Рішення

від 07.11.2024 по справі 908/408/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/29/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 Справа № 908/408/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засідання Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код 04053915)

до відповідача Приватного підприємства Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА (69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, буд. 13, ідентифікаційний код 19264196)

про внесення змін до Договору оренди землі

представники сторін

від позивача: Шурига Д.О., витяг

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.02.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 02/03.3-20/00244 від 23.01.2024 (вх. № 442/08-07/24) Запорізької міської ради до Приватного підприємства Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА про внесення змін до Договору оренди землі, який зареєстрований в Запорізькій регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах від 08.09.2010 за № 041026102052, а саме:

- змінити п. 5 Договору оренди землі від 18.08.2010, якийзареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 08.09.2010 №041026102052, укладеного між Запорізькою міською радою та Приватним підприємством «Науково промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» про оренду земельної ділянки площею 0,1188 га, кадастровий номер 2310100000:05:015:0098 за адресою: м.Запоріжжя, вулиця Виборзька, б. 10а, виклавши його в такій редакції: « 5.Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 910 914 грн. 30 коп. (один мільйон дев`ятсот десять тисяч дев`ятсот чотирнадцять грн. 30 коп.) в цінах 2024 року»;

- змінити п. 9 Договору оренди землі від 18.08.2010, який зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 08.09.2010 №041026102052, укладеного між Запорізькою міською радою та Приватним підприємством «Науково промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» про оренду земельної ділянки площею 0,1188 га, кадастровий номер 2310100000:05:015:0098 за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Виборзька, б. 10а, виклавши його в такій редакції: « 9.Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі: 57 327 грн 42 коп. (п`ятдесят сім тисяч триста двадцять сім грн. 42 коп.), що складає 3% нормативно грошової оцінки земельної ділянки за календарний рік в цінах 2024 року».

Позов мотивовано тим, що в зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки, Договір оренди землі підлягає приведенню у відповідність до вимог законодавства, шляхом внесення до нього відповідних змін.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 16.02.2024, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/408/24 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 21.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/408/24, присвоєно справі номер провадження 19/29/24, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.03.2024.

06.03.2024 від відповідача через підсистему Електронний суд до суду надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а в разі відсутності підстав для закриття, просив суд відмовити у задоволенні позову.

11.03.2024 від позивача через підсистему Електронний суд надійшла відповідь на відзив, зазначивши, що відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.03.2024 розгляд справи відкладено на 11.04.2024.

Повідомленням від 10.04.2024 по справі № 908/408/24 сторонам повідомлено про неможливість проведення судового засідання з розгляду справи, призначеного на 11.04.2024, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Наступне судове засідання з розгляду справи відбудеться 18.04.2024.

Ухвалою від 18.04.2024 відмовлено в задоволенні клопотання Приватного підприємства Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА щодо закриття провадження у справі, підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 17.05.2024.

14.05.2024 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі № 908/408/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/2848/22 (вх. №10305/08-08/24).

Ухвалою суду від 17.05.2024 зупинено провадження у справі № 908/408/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/2848/22.

Ухвалою суду від 07.10.2024 поновлено провадження у справі № 908/408/24, судове засідання призначено на 07.11.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд заслухав вступне слово представника позивача.

В засіданні суду здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору.

У судовому засіданні 07.11.2024, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.

Представник позивача в судовому засіданні 07.11.2024 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 07.11.2024 не з`явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відзив на адресу суду від відповідача у справі № 908/408/24 не надійшов.

Згідно зі ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним було вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 908/408/24, а його неявка не перешкоджала розгляду даної справи.

Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та Приватним підприємством Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА (Орендар) був укладений Договір оренди землі від 18.08.2010 (Договір), який був зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 08.09.2010 №041026102052.

Пунктом 1 Договору встановлено, що, Орендодавець відповідно до рішення сорокової сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради №113/179 від 19.05.2010 р. надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування цеху механічної обробки графіту, яка знаходиться: м. Запоріжжя, вул. Виборзька, б. 10а.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1188 га, на земельній ділянці знаходиться недобудовані об`єкти (п.п. 2, 3 Договору).

Згідно п. 5 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 420 076,80 грн, в цінах 2010 року.

Відповідно до 9 Договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі: 5 250,84 грн на протязі будівництва об`єкта, у розмірі 12 602,30 грн з дня введення об`єкту до експлуатації, що складає трикратний розмір земельного податку за календарний рік в цінах 2010 року.

Пунктом 8 Договору встановлено, що договір укладено на дев`ятнадцять років.

Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки за Договором оренди землі, Запорізькою міською радою надано, а Приватним підприємством Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА прийнято в оренду земельну ділянку кадастровий №2310100000:05:015:0098, загальною площею 0,1188 га, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Виборзька, б. 10а.

30.06.2015 Запорізькою міською радою було прийнято рішення № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», згідно з яким вирішено, зокрема, впровадити оподаткування земель міста на підставі нової нормативної грошової оцінки з 01.01.2016.

Позивач посилався на те, що для розрахунку суми орендної плати за земельну ділянку, що знаходиться у користуванні відповідача, застосовується нормативна грошова оцінка відповідно до затвердженої технічної документації 2016 року з урахуванням індексації.

28.11.2018 Запорізькою міською радою було прийнято рішення № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», яким було затверджено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності в межах міста Запоріжжя.

Відповідно до додатку до рішення № 26, розмір орендної плати за орендовану відповідачем земельну ділянку, складає 3 відсотки від нормативної грошової оцінки землі. Зазначене рішення введено в дію з 01.01.2019.

Згідно з витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 3761/207-19 від 03.10.2019, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:05:015:0098, складає 1 437 301,80 грн в цінах 2019 року.

Відповідно до листа Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру 12.01.2024 № 6-28-0.222-600/2-24 значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок становить за 2023 рік 1,051.

Позивач посилається на те, що розмір нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки в цінах 2024 року з урахуванням коефіцієнтів індексації становить 1 910 914,30 грн. Розмір орендної плати за користування земельною ділянкою по Договору оренди землі в цінах 2024 року складає 57 327,42 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Департаментом управління активами Запорізької міської ради 16.10.2023 на адресу відповідача надсилався лист-пропозиція № 2828/01/01-07 від 13.10.2023 про внесення змін до Договору оренди землі з проектом додаткової угоди та розрахунком орендної плати.

З матеріалів справи вбачається, що Додаткова угода про внесення змін до Договору оренди землі з боку відповідача не підписана.

Позивач посилається на те, що в зв`язку з ухиленням відповідача від приведення Договору оренди землі у відповідність до вимог чинного законодавства в частині визначення орендної плати за землю, порушено права позивача, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, а саме: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч 1 3 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

У статті 13 Закону України «Про оренду землі» вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ч.ч. 1-2, статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Договір оренди землі є цивільно-правовим договором оренди (найму), що регулюється ЦК України, іншими нормативними актами. Особливості правового регулювання відносин з оренди землі обумовлюються, зокрема, формою власності на земельні ділянки, що орендуються.

Так, норми, що регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за землі державної та комунальної власності, характеризуються більшим ступенем імперативності регулювання порівняно із землями приватної власності.

Щодо використання нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності для обрахунку є нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України «Про оцінку земель».

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» встановлено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про оцінку земель», підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За змістом статті 18 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений ст. 23 Закону України «Про оцінку земель». Частинами першою, третьою та четвертою цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Положеннями пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.

Водночас обов`язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (абзац другий частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель»). Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає положенням частини другої статті 632 ЦК України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

З моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки.

Судом встановлено, що позивачем заявлено вимогу про внесення змін до Договору оренди, а саме: змінити п. 5 Договору оренди землі від 18.08.2010, якийзареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 08.09.2010 №041026102052, укладеного між Запорізькою міською радою та Приватним підприємством «Науково промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» про оренду земельної ділянки площею 0,1188 га, кадастровий номер 2310100000:05:015:0098 за адресою: м.Запоріжжя, вулиця Виборзька, б. 10а, виклавши його в такій редакції: « 5.Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 910 914 грн. 30 коп. (один мільйон дев`ятсот десять тисяч дев`ятсот чотирнадцять грн. 30 коп.) в цінах 2024 року» та змінити п. 9 Договору оренди землі від 18.08.2010, який зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 08.09.2010 №041026102052, укладеного між Запорізькою міською радою та Приватним підприємством «Науково промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» про оренду земельної ділянки площею 0,1188 га, кадастровий номер 2310100000:05:015:0098 за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Виборзька, б. 10а, виклавши його в такій редакції: « 9.Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі: 57 327 грн 42 коп. (п`ятдесят сім тисяч триста двадцять сім грн. 42 коп.), що складає 3% нормативно грошової оцінки земельної ділянки за календарний рік в цінах 2024 року».

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під захистом права законодавець розглядає державно-примусову діяльність, спрямовану на встановлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Задоволення позовної вимоги про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки, які пов`язані тільки зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не приведе до захисту прав чи інтересів позивача, оскільки судове рішення про внесення змін не матиме наслідком стягнення з відповідача орендної плати відповідно до зміненого розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Отже, зазначена позовна вимога не відповідає критеріям належного та ефективного способу захисту прав.

Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки, згідно з наведеними вище законодавчими нормами, встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування.

Орендодавець у випадку зміни розміру орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної чи комунальної власності вправі вимагати від орендаря сплати орендної плати у зміненому розмірі, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом про стягнення спірної суми.

Із системного аналізу приписів Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель», Податкового кодексу України слідує висновок, що зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності призводить до зміни розміру орендної плати.

Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, затверджує орган місцевого самоврядування відповідним рішенням. В органу місцевого самоврядування відсутній обов`язок узгоджувати таке рішення з Орендарем земельної ділянки.

Натомість в Орендаря земельної ділянки з моменту введення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки.

З моменту початку застосування, відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору оренди, оскільки обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки.

Таким чином, належному способу захисту Орендодавця земельних ділянок державної та комунальної власності відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої Орендарем.

Аналогічні правові висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/24.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 67), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.17)), тому суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам позивача.

Часитиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, судом встановлено, що вимоги позивача про внесення змін до Договору є безпідставними та такими, що не відповідають належному способу захисту.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення складено та підписано 18.11.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.