Венгер О.А. проведено державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «Віндс Ужгород» на нежитлову будівлю торговий комплекс за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, площа Енді Воргола (площа Жовтнева), 10, що є об`єктом оренди за Договором №01/18 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.09.2018, індексний номер 42902775).

Підставою виникнення в позивача права власності на об`єкт оренди згідно з означеним витягом зазначено: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 1496, 1497, виданий 30.08.2018, видавник: підписано представниками Грабар О.О. та ПП «Віндс Ужгород».

13 березня 2021 року позивач, як новий власник об`єкта оренди, звернувся до відповідача з листом від 13.03.2021, в якому повідомив про небажання продовжувати орендні відносини за Договорами №01/16 та №01/18 та вимагав в порядку п.п. 2.4., 4.5., 9.1. цих Договорів звільнити орендовані приміщення до 01 червня 2021 року.

Лист-повідомлення від 13.03.2021 про припинення з 01.06.2021 дії Договору №01/18 надсилався відповідачу цінним листом з описом вкладення та отриманий ТОВ «Плодоовоч-Уж» 16.03.2021, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення (трек-номер відправлення 8800026593820) та визнається відповідачем у справі.

Крім того, 30.03.2021 та 06.04.2021 позивачем направлялися на адресу відповідача претензія від 30.03.2021 (вручена 05.04.2021 опис вкладення в цінний лист від 30.03.2021, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером 8800026706870) та повторна претензія від 06.04.2021 (вручена 07.04.2021 повідомлення-розписка про вручення відправлення спецзв`язку).

Також, 27.05.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з листом від 27.05.2021, в якому просив до 30.06.2021 підготувати для повернення з оренди та підписання акту приймання-передачі орендовані нежитлові приміщення майнового комплексу, що складаються з підвального приміщення та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв. та в строк до 01.07.2021 звільнити ці приміщення і передати їх по акту позивачу у зв`язку з закінченням строку дії договору та відсутність наміру продовження орендних відносин.

Лист-повідомлення від 27.05.2021 надсилався відповідачу спецзв`язком (отриманий 01.06.2021 повідомлення-розписка про вручення відправлення спецзв`язку) та цінним листом з описом вкладення отриманий ТОВ «Плодоовоч-Уж» 07.06.2021, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення (трек-номер відправлення 8800901189116) та визнається відповідачем у справі.

Надалі, 01.07.2021 позивач направляв відповідачу для підписання два примірники Акту приймання-передачі (повернення) майна від 01.07.2021 (опис вкладення в цінний лист від 01.07.2021).

Невиконанням відповідачем, як Орендарем вимог позивача, як Орендодавця за Договором №01/18 про повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору слугувало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду, предметом якого Приватне підприємство «Віндс Ужгород» визначило зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням, що складається з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, пл. Жовтнева (пл. Енді Воргола), 10 шляхом його звільнення, повернення власнику, а також стягнення з відповідача 2 417 040,00 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за період з 02.06.2021 до 02.06.2022 за фактичне користування спірним майном відповідачем без належних на те правових підстав.

Орендар, в свою чергу, відповідно до відзиву на позов та згідно з наданими представником ТОВ «Плодоовоч-Уж» усними поясненнями в судових засіданнях стверджує, що позивачем, у місячний термін до закінчення дії договору оренди №01/18 від 02.07.2018р., (тобто у період з 01.06.2021р. по 30.06.2021р., а також після повторної пролонгації у період з 01.05.2024р по 01.06.2024р.,) не надсилалась на адресу орендаря саме відповідна заява про закінчення дії договору оренди, у зв`язку з чим вважає, що в силу приписів ст. 764 ЦК України та ч. 4. ст. 284 ГК України, право на користування приміщенням у орендаря за Договором оренди №01/18 від 02.07.2018, вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, що виключає, в тому числі, можливість застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України щодо безпідставного збереження орендної плати.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, цивільні права та обов`язки виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов`язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов`язання, визначені умовами договору.

Відповідно до ст.ст. 509, 526, 530 Цивільного кодексу України, в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк.

Положеннями ст.ст. 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Сторони повинні належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за укладеними договорами. Дане витікає з умов розглядуваного договору та вимог законодавства, згідно з яким суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору ( ч.1 ст.193 ГК України).

При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного виявлення, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч.4 ст.179 ГК України).

Взаємовідносини, що склалися з приводу користування відповідачем нежитловим приміщенням, що складається з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться також в положеннях п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

З урахуванням заявлених у справі позовних вимог, які позивачем пов`язуються з закінченням з 01.06.2021 строку укладеного між Фізичною особою-підприємцем Грабар О.О., як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч-Уж» Договору оренди №01/18 та заперечень проти позову відповідача в цій частині, який доводить, що строк дії Договору поновлено на новий строк за відсутності заперечень Орендодавця щодо пролонгації Договору №01/18, до предмету доведення у даній справі входить наявність у відповідача правових підстав для користування об`єктом оренди за Договору №01/18 на час розгляду справи в суді.

За змістом ст.ст. 251-254 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Матеріалами справи підтверджується укладення відповідачем, як Орендарем, з попереднім власником об`єкта нерухомості ФОП Грабар О.О., як Орендодавцем у 2016 року спершу Договору оренди №01/16, на підставі якого ТОВ «Плодоовоч Уж» набуло право користування спірним об`єктом нерухомості строком до 01.07.2017, пролонгацію вказаного договору до 01.07.2018 та укладення надалі 02.07.2018 між ФОП Грабар О.О. та ТОВ «Плодоовоч Уж» нового Договору оренди №01/18 зі строком дії до 01.06.2021 року (п. 9.1. Договору №01/18).

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України та частиною четвертою статті 284 ГК України, відповідно до яких в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За встановленими у справі обставинами положеннями п. 9.1. Договору №01/18 було визначено можливість автоматичної пролонгації терміну дії Договору на наступний термін у випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення дії Договору, тобто до 02.05.2021 року включно, жодна із сторін не отримає від іншої сторони пропозицію розірвати цей Договір.

Позатим, 16.03.2021 Орендарем (відповідачем) отримано лист-повідомлення Орендодавця (позивача) від 13.03.2021, в якому зазначено про відсутність наміру продовження дії Договору №01/18 та про припинення дії даного Договору з 01.06.2021 року.

Наведена обставина (щодо отримання листа-повідомлення від 13.03.2021) не заперечується відповідачем у справі та свідчить про реалізацію позивачем, як правонаступником сторони Орендодавця за Договором №01/18 встановленого в п. 9.1. Договору права відмовитися від його автоматичного продовження на новий строк.

Зміст листа від 13.03.2021 є чітким, однозначним для розуміння намірів Орендодавця припинити договірні відносини з 01.06.2021, а саме по собі не зазначення в листі від 13.03.2021 «пропозиції розірвати договір» (як про це зазначено в п. 9.1. Договору 01/18) не має правового значення для оцінки такого листа судом, позаяк інститут розірвання договору застосовується при його саме достроковому розірванню, тоді як припинення чинності договору за закінченням строку, на який його укладено не пов`язується з розірванням договору та не потребує узгодження сторонами договірних умов щодо його розірвання.

Крім того, за встановленими у справі обставинами 27.05.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з листом від 27.05.2021, в якому просив до 30.06.2021 підготувати для повернення з оренди та підписання акту приймання-передачі орендовані нежитлові приміщення майнового комплексу, що складаються з підвального приміщення та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв. та в строк до 01.07.2021 звільнити ці приміщення і передати їх по акту позивачу у зв`язку з закінченням строку дії договору та відсутність наміру продовження орендних відносин.

Отримання означеного листа позивача 01.06.2021 (спецзв`язком) та 07.06.2021 (засобами поштового зв`язку) відповідачем також не заперечується, що виключає можливість застосування в спірних правовідносинах приписів ч. 1 ст. 764 ЦК України та ч. 4 ст. 284 ГК України щодо автоматичної пролонгації договору оренди за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця з дня закінчення строку дії Договору №01/18.

Таким чином, надані суду докази в їх сукупності дають підстави для переконливого висновку про припинення з 01.06.2021 Договору оренди нежитлового приміщення №01/18 від 02.07.2018 року та необхідність, у зв`язку з цим, застосування правових наслідків припинення договору оренди, які визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України (п. 4 ст. 291 ГК України).

Відхиляються, при цьому, судом аргументи відповідача щодо завчасного надіслання позивачем листа від 13.03.2021 та про наявність між сторонами усних домовленостей про продовження договірних відносин, що пов`язується відповідачем з невжиттям позивачем з липня 2021 року жодних заходів, спрямованих на захист порушеного права, позаяк отримання відповідачем листа-повідомлення позивача про небажання продовжувати договірні відносини 16.03.2021, тобто за півтора місяці до закінчення строку заперечень щодо його продовження (02 травня 2021 року) не може свідчити про порушення Орендодавцем строку реалізації права на відмову від продовження Договору №01/18, а доказів наявності будь-яких домовленостей щодо продовження користування відповідачем об`єктом оренди за Договором №01/18 суду не надано.

Критично оцінюються судом й аргументи відповідача щодо невжиття позивачем заходів, спрямованих на захист порушеного права в спірних правовідносинах з 2021 року, позаяк як вбачається з наданих суду доказів, в провадженні Господарського суду Закарпатської області перебувала справа №907/605/23 за позовом Приватного підприємства «Віндс Ужгород» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч Уж», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про повернення об`єкту оренди за Договором №01/18, позов в якій відповідно до ухвали від 05.09.2023 було залишено судом без розгляду.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідні обов`язки Орендаря щодо повернення орендованого майна Орендодавцю у разі припинення Договору №01/18 визначений також і в п.п. 2.3., 4.5. Договору №01/18.

Порядок повернення майна з оренди встановлений в п.п. 2.3., 2.4. Договору №01/18, за якими Орендар повертає майно Орендодавцю аналогічно порядку передачі майна Орендарю, встановленому цим Договором.

Обов`язок по складанню Актів передачі та повернення майна покладається на Сторону, яка передає майно іншій стороні Договору (п. 2.4. Договору №01/18).

При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідач свій обов`язок по звільненню орендованого майна та повернення спірного приміщення у встановлений Договором №01/18 спосіб (за Актом приймання-передачі) не виконав та, незважаючи на припинення з 01.06.2021 Договору оренди нежитлового приміщення №01/18 від 02.07.2018 року, - продовжує користуватися нежитловим приміщенням, що складається з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на час розгляду справи в суді.

За наведених обставин, вимоги позивача про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням, що складається з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом його звільнення та повернення власнику як правомірні, обґрунтовані, підтверджені документально, підлягають до задоволення судом у визначений в Договорі №01/18 спосіб повернення майна з оренди за Актом приймання-передачі.

Надаючи оцінку позовним вимогам про стягнення з відповідача 2 417 040,00 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, нарахованих за період з 02.06.2021 до 02.06.2022 за фактичне користування без належних на те правових підстав, нежитловими приміщеннями, суд враховує наступне.

За змістом наведених вище норм матеріального права із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За змістом наведених норм, суд зауважує, що договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Означена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

При цьому, після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо сплати орендної плати (чи безпідставно збереженої орендної плати) за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

При цьому, за змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.09.2024 у справі №201/9127/21 зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з запереченнями відповідача щодо безпідставності нарахування позивачем відповідачу орендної плати після закінчення строку дії Договору №01/18, тобто після 01.06.2021 та про невідповідність вимог про стягнення 2 417 040,00 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, нарахованих за період з 02.06.2021 до 02.06.2022 за фактичне користування без належних на те правових підстав, нежитловими приміщеннями.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін, що за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди визначені відповідними нормами ЦК України та ГК України.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019).

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Наведені висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, яку суд вважає релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

Таким чином, здійснені позивачем нарахування безпідставно збереженої орендної плати в розмірі 2 417 040,00 грн за період фактичного користування без належних на те правових підстав, нежитловими приміщеннями (з 02.06.2021 до 02.06.2022), не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК України, а відтак і не підлягають до задоволення судом.

Суд, при цьому, не вважає за доцільне надавати оцінку запереченням відповідача проти позову, які стосуються правомірності набуття позивачем права власності на спірні приміщення, позаяк право власності позивача Приватного підприємства «Віндс Ужгород» на нежитлову будівлю торговий комплекс за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, площа Енді Воргола (площа Жовтнева), 10 зареєстроване у встановленому законом порядку 30.08.2018 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.09.2018 за №137016020), а відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (абз. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Окрім того, суд погоджується з позивачем, що зазначені обставини не стосуються предмету доведення у даній справі та не можуть вплинути на підставність висновків суду щодо відсутності з 01.06.2021 правових підстав для користування відповідачем орендованого за Договором №01/18 нежитлового приміщення, що складається з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, пл. Жовтнева (пл. Енді Воргола), 10.

Резюмуючи викладене, з урахуванням встановлених судом обставин припинення 01.06.2021 Договору оренди нежитлового приміщення №01/18 від 02.07.2018 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, з огляду на невиконання ТОВ «Плодоовоч Уж», як Орендарем, свого обов`язку з повернення об`єкта оренди його власнику, суд доходить до переконливого висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні шляхом повернення за Актом приймання-передачі нежитлового приміщення, що складається з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, пл. Жовтнева (пл. Енді Воргола), 10, на користь власника Приватного підприємства «Віндс Ужгород», а позовні вимоги в цій частині як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення судом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зокрема, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір за розгляд позовної вимоги немайнового характеру (усунення перешкод в користуванні майном) з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 5, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч Уж» (88009, м. Ужгород, вул. Грушевського, буд. 78А, код ЄДРПОУ 05528259) усунути перешкоди в користуванні шляхом повернення за Актом приймання-передачі нежитлового приміщення, що складається з підвальних приміщень та І поверху, ІІ поверху та мансардного поверхів Торгового комплексу під літ. А, загальною площею 1119,0 м.кв., що знаходиться за адресою: с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, пл. Жовтнева (пл. Енді Воргола), 10, на користь власника: Приватного підприємства «Віндс Ужгород» (88000, м. Ужгород, вул. Олександра Фединця, буд. 7, офіс 1, код ЄДРПОУ 42420241).

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч Уж» (88009, м. Ужгород, вул. Грушевського, буд. 78А, код ЄДРПОУ 05528259) на користь Приватного підприємства «Віндс Ужгород» (88000, м. Ужгород, вул. Олександра Фединця, буд. 7, офіс 1, код ЄДРПОУ 42420241) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 18 листопада 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.